Криміналістика
2.9.1. Поняття документа і види його досліджень у криміналістиці
Документ (від лат. documentum — свідоцтво) являє собою матеріальний носій інформації, призначений для її передачі в часі і просторі. Юридичне тлумачення документа конкретизує його цільове призначення, а саме: це матеріально відображене повідомлення людини про юридично значущі факти.
Матеріал, на якому міститься документальна інформація, може мати різну основу: папір, картон, берестину, шкіру, тканину, фотопапір, фотоплівку, фотопластинку, кінострічку, магнітну стрічку, камінь, деревину, пластмасу тощо. Інформація на/в документі може бути зафіксована безліччю способів — від найбільш поширених рукописних і друкованих текстів різними природними й штучними мовами та алфавітами до утаємничених і закодованих голографічних і цифрових записів. Це можуть бути рисунки, креслення, умовні знаки, записи реєструючих приладів, предмети з відповідними позначками (дорожній знак, кілометровий стовп, лісотехнічний вказівник) тощо. Є всі підстави вважати документами матеріалізовані копії слідів у вигляді відтисків, відбитків і зліпків, які мають статус додатків до протоколів.
Документи чітко класифікуються за кількома критеріями. Так, у процесуальному сенсі є документи — письмові докази і документи — речові докази. Перші мають значення для справи лише завдяки своєму змісту і криміналістичному дослідженню не підлягають, можуть бути замінені дублікатами і копіями. Другі характеризуються тим, що виступають як засоби вчинення злочинів (наприклад відомості на видачу заробітної плати із зазначенням вигаданих осіб), або зберігають на собі сліди злочину (наприклад довідка з підчищеними цифрами дати), або були предметом злочинного посягання (наприклад вкрадені паспорт і службове посвідчення), або були засобом приховання злочину (наприклад, інсценування вбивцею самогубства шляхом фальсифікації передсмертного листа).
Письмові документи поділяються на офіційні й приватні залежно від джерела походження — юридичних та фізичних осіб. Приватні документи при цьому іноді можуть набувати значення офіційних, якщо вони засвідчені державними органами. Що стосується офіційних документів, то вони повинні мати встановлену форму і деякі обов´язкові дані, які називаються реквізитами: відбитки печаток і штампів, підписи уповноважених осіб, реєстраційні записи, дата складай- ня, типографські позначення. Без наявності для даного виду документів встановлених реквізитів вони не мають юридичної сили.
Треба мати на увазі, що справжні документи (без підробок) можуть бути дійсними і недійсними. Перші—це такі, які в даний момент мають юридичну силу, наприклад дозвіл на зброю, продовжений до кінця наступного року. Другі — цілком правильні документи, але термін к дії, зазначений в самому документі, сплинув, тобто цей документ уже втратив юридичну силу.
Нарешті, слід поділяти документи на справжні й підроблені. Справжні документи (дійсні й недійсні) повністю відповідають встановленій формі та мають усі передбачені реквізити, в той час як підроблені — ніколи не мали юридичної сили, оскільки к зміст чи реквізити (або і те, і друге) не відповідають дійсності, є фальшивими. Існують два види підробки документів: інтелектуальна і матеріальна. Перша полягає в складанні та введенні в обіг правильно оформленого документа, але із завідомо неправдивими відомостями, — як правило, для забезпечення вчинення або приховання якого- небудь злочину. Друга передбачає внесення в справжній документ повністю чи частково неправдивих відомостей замість справжніх шляхом виправлень, підчисток, дописок тощо.
Техніко-криміналістичні дослідження документів, які проводяться у формах особистого к вивчення суб´єктами доказування та судової експертизи, вирішують завдання: визначення способу виготовлення документа та встановлення матеріалів і засобів письма; відновлення пошкоджених документів і записів у них; встановлення послідовності нанесення штрихів, що перетинаються; прочитання невидимих текстів і тайнопису; визначення способів матеріальних підробок у документах і змісту первинних записів; встановлення відносної давності документів, умов їх зберігання; ідентифікації печаток, штампів, знакодрукувальних апаратів, приладів для письма за к відбитками тощо.