Криміналістика
1.7. Криміналістична ідентифікація
Поняття і наукові основи криміналістичної ідентифікації
У повсякденному житті доводиться постійно стикатися з необхідністю визначення належності певних предметів, речовин, станів до відомих класів, видів, джерел походження, встановлювати їх призначення, розвиток, вплив тощо. Інакше людина не змогла б існувати у навколишньому середовищі. Більше того, всі свої вчинки, плани дій, наукові пошуки людина будує на основі маси відокремлених одне від одного понять і уявлень, які вона усвідомлено чи підсвідомо відносить до певного класу, роду, виду, сімейства, одиничності, тобто класифікуючи їх через ототожнення, ідентифікацію, що охоплюється в кінцевому рахунку такою категорією теорії пізнання, як онтологія. На цій першій, фундаментальній, сходинці будуються незаперечна можливість і здатність пізнання світу, зокрема — викриття будь-якого протиправного діяння, що відбулося в минулому, як окремого випадку пізнання людством світу.
Ця властивість людини і неодмінна умова розвитку науки одержала назву «ідентифікація», що в перекладі з латини identificare, identifico означає «ототожнювати», «я ототожнюю».
Проте такий пізнавальний рівень і завдання наукової ідентифікації був мало придатним для потреб розслідування, де необхідно ототожнювати не класи, роди і види, а індивідуальні, конкретні об´єкти, інакше завдання кримінального процесу—встановити конкретне злочинне діяння і конкретного винуватця неможливо виконати. Ні в природничих, ні в технічних науках навіть не виникає сама проблема індивідуальної ідентифікації — вона чужа сенсу і завданням цих наук. Властивості, які цікавлять фізика, хіміка, технолога чи біолога, — це властивості, притаманні всім речам класу, а не лише даній одиничній речі
Теоретично новий науковий метод, який отримав назву «криміналістична ідентифікація», обґрунтував С. М. Потапов. Виходячи з філософського постулату, згідно з яким у природі немає двох речей, які були б однаковими, а тотожність апріорі передбачає відмінність від усього іншого, криміналісти слідом за С. М. Потаповим, доповнюючи і збагачуючи його вчення, розробили принципові положення криміналістичної ідентифікації Кінцева її мета — встановлення тотожності об´єкта із самим собою в різні періоди часу або в різних його станах з використанням для цього залишених ним відображень у навколишньому середовищі — матеріальних чи ідеальних. Саму криміналістичну ідентифікацію, використовуючи безліч однотипних і однакових за суттю визначень, можна охарактеризувати як мету, процес і результат, які полягають у встановленні (ототожненні) конкретного об´єкта на підставі відображеної ним неповторної сукупності ознак, що виокремлюють його з будь- якої маси однорідних об´єктів.
Криміналістична ідентифікація є одним з важливих засобів встановлення істини, перш за все у кримінальному процесі, а також у всіх формалізованих процедурах, які допомагають законним шляхом врегульовувати спірні відносини. Ця обставина визначає відмінність криміналістичної ідентифікації в природничих науках і техніці в самій сутності ототожнення (особливе і одиничне). Відмінність полягає не лише в різних цілях пошуків тотожності, а й у потребі в деяких випадках встановлення її відсутності, що сприяє в цілому досягненню об´єктивної істини у справі Важливою відмінністю є й те, що криміналістична Ідентифікація, результати якої можуть використовуватись у доказуванні, має проводитись у визначених процесуальним законом формах і відповідно до встановленого законом порядку.
Оскільки теорія ідентифікації належить до частини предмета криміналістики, тобто не охоплює всіх завдань, що вирішуються криміналістикою, і не визначає систему криміналістики та її місце серед інших галузей наукового знання, слід віднести її до числа спеціальних методів цієї науки (за термінологією запропонованої нами класифікації методів).
Встановлення групової належності.
