• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Криміналістика

3.1.1. Поняття і джерела криміналістичної тактики

Термін «тактика» стосовно слідчої діяльності одним з перших на початку XX ст. запропонував німецький вчений А. Вейнгарт. Свою книгу, присвячену керівництву і рекомендаціям зі складання і виконання планів розслідування, він назвав «Кримінальна тактика» (Вейнгарт А. Уголовная тактика. Руководство к расследованию преступлений. — СПб., 1912). Цей термін у криміналістиці є дещо умовним, оскільки означає теорію і практику підготовки до ведення бою.

Криміналістична тактика — це розділ криміналістики, Щ(о являє собою систему наукових положень і рекомендацій щодо організації та планування досудового і судового слідства, які розробляються на основі визначення оптимальної лінії поведінки осіб, організації та проведення слідчих, судових дій та операцій (комбінацій), спрямованих на збирання і дослідження доказів і встановлення обставин, що сприяли вчиненню злочинів.

Основним завданням криміналістичної тактики є забезпечення найбільш ефективної організації та проведення слідчих та інших дій, взаємодії учасників слідчої та судової діяльності при розслідуванні.

У теоретичних пошуках і розробці тактичних прийомів криміналістична тактика значною мірою використовує надбання логіки, психології (юридичної, загальної, соціальної), теорії ігор, теорії рефлексивних ігор, наукової організації праці, науки управління, етики, кібернетики, які виступають як джерела криміналістичної тактики.

Логіка і психологія покладені в основу теоретичних положень криміналістичної тактики і багатьох прийомів пошуково-пізнавальної роботи слідчого, судді, адвоката, прокурора, зокрема виявлення брехні, злочинної обізнаності осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів тощо.

Найважливішими для криміналістичної тактики є положення науки кримінального процесу, в першу чергу — щодо процедури розслідування і доказування. Враховуючи зазначені положення криміналістична тактика розробляє прийоми, які забезпечують максимальну ефективність слідчих дій щодо збирання і оцінки доказів, встановлення обставин події, яка розслідується.

Використовуючи математичний апарат та ймовірнісні закономірності, теорія ігор визначає такі правила поведінки у конфліктних ситуаціях, які є найдоцільнішими, встановлюючи оптимальну стратегію для кожної із сторін. Розуміння міркувань іншої сторони дозволяє застосування певних тактичних прийомів як найбільш оптимальних.

Джерелом криміналістичної тактики може бути і безпосередньо слідча чи судова практика, що накопичує необхідний емпіричний матеріал, дослідження якого дає можливість як обґрунтувати позитивний досвід застосування окремих тактичних прийомів, так і отримати дані про типові прогалини та помилки при застосуванні інших, а також провести апробацію певних рекомендацій. Наприклад, вивчення, при розслідуванні кримінальних справ про діяльність організованих злочинних угруповань, позитивного досвіду допиту їх учасників дозволило створити комплекс типових тактичних прийомів, які стали застосовуватися при допиті зазначених осіб.

У структурному аспекті в тактиці традиційно умовно виділяють два розділи: 1) загальні положенням: версія, планування, взаємодія з органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, та залучення громадськості до розслідування злочинів; основні понятійні категорії криміналістичної тактики (тактичний прийом, тактичне рішення, тактична операція тощо) та 2) положення, що характеризують тактику проведення окремих слідчих дій.

Крім слідчої тактики криміналістична тактика розглядає також судову тактику, до якої, зокрема, відноситься тактика проведення судових дій: допиту, огляду місця події, пред´явлення для впізнання тощо.

Порядок судового розгляду детально регламентований законом, але у кожній справі виникає багато тактичних завдань, законодавче вирішення яких неможливе, оскільки законодавець неспроможний передбачити і врахувати всі особливості конкретних кримінальних справ. Зокрема, за межами законодавчої регламентації залишаються такі питання, як порядок дослідження доказів, послідовність допитів підсудних, потерпілих, свідків, криміналістичний аналіз доказів тощо. Закон не визначає, не може і не повинен визначати, як саме суд і сторони мають діяти у тій чи іншій процесуальній ситуації або при виконанні окремих процесуальних дій.

У силу змагальної побудови судового розгляду систему його тактики складають три взаємопов´язані і взаємообумовлені тактичні криміналістичні системи: тактика обвинувачення, тактика захисту і тактика суду, суб´єктами виконання яких є, відповідно, обвинувач - прокурор, захисник-адвокат і суд як орган правосуддя. Змагальність передбачає чіткий поділ функцій обвинувачення, захисту, розгляду та вирішення справи, перед суб´єктами яких стоять різні процесуальні завдання та цілі, що не може не відбиватися на специфіці процесуальних і криміналістичних способів їх досягнення, в тому числі за наявності різних, хоч і взаємообумовлених і взаємопов´язаних, тактик.

Вагоме значення мають і питання тактики захисту. В загальному вигляді тактику адвокатської діяльності можна визначити як систему напрацьованих на основі досягнень науки і досвіду адвокатської діяльності рекомендацій щодо оптимального варіанта правової позиції адвоката та її реалізації в конкретних умовах його роботи у тій чи іншій справі і найбільш ефективних способів дій у захисті прав і законних інтересів громадян.

Найбільш яскраво тактика адвокатської діяльності дістає вияв у виконанні адвокатом функцій захисту в кримінальному судочинстві, тобто захисту обвинуваченого (підозрюваного), підсудного, а також у представництві інтересів потерпілого.

До криміналістичної тактики також відносять тактику розшукової діяльності й тактику розшуку. Вони розглядаються як певний підрозділ криміналістичної тактики.

Розшукова діяльність є функцією органів дізнання та досудового слідства. Ця діяльність органів дізнання має непроцесуальний, переважно розвідувальний, характер та здійснюється спеціальними засобами. Розшукова діяльність слідчого охоплює слідчі дії, розшукові й організаційно-технічні заходи слідчого. І хоч природа оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної´ діяльності є різною, однак існує тенденція до легалізації та надання доказової сили оперативно-розшуковим заходам.

Існує також тактика злочинної діяльності (кримінальна тактика), яка визначає типові способи вчинення і приховування злочинів, інсценування та фальсифікацій, форми поведінки злочинця, його психологічний портрет, особливості протидії з боку зацікавлених осіб.

Структурність криміналістичної тактики дістає вияв у її елементному складі, на якому ґрунтується тактика: це тактичний прийом; тактична рекомендація; тактична операція і тактична комбінація, а також тактичне рішення і ризик при його здійсненні.