Криміналістика
3.1.5. Тактика судового розгляду
Тактика судового розгляду в найзагальнішому вигляді не потребує якихось особливих прийомів, які базуються на інших науках, — достатньо точного дотримання процесуального порядку і узагальнення практики застосування відповідних норм закону Водночас, існують деякі особливості в тактиці судового слідства, а також у тактиці підтримання державного обвинувачення і тактиці професійного захисту в суці. Повсякденна судова практика підтверджує, що детально регламентований законом порядок судового розгляду в його перебігу у кожній справі насичений необхідністю вирішення багатьох тактичних завдань, які виходять за межі закону, оскільки законодавець неспроможний передбачити і врахувати всі особливості конкретних кримінальних справ. За межами законодавчої регламентації залишаються такі питання, як порядок дослідження доказів, послідовність допитів підсудних, потерпілих, свідків, криміналістичний аналіз доказів тощо. Іншими словами, закон встановлює, в якому саме процесуальному порядку повинні діяти суд і сторони, однак не визначає, не може і не повинен визначати, як саме вони мають діяти у тій чи іншій процесуальній ситуації чи при виконанні окремих судових дій. У суді відбувається активний процес доказування, який характеризується не лише перевіркою та оцінкою зібраних на досудовому слідстві доказів, а й їх збиранням — як за ініціативою сторін у справі, так і суду, щоб останній мав можливість дійти обґрунтованого висновку щодо винуватості чи невинуватості підсудного. Очевидно, що всі ці й подібні їм питання, які виникають у суді, мають тактичний характер і повинні вирішуватися не на основі суб´єктивного підходу, а з урахуванням наукових тактичних рекомендацій, які незалежно від джерела походження (трансформовані із слідчої тактики чи обумовлені власними спеціальними підходами) називають судовою тактикою, або тактикою судового розгляду.
З огляду на змагальний характер судового розгляду систему його тактики складають три взаємопов´язані підсистеми: тактика обвинувачення, тактика захисту і тактика суду, професійними суб´єктами застосування яких є, відповідно, прокурор-обвинувач, адвокат-захисник і власне суд як орган правосуддя, перед якими стоять різні процесуальні завдання та цілі, що не може не відбуватися на специфіці процесуальних та криміналістичних шляхів їх досягнення.
Обвинувачення і тактика його здійсненім беруть свій початок із досудового слідства. Версія обвинувачення та її доказове і криміналістичне обґрунтування офіційно закріплюються в обвинувальному висновку й у такому вигляді подаються до суду для розгляду по суті. Якщо адвокат-захисник брав участь у справі на досудовому слідстві, захист і тактика захисту, що випливають з обвинувачення як форма та способи протидії йому, також беруть свій початок із досудового слідства. Версія захисту та її доказове й криміналістичне обґрунтування можуть бути викладені письмово, наприклад, у показаннях обвинуваченого, клопотаннях, скаргах тощо. Так чи інакше, предметом розгляду суду завжди є дві взаємообумовлені протилежні версії з їх доказовим і тактичним обґрунтуванням і взаємним спростуванням, з якими й суд тісно пов´язаний у тому розумінні, що він зобов´язаний обидві версії об´єктивно розглянути і, переконавшись у достовірності однієї з них чи не визнавши достовірною жодну, постановити законне та обґрунтоване остаточне рішення у справі.
У судовому розгляді сторони для досягненім власних процесуальних інтересів з метою переконання суду в своїй правоті застосовують різного роду допустимі тактичні прийоми, комбінації, способи дій, і суд, зберігаючи об´єктивність та неупередженість, має створити їм необхідні умови для цього, тобто умови для виконання ними процесуальних обов´язків і реалізації наданих їм прав (принцип диспозитивності). Діючи таким чином, одна сторона тим самим впливає не тільки на тактику протилежної сторони, а й на тактику суду і на тактику судового розгляду в цілому.
В цьому контексті застосовувані в суді процесуальні засоби, а отже, й криміналістичні прийоми та способи діяльності сторін і суду можна поділити на три групи: 1) ті, що здійснюються судом без урахування думок сторін і без узгодження з ними; 2) ті, що ставляться в суді на обговорення, в тому числі з ініціативи сторін, і реалізація яких опосередковується судовим рішенням; 3) ті, що застосовуються сторонами за власною ініціативою та на власний розсуд без посередництва суду.