Практика розслідування подій з ознаками злочину і виконання інших процедур для досягнення юридично значущих результатів нерідко потребує встановлення схожості об´єктів, які не мають стійкої форми, і віднесення їх до певного класу, виду, роду, групи (сипкі, рідкі газоподібні тіла). Таке саме завдання може ставитись у деяких випадках і стосовно індивідуально визначених предметів, наприклад віднесення предмета до класу холодної зброї взагалі і до її конкретного розряду (кинджал, стилет, кортик, палаш, кастет тощо).
Відмінність криміналістичного встановлення групової належності від природничонаукової ідентифікації полягає в меті дослідження, а головне, у вирішенні завдань не просто класифікації, а порівняння невідомих речовин, що не мають стійкої форми, з відомими речовинами, ознаки яких відображають певну сукупність знань про конкретний вид, рід, клас речовин, у результаті чого встановлюються певні доказові факти, які мають значення для вирішення справи.
Таким чином, встановлення групової належності об´єктів (існує ще термін «групова Ідентифікація») являє собою розумовий процес з порівняння ознак об´єктів безпосередньо або їх відображень, у результаті чого виникає знання про належність обох речовин до одного класу, виду, роду, причому, чим більше різних невеликих домішок міститься в об’єктах дослідження — можливо, забруднень, тим більш надійними є висновки і тим особливішим є вид порівнюваних речовин.
Пошуки нових можливостей залучення до сфери ідентифікації більшої кількості об´єктів матеріального світу, які можуть мати відношення до подій, що розслідуються, викликали до життя в цілому прогресивний напрям — впровадження в експертну практику методик з дослідження матеріалів і речовин, побудованих на ідентифікації цих об´єктів сучасними технічними, фізичними, хімічними і біологічними методами. У цьому напрямі сформувалась концепція, головною складовою якої є визнання можливості індивідуальної ідентифікації матеріалів і речовин. Ця концепція є хибною методологічно, оскільки в ній явище максимальної подібності прийнято за сутність індивідуальної тотожності Справа в тому, що, по-перше, названі об´єкти не завжди однорідні у своїй масі та в усіх частинах, а, по-друге, ніколи не може бути впевненості, що єдина маса не була розділена і ми маємо справу лише з її частиною. Наприклад: що вважати об´єктом індивідуальної ідентифікації — бензин з бака нафтопереробного заводу, чи бензин із залізничної цистерни, залитий в неї на цьому заводі, чи бензин з цистерни автобензовоза, в яву його завантажили на товарній залізничній станції чи бензин з каністри, в яву його націдили з автоцистерни, тощо? Проведення групової ідентифікації речовин і матеріалів з встановленням скільки завгодно дрібних мас завжди залишається встановленням виду, а криміналістична ідентифікація цих об´єктів є неможливою в принципі, тому що об´єкт не можна точно виділити з навколишніх предметів.
Щоправда, тут треба обов´язково відзначити, що дослідження речовин і матеріалів можуть закінчуватись встановленням єдиного джерела їх походження, коли з´ясовується факт перебування якоїсь порції речовини в індивідуально визначеній ємності Наприклад, може бути надійно встановлено за допомогою ґрунтознавчої експертизи, що частки ґрунту, вилучені з черевика підозрюваного, налипли на цей черевик з певної ділянки острова Б. на річці Д. Але тут відбувається індивідуальна Ідентифікація не ґрунту на черевику, а ділянки острова — джерела походження цього ґрунту.
Необхідно відзначити також, що встановлення групової належності може виступати не лише ж кінцевий результат дослідження, а й як неодмінний перший етап процесу індивідуальної ідентифікації коли спочатку встановлюється однорідність порівнюваних об´єктів і за умови наявності такої однорідності проводяться наступні етапи ідентифікації Якщо ж на самому початку встановлена відсутність однорідності (наприклад, слід залишено взуттям 38—39 розміру, а поданий на дослідження черевик — 43 розміру), то продовження ідентифікаційного процесу втрачає сенс і завершується негативним висновком.
