Криміналістика
3.5.3. Зміст встановлення психологічного контакту
Допит як слідча або судова дія з процесуального збирання та перевірки доказів є найбільш психологізованою процесуальною дією, пов´язаною з особистісними властивостями та к проявом у того, кого допитують, і того, хто допитує, психологічною взаємодією між ними. Тому його успіх багато в чому залежить від наявності психологічного контакту—вихідної умови проведення допиту.
Психологічний контакт — це ділові взаємовідносини, які характеризуються сумлінним виконанням учасниками допиту своїх процесуальних обов´язків, правильним використанням своїх прав, у результаті чого створюється атмосфера, сприятлива для спілкування й отримання показань.
У соціальній психології психологічний контакт між співбесідниками визначають як відчуття взаємної зацікавленості бесідою і доброзичливість один до одного, уникнення конфліктності та недовіри. Тут обов´язково треба мати на увазі, що у даному визначенні під суб´єктами комунікації розуміються рівні й вільні у своїх почуттях та висловлюваннях особи.
Психологічний контакт у такій трактовці визначає ефективне спілкування у загальному плані, але в юридичній практиці у такому вигляді він є бажаним, однак майже недосяжним, оскільки в кримінальному процесі абсолютно переважаючими є спілкування осіб з протилежними інтересами і навіть конфліктні спілкування, причому суб´єкти комунікації у своєму процесуальному статусі є далеко не рівноправними.
До цього необхідно додати, що для слідчого не має принципового значення внутрішнє ставлення допитуваного до нього і показань, які він дає. Важливим є одержання свідчень щодо питань, які цікавлять слідство, а атмосфера співробітництва під час допиту може мати місце лише в окремих і доволі нечастих випадках. Тому встановлення психологічного контакту в тактиці допиту має розглядатися в буквальному сенсі — як зв´язок, взаємодія (лат. contactus — дотик), тобто як сприяння готовності допитуваного до участі в допиті й дачі ним показань, які можуть бути правдивими і неправдивими, особливо при допиті підозрюваних та обвинувачених, причому викриття неправди в показаннях відбувається саме в умовах психологічного контакту учасників допиту.
Формування психологічного контакту для досягнення мети допиту відбувається шляхом виявлення ознак комунікабельності в поведінці допитуваного, пробудження його інтересу до допиту і підвищення активності, подолання можливого конфліктного настрою у нього.
Можливість психологічного контакту, форми його встановлення, підхід до спілкування, сприятливого для досягнення мети допиту, залежать перш за все від індивідуальної психології людини, її темпераменту (меланхолік, флегматик, сангвінік, холерик), типологічних особливостей (вік, стать, стан здоров´я, соціальний стан, рівень освіти тощо) та її процесуального статусу (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, свідок).
Практичне значення з´ясування темпераменту полягає в тому, що це дає можливість припустити, як ця особа поводила себе під час розслідуваної події, як вона сприймала і запам´ятовувала її, як вона ставиться до цієї події тепер, якою буде її поведінка під час допиту, а отже — як домогтися встановлення психологічного контакту і отримати правдиві показання.
Звичайно, точно визначити певний тип вищої нервової діяльності й інші риси психіки людини може лише психолог. Слідчому ж, прокурору, адвокату, суддям доводиться це робити за матеріалами справи, на підставі власних спостережень на рівні схематичних знань у цьому питанні, одержаних у вищому навчальному закладі.
Що стосується рис психіки, пов´язаних із роллю особи у справі та її процесуальним статусом, то тут слід виходити з того, що у кожної людини в будь-якій життєвій ситуації є свої першочергові турботи, інтереси та бажання, і саме на цій основі можливий вступ до контакту з нею. Стосовно свідків це може бути висловлення співчуття з приводу спричинених їм незручностей у зв´язку з викликом на допит, стосовно потерпілого — співчуття з приводу травмуючих його обставин, стосовно підозрюваного або обвинуваченого — запевнення в дотриманні всіх їхніх прав і законних інтересів, з´ясування їх невідкладних прохань і клопотань. Загальне правило поведінки слідчого, судді, прокурора, адвоката під час контакту — не допустити нічого, що може викликати негативне до них ставлення. Увагу слід приділяти навіть формі попередження свідка про відповідальність за відмову від дачі показань і дачу завідомо неправдивих показань. Виконувати цю вимогу закону не можна шаблонно. Залежно від особи свідка та його очікуваної поведінки слідчий обирає форму попередження: від суворої офіційної до обережного роз´яснення з підкресленням того, що ці вимоги стосуються всіх свідків і не обумовлені недовірою.
