Криміналістика
2.11. Авторознавчі дослідження
Авторознавчі дослідження є різновидом криміналістичної експертизи, яка базується на даних філософії, психології та особливо — лінгвістики, в тому числі фразеології, граматики та інших галузей знань про мову взагалі і письмову мову зокрема, тобто на системі знань про умови і закономірності мовленнєвої поведінки людини. Цей вид досліджень ще має назву судово-лінгвістичної експертизи.
Предметом авторознавчої експертизи є встановлення фактичних даних про особу автора в результаті дослідження тексту документа або інших матеріалів справи. Ці дані фіксуються у висновку експерта і виступають як докази у кримінальній чи цивільній справі. Безпосереднім об´єктом авторознавчого дослідження є письмова мова і окремі мовні навички, що дістають у ній свій вияв.
Авторознавча експертиза визначає фактичні дані про особу автора тексту та умови створення мовного повідомлення (мотивацію, цілі, настанову автора, викривлення відображеної у свідомості інформації, маскування мовної ситуації шляхом диктування, створення тексту в співавторстві тощо). Інакше кажучи, ця експертиза надає інформацію стосовно учасників мовленнєвого акту, умов його перебігу та співвіднесеності його результатів у формі тексту з дійсністю.
Загальними мовними навичками є лексико- фразеологічні, стилістичні, синтаксичні, орфографічні, пунктуаційні, а окремими — стійкі порушення мови та використання певних мовних засобів.
Серед основних ознак, які вказують на автора тексту, характеризують змістову сторону письма, судові лінгвісти визначають певний класифікаційний перелік, який наводиться нижче.
Семантичні ознаки, під якими розуміють значення елементів мови:
1. тема документа;
2. лейтмотив — головна думка, виражена в документі;
3. фактичний матеріал документа — факти, знанням яких характеризується вибір документа. Сюди можна віднести професійні знання, знання людей, місць і подій та к подробиць тощо;
4. архітектоніка — побудова документа (вступ, розділи, к розміщення, висновок тощо).
Стилістичні ознаки характеризують сукупність прийомів використання своєрідних засобів мови для висловлення думок (стиль, манера мови). До них належать:
фразеологічні ознаки, які дістають вияв у вживанні окличних і запитальних речень, вигуків, прислів´їв і приказок, крилатих фраз, ідіом (своєрідних виразів, властивих лише даній мові, що не перекладаються дослівно на іншу мову, наприклад «здоровенькі були!»);
лексичні ознаки, які мають вигляд, зокрема, архаїзмів — застарілих або таких, що вийшли з ужитку в живій мові слів, виразів (наприклад царина, себто); неологізмів — нових слів, що виникли в мові для означення нових понять (наприклад новатор); варваризмів — іноземних слів або зворотів мови, не властивих мові, якою написано документ (наприклад бойфренд, о- кей); професіоналізмів — професійних термінів і виразів (наприклад служити на флоті, ждати в загранку); діалектизмів або провінціоналізмів — слів, запозичених із місцевих, обласних говорів (наприклад колиба, ровер); арготизмів — слів з арго, тобто умовної, жаргонної мови уособленої групи, кола осіб (злодійське, флотське, молодіжне арго); вульгаризмів — грубих слів, неправильних зворотів мови, які не прийнято вживати в літературній мові (наприклад придурок, стукач);
граматичні ознаки — звичні для автора способи побудови речень (узгодження слів уроді і відмінку, написання складних слів тощо), а також синтаксичні, орфографічні ознаки.
Неповторна своєрідність життєвих умов формування особистості зумовлює те, що кожна людина володіє індивідуальним набором мов-но-розумових норм, які формують неповторність та індивідуальність мовних та інтелектуальних навичок. Саме ці особливості є основою для Ідентифікації автора тексту.
До окремих ознак відносяться певні похідні цих властивостей. Це можуть бути орфографічні та стилістичні помилки, своєрідне використання розділових знаків, своєрідна побудова речень тощо. До окремих ознак належать також формально-логічні навички писемної мови, в тому числі інтелектуальні навички сприйняття навколишньої дійсності, аргументації, оцінки, акцентуації тощо. Визначення кожної такої особливості писемної мови є окремим кроком у накопиченні фактичних даних, необхідних для з´ясування справжніх обставин справи.