Криміналістична діагностика. Розв´язання завдань, що стоять перед правоохоронними органами під час розслідування та перед іншими суб´єктами правових відносин, — одержання доказової інформації нерідко потребує встановлення способу дії взаємного розташування об´єктів у момент контакту, віднесення предмета до певної групи за призначенням, виявлення причини зміни властивостей об´єкта, визначення професійності виготовлення якої-небудь речі та багатьох інших фактів. Такого роду напрям наукового та практичного пізнання широко застосовується в медицині, техніці та інших галузях людської діяльності та повністю вписується у зміст поняття діагностика, яке в давньогрецькій мові означало «розпізнавання», «визначення», «розрізнення», тобто встановлення якоїсь подібності до вже відомого, виявлення через схожість з типовою моделлю індивідуально конкретного, вирізнення певної ситуації від інших, подібних до неї.
Криміналістична діагностика як самостійний напрям криміналістичного дослідження відповідає всім канонам теорії пізнання і теорії відображення, за якими ретроспективне дослідження подій минулого має йти від явища до сутності події від наслідків — до її причини, від відображення — до аналізу властивостей і станів відображеного об´єкта. Як ділком вірно зазначають І. В. Гора та В. А Колесник, спочатку обстановка сприймається загалом, потім поділяється на частини (елементи), далі визначається сутність кожного елемента і, нарешті, встановлюється зв´язок цих елементів з обставинами справи. У цьому — квінтесенція криміналістичної діагностики.
Виходячи з поняття діагностики та завдань криміналістичної діагностики можна визначити три категорії властивостей і умов, вивчення яких допомагає юристу-досліднику в досягненні істини: внутрішня (властивості й стани об´єкта), зовнішня (час, місце, функціонування об´єкта), механізм виникнення і розвитку процесів (взаємодія об´єктів між собою, послідовність дій тощо). З уражанням викладеного можна погодитись з визначенням криміналістичної діагностики, даним Ю. Г. Коруховим: це дослідження властивостей і станів об´єкта (ситуації) з метою встановлення змін, що відбуваються в ньому, визначення причин цих змін та у зв´язку з вчиненим злочином. Слід уточнити — не лише із злочином, а з будь-якою подією, що потребує правового регулювання.
Криміналістична діагностика базується на методологічному фундаменті криміналістики, який визначає принципову можливість пізнання будь-якого об´єкта на підставі його відображення, відомостей про загальні закономірності виникнення доказової інформації як фрагмента відображеної дійсності, накопичених криміналістикою відомостей про властивості й ознаки досліджуваних нею об´єктів, методик дослідження об´єктів, які потрапляють в орбіту правового регулювання.
Усе це дозволяє на рівні суб´єктів доказування в судочинстві та шляхом проведення експертиз вирішувати діагностичні завдання щодо:
а) встановлення властивостей об´єкта, включаючи його відповідність певним обумовленим чи стандартним характеристикам (наприклад, чи є дана речовина питним спиртом?);
б) встановлення початкового стану об´єкта (наприклад, які зміни внесено в початковий текст документа?);
в) визначення фактичного стану об´єкта, наявності яких-небудь відхилень від його нормальних параметрів (наприклад, чи придатний цей екземпляр вогнепальної зброї для стрільби?);
г) встановлення причин настання якогось результату (наприклад, чому при пострілі розірвався ствол конкретної рушниці?);
ґ) встановлення причинного зв´язку між дією і зміною стану об´єкта (наприклад, явою мірою порушення правил дорожнього руху спричинило аварійну ситуацію?);
д) пояснення причин певного явища: наприклад, неможливість відкрити замок штатним ключем пояснюється тим, що його несправність викликана спробою його відкривання підібраним ключем, відмичкою або іншим стороннім предметом);
е) визначення придатності певного сліду для Ідентифікаційного дослідження (наприклад, чи придатний пото-жировий слід пальця на рукоятці пістолета для ототожнення?);
є) встановлення стану об´єкта в момент його відображення (наприклад, чи професійно перепиляно дужку навісного замка напилком?);
ж) визначення причини зміни властивостей або стану об´єкта (наприклад, чим викликано пожовтіння паперу в місці розташування дати на документі?);
з) визначення обставин і механізму утворення слідів (наприклад, за розташуванням і формою крапель та бризок крові встановити напрямок руху потерпілого і висоту, з якої на підлогу падали краплі крові);
и) встановлення можливості настання якогось результату за певних умов (наприклад можливості пострілу з конкретної мисливської рушниці без натискування на спусковий гачок);
і) встановлення динамізму події (наприклад послідовності утворення слідів на транспортних засобах, що зіткнулися, з моменту початку і до моменту закінчення контакту та взаємного розташування цих засобів до і після зіткнення);
і) визначення напрямку руху транспортного засобу за слідами його ходової частини на дорожньому покритті
Цей перелік, безумовно, є орієнтовним, і практика може поставити ще безліч запитань, які потребуватимуть криміналістичного діагностування.
