Криміналістика
1.8. Форми застосування спеціальних знань
Серед засобів надійного і максимального наукового забезпечення правосуддя одне з важливих місць посідає система нормативних приписів і криміналістичних рекомендацій щодо ефективного використання в процесі юридичного доказування спеціальних знань. Це ціпком зрозуміло, оскільки вирішення переважної більшості ситуацій, які виникають у процесі правового регулювання, потребує опори на ґрунтовні, досконалі знання, здобуті людством протягом усього його існування.
Такого роду знання, які виходять за межі звичних, побутових знань, дають можливість, за всіх інших умов, здійснювати грамотне й справедливе правосуддя. Ці знання одержали в праві офіційне найменування спеціальних і необхідність розмежування їх у наукознавчому та процесуальному значеннях. У літературі спеціальні знання визначаються як результат оволодіння певним рівнем знань і навичок діяльності в конкретних професії та спеціальності, тобто ці знання здобуваються шляхом освіти і практичної діяльності
Спеціальними знаннями в кримінальному судочинстві є знання і навички одержані в результаті фахової освіти та/або практичної діяльності в будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла, які використовуються визначеними загоном учасниками процесу в межах наданих кожному з них повноважень для вирішення, за певною процедурою, процесуальних завдань.
Спираючись на наведене визначення спеціальних знань, можемо констатувати, що спеціальні знання — це не якась об´єктивована аморфна сума результатів людського пізнання, а диференційовані за ступенем пізнання даного галузевого предмета науки, рівнем оволодіння суб´єктом судочинства та процесуальною компетенцією цих суб´єктів знання, які можуть і повинні використовуватись у доказуванні фактів, необхідних для встановлення об´єктивної судової істини.
Неважко побачити, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, адвокат, суддя, спеціаліст, експерт повинні мати відповідні спеціальні знання, необхідні кожному з них для виконання своїх процесуальних і пізнавальних функцій. Кожен з них зобов´язаний мати певні спеціальні знання, без яких він не може обіймати ту чи іншу посаду або мати той чи інший статус. Наприклад, слідчий обов´язково повинен мати обсяг знань, володіючи якими він може виконувати передбачені законом функції розслідування (ст. 114 КПК). Такі знання набуваються під час одержання вищої юридичної освіти й удосконалюються у процесі практичної діяльності та різних форм підвищення кваліфікації Звісно, окремі слідчі можуть мати більш глибокі й різноманітні знання, але це є бажаним, а не обов´язковим фактором. Все це так чи інакше стосується й інших суб´єктів доказування, зокрема адвоката-захисника (ст. 48 КПК). Тому ціпком природним є уявлення про різні рівні спеціальних знань, які повинні мати, з одного боку, суб´єкти доказування, а з іншого — спеціалісти та експерти. Представники другої групи апріорі повинні мати більш досконалі знання в своїх галузях, ніж представники першої Але вирішальним тут є не різниця в рівнях спеціальних знань, яку також слід враховувати, а відмінність у процесуальних формах та результатах застосування цих знань.
Отже, можна стверджувати, що потреби судочинства і рівні спеціальних знань визначають процесуальні форми їх застосування і розмежування компетенції суб´єктів — носів спеціальних знань.
Спеціальні знання та науково-технічні засоби в судочинстві застосовуються безпосередньо суб´єктами доказування — слідчими, прокурорами, адвокатами та іншими (звичайно, переважно — слідчими), а також спеціалістами в сенсі статей 128і та 270і КПК і офіційно призначеними експертами (судовими експертами).
Слідчий є знаковою процесуальною фігурою, здійснюючи збирання і дослідження доказової інформації на основі наявних у нього спеціальних знань, особливо в галузі криміналістики, і за допомогою наданих йому офіційно науково-технічних засобів. У ході проведення слідчого огляду, слідчого експерименту та інших процесуальних дій слідчий вирішує багато завдань дослідницького характеру, результати яких, будучи зафіксованими в протоколах—джерелах доказів, ціпком можуть використовуватись як докази у кримінальній справі Важливо лише, щоб фіксувались не висновки слідчого, його умовиводи, а засвідчені всіма учасниками слідчої дії факти, які вони реально спостерігали.
