Криміналістика
2.5.2. Сліди рук (дактилоскопія)
Практика розслідування злочинів рясніє випадками використання у доказуванні відбитків пальців рук і долонь, які на місці події залишають зловмисники. Відбитки пальців знаходять застосування також у контрольних та облікових системах, наприклад у реєстрації злочинців, на деяких контрольно-пропускних пунктах, у паспортному обліку тощо. При цьому забезпечується стовідсотковий рівень індивідуальної ідентифікації особи. Більше того, ідентифікація є цілком можливою і за відсутності повних відбитків і навіть невеликих обривків папілярних ліній — з використанням піроскопіїй еджеоскопії, тобто визначення особливостей будови вихідних проток потових залоз у папілярних лініях та конфігурації країв самих папілярних ліній, к початків і закінчень. Для ідентифікації можуть використовуватись і відбитки окремих ділянок долоні (пальмоскопія).
Такі унікальні можливості ототожнення людини за відбитками долонних поверхонь рук (і підошов ніг) пояснюються трьома обставинами: а) виключною індивідуальністю папілярних узорів на фалангах пальців і долонних поверхнях не лише у різних людей, а й у однієї людини; б) непохитною стійкістю папілярних узорів, які формуються ще в період ембріонального розвитку людини й існують аж до розкладу м´яких тканин тіла після її смерті, закономірно виникаючи і під впливом випадкових чинників індивідуально розвиваючись у внутрішньому шарі шкіри (ендодермі), де утворюються потові залози і пори, а разом з ними й папілярні лінії, потім закріплюючись у мезодермі (середній шар клітин шкіри) і, нарешті, в епідермі (зовнішній шар), який, власне, і відбивається в слідах рук; в) здатністю до відновлення, якщо ушкодження шкіри не йдуть глибше мезодерми; якщо ж уражається ендодерма, то папілярні лінії не відновлюються і на місці ураження виникають рубці і шрами, які, до речі, самі по собі мають певне ідентифікаційне значення.
Для зручності описання й проведення ідентифікаційних досліджень ознаки папілярних узорів поділяються на загальні та окремі (деталі), які у найбільш повному вигляді знаходяться на нігтьових фалангах пальців. Менш інформативними є узори на середніх та основних фалангах пальців і на долонях. За загальними ознаками узори поділяють на типи: дугові, петлясті й завиткові. Петлясті, в свою чергу, можуть бути ульнарними й радіальними (від латинських назв кісток передпліччя — os ulnaris та os radialis).
Дуговий узор складається з папілярних ліній, що йдуть від одного краю подушечки пальця до іншого, з різним ступенем крутизни згинаючись посередині у вигляді шатра або утворюючи зовсім пологу хвилю. Такі узори зустрічаються приблизно у 5% випадків від к загальної кількості.
У петлястих узорах папілярні лінії, які утворюють центральну частину, йдуть від одного краю пальця до центру, де круто повертають і йдуть назад до того ж краю пальця, вимальовуючи петлю. Кінці петлі, які складають її відкриту частину і обернені до краю пальця, одержали назву ніжок або гілок петлі, закруглена частина на її вершині — голівки. Петлю обрамляють три потоки ліній, які під нею утворюють фігуру, що нагадує грецьку літеру «дельта» (Д). Ця фігура в дактилоскопії так і називається — дельта. Якщо ніжки петлі спрямовані в бік великого пальця, петля називається радіальною, якщо у бік мізинця — ульнарною. Радіальні петлі становлять приблизно 5% від загальної кількості узорів, а ульнарні—приблизно 60%.
Завитковий узор являє собою сукупність концентричних кіл, овалів, спіралей, клубків зустрічних петель, по боках яких ближче до країв пальця розташовуються дві дельти. Рідко зустрічаються завиткові узори з трьома дельтами і зовсім рідко — з чотирма.
Загальні ознаки узорів дозволяють розмежовувати відбитки за типами і в разі їх відмінності дійти висновку про відсутність тотожності. Для одержання ж позитивного висновку про індивідуальну тотожність крім збігу загальних ознак необхідним є збіг певної кількісної та якісної сукупності окремих ознак, до яких належать початки та закінчення ліній, злиття та роздвоєння ліній, містки, острівці, гачки, крапки, вічка, пунктири, згини ліній тощо.
