• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Криміналістика

2.12.3. Опис прикмет зовнішності людини за анатомічними і функціональними ознаками (словесний портрет)

Анатомічні ознаки описуються за такою схемою:

Стать — чоловіча, жіноча.

За документами; на вигляд 25—30 років, 50—60 років тощо, за даними медичного освідування.

Національність — за документами; за антропологічним типом, характерним для раси (європеоїдна, монголоїдна, негроїдна); за побутовим визначенням типу: балтійський тип, кавказький, середньо-монгольський, східнослов´янський тощо.

Зріст визначають у порівняльних і абсолютних величинах, які мають такий вигляд: низький зріст (для жінок до 155 см, для чоловіків — до 16 5 см), середній (відповідно, 155— 165см та 165— 175см), високий (відповідно, понад 165 см і понад 175 см). Можуть вживатись характеристики «дуже низький» та «дуже високий».

Будова тіла (статура) визначається як сухорлява, худорлява, середньої повноти, повна, гладка.

Нижче, в таблиці, наводиться офіційний опис елементів зовнішності людини, який міститься у відкритих літературних джерелах: альбомах, довідниках, інструкціях, підручниках (див., зокрема: Снетков В. А., Величко И. Ф., Житников В. С., Зинин А. М., Овсянникова М И. Криминалистическое описание внешности человека. — М., 1984; Аверьянова Т. В., Белкин Р. С., Корухов Ю. Г., Российская Е. Р. Криминалистика. — М., 2005. — С. 335—362).

Функціональні ознаки дають інформацію про такі елементи тіла людини:

• постава — звична поза людини, тобто певне положення тулуба й голови. Слід відзначити положення голови відносно тулуба (відхилена до правого чи лівого плеча, нахилена вперед, відкинута назад), а також положення тулуба відносно вертикалі (спина пряма, сутула, згорблена);
• хода — сформований у людини динамічний стереотип, що утворює сукупність звичних автоматизованих рухів ніг, рук, інших частин тіла під час ходи.

У зв´язку з цим ціла низка елементів ходи вирізняється постійністю, зокрема довжина лівого і правого кроків, ширина кроків, кути розвороту стоп. Описуючи ходу, зазначають розмір кроку (довгий, короткий) , ширину кроку (вузька чи широка розстановка стоп), постановку стоп при ходьбі (носками назовні, носками всередину, паралельно), темп ходи (швидкий, повільний), вид ходи (м´яка, важка, вихляста, перевальцем, з підскоком, підтюпцем, хитлива). Відзначається також протягування ноги, кульгавість, положення рук під час ходи (розмахування руками, руки в кишенях, закладені ззаду);

• жестикуляція. — комплекс рухів рук, плечей, голови людини, якими вона супроводжує свою мову, щ(об надати їй більшої виразності.

Описуючи жестикуляцію, фіксують її темп (швидка, повільна), виразність (пожвавлена, енергійна, млява), характер жестів та ´їх зміст (вказівна, зображувальна, заперечна тощо);

• міміка — рух м´язів та елементів обличчя, який змінює його вираз залежно від емоційного стану людини або її бажання. Вона може бути дуже розвинутою або маловиразною. Звичайно відзначають найбільш виразну й звичну міміку (підняття брів, закушування губ, підморгування тощо);
• мова характеризується змістом висловленого та мовним механізмом. У першому випадку відзначають: мови, якими говорить людина, і яка з них є його рідною; діалект або говірку, акцент, особливості вимови, побудови фраз, вживання жаргонних слів, засміченість мови («ось», «розумієте», «скажімо» тощо).

Стосовно мовного механізму відзначають темп (повільний, швидкий), характер (мова спокійна, збуджена), особливості мови (гаркавість, гугнявість, шепелявість тощо). Голос характеризують щодо тембру й висоти (бас, баритон, тенор, альт, дискант), сили (слабкий, середній, сильний, гучний), чистоти (чистий, хриплий, глухий, сиплий);

Манери (звички) поведінки формуються у процесі життєдіяльності людини й дістають вияв в одноманітному (звичайно, автоматичному, неконтрольованому) виконанні певних дій (потирання долонь, погладжування голови, вусів, переступання з ноги на ногу, спосіб припалювати сигарету, здороватись тощо).