До встановлення психологічного контакту з особою, незалежно від її процесуального статусу, слід готуватися завчасно і ґрунтовно. На досудовому слідстві слідчий, наприклад, часто вирішує такі тактично значущі моменти, як час і місце проведення допиту, ставлення особи до правосуддя, її груповий статус, зміст її взаємовідносин з іншими особами.
Рефлекторність, проникнення у внутрішній світ партнера по допиту є однією з умов активізації спілкування. У цьому плані велике значення у встановленні психологічного контакту має доброзичливе знайомство ще на етапі з´ясування анкетних даних особи. Цю формальну сторону можна оживити, виходячи за рамки протоколу, більш детальним опитуванням про життя того, кого допитують, про найбільш значущі для нього епізоди біографії, його оточення, умови життя і роботи, психофізичні якості. При цьому слід спиратися на позитивні якості особи. Живий інтерес до особи зазвичай знаходить відповідний емоційний відгук.
Особливу чутливість необхідно проявляти до потерпілого, який переніс психічну травму від насильницьких дій. А при контакті з обвинуваченим (підсудним) також слід враховувати, що у багатьох випадках він може бути глибоко травмованим психічними обставинами вчиненого злочину або, навпаки, незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності. В обох випадках це призводить до стану пригніченості, відчуження, які поглиблюються фактом арешту, порушенням звичних соціальних зв´язків.
Для підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка також важливо, з ким вони мають вступити в контакт. к готовність до контакту, відповідний настрій багато в чому залежать від особистих і ділових якостей слідчого, судді, прокурора, захисника, особливо від к поведінки, а також від обстановки і атмосфери допиту. На встановлення психологічного контакту в усіх випадках позитивно впливає своєчасність допиту, зовнішній вигляд слідчого, суддів та учасників судового розгляду, к тактична поведінка, об´єктивність, коректність і, водночас, наполегливість і вимогливість. Той, хто допитує, в жодному разі не повинен проявляти свої емоції, оскільки роздратований або грубий тон, як правило, спричиняє таку саму реакцію або зовсім не ту поведінку, яку об´єктивно можна було очікувати. Той, кого допитуватимуть, повинен бачити у слідчому, адвокаті, прокурорі, суддях людей коректних, доброзичливих та об´єктивних.
Необхідною умовою формування контакту є також стимулювання інтересу до допиту й активності особи, особливо у випадках байдужості її до результатів даної слідчої дії. Здебільшого — це свідки. У таких випадках свідку доцільно нагадати, що дача показань для нього є не лише правовим, а й громадянським обов´язком, і роз´яснити значення результатів його показань.
Інколи встановити контакт не вдається, а, навпаки, виникає гостроконфліктна ситуація. Частіше за все це відбувається при допиті підозрюваних, обвинувачених та підсудних, але інколи — і потерпілих та зацікавлених у справі свідків. Причинами її можуть бути: особиста неприязнь до того, хто допитує; незадоволення чимось, наприклад умовами тримання під вартою; боязнь відповідальності; боязнь помсти; сором за свою поведінку під час розслідуваної події тощо. У таких випадках перш за все слід з´ясувати причину: небажання давати свідчення взагалі чи небажання давати свідчення в повному обсязі і, по можливості, нейтралізувати цю причину конфлікту.
Проявом гостроконфліктної ситуації є відмова обвинуваченого (підсудного) від дачі показань. У таких випадках особа, яка здійснює провадження у справі, може лише запитати про причину відмови і не більше того, оскільки дача показань є невід´ємним конституційним правом обвинуваченого (підсудного), а відмова від їх давання — законним прийомом захисту, заборонити який не вправі ніхто.