Економічна дипломатія та економічна безпека України
6.2. Пошук джерел фінансування, оплати інформаційних послуг в системі економічної дипломатії
Організація підтримки і “дипломатичного супроводу” інтересів свого бізнесу за кор-доном вимагає чимало витрат. Не дивно, що питанню організації фінансування таких витрат приділяється важливе значення. З практики видно, що частина таких витрат покривається за рахунок різних форм державного фінансування. Тобто, таким джерелом виявляються державні ресурси, які використовуються на початковій стадії становлення філій вітчизняного бізнесу за кордоном (наприклад, Австралія). Розуміється, що немалих грошей коштує проведення пред-ставницьких і протокольних мір у посольствах більшості країн, які організовуються для торгово-інвестиційних місій, для проведення зустрічей “круглого столу” із представниками місцевого бізнесу. Можна припускати, що такого роду витрати не повинні бути джерелом державного бюджету. Напевно, маються різні канали “часткової участі” у витратах з боку представницьких організацій бізнесу і окремих приватних партнерів.
При знайомстві з системою дипломатичної підтримки може скластися враження про витратну перевагу економічної дипломатії. Але таке враження не може бути визнано бе-зумовним. Навіть на основі дуже уривчастих даних можна говорити про наявність низки напрямків, за якими очікують фінансову віддачу. Крім бюджетних причин позначаються також вимоги проведення правил конкуренції. Звідси – різні шляхи для оплати послуг. Відзначимо деякі з них: оплата інформаційно-консультативних послуг в країні; узаконення найманих місцевих лобістів; налагодження обліку доходів від роботи іноземних місій, торгових представництв у своїй столиці тощо. Природно, що наведений перелік не є повним.
Саме ординарне джерело доходів – продаж інформації про бізнес і ділові можливості в країнах перебування. Канал для такого продажу – це банки даних, утворені на основі по-відомлень торгових аташе й інших джерел. Нагадаємо, що таким розповсюджувачем висту-пали ділові журнали типу “Інтернешнл коммерс”, різного роду “Бюлетені комерційної інфор-мації”. До цього слід додати канали електронної пошти, Інтернету, продаж інформації через організацію зустрічей із представниками ділового співтовариства, що працює за кордоном, співробітниками державної служби [138].
Крім того, у країнах перебування практикується надання платних послуг у рамках німецької системи “трьох опор” (дипломатичні представництва, двосторонні торговельні палати і кореспондентські бюро федерального відомства зовнішньоторговельної інформації) існує визначений поділ праці. Якщо в країні перебування працює, наприклад, двостороння торговельна палата, то інформація видається ними, як правило, за визначену плату з ура-хуванням витрат. В одиничних випадках (за узгодженням з цими палатами) до надання кон-сультативної підтримки може підключатися також дипломатичне представництво, але це тільки в конкретно визначених випадках і без конкуренції з іншими партнерами по економічній дипломатії. Такими “одиничними випадками” можуть бути консультації при про-веденні конкурсних замовлень державними структурами, установленні контактів з держав-ними установами країни перебування і наданні підтримки з урахуванням побажань фірм в особливих, виняткових випадках (даних про те, що може бути приводом для такого роду “особливих, виняткових випадків”, немає). Різноманітний асортимент платних послуг надають посольства США, Великобританії, Канади, Франції [138].
Взагалі, механізм оплати може бути пов’язаний з деякими моральними витратами і небезпеками, тому що є зручною формою прикриття різного роду непорядних, корупційних дій. Тому потрібна досить тверда і визначена нормативна база. У США, як відомо, існує чимало правил поведінки стосовно державних розпоряджень адміністрації. Але справа, зви-чайно, не тільки в наявності таких документів, а в порядку контролю за їхнім виконанням. До того ж, є різного роду вилучення (як, наприклад, закон про дозвіл використовувати комер-ційну діяльність для прикриття дій збору розвідувальної інформації), що, можливо, звільняють виконавців від дотримання і такого роду обмежень.
Крім того, треба розуміти, що не всі послуги повинні бути платними. Насамперед, таку діяльність необхідно відокремити від звичайної компенсації супутніх послуг (телефонні переговори, факси, електронна пошта, подарунки).
Відшкодування витрат за такого роду послуги не може стояти в один ряд з наданням первинного сприяння просуванню економічних інтересів країни.
Ознайомлення з початковими відомостями в банку даних посольств може, імовірно, бути безкоштовною послугою, чого не скажеш про комерційні проекти. Але для цього потрібна чітка нормативна база хоча би на рівні інструкцій.
За допомогою лобізму просування іноземних фірм на американський ринок має полегшити “дипломатичний вплив” товарів і послуг із США на закордонні ринки. За свої послуги іноземним фірмам лобісти одержували істоті погодинні гонорари. Утім, важливий сам факт використання національних спеціалістів, включаючи високопоставлених представників, для участі у заходах економічної дипломатії.
Посольства в рамках конкретних заходів економічної дипломатії сприяють прове-денню політики вільної торгівлі, вишукують можливості для бесід на урядовому рівні з питань світової економіки і фінансової політики, оскільки ці питання роблять істотний вплив також на двохсторонні економічні відносини.
З поля зору при цьому не рекомендується упускати можливість спільних, скоорди-нованих дій у рамках окремих груп чи організацій, що існують у світовому співтоваристві. Наприклад, німецьке МЗС звертає увагу своїх закордонних представництв на необхідність такого роду зацікавленої та ініціативної роботи в рамках ЄС. У числі можливих спільних дій можна зустріти згадування питань, що стосуються свободи торгівлі; говорять про важливість регулярного обміну думками керівників економвідділів посольств країн ЄС про економічне становище, зміну зовнішньоекономічного законодавства країни перебування.
Політичні аспекти відіграють істотну роль у визначенні пріоритетів економічної дипломатії. Як приклад можна вказати на прийнятий американський закон про санкції проти іноземних компаній, що сприяють реалізації програм Ірану зі створення озброєнь. Не-зважаючи на свою офіційну назву, у дійсності цей закон є засобом конкурентної боротьби на світовому ринку, реалізація закону означає надання підтримки американським фірмам. Санк-ції, як відомо, спрямовані проти підприємств, підозрюваних Вашингтоном у передачі Ірану ракетних технологій. Відповідно, американці припиняють фінансування підприємств, що беруть участь у створенні міжнародної космічної станції. Така політизація – наочний приклад можливості приношення в жертву принципів міжнародного економічного співробітництва в ім’я твердження політичних амбіцій.