Таким чином, слідчий і названі вище інші суб´єкти доказування утворюють першу групу осіб, яким формально дозволяється використовувати спеціальні знання в кримінальному судочинстві.
Другою процесуальною формою використання спеціальних знань є участь у проведенні слідчих та судових дій спеціаліста. Ним на підставі кримінально-процесуальних норм вважають особу, яка володіє відповідними знаннями та навичками і залучається органом дізнання, слідчим, прокурором або судом для сприяння у виявленні, закріпленні та вилученні доказів.
Процесуальні права і обов´язки спеціаліста точно викладені в законі. У ст. 128 і КПК зазначено, що спеціаліст зобов´язаний: за дорученням слідчого брати участь у проведенні слідчої дії використовуючи свої спеціальні знання і навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов´язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають під час проведення слідчої дії Правильною слід визнати практику, коли участь спеціаліста не обмежується лише проведенням слідчої дії а охоплює і підготовку до неї І обробку результатів, наприклад пакування речових доказів, оскільки в деяких випадках некваліфіковане здійснення цих заходів може звести нанівець результати всієї слідчої дії.
Спеціаліст не є самостійною процесуальною фігурою, а виступає як технічний помічник слідчого і діє лише в межах компетенції останнього.
Третьою процесуальною формою використання спеціальних знань є проведення судової експертизи, яка призначається у випадках, коли для вирішення питань, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання в галузі науки, техніки, мистецтва чи ремесла. Експертиза може бути проведена спеціалістами практично у будь-якій галузі знань, а експертом може призначатись будь-яка особа, яка не зацікавлена у справі та формально й фактично є обізнаною у даних питаннях. Висновок експерта належить до джерел доказів, оскільки на підставі проведених досліджень встановлюються нові дані, які є доказами у справі і належать до особистих доказів, тому що формуються і виходять від людини.
Не зважаючи на те, що висновок експерта ґрунтується на даних певної галузі знань, якими не володіє слідчий, а отже, він, рівно, як і суд чи адвокат, повинен покладатися на високу фахову підготовку і добросовісність експерта, останній, тим не менщ не належить до кола суб´єктів доказування, оскільки не має самостійного процесуального інтересу.
Здобування доказових фактів шляхом використання спеціальних знань у формі експертизи не викликає ніяких сумнівів, коли йдеться про знання, які виходять за межі професійних знань слідчого, проте, коли ми стикаємося з необхідністю використання спеціальних криміналістичних знань, представником яких за освітою і родом діяльності є слідчий, то виникає проблема гносеологічного і процесуального аспектів. Справа в тому, що в криміналістиці, точніше — в криміналістичній техніці, немає чітких розмежувань між названими спеціальними криміналістичними знаннями і професійними знаннями слідчого. Адже, як уже зазначалося, слідчий при проведенні слідчих дій використовує спеціальні знання, а спеціаліст, якого слідчий запрошує для допомоги, діє виключно в межах компетенції останнього. Зовсім інакше виглядає ситуація, коли слідчому треба пояснити на основі криміналістичних знань якесь явище і, оцінюючи закономірності його розвитку, зробити певний умовивід. У даному випадку наявність у слідчого відповідних знань не звільняє його від необхідності призначення експертизи, оскільки суміщення функцій суб´єкта доказування і суб´єктів, що залучаються до забезпечення процесу доказування, є неприпустимим. Очевидно, що одного критерію «спеціальні знання» для розмежування компетенції слідчого й експерта-криміналіста недостатньо.
Експерт у ході спеціалізованого дослідження, використовуючи всю різноманітність видів розумової діяльності і застосовуючи найрізноманітніші реєструючі й дослідницькі науково-технічні засоби, підходить до найвідповідальнішого етапу — оцінки встановлених даних і формулювання на підставі такої оцінки свого висновку Останній у кожній експертизі є підсумком пізнання об´єктивної дійсності Тому треба виділити два критерії розмежування компетенції експерта-криміналіста і слідчого. По-перше, експертне дослідження речових доказів має проводитись на підставі спеціальних криміналістичних знань особи, яка це дослідження здійснює. По-друге, результатом такого дослідження має бути оціночне судження експерта з умовиводом. Дана розумова операція у використанні спеціальних знань суб´єктами доказування відсутня.