Криміналістика
3.2.3. Взаємодія адвоката з учасниками досудового слідства та судового розгляду
Усі учасники кримінального судочинства виступають як носії прав і обов´язків та є суб´єктами кримінально-процесуальних відносин. Порушення, розслідування і вирішення кримінальної справи у формі кримінально- процесуальних відносин означає, що здійснення органами дізнання, слідчим, прокурором і судом владних повноважень поєднується з їх обов´язками щодо осіб, залучених до процесу. Однак кримінально-процесуальні відносини виникають не лише між громадянами і державними органами, які здійснюють провадження у справі, а й між усіма іншими суб´єктами процесу, одним з яких є адвокат- захисник, котрий у межах кримінально- процесуальних відносин взаємодіє з ними та вступає в інші форми спілкування. Тому питання взаємодії адвоката-захисника з іншими суб´єктами процесу при здійсненні ним своєї професійної роботи є відносно самостійним елементом тактики захисту.
Мають місце щонайменше чотири форми зазначеної взаємодії:
1. взаємодія з державним правозастосовним органом — головним чином із судом — у судових стадіях процесу; 2) пряме співробітництво і взаємодопомога (коаліційна форма), зокрема співпраця із суб´єктами сторони захисту та іншими особами, залученими до процесу стороною захисту (фахівцями з питань, що потребують спеціальних знань, свідками захисту); 3) підтримання прав і законних інтересів інших учасників процесу поза безпосереднім співробітництвом з ними (спілкування із свідками обвинувачення, спеціалістами, експертами); 4) колізійна взаємодія (протиборство) з представниками сторони обвинувачення.
Наведена класифікація є значною мірою умовною, заснованою на функціональному підході, оскільки в реальному провадженні конкретних справ адвокат може, за умови збігу позицій суб´єктів доказування, співпрацювати із слідчим, вступати в конфлікт із судом при прийнятті останнім несприятливого для підзахисного проміжного чи кінцевого рішення у справі, вступати у протиборство із свідком обвинувачення, експертом і, навпаки: за єдності функціональних завдань і цілей вступати в конфлікт з підзахисним, іншими обвинуваченими (підсудними) та їх захисниками тощо. Тому успіх його роботи у справі багато в чому залежить саме від взаємодії з іншими учасниками досудового слідства і судового розгляду в усіх наведених їх формах та від способів такої взаємодії, що базуються як на правових приписах, так і на морально-етичних принципах і досягненнях психологічної науки.
Взаємовідносини адвоката-захисника із судом та іншими державними органами та їх посадовими особами, відповідальними за провадження у справі, ґрунтуються на конституційно-правових засадах змагальності сторін і забезпечення обвинуваченому права на захист. Поділ функцій на обвинувачення, захист і вирішення справи в рамках єдиного кримінального процесу означає, з одного боку, не лише незбіг, а часто й пряму їх протилежність, тобто протиборство відповідних суб´єктів сторін, а з іншого — їх взаємодію, взаєморозуміння, взаємний вплив і взаємозалежність. Наприклад, клопотання, скарги захисника обумовлюють обов´язок органу дізнання, слідчого, прокурора та суду розглянути та вирішити їх. Отже, в такому разі обвинувачення, захист і вирішення справи є взаємопов´язаними поняттями, які мають правозобов´язуючий характер. Або принцип забезпечення обвинуваченому права на захист — це спільний принцип для обох сторін і принцип суду, ОСКІЛЬКИ ЗГІДНО з ним захисник-адвокат вправі вимагати від дізнавача, слідчого, прокурора та суду створення належних умов для реального використання захисником та його підзахисним наданих їм законом прав, а вказані органи, незалежно від цього, зобов´язані здійснити завжди, які сприяли б захисту прав та законних інтересів обвинуваченого (підсудного), зокрема з´ясувати у справі обставини, що характеризують обвинуваченого (підсудного), обставини, що виключають протиправність або караність діяння чи пом´якшують відповідальність, тощо. Державні органи, у свою чергу, можуть вимагати, щоб захисник належним чином виконував свої процесуальні обов´язки, застосовував лише законні засоби та прийоми захисту Тобто в таких випадках взаємодію адвоката і державних органів, що здійснюють провадження у справі, слід розглядати як співпрацю та компроміс.
Колізія ж — протиборство адвоката-захисника з органами держави при провадженні у кримінальній справі зумовлені самим генезисом, суттю розшукового досудового слідства та змагального судового розгляду і принциповими відмінностями у спрямованості їх діяльності Вона дістає вияв у тому, що адвокат законними засобами і способами оспорює підозру чи обвинувачення, доводить неспроможність версії обвинувачення, спростовує обвинувачення шляхом критики покладених в його основу доказів або демонструє к недостатність, бореться з обвинувальним ухилом, застосуванням незаконних прийомів розслідування і судового розгляду, з фальсифікацією доказів тощо. Іншими словами, у процесі взаємодії з органом дізнання, слідчим, прокурором, судом він зобов´язаний оспорювати все, що сумнівно, неправильно і несправедливо, не залишати поза увагою та без належного реагування жодного порушення з їх боку законодавства щодо прав, свобод і законних інтересів свого підзахисного.
