Економічна дипломатія та економічна безпека України

6.3. Економічна дипломатія у сприянні економічній безпеці підприємств, організацій та установ

За сучасних умов господарювання підприємства знаходяться в нестабільному зов-нішньому середовищі. Саме це спонукає їх постійно відслідковувати зміни у сферах своєї діяльності, параметри ринків, конкурентів, споживачів. Для забезпечення сталого розвитку підприємствам необхідно формувати як стратегію функціонування, так і планувати еко-номічну безпеку.

Головною метою економічної безпеки підприємства є забезпечення його стійкого і максимального ефективного функціонування високого потенціалу розвитку і росту під-приємства в майбутньому. Найбільш ефективне використання корпоративних ресурсів під-приємства, необхідне для виконання цілей даного бізнесу, досягається шляхом запобігання загрозам негативних впливів на економічну безпеку підприємства і досягнення наступних основних функціональних цілей його економічної безпеки:

– забезпечення високої фінансової ефективності роботи підприємства та його фі-нансової стійкості і незалежності;

– забезпечення технологічної незалежності підприємства і досягнення високої конку-рентоздатності його технологічного потенціалу;

– висока ефективність менеджменту підприємства, оптимальність і ефективність його організаційної структури;

– високий рівень кваліфікації персоналу підприємства і його інтелектуального по-тенціалу, ефективність корпоративних науково-дослідних робіт;

– високий рівень екологічності роботи підприємства, мінімізація руйнівного впливу результатів виробничої діяльності на стан навколишнього середовища;

– якісна правова захищеність всіх аспектів діяльності підприємства;

– забезпечення захисту інформаційного середовища підприємства, комерційної таєм-ниці та досягнення високого рівня інформаційного забезпечення роботи всіх його служб;

– забезпечення безпеки персоналу підприємства, його капіталу, майна і комерційних інтересів [101].

Планування економічної безпеки має на меті довгострокове забезпечення резуль-тативності підприємства й освоєння його нових можливостей, що є умовою економічної без-пеки. Звичайно ж, для цього необхідно, насамперед, максимально врахувати зміни навко-лишнього середовища, що являють собою потенційні загрози і майбутні можливості для під-приємства. Необхідне і передбачення неконтрольованих сил, критичних тенденцій з боку оточення, обмеження їхнього можливого впливу на підприємство.

Планування економічної безпеки має на меті розробку і проведення тактичної полі-тики підприємства в цій області, що забезпечує цілеспрямовану реалізацію конкретних тактичних завдань. Тут в основному відбиваються короткострокові цілі, яких потрібно досягти в найближчому майбутньому для забезпечення економічної безпеки. Вони визначають як швидкість, з якою підприємство буде розвиватися, так і рівень показників діяльності, що запланований на найближчий час. Тактичні цілі можуть збігатися зі стратегічними, якщо під-приємство проводить свою оперативну діяльність на рівні показників, запланованих на довгострокову перспективу.

Показник рентабельності продажів показує прибутковість діяльності підприємства. Прибуток є головною метою діяльності будь-якого підприємства, а також критерієм ефек-тивності виробництва й організації продажів. Рентабельність продажів розраховується спів-відношенням прибутку до собівартості або виторгу від реалізації. У розвинених країнах середня норма прибутку складає у великих компаніях приблизно 12 %. Її величина залежить від швидкості обігу виробничих фондів, зниження собівартості продукції, підвищення про-дуктивності праці, інших факторів.

Показники оборотності активів, регулярний аналіз яких дає можливість знизити ве-личину оборотного капіталу й, у результаті ліквідації його надлишку, одержувати значно більше прибутку на кожну гривню, вкладену в активи.

Показники фінансової стійкості є стратегічно важливими, оскільки показують здат-ність підприємства виконувати свої зобов’язання, що аналізуються через структуру фінансів – джерел засобів покриття заборгованості. Співвідношенням власного і позикового капіталів визначається надійність фінансового стану. Ризик неплатоспроможності як загрози еконо-мічної безпеки підприємства зростає у випадку різкого зменшення частки власного капіталу.

Таким чином, найважливішим етапом забезпечення економічної безпеки підприємства є стратегічне планування і прогнозування його економічної безпеки. Цей етап містить у собі розробку стратегічного плану забезпечення економічної безпеки підприємства.

Незважаючи на позитивні зрушення в економіці, що відбулися в останні роки, прак-тично кожне друге підприємство ще залишається збитковим. Проблема збитковості під-приємств та організацій – головна причина їхнього незадовільного фінансового стану, ви-значається кредиторською та дебіторською заборгованістю. Найбільша кредиторська забор-гованість у промисловості (понад 35 %), торгівлі та громадському харчуванні (близько 20 %), на транспорті (близько 10 %). Через наявність прострочених боргів значна кількість суб’єктів господарювання є неплатоспроможними [101].