Об´єктами авторознавчої експертизи фігурують тексти документів, які відносяться до будь-якого стилю писемної мови — побутового, наукового, публіцистичного, ділового тощо, причому вони можуть бу- ти представлені не лише у вигляді рукопису, а й машинопису, фотокопій, ксерокопій тощо. Справа в тому, що, на відміну від почеркознавчого дослідження, яке з´ясовує особу виконавця тексту за ознаками почерку, авторознавче дослідження допомагає встановити автора-укладача тексту документа, який може не збігатися з виконавцем, якщо документ написаний під диктовку чи просто переписаний. У такому разі графічне зображення письма жодного значення не має.
Текст документа як об´єкт авторознавчої експертизи — це послідовна сукупність речень, слів, пов´язаних єдністю думки, яка здатна бути матеріалом для криміналістичного дослідження властивостей і стану автора. Текст за обсягом, як правило, має містити не менше 500 слів, включаючи самостійні частини мови (іменники, дієслова, прикметники), а також прийменники, вигуки і сполучники. Обов´язковою процесуальною вимогою є те, що незалежно від виду чи характеру об´єкта (приватний лист, скарга, доповідь, науковий відзив) він мусить бути отриманий установленим законом шляхом, тобто поданий слідчому (суду) чи зібраний і закріплений ним при проведенні тих чи інших дій як документ — джерело доказів, тобто відповідати вимозі допустимості у протилежному разі проведення експертизи не матиме жодного доказового сенсу.
Авторознавча експертиза вирішує Ідентифікаційні, класифікаційні, діагностичні та ситуаційні завдання.
У всіх випадках для проведення експертного дослідження мають бути підготовлені та надані експерту зразки писемної мови особи, яка перевіряється або характерні ознаки якої встановлюються. Порядок, способи збирання і процесуального закріплення зразків тексту для авторознавчого дослідження, види документів, які к містять, подібні тим, що виконуються при збиранні та фіксації зразків для почеркознавчої експертизи. Різниця полягає лише в характері та змісті вимог щодо самих зразків.
Вільні зразки, тобто тексти писемної мови, виконані особою до порушення кримінальної справи і не у зв´язку з нею, мають відповідати досліджуваному тексту за мовою, якою його складено, і, по можливості, за часом виконання, характером і призначенням (доповідна записка, приватний лист, скарга тощо), іншими суттєвими обставинами, які могли вплинути на формування ознак писемної мови (хворобливий стан, психічний розлад). Вільні зразки повинні надаватись не менш як на 25 аркушах.
Умовно вільні зразки, тобто тексти писемної мови, виконані особою, яка ідентифікується, після порушення кримінальної справи і у зв´язку з нею (тексти власноручних показань, клопотань, скарг тощо), збираються ж доповнення до вільних, особливо якщо останні не вдалося зібрати в достатньому обсязі
Експериментальні зразки, на відміну від зразків для дослідження почерку, мають бути виконані у формі самостійного твору, а не під диктовку чи шляхом списування, щоб у них дістали вияв індивідуальні навички особи. Ці зразки відбирають шляхом надання підозрюваному теми, за якою необхідно написати у вільній манері лист, пояснювальну записку, викласти свою точку зору тощо, або шляхом диктування без акцентування на розділові знаки, правила орфографії тощо. Під час диктування підозрюваному ні в якому разі не демонструється спірний текст, оскільки таким чином йому надається шанс значно викривити своє мовлення.
Усі зразки писемного мовлення мають збігатися або бути наближеними до досліджуваного тексту за такими критеріями:
• за мовою, хоча не виключається можливість порівняння різномовних текстів, особливо створених спорідненими мовами, за близькими темами;
• за стилем оформлення (для визначення автора наукової продукції необхідні зразки наукової продукції особи, яка перевіряється; для ототожнення автора записки побутового типу слід підібрати зразки розмовно-побугового стилю тощо);
• за змістом, темою (недоцільно зіставляти анонімний лист про зловживання працівників бухгалтерії з текстом аналізу творчого потенціалу наукового колективу) тощо.
Коли складно або неможливо підібрати необхідний письмовий порівняльний матеріал, як зразки можна використовувати розшифровані та зафіксовані дослівно на письмі фонограми усних розмов особи, яка перевіряється.
Непорушним має бути правило, що за авторство зразків несе відповідальність замовник експертизи.
У межах ідентифікаційних завдань встановлюється авторство тексту стосовно конкретної людини, а також тотожність невідомого автора декількох анонімних текстів. При цьому можуть бути поставлені такі питання:
1. Чи є автором тексту, що починається та закінчується відповідними словами, певна особа?