Однак це лише належна, в контексті процесуального закону, взаємодія адвоката- захисника із суб´єктами, які здійснюють провадження у справі У реальності ці відносини набагато складніші й гостріші, залежні від багатьох факторів, у тому числі морально- психологічних якостей самих суб´єктів обвинувачення, суддів, адвокатів. Справа в тому, що правові відносини не позбавлені морально- етичних, психологічних, організаційних складових. Вони доповнюють правові, виникають і функціонують у зв´язку з ними і разом з ними, оскільки закон не може регламентувати кожні крок і вчинок ні адвоката-захисника, ні названих суб´єктів процесу Щодо адвоката, то в цьому плані він повинен керуватися правилами, закріпленими у Правилах адвокатської етики. Так, відповідно до останніх, у відносинах з органами дізнання, досудового слідства та судом адвокат, дотримуючись принципу законності та будучи наполегливим у відстоюванні інтересів свого клієнта, має поводитися стримано, гідно і коректно; дотримуватись засад чесності та порядності, уникати позапроцесуального спілкування з особами, які здійснюють провадження у справі; зберігати таємницю слідства у межах, визначених чинним кримінально-
процесуальним законом; він не повинен умисно перешкоджати законному процесу дізнання і досудового слідства; йому заборонено виявляти неповагу до суду (суддів), намагатися вплинути на рішення (вирок) суду позапроцесуальним шляхом; подавати завідомо неправдиві докази або свідомо брати участь у їх формуванні; робити свідомо неправдиві заяви стосовно фактичних обставин справи або давати їм свідомо неправову оцінку, посилатися в суді на завідомо неправдиві або завідомо викривлені обставини справи; порушувати порядок у судовому засіданні, припускатись суперечок із судом і висловлювань, що принижують честь і гідність суддів або інших учасників процесу.
У забезпеченні сприятливих для захисту відносин адвоката-захисника з органом дізнання, слідства, прокуратури і судом (суддями) велике значення має психологія спілкування між ними. Діяльності адвоката має бути притаманна комунікабельність, яка дозволяє йому обрати правильний підхід до цих суб´єктів процесу, налагодити з ними ділові відносини. Особливо це стосується взаємовідносин адвоката з прокурором, оскільки обидва вони зобов´язані ретельно, без упередження, розібратися в обставинах справи, а в судових дебатах об´єктивно оцінити докази, бути тактовними й розсудливими, полемізувати з приводу доводів процесуального супротивника, а не його особи, уникаючи нападок один на одного і підвищеного тону
Промова має бути красномовною, виваженою як психологічно, так і морально-етично з огляду на те, що вона є знаряддям впливу і, за Цицероном, має ґрунтуватися на трьох речах: 1) довести правоту того, кого ми захищаємо; 2) привернути до себе тих, перед ким ми виступаємо; 3) спрямувати їх думки в потрібний для справи бік
Взаємодія адвоката із суб´єктами сторони захисту, у першу чергу з обвинуваченим (підозрюваним, підсудним), суттєво інша. Тут вона, за загальним правилом, має коаліційний характер, основана на довірі, узгодженості, діловій співпраці, спрямованій на досягнення сприятливого для підзахисного кінцевого результату у справі
Адвокат-захисник за законом уповноважений здійснювати захист обвинуваченого та сприяти йому в реалізації його права на захист своїх законних інтересів. Для цього адвокат наділений комплексом процесуальних прав, і на нього покладена низка обов´язків, які у сукупності визначають його процесуальний статус як самостійного учасника процесу і, водночас, ж своєрідного представника обвинуваченого. Виходячи з такого подвійного статусу та необхідності дотримання принципу незалежності у відносинах з органом дізнання, слідчим, прокурором, судом і домінантності інтересів підзахисного адвокат повинен будувати свої відносини з обвинуваченим на таких засадах.
Перша. Взаєморозуміння та взаємодовіра. З одного боку, це означає, що обвинувачений повинен бути впевнений, що в особі адвоката він має не «помічника» слідчого, прокурора та суду, а справжнього професійного захисника своїх прав і законних інтересів, якому можна повністю довірити свою долю, не побоюючись, що зміст інформації, котру він довіряє захиснику, стане надбанням сторонніх осіб, а з іншого, — що адвокат-захисник має справу не із злочинцем, а з людиною, стосовно якої лише здійснюється кримінальне переслідування і яка довіряє йому та повністю покладається на нього і його професіоналізм.
