Криміналістика
2.15. Криміналістична одорологія
Однією з властивостей матеріального світу є запах, який сприймається органами нюху людини й тварин. Комплексні хімічні, біологічні та психофізіологічні дослідження запахів та органів нюху різних представників фауни незаперечно довели індивідуальність запахової характеристики кожного індивіда. Як джерела індивідуального запаху людини тепер використовуються запахові речовини поту й крові, які являють собою складні багатокомпонентні набори вільних жирних кислот, хоча наука ще не отримала вичерпних даних про те, яким саме чином у цій ліпідній частині метаболітів організму кодується біологічна індивідуальність суб´єкта. У зв´язку з цим ще не розробляються приладові методи дослідження пахучих речовин, поки не будуть виявлені конкретні речовини, що визначають індивідуальний запах суб´єкта, а тому на практиці розпізнавання запахових образів у криміналістичних цілях відбувається за допомогою біосенсорних методів шляхом застосування нюхових здібностей, в основному, спеціалізованих собак-біодетекторів.
Перша спроба наукового обґрунтування можливості використання запахів у доказуванні шляхом їх процесуального виявлення, консервації й наступного дослідження була зроблена в 1965 р. в журнальній статті В. Безрукова, А. Вінберга, М. Майорова і Р. Тодорова, які назвали цей напрям одержання й використання запахової інформації криміналістичною одорологією (від лат. odor — запах). У науковому обігу стосовно запахів та к дослідження вживається також термін «ольфакторна інформація» (від лат. organa olfactus — органи нюху).
На сьогоднішній день створено немало технічних приладів, які використовуються для аналізу газового середовища, але вони мають досить обмежений діапазон розпізнавання газів та їх сумішей: лише ті, котрі мають чітко виражені параметри і цілком задовольняють певні вибіркові технічні потреби (наприклад, визначення наявності в повітрі і концентрації вуглеводнів, сірководню, вуглекислого чи чадного газу тощо). Тому такі прилади поки що не можуть задовольнити потреби дослідження ольфакторної інформації в судочинстві, адже запахові сліди, які зустрічаються в практиці розслідування подій, що мають ознаки злочину, містять незрівнянно більш складну й непередбачувану гаму.
У нинішній практиці оперативно-розшукової роботи й досудового слідства вже досить широко використовують для виявлення та диференціації запахових слідів нюхові здібності собак, котрі дозволяють вирішувати цілу низку завдань, зокрема, вони забезпечують цілеспрямоване переслідування підозрюваних по «гарячих слідах» протягом перших трьох годин після події, допомагають вибрати з вилучених предметів той, який має однаковий запах із зразком, взятим у підозрюваного, відшукують під час обшуку в приміщеннях і на місцевості сховані або загублені предмети, які мають відношення до злочину, виявляють сховані трупи, зброю, наркотики, вибухівку, використовуються як біодетектори для встановлення конкретних осіб, які залишили запахові сліди.
З урахуванням викладеного можна навести, з деякими уточненнями, вдале визначення криміналістичної одорології, запропоноване українськими криміналістами І. В. Горою та В. А. КолесникомЛ — галузь криміналістичної техніки, що досліджує фізичні н біологічні закономірності механізмів утворення і збереження слідів запаху та розробляє на цій основі методи, прийоми й засоби виявлення, консервації, дослідження та використання слідів запаху з метою розслідування подій, що мають ознаки злочину.
Запахові сліди виявляють при проведенні огляду місця події, обліку на підставі аналізу обстановки, створення мисленнєвої моделі механізмів контактування гіпотетичного носія цих слідів з предметами обстановки в місцях найбільш ймовірного їх знаходження. Особливу цінність являють собою окремі предмети і сліди біологічного дослідження, ймовірно залишені на місці їх носієм.
Найкраще одорологічні сліди зберігаються в затінку, на холоді, за відсутності вітру, в закритих приміщеннях, на шерехатих поверхнях. Основними (надійними) джерелами таких слідів є виділення з організму людини, зокрема плями крові, в тому числі сухої, сечі, сперми, відділене волосся, які зберігають індивідуальний запах людини десятки років; особисті речі, зокрема ненові взуття і одяг, носова хусточка, годинник з ремінцем, гребінець, окуляри, які зберігають придатний для ідентифікації запах до кількох місяців; предмети, що перебували в контакті з людиною короткий час, але не менше 30 хв., — зберігають запахові сліди до двох діб; сліди ніг чи взуття на ґрунті або снігу — від двох—трьох годин до кількох діб.
