Криміналістика

2.10.2. Ідентифікаційні ознаки почерку

Ознаки почерку характеризують прояви відносно стійких навичок письма, що відбиваються в рукопису, і поділяються на загальні, куди входять також топографічні ознаки, й окремі.

Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів і мають групове значення. До них належать такі:

  1. Виробленість почерку — рівень володіння технікою письма, користування сучасною системою скоропису. ЇЇ складовими елементами є темп і координація рухів під час виконання письмових знаків та к з´єднань. Ступені виробленості визначають як високу, середню і низьку.
  2. Складність почерку — тісно пов´язана з його виробленістю і виявляється у конфігурації букв та наближеності їх до прописів. Можна виділити почерки спрощений, простий, ускладнений та вишуканий.
  3. Форма почерку — штриховий, звичайний, кутастий, округлений.
  4. Розмір букв у почерку прийнято визначати за висотою малих букв скоропису: малий (до 2 мм), середній (від 2 до 5 мм) та великий (понад 5 мм). Ця ознака є досить сталою, але розміри букв можуть дещо змінюватись не з метою підробки почерку, а залежно від цільового призначення документа і розташування граф у ньому.
  5. Нахил букв у почерку визначається за розташуванням відносно вертикалі поздовжніх осей переважної більшості букв. На цій підставі почерк можна поділити на прямий, правонахильний, лівонахильний та безладний.
  6. Розгін почерку характеризує відносні розміри ширини й висоти букв. Якщо ширина букв і проміжків між ними менша за к висоту, то такий почерк вважається стиснутим (малого розгону); за приблизної рівності висоти й ширини букв та проміжків між словами почерк вважається середнього розгону; якщо ж ширина букв і проміжків між словами більша за висоту, то такий почерк є розгонистим (великого розгону).
  7. Зв´язність почерку являє собою безперервність виконання певної кількості письмових знаків без відриву письмового приладу від паперу і розташування розривів між буквами. На практиці прийнято вважати, що безперервне виконання 2—3 букв свідчить про малу зв´язність почерку, 4—6 букв — середню, понад 6 букв — високу.
  8. Форма овалів букв і напрямок рухів. Ця ознака характеризує почерк щодо ступеня округлості овальних елементів букв («а», «б», «в», <<д», «о», «р», «ф» тощо) та напрямків виконання їх та деяких інших елементів (правоокружний, лівоокружний).

Особливу групу загальних ознак складають так звані топографічні ознаки. Вони характеризують розміщення елементів тексту і дають уявлення про навички особи певним чином використовувати при писанні простір аркуша паперу для окремих частин тексту, зорієнтованих відносно один одного. Топографічні ознаки мають значну сталість і, як правило, не піддаються істотним змінам при намаганні навмисно змінити почерк. До таких ознак належать:

а) розміщення звернень, заголовків, дат, підписів, нумерації сторінок відносно основного тексту і величина пробілів між ними;

б) наявність і розташування полів у рукопису, які можуть бути нижніми, верхніми, лівими й правими, малими (до 1 см), середніми (1—3 см) та великими (понад 3 см), прямими, зигзагоподібними, зі звуженням або розширенням донизу;

в) розмір інтервалів між словами і рядками;

г) розміщення рядка письма відносно ліній бланкових граф та роз- лінованих аркушів;

ґ) розташування, напрямок та форма рядків на нерозлінованих аркушах паперу

(горизонтальний, хвилястий, з опусканням або підйомом);

д) розташування розділових і надрядкових знаків відносно слів, лінії рядка;

е) наявність, розміри й рівномірність абзацних відступів;

є) розташування дефісів і знаків переносу відносно серединної лінії буквеного рядка — на лінії, вище чи нижче неї, під кутом.

Окремі ознаки почерку характеризують індивідуальні особливості рухів при виконанні письмових знаків. У всіх відомих методиках дослідження графічних об´єктів окремі ознаки почерку поділяють на кілька груп і використовують їх в експертизі, обґрунтовуючи ті чи інші висновки:

• ознаки напрямку руху при виконанні букви в цілому або її окремих елементів. Напрямки як ідентифікаційні ознаки можуть бути правоокружні або лівоокружні, привідні (до того, хто пише) або відвідні (від того, хто пише) у виконанні вертикальних елементів букв;

• ознаки співвідношення окремих рухів, до яких належать співвідношення елементів букв, особливо надрядкових і підрядкових, верхніх і нижніх закінчень штрихів у буквах, нахилів штрихів у буквах і букв у словах;

• ознаки розташування окремих елементів рухів, до яких належать точки початку і закінчення окремих букв та їх елементів, форма початку і закінчення штрихів у буквах, місця розташування більшого й меншого натискування письмового приладу тощо;

• ознаки з ´єднання елементів у букві (примикальне, петльове, роздільне).

У судовому почеркознавстві особливу увагу приділяють визначенню ознак і дослідженню підписів з метою ідентифікації виконавця. Підпис являє собою особливий вид рукопису, який відображає прізвище особи у вигляді букв або (та) умовних письмових знаків, що має засвідчувальне значення.

Вивчаючи підписи у сфері правосуддя, слід розрізняти підписи дійсні та недійсні, підписи від імені існуючої особи та від імені вигаданої особи, підписи навмисно чи ненавмисно змінені. В останньому випадку причиною зміненого накреслення підпису можуть бути незвичні умови написання, наприклад на вертикальній поверхні, без зорового контролю, на відкритому повітрі за сильного морозу тощо.

Графічно підписи можуть виглядати як буквені (підпис складається лише з букв, які утворюють прізвище), як штрихові (підпис складається лише із штрихів, які не утворюють конкретних букв) та як змішані (підпис складається з букв та безбуквених елементів). У підписах можуть спостерігатися повні або скорочені буквені набори, прості й ускладнені монограми, безбуквені ділянки, прості й вишукані розчерки та додаткові елементи у вигляді рисок, завитків, крапок тощо.

Експертне дослідження підписів здійснюється на основі загальних методик дослідження почеркових об´єктів з урахуванням особливостей почеркового матеріалу, який міститься у підписах.