Друга. Надання необхідної юридичної допомоги та порад з усіх питань, які виникають у процесі розслідування і судового розгляду справи, та здійснення захисту у ній. Діапазон дій в аспекті даної засади у взаємовідносинах захисника та підзахисного досить широкий — від консультацій з правових питань стосовно суті пред´явленого обвинувачення, значення та сили наявних у справі доказів до дачі консультацій з проблем майнових чи сімейних відносин. Але головною є допомога підзахисному в корегуванні законними засобами та способами його власної версії щодо суті підозри чи обвинувачення, окремих обставин справи, доказів тощо, яку обвинувачений у своїх інтересах має намір висунути перед слідчим (судом) або вже висунув, тобто у виробленні чи зміні підзахисним тактики та методики самозахисту, а в кінцевому результаті — його позиції у справі
Третя. Відвертість, чесність і сумлінність. Адвокат-захисник не вправі обіцяти підзахисному нічого, крім неухильного захисту його прав, свобод і законних інтересів законними способами. У відносинах адвоката й підзахисного мають бути розставлені всі крапки над «і». Хоча підзахисних, як правило, більше цікавить позитивний результат роботи адвоката у справі, а не те, які засоби та способи для його досягнення він використає, однак підзахисний повинен знати і розуміти, що захисник діятиме у справі саме як правозахисник і професійний юрист, а не як особа, котра вирішуватиме справу в силу позапроцесуальних зв´язків із слідчим, прокурором, суддею, буде морально невибагливим кур´єром тощо. Це єдино вірний з точки зору закону і моралі аспект у взаємовідносинах захисника з підзахисним, який на практиці, на жаль, є однією з найпоширеніших підстав відмови підзахисного від послуг певного адвоката.
Четверта. Розумність «дистанції» між захисником- адвокатом і підзахисним. Слід завжди пам´ятати, що, хоч між ними мають місце відносини довірителя — довіреного і захисник не вправі, за загальним правилом, відмовитися від прийняття на себе захисту, він, водночас, є високоморальною і високопрофесійною особою, представником престижної професії, а в кримінальному судочинстві виконує конституційну публічно- правову функцію, функцію захисту.
П´ята. Уникнення будь-яких, у будь-якій формі особистих стосунків між адвокатом-захисником і підзахисним, а також з його рідними та близькими.
Можливі й конфліктні ситуації у взаємовідносинах адвоката з підзахисним. Якщо з представниками сторони обвинувачення вони обумовлені протилежною спрямованістю к процесуальних функцій, а відтак, — цілями їх діяльності у справі, то у зазначених взаємовідносинах, і це принципово, — різним підходом до визначення і реалізації засобів і способів захисту Адвокат-захисник зобов´язаний використовувати лише законні засоби та способи захисту, тобто такі, що передбачені в КПК та інших законодавчих актах і однозначно не заборонені законом. Коли ж підзахисний наполегливо нав´язує адвокату свій, протиправний, стиль захисту, вихід один — переведення взаємин у площину проблеми із заміною захисника іншим. Водночас, у жодному разі не має бути колізій з причини визначення законності інтересів обвинуваченого, оскільки поки не постановлено обвинувальний вирок і він не набрав законної сили, всі інтереси підзахисного є законними. Винятком з цього правила є ситуація, коли обвинувачений з тих чи інших (тільки йому відомих) причин не оспорює обвинувачення, а з погляду захисника доказів на підтвердження обвинувачення бравує чи обвинувачення взагалі суперечить доказам у справі, а також коли підзахисний з тих чи інших об´єктивних причин (хвороба, неповноліття тощо) не розуміє або не зовсім розуміє значення своїх дій, — у такому разі зусилля захисника повинні спрямовуватись, незалежно від позиції підзахисного, на результат у справі, найбільш сприятливий для підзахисного.
Під час провадження у справі крім суб´єктів обвинувачення, суду та підзахисного адвокат- захисник взаємодіє й з усіма іншими суб´єктами кримінального процесу — потерпілими (у справах публічного обвинувачення), свідками, експертами, спеціалістами, іншими обвинуваченими у групових справах, їхніми захисниками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами тощо. Характер і зміст відносин адвоката з цими особами, за загальним правилом, у своїй основі є ані коаліційними, ані колізійними. У взаємозв´язку «обвинувачення — захист» між обвинуваченим і захисником він є досить нейтральним і ґрунтується на принципі кореспондування прав та обов´язків даних суб´єктів процесу із правовим статусом решти учасників. Адвокат повинен чітко дотримуватися приписів процесуального закону, правил судової етики та виждати з розуміння процесуального інтересу учасників та ролі, яку вони виконують у справі, однак, знову ж таки, вважаючи пріоритетність інтересів свого підзахисного. Інколи між захисником-адвокатом та суб´єктами процесу, які не мають власного інтересу у справі і залучені для сприяння правосуддю, також мають місце відносини конфліктного характеру У таких відносинах адвокат завжди повинен діяти відповідно до свого правового статусу і з огляду на виконувану ним процесуальну функцію захисту.