Криміналістика
2.12.1. Поняття ототожнення людини за зовнішніми ознаками
Ідентифікація людини за зовнішніми ознаками, яку останнім часом називають ще габітоскопією, або габітологією (від лат. habitus — вигляд, зовнішність), являє собою галузь криміналістичної техніки, що иа базі біології, анатомії й антропології розробляє систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та пропонує низку методів і науково- технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження й використання цих ознак для ототожнення особи.
Предметом вивчення габітоскопії є зовнішність людини, її закономірні характерні ознаки, їх класифікація та використання для цілей ототожнення, а також методика цього ототожнення.
Зовнішністю людини називають її зовнішній вигляд, який являє собою сукупність даних, що сприймаються зором. Вона складається з елементів, які в сукупності складають необхідну інформацію для ототожнення. Ці елементи можуть бути у вигляді великих ділянок тіла (спина, груди), окремих анатомічних органів (рука, голова), частин цілого (ніс, очі, лоб), функціональних проявів (хода, міміка, жестикуляція). Можуть також враховуватись одяг та супутні предмети.
Слід зазначити, що сукупність ознак зовнішності людини дозволяє, в принципі, безпомилково встановити її тотожність, причому ідентифікація відбувається на основі як матеріальних утворень, так і ідеальних образів у формах процесуального (слідчого) впізнання, оперативного (розшукового) узнавання та експертної ідентифікації. Об´єктами габітоскопічної ідентифікації виступають:
а) мисленнєвий психофізіологічний образ зовнішнього вигляду особи, відображений у пам´яті свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого, на підставі якого здійснюється ідентифікація особи У процесі пред´явлення для впізнання або оперативно-розшукового узнавання;
б) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду особи на фотознімках, слайдах, відеоплівці, кінострічці;
в) композиційний портрет особи, створений на основі показань людини, яка раніше бачила підозрюваного, на спеціальному приладі в криміналістичній лабораторії (фоторобот);
г) словесний опис зовнішності особи з використанням спеціальної термінології та системи опису (словесний портрет), які застосовуються в картотеках криміналістичного обліку та в оперативно-розшукових орієнтировках;
ґ) суб’єктивований портрет особи, виконаний художником зі слів очевидців, для орієнтування оперативних співробітників і населення при розшуку підозрюваних;
д) труп людини;
е) останки людини у вигляді скелетованого трупа або черепа.
З викладеного можна дійти висновку, що ототожнення людини за зовнішніми ознаками здійснюється у формах а) процесуального впізнання; б) оперативного узнавання; в) експертної ідентифікації.
Ідентифікація у габітоскопії проводиться за сукупністю анатомічних, функціональних і супутніх ознак, про які детально йтиметься у наступному підрозділі. Тут же лише зазначимо, що найбільш цінними в ідентифікаційному сенсі є анатомічні ознаки, особливо ознаки обличчя людини, які характеризуються близько розташованою кістково-хрящовою основою черепа, а тому відносно найбільш стійкі протягом життя людини (лоб, ніс, вуха тощо), що дає можливість ототожнювати особу, зовнішній вигляд якої було зафіксовано навіть із значним інтервалом у часі (десятиліття).
Функціональні ознаки характеризують рухові й фізіологічні прояви особи (жестикуляція, міміка, хода тощо) і мають незначне ідентифікаційне значення лише у пред´явленні для впізнання, а також використовуються у розшуку.
Що ж стосується супутніх ознак (окуляри, перстень, тростина тощо), то вони ніякого ідентифікаційного значення не мають, оскільки не характеризують зовнішність людини, однак можуть сприяти розшуку зловмисника, особливо у переслідуванні «по гарячих слідах», а також встановленню особи невпізнаного трупа.