У сучасних умовах підприємствам належить постійно стежити насамперед за змінами на ринках, де реалізується їхня продукція: як змінюється місткість ринку, попит на продукцію підприємства, ціни на неї, асортимент продукції ринку, конкурентоспроможність продукції, які існують можливості для освоєння нових ніш ринку тощо. Усі ці питання повинні постійно досліджуватися й обґрунтовуватися у маркетингових розробках підприємства, а також пос-тійно бути у центрі уваги підприємства як відповідна стратегія і тактика маркетингу. Таким чином, підприємство на основі розробленої ним системи стратегії та тактики маркетингу забезпечує необхідні умови ефективного функціонування свого виробництва при високій ста-більності показників господарської діяльності та необхідній прибутковості. У цьому випадку підприємство вивчає й реалізує всі внутрішні та зовнішньо-виробничі чинники, які впливають на поліпшення основних показників господарської діяльності, тобто воно дбає про його еко-номічну безпеку.

Економічна безпека є універсальною категорією, яка відбиває захищеність суб’єктів соціально-економічних відносин на всіх рівнях, починаючи з держави й закінчуючи кожним її громадянином. Економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від не-гативних впливів зовнішнього середовища, а також здатність швидко усувати різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, що позначаються негативно на його діяльності. На жаль, підприємства не надають належної уваги цьому питанню. За змістом ця проблема передбачає систему заходів, що забезпечують конкурентоспроможність і економічну стабіль-ність підприємства, а також сприяють підвищенню рівня добробуту працівників. У комплексі заходів, які підтримують економічну безпеку підприємства, повинні використовуватися й пла-ваючі ставки оподаткування прибутку.

Широкий спектр проблем, з якими пов’язана економічна безпека підприємства, по-требує їхньої системної класифікації за такими видами: технологічна, ресурсна, фінансова, ринкова та соціальна безпека. Для кожної підсистеми є свої параметричні оцінки-індикатори.

Для технологічної безпеки – це ступінь спрацювання основних виробничих засобів, завантаження спеціалізованого устаткування; доступ до ноу-хау; частка витрат на науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи (НДПКР); введення в дію основних виробничих засобів тощо.

Для ресурсної безпеки – забезпеченість виробництва основними видами ресурсів; коефіцієнт забезпеченості запасів і витрат власними джерелами; можливість заміщення ре-сурсів; якість ресурсів тощо.

Для фінансової безпеки – індекс обсягів виробництва, динаміка прибутку, розмір за-боргованості, частка на ринку, частка державних інвестицій у ВВП, рентабельність, капі-таловкладення, довгострокові кредити тощо.

Для ринкової безпеки – наявність здорової конкуренції, розподіл сегментів ринку тощо.

Для соціальної безпеки – розмір мінімальної заробітної плати; середня заробітна пла-та; чисельність працівників, заробітна плата яких нижча від прожиткового мінімуму, за-боргованість із заробітної плати; частка заробітної платі в ціні; витрати сім’ї працівника на харчування; темпи скорочення персоналу; тривалість робочого тижня тощо.

Усі перераховані підсистеми та їхні індикатори діють у тісному взаємозв’язку й взаємообумовленості. Будь-який імпульс із зовнішнього середовища може змінити стан без-пеки на одному підприємстві. Найбільший вплив на формування економічної безпеки під-приємства має держава. Використовуючи прямі та непрямі методи втручання, вона регулює економічний і соціальний розвиток країни. Інтереси підприємства та держави не завжди збігаються. Їхнім спільним мірилом є економічна безпека. Таким чином, невирішена раніше частина проблеми полягає у тому, щоб, створюючи базу для економічної безпеки держави, не завдавати шкоди інтересам підприємства.

З огляду на можливе втручання держави через економічну дипломатію в економіку підприємства, економічну безпеку останнього мають визначити такі аспекти:

– правової основи (закони, які регулюють правові відносини між державою та під-приємством);

– кредитної й інвестиційної політики, яка враховуватиме увесь спектр потенціальних інвесторів;

– постійний розвиток ринку, у тому числі співвідношення монополій і дрібних ви-робників, конкурентів та партнерів;

– розвиток інфраструктури підприємства (банківської системи, аудиторської служби, інформаційної системи) [101].

Конкретними кроками на шляху до підвищення рівня економічної безпеки українських підприємств можуть бути у сенсі:

– технологічної безпеки – закриття низькорентабельних і збиткових підприємств; змі-на системи оплати праці наукових кадрів; створення нових організаційно-виробничих струк-тур; використання лізингу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах;

– ресурсної безпеки – вдосконалення систем розрахунків; підвищення продуктивності праці; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження; стимулювання “ресурсного” напрям-ку НДДКР;

– фінансової безпеки – застосування принципу дотримання критичних строків кре-дитування; створення інформаційного центру для постійних відомостей про борги під-приємства та для перекривання каналів витоку інформації; створення в структурі інфор-маційного центру спеціальної групи працівників, яка б перевіряла податкові й інші обов’язкові платежі, виявляючи можливу передоплату й надавала відомості про основні виробничі фонди, що мало використовується, з метою їхнього можливого продажу; використання нових форм партнерських зв’язків;

– ринкової безпеки – застосування засобів незалежної конкуренції, розподіл ринків збуту;

– соціальної безпеки – наближення рівня оплати праці до показників розвинутих країн; залучення робітників до управлінських функцій; підвищення кваліфікації працівників; заці-кавленість адміністрації підприємства у працевлаштуванні безробітних; розвиток соціальної інфраструктури підприємства; підвищення матеріальної відповідальності працівників за ре-зультати своєї праці [101].