Об´єкти криміналістичної ідентифікації.
Сутність криміналістичної ідентифікації полягає в тому, що тотожність об´єкта самому собі з´ясовується шляхом порівняння об´єкта, який гіпотетично є саме тим, котрий залишив відображення в навколишньому середовищі, з тими об´єктами або їх відбитками, які подані для порівняння експерту, чи відбитками, утвореними самим експертом наданими йому предметами. Ототожнення об´єкта здійснюється за допомогою проблемного щодо його походження відображення і відбитків, імовірно залишених поданими предметами, чи самих цих предметів.
Така ціпком логічна структура Ідентифікаційного процесу дозволила теоретикам-криміналістам провести класифікацію об´єктів, яка однаково придатна для індивідуальної ідентифікації встановлення групової належності чи криміналістичної діагностики з деякими у кожному випадку особливостями, які не порушують принципу.
Об´єкти ідентифікації умовно можна класифікувати за кількома критеріями, серед яких ми обрали чотири: за походженням (генезисом), за конкретністю, за роллю в ідентифікаційному процесі, за метою дослідження.
За походженням об´єкти ідентифікації можна поділити на людей, предмети (речі), тіла природного походження, речовини, тварин, трупи людей і тварин, а також на будь-якого виду відображення — сліди, нашарування, залишки, виділення тощо. Для прикладу можна навести такий ряд: образ особи чи предмета в пам´яті очевидця, підозрюваний, фото особи чи предмета, контактні сліди, зліпки слідів, знаряддя злому, взуття, рукописні чи друковані документи, забруднення на одязі, плями фарби, екскременти, кульова пробоїна в склі, ділянка місцевості та ще безліч інших об´єктів.
За конкретністю ідентифікації об´єкти треба поділити на індивідуально визначені та об´єкти без ознак зовнішньої будови. Щодо перших може бути встановлена конкретна тотожність і як незаперечний факт, що знайдений в матеріальному середовищі відбиток або зафіксований в пам´яті людини образ якогось об´єкта відобразили саме той індивідуально визначений об´єкт, який піддавався дослідженню.
Окремим випадком індивідуального ототожнення є встановлення цілого за його частинами або встановлення факту взаємної належності частин єдиному цілому Такого роду Ідентифікація дозволяє встановлювати факти належності дрібних часток, знайдених на місці події, до предмета, вилученого у підозрюваного, що полегшує розслідування і викриття злочинця. Це, наприклад, стосується скалок розсіювачів фар, знайдених на місці дорожньої пригоди, особливо коли водій на транспортному засобі зникає з місця події. Тут встановлюється тотожність розсіювача фари, якого вже як цілісного предмета не існує, а разом з тим, і автомобіля, у фару якого було вмонтовано цей розсіювач.
Дослідження об´єктів другої групи дозволяють у порівнянні встановлювати факт подібності на рівні групи, роду, виду При цьому доказове значення висновку про групову належність є тим більшим, чим вужчою є сукупність ознак групи, до якої належить об´єкт.