Практика виробила низку надійних методик відбору й консервації запахових слідів, які вже набули інструктивного характеру. Технологія цього процесу може мати такий вигляд. Для роботи із запаховими слідами використовуються клапті бавовняної байки або фланелі розміром приблизно 10 х 15 см, запаковані у три—чотири шари побутової алюмінієвої фольги, гумові рукавички і пульверизатор з водою, а також чисті скляні банки з нарізними металевими кришками або притертими скляними пробками.
З метою активізації виділення пахучих речовин над сухим предметом, на якому можуть бути сліди запаху, з пульверизатора розпилюють воду, а потім предмет в місці ймовірного знаходження сліду обмотують клаптем байки, а поверх неї — фольгою в два шари, після чого фольгу ретельно притискують для забезпечення щільного контакту тканини з предметом. Контакт має тривати не менше однієї години.
Клапті байки із зібраними запаховими пробами упаковують окремо кожний в скляні банки або загортають у кілька шарів фольги. Пакети і кришки з поліетилену та інших пластмас використовувати не можна, оскільки вони пропускають або всмоктують у себе пахучі речовини. Зі слідів крові та з предметів, які ймовірно належали підозрюваному, запахові речовини вилучають безпосередньо в лабораторії.
Як зразки для порівняльного дослідження використовуються невеликі кількості рідкої та сухої крові, які відбираються медиками. Дуже надійними є зразки на чистих клаптях байки, які особа, у котрої ці зразки відбираються, самостійно вибирає з банки або фольги і у розгорнутому вигляді вміщує роздільно на 30 хв. на своє тіло за пояс штанів, за комір або під манжет сорочки. Ці клапті потім запаковують у скляні банки або у фольгу за наведеними вище правилами.
Щодо правомірності одержання на підставі дослідження запахових слідів доказової інформації основна полеміка, головним чином — процесуального характеру, виникла через участь у процесі ідентифікації за запахом біодетектора-собаки, поведінка якого не завжди може бути інтерпретована однозначно. Тому в Україні поки що офіційно вважається, що у такому вигляді процедура і методика встановлення джерела запаху не може бути визнана експертизою, а має розглядатися лише як оперативний захід, результати якого не можуть мати доказового значення в кримінально-процесуальному сенсі.
Водночас, у практиці діяльності людини цілком допустимою є органолептична експертиза (органолептичний метод дослідження), наприклад, при дегустації продуктів харчування, вин, парфумів, і висновки відповідних спеціалістів використовуються як підстава для прийняття рішень, хоча навряд чи можна одержати від цих своєрідних біодетекторів розгорнуті й аргументовані пояснення щодо ознак, за сукупністю яких вони дійшли свого висновку. Вони просто на основі природних здібностей і певного фахового досвіду розпізнають смакові або запахові образи — специфічні «букети» смакових або запахових властивостей об´єктів реального світу, які відображаються у навколишньому середовищі.
Природа Землі переповнена живими детекторами, які безпомилково і абсолютно надійно користуються здатністю розпізнавати най- тонші запахові випромінювання, забезпечуючи своє функціонування і навіть існування біологічних видів як таких. До означених витворів природи, безумовно, належить і собака, видатні якості нюхового апарату якого перевірено віками його існування в природі і служіння людині. Якщо спиратися на цей безперечний факт і результати ґрунтовних природничо-наукових досліджень нюхальних апаратів представників земної фауни (комах, плазунів, риб, ссавців), то можна стверджувати цілковиту надійність біологічної детекції запахових образів.
Крім того — і це повинно мати вирішальне значення — немає перешкод для впровадження одорологічної експертизи в судочинство і з позиції організації наукового експерименту. Тут слід звернути увагу на метод «чорного яшцка» і на принципи чистоти експерименту та відтворюваності його результатів. У науці вже давно використовується досить ефективний метод встановлення взаємозв´язків, де- термінацій і закономірностей, який полягає в одержанні однозначних наукових висновків шляхом послідовного введення до певної системи однотипних чинників, котрі зумовлюють у системі якісь невідомі або ще не досить зрозумілі процеси («чорний ящик»), що спричиняють на виході із системи практично однакові явища. Якщо забезпечити відсутність впливу під час експерименту різних непередбачених факторів (чистота експерименту) і однаковість результатів досягається у статистично достатньому масиві (відтворюваність), то надійність методу і об´єктивність результатів його застосування можуть вважатися цілком прийнятними. Слід линв додати, що наукові дані, одержані за допомогою «чорного ящика», широко використовуються навіть у найсучасніших технологіях.
Отже, наукових перешкод для введення до сфери процесуального доказування результатів одорологічного експерименту не існує. Потрібні лише воля законодавця та організаційні завжди щодо спеціального навчання лабораторних собак, підготовка достатнього контингенту спеціалістів-кінологів і створення належної матеріальної бази.