Криміналістика
1.9. Криміналістика і доказування
Однією з форм практичної діяльності у процесі регулювання суспільних відносин є доказування, яке полягає у збиранні, дослідженні, оцінці й використанні інформації котра за певних, визначених процесуальними загонами, умов набуває статусу юридичних доказів. Ця діяльність не є науковим дослідженням, проте з гносеологічної точки зору так само, як і в наукових розробках, є пошуком істини. У юридичній практиці її прийнято називати судовою істиною, пізнання якої є окремим випадком пізнання об´єктивної дійсності У процесі доказування виявляються зв´язки між явищем, що вивчається, та фактами, які його пояснюють, і ці зв´язки дозволяють переконатися в істинності того чи іншого припущення.
Будучи одним із різновидів загального процесу пізнання, встановлення істини для прийняття юридичних рішень має суттєві особливості, які визначаються, перш за все, тим, що предметом пізнання слугують суспільні відносини, котрі потребують врегулювання. У кримінальному процесі предмет дослідження визначається особливо чітко, до нього входять такі події, вчинки людей, стосовно яких існує припущення, що вони є суспільно небезпечними. Специфічність цього предмета полягає в обмеженості тими фактами, які мають істотне значення у справі, тобто є предметом доказування (ст. 64 КПК). Оскільки подія злочину на момент його розслідування відбулася в минулому і факти, які свідчать про неї не можуть бути об´єктами безпосереднього сприйняття слідчим і судом, встановлення істини у справі могло б стати надто проблематичним, якби низка фактів, що входять, поряд з подією злочину, до складу предмета доказування, не була доступна слідчому і суду для безпосереднього сприйняття. До таких фактів належать наслідки злочину, ознаки вчинення злочину даною особою у вигляді слідів і свідчень, знаряддя й засоби вчинення злочину, а також висновки про суб´єктивні моменти, що випливають з аналізу цих фактів, наприклад знамените латинське «Сиі prodest?» — «Кому вигідно?» Встановлення цих фактів, а отже — і доказування у справі, практично неможливе без технічних засобів, тактичних прийомів і технологій дослідження, вироблених криміналістикою. Методи науки криміналістики і розроблені нею методи судового дослідження становлять суттєвий елемент методології доказування.
Безпосередньо процес доказування значною мірою забезпечується криміналістичними методами практичної діяльності, які спираються на положення криміналістики щодо виявлення, фіксації, вилучення, дослідження і оцінки доказів (доказової інформації). Ці методи не відділені нездоланною перепоною від інших методів — найзагальніших методів пізнання, загальнонаукових та окремонакових методів криміналістики — вони є похідними від них, використовуються всі в комплексі, але з різним ступенем конкретності й точності, так необхідних у вирішенні кожної одиничної справи.
Стосовно методів власне доказування і методів забезпечення цього процесу слід сказати, що вони повинні бути ефективними, відносно простими, надійними, безпечними, економічними і, безумовно, науково обґрунтованими. Вирішуючи питання про їх допустимість, на перший план слід висунути такий критерій оцінки, як можливість застосування даного методу в межах і у випадках, регламентованих процесуальним загоном. Йдеться не про законність самого методу, який як категорія гносеологічна сам по собі не може бути законним чи незаконним, а про шляхи, форми й ціпі застосування цього методу в доказуванні.
Техніко-криміналістичні методи, які застосовуються для вивчення різноманітних речових утворень — контактних слідів, документів, судово-балістичних об´єктів, зовнішніх ознак людини тощо, без істотних змін використовуються і в доказуванні Методи ж структурно-криміналістичні, за допомогою яких наука криміналістика виробляє структурні системи у вигляді основних елементів планування розслідування, тактики проведення окремих слідчих та інших дій, окремих методик розслідування тощо, використовуються в доказуванні саме як результати їх застосування в наукових дослідженнях.
Застосування в доказуванні інших (крім криміналістики) природничих і технічних наук здійснюється аналогічно застосуванню техніко- криміналістичних методів.
Широкі можливості для забезпечення надійного доказування в судочинстві відкриває спеціальний метод криміналістичної Ідентифікації, загальні принципи якої окремі вчені, щоправда, без достатніх підстав, навіть відносять до предмета теорії доказів. Предмети процесуальних наук і криміналістики досить чітко розмежовуються, і докази безапеляційно визнані категорією процесуальною, а криміналістика має справу з доказовою інформацією, яка може стати доказами лише на підставі спеціальних процесуальних процедур. Це зовсім не применшує ролі і значення криміналістики, яка своїми засобами й методами максимально сприяє юридичному доказуванню і багато в чому його забезпечує.
Що ж до криміналістичної ідентифікації то вона як одна з методик пізнання шляхом ототожнення об´єктів, що мають відношення до справи, забезпечує незаперечне встановлення фактів, котрі, будучи оцінені суб´єктами доказування в сукупності з іншими встановленими фактами, можуть бути покладені в основу істинного юридичного рішення.