За роллю в ідентифікаційному процесі об´єкти поділяються на ті, що підлягають ідентифікації й ті, за допомогою яких ідентифікація здійснюється (ці об´єкти на криміналістичному жаргоні з порушенням законів української мови в літературних джерелах і на практиці ще називають Ідентифікованими та Ідентифікуючими або ототожнюваними й ототожнюючими). Таким чином, Ідентифікованими об´єктами є об´єкти, які відобразились у вигляді матеріальних чи Ідеальних слідів, тобто всі об´єкти, класифіковані за походженням. Ідентифікуючі об´єкти є достатньою мірою адекватними матеріальними фіксаціями або ідеальними відображеннями Ідентифікованих об´єктів. До них належать зліпки, відбитки, звуко- та відеозаписи, фотознімки, записи, частки предметів, речовин тощо, а також будь- які зразки, стандарти, еталони, ліцензовані в державних органах, виготовлені працівниками правоохоронних органів та експертами.
Коли для ідентифікаційного дослідження необхідні зразки, то слід подбати, щоб їх було достатньо, аби впевнитись у сталості ознак, що в них відобразились, і вони мають бути двох видів: вільні й експериментальні Вільні зразки виникають поза зв´язком з розслідуваною подією і, як правило, до її настання. Експериментальні зразки одержують спеціально для дослідження. Вони можуть бути створені за участю особи, яка призначає експертизу, або самим експертом у ході експертного дослідження.
За метою дослідження об´єкти ідентифікації поділяються на шукані і ті, що перевіряються. У ситуації, коли знайдено матеріальні сліди- відбитки або в пам´яті очевидця зафіксувався певний образ, які можуть мати значення для справи, але в розпорядженні слідчого ще немає Ідентифікованого об´єкта, робиться гіпотетичне мисленнєве відтворення цього об´єкта на підставі наявних у відображенні ознак, і це відтворення виступає як шуканий об´єкт, на пошуки якого спрямовуються певні оперативно-розшукові та слідчі дії У ході цих дій можуть бути виявлені підозрюваний та інші причетні до справи особи, знайдені відповідні предмети, що підлягають перевірці шляхом порівняння з виявленими раніше відображеннями. Криміналістичне ідентифікаційне дослідження можна вважати завершеним лише тоді, коли окремий елемент матеріальної обстановки (особа) події що розслідується, виявляється шуканим об´єктом ідентифікації.
Ідентифікаційні ознаки. Ця категорія є однією з основних у теорії криміналістичної Ідентифікації адже ознаки, будучи невіддільними від об´єкта, в сукупності індивідуалізують його. Кожен об´єкт має величезну кількість ознак, пізнати які в усьому обсязі — завдання надто складне, але у цьому й немає потреби. Справа в тому, що для конкретного випадку ідентифікації достатньою є сукупність ознак, які характеризують об´єкт з якогось боку і слугують надійною підставою для його ідентифікації Наприклад, людину можна ідентифікувати як конкретну особу за сукупністю ознак її почерку, або голосу, або обличчя, або запаху. Встановивши, що рукописний текст виконано певною особою, ми тим самим ідентифікуємо дану людину в цілому У такому разі Ідентифікованим об´єктом виступає певна особа, а ідентифікуючими — спірний текст і зразки почерку цієї особи.
Щоб ознаки були придатними для Ідентифікаційного процесу, вони мають відповідати певним умовам. Першою з таких умов обґрунтовано вважають особливість ознаки, її специфічність, тобто ознаки для Ідентифікації не повинні бути трафаретними, типовими для багатьох об´єктів, і чим рідце такого роду ознаки зустрічаються в однотипних об´єктах однієї групи, тим ціннішою вона є для Ідентифікації Другою, не менш важливою, умовою визнання ознаки придатною для Ідентифікації´ слід визнати її чіткість, тобто адекватну передачу у відбитку особливостей предмета; відображення має однозначно передавати інформацію про властивості об´єкта. Наприклад, недотримання правил масштабної фотозйомки деталей на місці події спричиняє такі оптичні спотворення, що виявлені Ідентифікаційні ознаки можуть стати підставою для невірного висновку Третьою неодмінною умовою використання ознаки в Ідентифікаційному процесі є її відносна сталість, тобто необхідно, щоб з моменту слідоутворення і до моменту дослідження вона практично не втратила своїх ідентифікаційних якостей.