До першої групи належать тактичні прийоми та способи дій головуючого, які він реалізує на виконання закону, щодо керівництва судовим засіданням, спрямування судового слідства на забезпечення здійснення сторонами своїх прав, усунення із судового слідства всього, що не стосується розгляду справи, і забезпечення належного високого рівня судового процесу. Справа у тому, що в судовому засіданні можуть виникати (і здебільшого виникають) конфліктні ситуації об´єктивного характеру, обумовлені протилежністю процесуальних функцій обвинувачення і захисту, які сприяють досягненню істини у справі, і суб´єктивні, причиною яких є особисті риси учасників судового розгляду: нестриманість, невихованість тощо. Перші з них головуючий суддя повинен підтримувати і навіть сприяти виникненню професійного конфлікту між захисником і обвинувачем, стимулювати їх до доказового протиборства, висловлювання і обґрунтування своєї позиції та спростування позиції протилежної сторони. Конфлікти ж суб´єктивні він має гасити, спираючись на знання психології та шляхом застосування санкцій. До цієї групи належать також тактичні способи та прийоми в межах реалізації права суду на оголошення показань раніше допитаних осіб, права протягом усього допиту свідка учасниками судового розгляду ставити йому запитання для уточнення та доповнення відповідей, права давати судові доручення з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства.
За нинішньої побудови вітчизняного кримінального процесу тактика власне суду в судовому розгляді справи основана на приписах закону, і суд не може її ігнорувати, оскільки не вправі постановити вирок на користь якоїсь однієї сторони лише тому, що в суді ця сторона виявилася вправнішою. Він, для постановлення законного, обґрунтованого та справедливого кінцевого рішення у справі, повинен мати, використовуючи процесуальний спір і криміналістичне протиборство сторін, власне переконання у доведеності чи недоведеності обвинувачення та обґрунтувати своє рішення доказами, дослідженими у ході судового слідства.
До другої групи належать тактичні дії, пов´язані з постановкою судом на обговорення сторін питань про направлення справи на додаткове розслідування, її закриття, визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження, а також дії стосовно питань, які слід поставити експерту в разі призначення експертизи в суді, щодо висловленім сторонами своїх думок у зв´язку із заявою комусь відводу, клопотань про виклик нових свідків і експертів, витребування і приєднання до справи нових доказів, доповнення судового слідства.
У межах тактичних ходів і обвинувач, і захисник можуть, залежно від обраної ними стратегії та наявної тактичної ситуації, впливати (і часто більшою чи меншою мірою впливають) на зміну тактики як протилежної сторони, так і тактики суду, намічених ними тактичних планів чи навіть на зміну тактики судового слідства в цілому. І хоч останнє слово тут завжди залишається за судом, він не вправі відхилити обґрунтовані, заявлені у межах закону пропозиції чи клопотання сторін. Наприклад, на заключному етапі підготовчої частини судового засідання, при заявленні і розв´язанні клопотань, адвокат може не клопотати про виклик важливого, з позиції захисту, свідка, а з тактичних міркувань, приміром, захищаючи його від можливого тиску на нього, «приберігає» його для допиту в тактично вигідний момент судового слідства, оскільки заявлене у такий момент клопотання про виклик свідка суд не може не задовольнити, адже випадки, коли не допитані певні особи для підтвердження чи спростування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, з точки зору процесуального закону розцінюються як однобічність або неповнота судового слідства і тому є підставами для скасування або зміни вироку.
До групи тактичних прийомів і способів дій сторін, що застосовуються ними за власною ініціативою і не опосередковуються судовим рішенням, належать: планування дій, які слід провести в ході судового слідства з метою спростування тверджень протилежної сторони та одержання доказів на її підтвердження, їх послідовність, зміст та обсяг допиту свідків, постановка уточнюючих, деталізуючих, контрольних запитань, корекція тактичного плану і його реалізації залежно від процесуальної ситуації в суді тощо.
Тактика судового розгляду, крім того, що вона, за визначенням, базується на розподілі процесуальних функцій, має ґрунтуватися також на принципах кримінального судочинства, у першу чергу на принципах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, забезпечення обвинуваченому права на захист, презумпції невинуватості, а тактичні прийоми мають відповідати критеріям правомірності, наукової обґрунтованості й етичності.