Перехід до ринкової економіки в постсоціалістичних країнах супроводжується катак-лізмами, в тому числі економічною кризою, яка в подальшому може переростив системну кризу і створює небезпеку для країни.

Економічна безпека – найважливіший елемент національної безпеки взагалі. Тільки в умовах економічної безпеки країна може в повній мірі реалізовувати свої національні інтереси. У той же час реалізація цих інтересів – це єдиний можливий шлях забезпечення національної безпеки.

Забезпечення економічної безпеки передбачає відповідну економічну політику країни, яка в свою чергу передбачає відчутну роль регулюючої діяльності держави.

У багатьох країнах розроблена стратегія економічної безпеки, яка є основою еконо-мічної політики держави. Вона являє собою важливий документ державного регулювання економіки. Стратегія економічної безпеки походить з глобальних геополітичних цілей країни, які обґрунтовані економічно. Вони передбачають збереження економічної цілісності і економічної незалежності країни, створення відповідних умов для розвитку економіки і соціально-політичної стабільності суспільства.

У стратегії економічної безпеки значне місце займають заходи щодо захисту куль-турно-історичного розвитку країни, її традицій і звичаїв.

Одним із стратегічних напрямів забезпечення економічної безпеки країни є створення в ній гнучкого механізму ринкової економіки. Але треба мати на увазі, що ринковий механізм сам по собі не може забезпечити економічну безпеку і навіть може нанести їй збитки, якщо державне регулювання економіки не дало правильного напрямку ринковим силам.

До числа важливих умов економічної безпеки і завдань з її забезпечення відноситься захист власності. Регулювання відносин власності повинно бути направлено, в першу чергу на забезпечення рівноправності державної, приватної, змішаної, колективної власності. Ця рівність в значній мірі забезпечить макроекономічну стабілізацію, ріст конкурентоздатності національної економіки створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, що в свою чергу, є гарантом економічної безпеки.

До основи економічної безпеки країни відноситься також існування конкуренції серед підприємств, для якої потрібно гнучке антимонопольне законодавство, реальне проведення антимонопольної політики, включаючи збільшення прибутку за рахунок порушення правил конкуренції; розвитку малого і середнього підприємства; розвитку цінних паперів. Можли-вості забезпечення економічної безпеки залежать від правильного вибору соціально-еконо-мічної моделі розвитку країни і послідовності в її практичній реалізації.

У значній мірі проблему економічної безпеки загострює низький рівень правової бази, правового регулювання і контролю, невиконання законів. Виключно важливою вимогою є введення апробації в світі законодавчої бази для бухгалтерського звіту, контролю і аудиту.

З точки зору функціональної орієнтації механізм забезпечення економічної безпеки має включати: зовнішній захисний механізм; внутрішній, вбудований в систему економічний механізм; зовнішній захисний економічний механізм призначений забезпечувати такі умови безпеки для економічної системи країни, які мінімізують зовнішні негативні впливи, які народжують недопустимі відхилення індикаторів економічної безпеки від заданий значень; дозволяють підтримувати зовнішні взаємозв’язки національної економічної системи в стані, яка допомагає рухати цю систему до поставлених цілей; виключають загрози для цілісності національної економіки, її комплексності тощо.

Як приклад зовнішньої загрози, який потребує використання зовнішнього економіч-ного механізму, можна назвати проблему зовнішнього боргу.

Очевидна необхідність створення діючої системи управління зовнішнім державним боргом, об’єднання при цьому зусиль держави, банкового капіталу, інших впливових підприєм-ницьких структур. Потрібний контроль за виконанням обов’язку перед зарубіжними країнами.

До показників економічної безпеки, за станом яких має слідкувати економічна дипломатія відносяться:

а) показники рівня і динаміки економічного зростання: обсяги і величина приросту ВВП, ВНП, національного доходу тощо;

б) показники природно-ресурсного і науково-технологічного потенціалу: рівень внут-рішнього забезпечення ресурсами і їх якість; ефективність використання ресурсів; технологічного забезпечення переходу від використання невідновлювальних природних ресурсів;

в) показники, за якими можна судити про стійкий розвиток економіки: рівень і темпи інфляції; рівень безробіття; рівень стабільності національної валюти; розмір валютних резервів; розмір державного боргу; сальдо торгового і платіжного балансу країни;

г) показники соціальної орієнтації економіки: частка населення, яка має прибутки нижче прожиткового мінімуму, у загальній чисельності населення; співвідношення мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму тощо [163].

Отже, економічна дипломатія покликана забезпечувати не тільки економічну безпеку країни, але й вирішувати проблеми економічної безпеки підприємств, організацій та установ.