Ідентифікаційні ознаки слід обов´язково класифікувати на загальні й окремі та на необхідні й випадкові До загальних ознак належать такі, що притаманні виду об´єктів, — вони дозволяють виділити групу однорідних предметів, для яких характерними є ці загальні ознаки, наприклад куля, вистріляна з револьвера системи Наган калібру 7,62 мм зі зношеною поверхнею каналу ствола. Зрозуміло, що таких револьверів може бути не один і на підставі лише наведених загальних ознак індивідуальна Ідентифікація неможлива. Окремі ж Ідентифікаційні ознаки у сукупності дозволяють виділити конкретний об´єкт з групи однорідних. У наведеному прикладі своєрідне взаємне розташування на купі валиків і борозенок, утворених при проходженні купі через кульовий вхід (первинні сліди) і канал ствола (вторинні сліди) дозволяє, порівнюючи ці сліди та експериментальні сліди на кутах, одержаних під час стрільби з досліджуваного револьвера, провести індивідуальну ідентифікацію даного екземпляра вогнепальної зброї.
Необхідні ознаки характеризують сутність об´єкта як такого. Без цих ознак об´єкт втрачає своє призначення і може розцінюватись уже як інший об´єкт. Випадкові ознаки виникають під дією непередбачуваних причин у результаті виробничих відхилень, експлуатаційних пошкоджень, ЗМІН при ремонті, дрібних привнесених і зовсім випадкових слідів. Такого роду ознаки, серед яких можуть бути взагалі унікальні, навіть у невеликій сукупності роблять індивідуальну ідентифікацію досить надійною.
Особливу увагу професіоналів слід звернути на можливість ототожнення нових об´єктів масового виробництва (конвеєрних), які, не побувавши в експлуатації видаються зовсім однаковими. Між тим, вони так само піддаються індивідуальній ідентифікації за слідами- відображеннями, як й інші, оскільки кожен з них має неповторну сукупність ознак, для виявлення й використання яких розроблено спеціальні техніко-криміналістичні методики, про що йтиметься у відповідних главах цього підручника.
Ідентифікаційний період. Об´єктами Ідентифікації є люди, тварини, трупи, предмети, які мають відносно сталу зовнішню форму і набір ознак. Властивості й ознаки цих об´єктів, відображаючись у навколишньому середовищі, дозволяють на підставі таких відображень Ідентифікувати названі об´єкти. Таким чином, саме зовнішня форма об´єкта, що дістає вияв у загальній конфігурації та безлічі дрібних ознак, дає можливість виділяти об´єкт з інших і встановлювати його тотожність.
Водночас, під впливом природних, навмисних і випадкових змін форма об´єкта так чи інакше поступово чи одномоментно змінюється. Певний період властивості й ознаки об´єкта, хоч і змінюються, але все ж залишаються достатніми для висновку про тотожність. Але з часом під впливом названих факторів зміни досягають такого рівня, що об´єкт у криміналістичному сенсі втрачає свої Ідентифікаційні ознаки (з´являються інші ознаки) і не може бути використаний для індивідуальної Ідентифікації за раніше залишеними слідами. Ясно, що об´єкт може належати до категорії Ідентифікованих лише за відображеннями того періоду, коли його ознаки були придатними для ототожнення. Цей період існування об´єкта в криміналістиці одержав назву ідентифікаційного періоду.
Стадії криміналістичної ідентифікації.