2. Однією чи різними особами складені конкретні тексти?
Ідентифікаційні питання можна вирішувати не тільки стосовно авторів текстів, айквиконавців, не торкаючись почеркових, машинописних, набірних та інших навичок останніх. Наприклад, виконавець анонімного машинописного тексту не може бути його автором з причини значно нижчого ступеня розвитку своїх мовних навичок; встановлений виконавець рукописного тексту не може бути його автором, оскільки не володіє на орфографічному рівні оформленням словникового запасу, що відбився в тексті
До класифікаційних завдань авторознавчої експертизи відносяться: встановлення статі, віку, соціального стану, професійної належності (конкретних професійних навичок), рівня освіти, рідної чи основної мови спілкування, місця формування мовних навичок або визначення діалекту, говірки, вплив яких спостерігається у досліджуваному тексті, тощо. Класифікаційні завдання переважно вирішуються щодо невідомих авторів.
Завдання експерту можуть бути сформульовані таким чином:
а) описати соціально-демографічний портрет автора даного тексту,
б) визначити, чи є автором даного тексту працівник правоохоронних органів?
Як діагностичні мають розумітися завдання щодо встановлення незвичного тимчасового психифізіологічного стану автора (виконавця) тексту на момент створення (виконання) останнього та розпізнання наявності у автора стійких патологій мовно-розумових процесів без постановки діагнозу Таким чином, аналіз тексту дозволяє діагностувати стан емоційної активації автора при викладі окремих думок, операційної напруги як результату відсутності навичок комп´ютерного набору, складання тексту в умовах дефіциту часу, під диктовку тощо та стану емоційної напруги, що виникає в екстремальних ситуаціях, загрозливих для життя, здоров´я тощо.
До компетенції авторознавчої експертизи відноситься також діагностика стійких патологій мовно-розумових процесів автора тексту, базована на даних патопсихолінгвістики, диференціація їх від тимчасових змін психофізіологічного стану, що орієнтує замовника на призначення судово-психіатричної експертизи.
Типовими питаннями для експерта у разі необхідності вирішення діагностичних завдань є такі;
1. Чи спостерігаються в даному тексті ознаки створення його автором у незвичному псижфвіологічному стані, що міг бути спричинений загрозою життю, здоров´ю зазначеному автору або його близькому оточенню?
2. Чи перебував автор (виконавець) у незвичному псижфізіологічному стані під час створення (виконання) даного тексту?
3. Чи спостерігаються у даному тексті ознаки наявності у його автора стійкої патології мовно-розумових процесів?
Розв´язання ситуаційних завдань передбачає моделювання, відновлення повної або часткової картини мовленнєвої ситуації, а саме: створення тексту в співавторстві, з імітацією чужого мовлення, з використанням довідкової літератури, з літературно-художньою обробкою тощо. Ситуаційні завдання мають комплексний характер і послідовно складаються з проміжних класифікаційних, діагностичних, ідентифікаційних завдань і проміжних висновків.
У межах відтворення мовленнєвої ситуації сучасна авторознавча експертиза може вирішувати такі питання:
1. Чи виконано текст під диктовку?
2. Чи створений даний текст з навмисним викривленням писемного мовлення?
3. Чи створено даний текст у співавторстві?
4. Чи спостерігаються у показаннях конкретних свідків суттєві смислові суперечності при описі подібних або однакових ситуацій, фактів?
5. Чи є задані даному свідку запитання навідними за змістом?
6. Чи є даний вираз образливим за об´єктивним смислом?
7. Чи містяться у даному тексті погрози?
8. Чи має місце у даному художньому творі плагіат конкретного твору?
Авторознавче дослідження є чи не єдиним із небагатьох спеціальних досліджень, які може повноцінно організувати захисник-адвокат у межах кримінальної справи, у якій він бере участь, реалізуючи своє право одержувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Справа у тому, що об´єкт авторознавчого дослідження принципово не потребує оригінальності його форми, як не потребують цього вільні й умовно вільні зразки, необхідні для проведення дослідження. А зібрати та надати фахівцю- авторознавцю для дослідження і дачі висновку з поставлених перед ним питань їх копії та експериментальні зразки адвокат-захисник може без зайвих труднощів, особливо, коли особа, яка Ідентифікується, є підзахисним. Висновок фахівця з цих питань, у разі його корисності для захисту, міг би стати альтернативним стосовно обвинувального висновку експерта, наданого на вимогу органу, який веде провадження у справі