Тактика судового розгляду відрізняється від тактики досудового слідства суттєвими особливостями, які повинні враховуватися суб´єктами доказування, в тому числі — захисником.
Особливість перша полягає у співвідношенні досудового і судового слідства. Якщо для досудового слідства характерним є елемент збирання доказів — їх пошук, виявлення, фіксація, а вже потім — перевірка й оцінка, то для суду головним є дослідження, перевірка зібраних на слідстві доказів і формування на цій основі висновків у справі. Тому для судового слідства не потребується і законом не передбачено таких дій, як обшук, виїмка, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв´язку, відтворення обстановки і обставин події, спрямованих на збирання доказів, а отже, і на застосування відповідних тактичних прийомів.
Особливість друга. Якщо слідчий у більшості випадків починає свою діяльність у конкретній справі за наявності мінімальних даних про подію, яку він розслідує, а захисник не ознайомлений повністю навіть з цими мінімальними даними, то суд, приступаючи до розгляду справи, має у своєму розпорядженні закінчене слідче провадженім. У судовому розгляді, як правило, немає потреби повторювати «з нуля» весь шлях пізнання, пройдений у процесі розслідування. Суд і сторони мають можливість з самого початку зорієнтуватися в доказах, визначити, наскільки обґрунтована, підтверджена доказами версія слідства, в чому сильні та слабкі сторони обвинувачення, які питання є спірними, на з´ясування яких слід звернути особливу увагу. Тому тактика судового слідства, на відміну від тактики досудового слідства, має, за загальним правилом, менш ситуативний характер.
Особливість третя, яка надає певні переваги захисту і, водночас, породжує специфічні труднощі, полягає у тому, що, з одного боку, до моменту допиту в суді потерпілих і свідків обвинувачення (рідше — свідків захисту) вже відомі к місце і роль у справі, взаємовідносини з іншими учасниками процесу, причини і мотиви дачі ними недостовірних показань, а з іншого — підсудний, потерпілий та більшість із допитаних свідків знають зміст матеріалів справи, що дозволяє кожному з них зорієнтуватися, вибрати лінію поведінки, найбільш вигідну для себе. За такого стану речей існують і велика імовірність та можливість впливу, тиску з боку зацікавлених у результатах справи осіб на потерпілих, свідків, підсудних з метою домогтися зміни ними показань. Тому підготовка до судового розгляду, планування участі у дослідженні доказів повинні передбачати визначення того, що треба зробити, щоб перевірити надані обвинуваченням докази, з´ясування, які показання на слідстві чи в суді є достовірними, як викрити завідомо неправдиві показання.
Четверта особливість полягає у процесуальних умовах судового розгляду — безпосередності, усності, гласності. У суді ні у кого ні про що секретів немає, звичайно, крім охоронюваних законом таємниць — державної, військової, лікарської, адвокатської тощо.
Особливість п´ята полягає в тому, що при судовому розгляді потерпілі, свідки, експерти опиняються зібраними разом і в одному місці. Це дозволяє поставити кожному з них запитання щодо справи, провести очну ставку тощо. Тільки в суді можлива перевірка показань допитуваних осіб за допомогою таких прийомів, як «перехресний», «шаховий» допит, пред´явлення тому, кого допитують, документів і речових доказів тощо.
Тактика власне судового слідства, зокрема, реалізується у визначеному законом та конкретизованому судом, з урахуванням думок сторін, порядку дослідження доказів, тобто послідовності допиту підсудних, потерпілих, свідків, огляду та дослідження речових доказів і документів тощо та в способах і прийомах з´ясування сторонами і судом обставин справи.
Поширеною є думка, що вирішення питання про послідовність дослідження доказів залежить від визнання чи невизнання підсудним своєї вини. Стверджується, що, якщо підсудний заперечує свою вину, то дослідження доказів слід розпочинати з допиту потерпілих, потім допитувати свідків, які викривають підсудного, а потім допитувати самого підсудного.
