Криміналістика

3.5.5. Тактика допиту свідків і потерпілих

Свідком є особа, щодо якої у органів, які ведуть кримінальний процес, є дані, що вона володіє інформацією про обставини, котрі підлягають встановленню або перевірці у кримінальній справі. До предмета показань свідка належать також відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим. Дача показань є обов´язком свідка.

Потерпілим є особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Предметом показань потерпілого можуть бути будь-які обставини, встановлення яких необхідне для правильного вирішення справи.

Показання потерпілих і свідків не можуть бути основані на здогадках, вони мають вказувати на джерело, з якого одержали інформацію про обставини, що охоплюються предметом доказування у кримінальній справі.

Потерпілих, за загальним правилом, треба допитувати про обставини події відразу після її скоєння, що дозволяє гарантувати точність і повноту їх показань. Але це можливо в умовах задовільного психічного і фізичного стану потерпілого. Якщо ж він у результаті зазначеної події переніс гострий стрес або перебуває у важкому фізичному стані (отримав тяжкі поранення і перебуває на лікуванні в лікарні) — це тягне звуження його свідомості та, відповідно, і зменшення повноти і точності свідчень, що призводить до дачі ним показань, які є уривчастими і заплутаними.

У таких ситуаціях слідчий, з метою уникнення конфлікту з потерпілим, повинен отримати дані, потрібні лише для невідкладних дій, пов´язаних з розшуком і затриманням злочинця. Основний, повний, допит потерпілого при цьому проводиться після того, як переживання залишать потерпілого або стан його здоров´я покращиться до стану, коли він може бути допитаним без загрози для здоров´я. Винятком є ситуації, коли людина перебуває у важкому фізичному стані і немає надії на її одужання. За таких обставин слідчий за дозволом лікаря повинен провести хоча б короткий допит потерпілого.

Дача свідком і потерпілим правдивих свідчень — це найпоширеніша ситуація, характерна для більшості кримінальних справ, але інколи перші умисно перекручують відомі їм факти, відмовляються від раніше даних свідчень тощо. Мотиви такої поведінки можуть бути різними: вплив на свідків та потерпілих з боку осіб, які не зацікавлені у встановлені істини; боязнь помсти з боку підозрюваних, обвинувачених та їх оточення; бажання «вигородити» винуватих або пом´якшити їх вину; бажання потерпілого перебільшити розмір спричиненої шкоди або приховати віктимність своєї поведінки тощо.

До найбільш поширених ситуацій, які мають місце під час допиту свідків і потерпілих, можна, зокрема, віднести такі:

1. обставини події, яка розслідується, дійсно відомі свідку (потерпілому), і він про них розповідає;

2. свідок (потерпілий) заявляє, що йому нічого не відомо про обставини, про які його допитують, але в справі є достовірні дані про те, що йому насправді все відомо;

3. обставини, які встановлюються на допиті, свідком особисто сприймались, але він не дає про них показання в зв´язку з тим, що забув або недостатньо чітко сприймав;

4. допитуваний дає невірні свідчення в результаті помилки: несприйнятливі умови спостереження, короткотерміновість, віддаленість об´єктів спостереження, недостатня освітленість, вплив різного роду суб´єктивних факторів тощо;

5. показання свідка є правдивими, але суперечать матеріалам справи, які слідчий вважає безспірними;

6. відомості, які повідомляє особа під час допиту, є завідомо неправдивими.

На початку допиту свідка (потерпілого) слідчий при встановленні анкетних даних, а також іншої інформації (про місце роботи, освіту, місце народження та проживання, сімейний стан тощо) може знайти дані, що допоможуть йому в установленні психологічного контакту з допитуваним.

Тактичні прийоми допиту свідків і потерпілих, які обирає слідчий, визначаються з урахуванням ситуацій, в яких проводиться допит, — конфліктних або безконфліктних.

Для ситуації, яка характеризується відсутністю конфлікту (коли повністю або частково збігаються інтереси слідчого та допитуваного) основним завданням слідчого і, відповідно, тактичною задачею є збереження зазначеної ситуації.

Допит свідка при цьому проводиться в умовах, коли слідчий основну увагу приділяє уточненню отриманих даних, наданню допомоги в пригадуванні забутих фактів та обставин події. Це також можуть бути дії, спрямовані на зняття психологічної напруги зі свідка або потерпілого.

