Криміналістика
2.10.1. Наукові основи сучасного почеркознавства
На ранніх етапах розвитку людського суспільства, із зачатками матеріального виробництва, розподілу праці і появою обміну, виникла необхідність у запам´ятовуванні й передачі усних повідомлень, що привело до виникнення примітивних форм фіксації інформації, які передували появі письма. Це — вампуми (нитки з нанизаними на них раковинами різного кольору, кількості та взаємного розташування — у індіанців Північної Америки), кіпу (зав´язані вузлики на шнурках різного розміру й розташування — у індіанців Південної Америки), піктограми (відображення загального змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідовності малюнків — відомі з часів неоліту в багатьох місцях планети).
Згодом, з кінця IV — початку Ш тисячоліть до нашої ери почало з´являтися письмо в сучасному розумінні (Єгипет, Месопотамія). Письмо можна визначити як знакову систему фіксації мови, яка дозволяє за допомогою графічних елементів закріплювати мову в часі та передавати її на відстані. Існує чотири основних типи письма: ідеографічне (давньоєгипетське, шумерське, китайське), словесно- складове (більш пізнє ідеографічно-ребусне письмо Єгипту, Китаю тощо), силабічне (фонетичне письмо, в якому одним знаком зображуються послідовність приголосних і голосних звуків — використовується у писемностях Індії, Тибету, Ефіопії), буквено-звукове (алфавітне), а також стенографія. Алфавітне письмо і є об´єктом вивчення в даній главі нашого підручника.
Письмо має дві відокремлені, хоча деякою мірою пов´язані, сторони — смислову й графічну. Перша охоплює зміст, стиль і манеру викладу думок, лексику та інші змістові характеристики, друга, яка дістає вияв у почерку, — виступає як система вироблених рухів, що слугують для зображення літер, цифр, знаків. Ця, друга, сторона в криміналістиці становить предмет судового почеркознавства, яке являє собою галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності графіки письма, процес його дослідження з метою ідентифікації людини та вирішення багатьох інших почеркознавчих завдань.
Центральним теоретичним питанням судового почеркознавства, правильне вирішення якого забезпечує надійність почеркознавчої експертизи, є питання про індивідуальність і сталість почерку кожної людини. Основним дослідницьким моментом у цьому питанні є науково обґрунтоване встановлення механізмів формування почерку конкретної людини. Важливо відзначити, що підґрунтям формування почерку є навички, які формуються в результаті систематичних вправ особи в письмі — починаючи з навчання письму взагалі і сприяють утворенню системи вироблених рухів, котра дає можливість виконувати рукопис швидко, скорописом, не контролюючи безпосереднє виконання кожної літери, цифри та їх елементів. У період від накреслення окремих письмових знаків до утворення все більш стійких умовно-рефлекторних зв´язків письма на формування почерку індивідуума впливає безліч чинників, обумовлених його психічними та фізичними особливостями та умовами навчання. З часом у почерку людини утворюються некеровані рефлекторні відхилення, які в сукупності та в різноманітних поєднаннях складають неповторний для кожної особи динамічний стереотип, що обумовлює неповторність і сталість почерку кожної людини. Щоправда, з роками у динамічному стереотипі відбуваються деякі зміни, але вони істотно не впливають на феноменальну індивідуальність почерку.
У процесі більш ніж сторічного розвитку судового почеркознавства були науково досліджені закономірності письма і почерку на основі різних наук, що сприяло створенню наукової теорії почеркознавчої експертизи, яка базується на даних фізіології, невропатології, психології, психіатрії, статистики тощо, утворюючи цілісну систему знань про почерк як об´єкт ідентифікаційного дослідження. За цей час сформувалися природничо-наукові основи почеркознавства, понятійний апарат у галузі теорії та практики почеркознавчої експертизи, постійно удосконалювались система ознак почерку, критерії оцінки їх суттєвості та ідентифікаційної значущості, ґрунтовно вивчено питання стабільності ознак почерку та його змін, щ(о виникають під впливом природних і штучних факторів, зокрема у зв´язку з віком, під впливом різних захворювань, умов написання, за навмисної зміни почерку особою тощо.
Слід також зазначити, що в різних країнах, у тому числі—і в Україні—розроблено методики дослідження складних почеркових об´єктів, а саме: записів обмеженого обсягу, цифрових і стилізованих записів, підписів від імені осіб похилого та старечого віку, текстів, виконаних зміненим почерком, не звичною до письма рукою, ногами, зубами тощо.
На особливу увагу заслуговують розроблені основні положення теорії та методики почеркознавчої діагностики, яка виділилась у самостійний напрям почеркознавства. За результатами проведених експериментальних досліджень розроблено класифікації негативних факторів, діагностичних ознак та к комплексів, характерних для тієї чи іншої групи впливів, виділено та систематизовано ознаки почерку, які найбільш піддаються зміні в незвичних умовах письма, і такі, що залишаються незмінними або ж змінюються незначно, для різних груп негативних факторів.
Почеркознавча експертиза дозволяє вирішувати ідентифікаційні та неідентифікаційні завдання, які виникають у кримінальному та цивільному судочинстві.
Ідентифікаційні завдання пов´язані із встановленням конкретного виконавця тексту чи підпису або з вирішенням питання про виконання однією особою різних текстів, окремих фрагментів тексту, підписів, тексту і підпису тощо.
Класифікаційні завдання передбачають установлення за почерком властивостей особи, характерних для певних груп осіб, що дає можливість отримати відомості про виконавця записів у разі відсутності певної підозрюваної особи з метою висування та перевірки розшукових версій і звуження кола можливих виконавців рукопису. Відомості про кореляційну залежність між фізіологічними властивостями особи і почерком дозволяють вирішувати класифікаційні задачі: встановлення статі виконавця рукопису, його віку, загальної соціально-демографічної характеристики тощо.
Діагностичні завдання передбачають отримання відомостей про зовнішню обстановку письма та внутрішній стан того, хто писав. На підставі встановлених залежностей почерку в момент виконання рукопису від різних психофізіологічних факторів можуть
встановлюватись факти навмисної зміни почерку, виконання рукопису за відсутності зорового контролю, в хворобливому стані, стані алкогольного чи наркотичного сп´яніння тощо.
Використовуючи під час доказування висновки експерта-почеркознавця, необхідно мати на увазі, що категоричні ідентифікаційні висновки можуть розглядатися як встановлення достовірних фактів про наявність або відсутність тотожності.
Висновки експертів-почеркознавців щодо класифікаційних та діагностичних завдань мають імовірний характер і можуть використовуватись як аргументи лише в тих випадках, коли відсутні істотні суперечності між ними та іншими доказами у справі.
На завершення необхідно підкреслити, що кожний почерк за будь-яких змін завжди залишається індивідуальним, зберігає притаманну даній особі в певний період її життя сукупність ознак, достатніх для графічної ідентифікації. Тому велике практичне значення для почеркознавства мають ознаки почерку, які в сукупності є основою формування висновків експерта.