• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Криміналістика

3.5.7. Особливості допиту, спрямованого на викриття неправди

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних, підсудних) в к показаннях, внаслідок добросовісної помилки або свідомої неправди, можуть виникнути різного роду перекручення стосовно обставин події, яка розслідується. Формування навмисно неправдивих показань — це творчий процес, у якому матеріал спогадів обробляється так, як це вигідно особі, котра дає неправдиві показання. Виявлення неправдивих відомостей у показаннях та наступне їх усунення є важливим завданням слідчого під час допиту.

Слідчому треба спочатку виявити факти дачі неправдивих показань, для чого рекомендується піддавати попередньому аналізу показання, використовуючи такі орієнтовні критерії:

• компетентність допитуваного та його інтелектуальний рівень, що дає слідчому можливість дійти висновку, що ця особа не здатна вигадати описані обставини події;

• непоінформованість допитуваного (незнання ним тих обставин, про які він повинен був знати, якщо його показання правдиві);

• рівень мовних здібностей допитуваного (відповідність мовних особливостей показань мовній підготовці допитуваного, його лексичному запасу тощо);

• унікальність показань (розповідь, що передає індивідуальність і неповторність описуваної події свідчить про правдивість, а неправдиві повідомлення частіше за все є схематичними);

• емоційна насиченість показань (правдиві показання містять більше особистих, емоційних моментів);

• критерій невідповідності (сумлінний допитуваний відтворює подію так, як він її сприйняв, і при цьому не завжди узгоджує поміж собою фрагменти і деталі події; а у разі дачі неправдивих показань допитуваний не дозволяє, щоб в його показаннях містилися якийсь неузгоджені деталі).

Специфічним сигналом, який свідчить про брехню у показаннях, можуть виступати деякі моменти у показаннях допитуваного: відсутність у них даних, які повинні мати місце, або наявність даних, яких не могло бути.

Інколи висновку про дачу неправдивих показань можна дійти на підставі результатів спостереження за психофізичними реакціями особи під час допиту: почервоніння, підвищена пітливість, бігання очей, зміна дихання, заїкування тощо.

За наявності підозри в неправдивості показань допитуваного використовують методи переконання або застосовують тактичні прийоми, спрямовані на встановлення психологічного контакту з допитуваним, що сприяє побудові безконфліктної ситуації допиту. Але одержати об´єктивні показання від допитуваного, використовуючи лише тактичні прийоми, не завжди можливо.

Серед тактичних прийомів, спрямованих на викриття неправди у показаннях допитуваного, можна виділити такі: використання раптовості; логічна послідовність пред´явлення доказів за ступенем їх переконливості; допущення легенди; поєднання форсованого та уповільненого темпів допиту; створення певного уявлення про поінформованість слідчого; відволікання уваги тощо.

Для запобігання неправді використовують різні темпи спілкування (форсований, уповільнений, поєднання форсованого та уповільненого темпів). Допит у форсованому темпі рекомендується вести з метою не дати допитуваному можливість обміркувати свої відповіді, вигадуючи неправдиві показання.

Прийом «допущення легенди» полягає у тому, що слідчий надає допитуваному можливість висловити все, що той вважає за потрібне, не зупиняючи його, хоча бачить, що той говорить неправду, і цьому є об´єктивні підтвердження. Після фіксації показань у протоколі слідчий руйнує «легенду», викриваючи неправду.

Створення певного уявлення про поінформованість слідчого — це проведення слідчим комплексу слідчих і процесуальних дій (наприклад постановка допитуваному тих чи інших запитань, пред´явлення доказів, оголошення показань інших осіб тощо), в результаті чого у допитуваного може виникнути уявлення про певну (перебільшену) поінформованість слідчого про події, обставини якої він розслідує, та про певну причетність допитуваного до цієї події. Аналогічно у допитуваного можна створити помилкове враження про меншу, ніж є у дійсності, поінформованість слідчого. Це формує у допитуваного впевненість у невразливості обраної ним позиції, і при раптовому пред´явленні доказів в його психології відбувається перехід від позиції переможця до стану переможеного, що зрештою може привести до дачі правдивих показань.