Криміналістика
3.5.2. Підготовка до допиту
Ще на початку минулого століття Ганс Гросс справедливо зазначав, що «свідок невмілому слідчому або нічого не розповість, або покаже неістотне чи зовсім невірне, і той самий свідок правдиво, точно і докладно розповість тому слідчому, якій зуміє заглянути в його душу». «Неумілість» слідчого пов´язана перш за все з його непідготовленістю до проведення допиту.
Проведенню допиту має передувати відповідна підготовка з боку слідчого. У разі неприділення належної уваги підготовці до допиту або передоручення її не підготовленому до цієї слідчої дії дізнавачу, оперативному працівнику правоохоронних органів, не досягається мета допиту і виникає багато ускладнень. Це, зокрема, призводить до необґрунтованого затягування слідства, необхідності проведення додаткових слідчих дій для усунення перешкод слідству з боку свідка (іншого учасника кримінального судочинства), який не бажає з різних причин давати правдиві свідчення.
При підготовці до допиту в першу чергу треба визначити: його предмет, тобто обставини, які підлягають встановленню під час допиту; хто саме має бути допитаним з врахуванням слідчої ситуації, яка склалася (конкретний свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений); час проведення допиту; його черговість (наприклад, після проведення допиту інших осіб, які фігурують у справі); а інколи — і місце проведення допиту.
Після визначення особи, яка підлягає допиту, слідчий, використовуючи інформацію, отриману під час досудового слідства, вивчає таку особу. Зокрема, враховує відомі йому психологічні, професійні, моральні якості; взаємовідносини з іншими особами у справі; позицію, яку вона займає у справі, та деякі інші особливості, які необхідно враховувати для вибору тактики допиту.
Якщо зазначена інформація у матеріалах справи відсутня, слідчий проводить слідчі дії з метою заповнення цієї прогалини: допитує свідків, які знають особу, котра підлягає допиту; надсилає відповідні запити (за місцем попереднього проживання, про наявність судимості, чи не перебуває особа на обліку як психічно хвора, наркозалежна тощо). Для більш повної інформації про особу слідчий надсилає доручення на адресу керівників територіальних органів внутрішніх справ, СБ України та ін., що відносяться до суб´єктів Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», в якому запитує відповідну інформацію про особу, які планує допитати.
З врахуванням предмета допиту (відомі свідку обставини) слідчий прогнозує різні ситуації допиту і на підставі цього розробляє перелік запитань, які він повинен поставити перед свідком (іншим учасником кримінального судочинства), визначає їх черговість; приймає рішення про обрання найдоцільнішого способу встановлення психологічного контакту з допитуваним; визначає, які докази та у якій послідовності може використовувати у разі якщо особа не захоче з різних мотивів співпрацювати зі слідством; які показання свідків, потерпілих, обвинувачених може оголосити під час допиту і в яких ситуаціях, тощо. Тобто слідчий визначає можливі тактичні прийоми, які він може використовувати під час допиту.
Важливе значення має встановлення психологічного контакту слідчого з допитуваним. У цьому аспекті суттєву роль відіграють спосіб виклику особи на допит, обране слідчим місце допиту та обстановка допиту.
Слідчий, з урахуванням слідчої ситуації, визначає спосіб виклику особи на допит, а далі — місце допиту. Інколи це є важливим моментом для встановлення психологічного контакту з допитуваним. Виклик може бути здійснений за допомогою повістки або телефонограми, в тому числі шляхом повідомлення про виклик за місцем роботи. Такий виклик позбавляє людину спокою в очікуванні зустрічі із слідчим, вона нервує, крім того він поширює інформацію про інтерес правоохоронних органів до особи серед колег по роботі і все це в подальшому не створює умов для встановлення психологічного контакту слідчого з такою особою.
За загальним правилом допит свідка проводиться за місцем провадження досудового слідства, але він може проводитися і в місці перебування особи, яка підлягає допиту (в слідчому ізоляторі, в лікарні, на місці події тощо). Тому в деяких ситуаціях, з метою встановлення психологічного контакту з особою, яка підлягає допиту (це стосується, в першу чергу, свідків і потерпілих), слідчий може допитати її не в службовому кабінеті, оскільки інколи навіть поява у приміщенні міліції або прокуратури негативно впливає на учасників кримінального судочинства і не створює умов для встановлення відповідного контакту з допитуваним.
Особливо суттєво впливає на результативність цієї слідчої дії обрання місця допиту неповнолітнього (школа, дім, кабінет слідчого), оскільки неповнолітні більш схильні до навіювання, а офіційна обстановка не завжди сприяє встановленню продуктивного контакту слідчого з неповнолітнім.
Розмір кабінету, наявність у ньому відповідних меблів враховується при підготовці до очної ставки, коли є загроза конфлікту між її учасниками (якщо між ними склалися неприязні стосунки або очна ставка проводиться між обвинуваченим та потерпілим). Слідчий повинен врахувати цей фактор і виключити (з урахуванням розміру кабінету, меблів тощо) можливість контакту між учасниками цієї слідчої дії, в тому числі бійки, що починається з метою заподіяти тілесні ушкодження одному з її учасників.
Обстановка допиту також може істотно впливати на встановлення психологічного контакту. Слідчий повинен вирішити, зокрема, такі питання: проведення допиту в своєму службовому кабінеті, коли там немає інших слідчих, для яких цей кабінет також є основним місцем роботи; стан цього кабінету (наявність меблів; чистота в ньому тощо); чи треба проводити допит у службовій формі тощо.