Сліди рук утворюються за рахунок виділень поту з потових залоз, розташованих на долонях, та постійного перенесення на долоні жирів при дотиканні до волосся, обличчя, вушних раковин, на яких завжди присутні виділення з жирових залоз. У результаті на поверхнях долонь завжди знаходяться тонкі нашарування суміші поту і жиру.
У процесі торкання окремими ділянками пальців і долонь різних предметів пото-жирова речовина в результаті адгезії (прилипання) переходить у вигляді відбитків на ці предмети. Якість відбитків залежить від вологості, температури і структури поверхонь предметів. Чим більша в природних межах вологість повітря і менша температура, тим чіткішими будуть відбитки, і навпаки. Поверхні з дуже дрібнозернистою структурою сприймають пото- жирові нашарування повною мірою, і тому такі сліди найбільш прийнятні для ідентифікації. Такого роду сліди залишаються на полірованих меблях, посуді, склі, дзеркалах, пластмасових виробах, нікельованих або хромованих поверхнях, лакованій шкірі тощо (слабковидимі), на картоні, папері, обструганому дереві (невидимі). На поверхнях з вираженою структурою відображення папілярних узорів погіршується аж до повної непридатності слідів для ідентифікації.
Загальним правилом пошуку і виявлення слідів рук є огляд поверхонь предметів, до яких, судячи з обстановки місця події, могла торкатися особа (можливо, злочинець). Зрозуміло, що це ручки дверей, вікон, сейфів, скло вітрин і прилавків, електродзвоники, шухляди меблів, дверцята шаф, документи, зброя тощо. Видимі (забарвлені) сліди рук виявляються при огляді елементарно. Що ж стосується слабковидимих і невидимих слідів, то для ´їх виявлення потрібні певні засоби і прийоми.
Слабковидимі сліди доволі легко можна помітити при огляді місця їх ймовірного знаходження під кутом у кососпрямованому проти ока спостерігача освітленні. Проте з виявленими у такий спосіб слідами працювати дуже складно, а тому їх треба зробити видимими й контрастними, для чого вони обробляються спеціальними порошками, які прилипають до пото-жирового нашарування сліду, за допомогою м´яковорсової (колонок, білка) або магнітної щіточки, причому на темних поверхнях використовуються світлі порошки (окис цинку, окис свинцю, аргенторат), а на світлих — темні (окис міді, графіт, сажа, магнітні порошки).
Невидимі пото-жирові сліди у місцях їх ймовірного знаходження найкраще виявляються порошками з використанням м´яковорсової або магнітної щіточки, а на папері, крім того, шляхом перекочування насипаного на нього порошку від одного краю аркуша до іншого. На папері також можна виявити сліди рук за допомогою обкурювання його парами кристалічного йоду. У такому разі після появи під дією парів йоду коричневого папілярного узору останній треба негайно сфотографувати за правилами масштабної зйомки, оскільки він досить швидко знебарвлюється.
Наведеними способами можна виявляти пото-жирові сліди, залежно від умов їх перебування в конкретному середовищі, давністю до трьох місяців.
У складних випадках, особливо коли йдеться про старі сліди, обробку поверхонь з невидимими слідами можна здійснити в умовах спеціально обладнаної лабораторії азотнокислим сріблом, або нінгідрином, або алоксаном. Такі сліди можна виявити і шляхом термовакуумного запилення.
Виявлені порошками сліди необхідно відкопіювати на липку світлу чи темну дактилоскопічну плівку. Для цього з неї знімають прозору захисну плівочку, щільно притискують плівку її липкою поверхнею до сліду і прокочують кілька разів по ній фотографічний гумовий валик, видаляючи бульбашки повітря. Потім плівку акуратно відокремлюють від поверхні зі слідом, знову закривають захисною плівочкою і пришивають до плівки картонну бирку з відповідним написом та підписами слідчого й понятих.
На деяких пластичних матеріалах можуть залишатись об´ємні сліди рук (суріуч, пластилін, волога штукатурка). Після к фотографування за правилами масштабної фотографії з них виготовляють зліпки з використанням медичного гіпсу, або легкоплавкого металу, або спеціальних полімерних з´єднань, до яких належать компаунд К-18, паста К, СКТН, Сіеласт.