Ця думка не відповідає змагальному характеру судового розгляду кримінальних справ, оскільки за такого порядку дослідження доказів значно обмежуються способи захисту підсудного, надається перевага стороні обвинуваченім. З точки зору суду, йому доцільніше заслухати показання обвинуваченого відразу ж, тому що інакше він втрачає можливість на самому початку судового слідства скласти чітке уявлення про те, що протиставляє підсудний обвинуваченню, які пункти обвинувачення є спірними, де мають місце прогалини в доказовому матеріалі тощо. Відтак, як правило, судове слідство суд розпочинає саме з допиту підсудного, незалежно від того, визнає чи не визнає він себе винуватим у пред´явленому обвинуваченні. Інший порядок суд застосовує, наприклад, у разі відмови підсудного віддачі показань. Але в усіх випадках при визначенні порядку судового слідства суд має виходити як із вимоги закону про необхідність створення ним умов для виконання сторонами їх процесуальних обов´язків і здійснення наданих їм прав, так і з огляду на належне виконання власної функції — функції правосуддя.
У справах з одним підсудним, незначним обсягом доказового матеріалу встановлення порядку судового слідства, як правило, труднощів не викликає. У справах складних, багатоепізодних з кількома підсудними, з великим обсягом доказів тощо, а також в окремих кримінально-правових категоріях справ певні тактичні прийоми дослідження доказів у судовому слідстві напрацювала практика.
Наприклад, у багатоепізодних справах докази частіше за все досліджуються окремо за кожним епізодом чи групами епізодів, тісно пов´язаними між собою. Багатоепізодні справи з декількома підсудними зумовлюють необхідність, крім того, чітко визначити, кого з підсудних за даним епізодом слід допитати першим, коли дослідити документи та речові докази, що мають відношення до даного епізоду (наприклад, у справах про розкрадання майна, службові, господарські злочини), яких свідків чи експертів допитати, щоб можна було ефективно провести очну ставку між допитаними особами, тощо.
Якщо предметом дослідження є не одне, а декілька обвинувачень (наприклад розкрадання і ухилення від сплати податків), докази зазвичай досліджуються окремо за кожним обвинуваченням.
При розгляді справи у вчиненні триваючого злочину докази досліджуються у послідовності, яка забезпечує встановлення фактичних обставин у справі в хронологічному порядку.
У випадках, коли докази стосовно окремих обставин справи істотно суперечливі, з метою найбільш повної, всебічної та ефективної перевірки таких доказів, усунення суперечностей, їх дослідження необхідно проводити комплексно, без значних розривів у часі.
На особливу увагу заслуговує тактика допиту підсудних, потерпілих, свідків. Забороняється здійснювати будь-який тиск у будь- якій формі на осіб, яких допитують, для отримання певних бажаних показань. Неприпустимим є прийом, коли головуючий слідкує за показаннями підсудного чи свідка за протоколом допиту к на досудовому слідстві і в кожному випадку розбіжностей у показаннях вказує на це, тим самим підправляючи того, кого допитують. Закон чітко встановлює випадки і підстави, коли показання підсудного, потерпілого та свідка на досудовому слідстві можуть бути оголошені в суді. Сумнівними є пропоновані окремі рекомендації про застосування під час допиту так званих пасток у вигляді постановки «раптових» запитань, не пов´язаних із змістом допиту, у формі «відволікання» («паралізувати пильність того, кого допитують»), щоб потім викрити дачу ним неправдивих показань. Суд і сторони мають виходити з реального стану речей, з етичних міркувань і не користуватися тактичними засобами та прийомами, які дезорієнтують того, кого допитують.
Правильною тут буде постановка уточнюючих і контрольних запитань, проведення додаткового або повторного допитів.
Визначений на початку судового слідства порядок дослідження доказів у подальшому з різних причин може змінюватися і змінюватися неодноразово. На зміну тактики судового слідства можуть впливати, наприклад, тактичні настанови сторін у зв´язку з к клопотаннями про виклик нових свідків і експертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів.
Зміна тактики судового розгляду справи можлива і з інших причин: зокрема, суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не заперечуються. Але рішення про зміну порядку судового слідства в усіх випадках мають прийматися у вигляді постанови (ухвали) суду.
Отже, тактика судового розгляду кримінальної справи складається із взаємопов´язаних і взаємообумовлених криміналістичних тактичних підсистем: державного обвинувачення, професійного захисту та вирішення справи по суті. Як наукова категорія вона являє собою систему криміналістичних і напрацьованих судовою практикою тактичних способів та прийомів діяльності прокурора, захисника та суду в судовому розгляді справи з метою найбільш доцільного їх використання для ефективного досягнення процесуальних цілей.