Система тактичних прийомів, спрямованих на актуалізацію забутого, включає: постановку нагадуючих запитань; оголошення та показ (демонстрацію) речових і письмових доказів та іншої матеріалізованої інформації; оголошення показань інших осіб, допит на місці події.

Нагадуючі запитання — це запитання свідку, в яких йому нагадуються обставини, що сприяють збудженню у нього асоціативних зв´язків (це можуть бути запитання у хронологічній або логічній послідовності про попередні, супровідні або наступні за подією злочину обставини). При цьому треба розрізняти нагадуючі запитання і навідні, які заборонені під час допиту (у формулюванні таких запитань міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї). На відміну від нагадуючих запитань, навідні містять елементи навіювання: у запитанні є пряма підказка; воно спрямоване на характеристику властивостей навіюваного явища, його деталей; спрямоване на предмет, особу, дію, яких свідок раніше не сприймав.

Актуалізації забутого сприяє демонстрація допитуваному доказів. При цьому відбувається пригадування, основане безпосередньо на зорових відчуттях. Аналогічно можуть бути пред´явлені фотознімки, схеми, малюнки.

Оголошення показань інших осіб з метою актуалізації забутого проводиться шляхом повідомлення, як правило, лише фрагмента показань особи, що стосується обставин, за яких певний факт мав місце. Оголошення саме фрагмента дозволяє уникнути навіювання та не спричиняє перекручень у показаннях допитуваного.

Серед інших прийомів актуалізації є й такий важливий, як допит на місці події.

Психологічною підставою цієї дії є повторне сприйняття допитуваним обстановки, в який відбувалася подія, яка розслідується. Це збуджує асоціативні зв´язки та стимулює більш повне відтворення обставин, що цікавлять слідство.

Непідготовленість до допиту, в результаті чого слідчий не в змозі кваліфіковано допитати свідка, часто призводить в подальшому до ситуацій, коли слідчий вимушений неодноразово викликати свідка на допит. Це не сприяє якості слідства і призводить до виникнення конфліктних ситуацій: свідок, особливо коли він викриває осіб у вчиненні тяжких злочинів, може істотно змінити позицію — від такої, що спрямована на допомогу слідству та викриття винних, до ухиляння від співпраці із слідством та зміни показань.

За конфліктних ситуацій допиту, коли допитуваний дає неправдиві свідчення, відмовляється від дачі показань і протидіє слідству в установленні істини, основне тактичне завдання слідчого полягає у тому, щоб із застосуванням показань інших осіб, іншої інформації, яку слідство отримало під час розслідування, під впливом зібраних доказів, демонстрації прикладів, рефлексії (роздумів слідчого, коли він імітує думки та дії особи та аналізує свої міркування та висновки з позиції цієї особи) та іншого психологічного впливу на допитуваного переконати його переглянути свою негативну позицію та відмовитися від протистояння зі слідством.

Підозра у дачі свідком завідомо неправдивих свідчень виникає у разі виявлення слідчим відповідних симптомів цього: наявність суттєвих розходжень у показаннях, суперечність показань доказам, які є у справі, так звані обмовки тощо.

Стосовно такого свідка основним тактичним прийомом є звернення до його громадянської позиції, до позитивних особистих якостей допитуваного, роз´яснення небезпечності такої його поведінки для суспільства, нагадування про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань тощо.

У сучасних умовах багато свідків тяжких злочинів — умисних убивств, злочинів, які вчиняються організованими злочинними угрупованнями, тощо — після дачі на початковому етапі розслідування показань, які викривають винних, у подальшому починають побоюватися за своє життя і здоров´я та своїх близьких, очікуючи насильства з боку організаторів та активних виконавців злочинів або їх оточення. Саме це призводить до небажання співпрацювати зі слідством, зміни свідками показань, відмови явки до суду для дачі свідчень тощо. Подолання таких конфліктних ситуацій можливо завдяки проведенню тактичної операції «захист свідка», коли використовуються положення Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»: зокрема, для попередження можливих протиправних посягань на свідків слідство вживає заходів до забезпечення конфіденційності відомостей про них.