Процес криміналістичної ідентифікації має кілька теоретично обґрунтованих і методично перевірених послідовних стадій, які за логікою і змістом мають такий вигляд: а) з´ясування точного смислу поставленого перед дослідником завдання; б) огляд представлених об´єктів; в) підготовка необхідних Для дослідження засобів; г) роздільне дослідження ідентифікованих та Ідентифікуючих об´єктів (ця стадія може охоплювати допоміжну підстадію одержання дослідником зразків); ґ) порівняльне дослідження названих об´єктів (стадія може бути не лише спостережною, а й доповнюватись натуральними експериментами); д) оцінка виявлених ознак; е) формулювання висновку.
Перед тим як почати дослідження, необхідно з´ясувати: завдання, поставлене досліднику стосовно ідентифікації; чи коректно сформульовані запитання, чи належного за галуззю знань обрано дослідника; чи існують перешкоди для проведення дослідження, передбачені законом.
Здійснивши цю важливу вступну частину роботи, дослідник повинен оглянути подані йому на дослідження об´єкти — ідентифіковані, Ідентифікуючі та зразки, визначити, чи всі об´єкти, зазначені в постанові, ухвалі, листі, є в наявності, чи не пошкоджені вони під час транспортування. Якщо він бачить якісь негаразди у надісланих йому матеріалах, доцільно к сфотографувати в упаковці, а потім без неї і одержані фотознімки долучити до письмового висновку про результати дослідження.
Досить часто безпосередньому дослідженню речових доказів передує стадія підготовки засобів дослідження, яка полягає у підборі та налагодженні відповідних приладів, підготовці посуду й реактивів, засобів фіксації, боєприпасів для експериментальної стрільби, куле-вловлювачів і багато чого іншого.
Ідентифікований та ідентифікуючий об´єкти дослідження ізольовані одне від одного, тобто це стадія роздільного дослідження, призначення якої — виявлення та ретельне вивчення ознак і властивостей, які індивідуалізують об´єкт, що вивчається.
Перший етап роздільного дослідження — вивчення загальних ознак об´єкта, встановлення його призначення, параметрів, видимих пошкоджень, клейм, номерів тощо, після чого об´єкт відносять до певної групи. На даному етапі можливе завершення всього дослідження з негативним висновком про тотожність, якщо встановлені принципові відмінності загальних ознак, наприклад: представлена на дослідження куля була вистріляна зі зброї калібру 9,0 мм, а представлений для ідентифікації пістолет має калібр 7,65 мм; повний слід взуття, з якого на місці події зроблено гіпсовий зліпок, відображає довжину підошви 26 см, а представлені для Ідентифікації черевики з такими самими рисунками поверхні підошов, що й відображений у зліпку, мають підошви довжиною 28 см.
Якщо при попередньому порівнянні об´єктів їх загальні ознаки збігаються, дослідник приступає до другого етапу роздільного дослідження, виявляючи й аналізуючи окремі ознаки та виділяючи з них суттєві, ідентифікаційні, особливо — випадкові Детально такі ознаки вивчаються спеціальними галузями криміналістичної техніки, знання яких є абсолютно необхідним для особи, яка проводить
Ідентифікація. Вивчаючи роздільно об´єкти, варто звертати увагу на мікроскопічні сліди, наявність яких та їх особливості можуть виявитись вирішальними для встановлення Ідентичності об´єкта.
У ході роздільного дослідження може виникнути необхідність встановлення сталості деяких виявлених ознак, к надійності для ототожнення, а також з метою одержання зразків для порівняльного дослідження проводяться серії експериментів з Ідентифікованими об’єктами (тими, що перевіряються), в результаті чого отримують надійний матеріал, який становлять адекватні моделі так званих робочих поверхонь Ідентифікованих об´єктів. Наприклад, без одержання зразків куль, гільз зі слідами, слідів розрубів, відкусів, відрізів тощо взагалі неможливо провести Ідентифікаційні дослідження.
Порівняльне дослідження полягає у вивченні збігу окремих раніше встановлених ознак та їх сукупностей або виявлення якихось розбіжностей, для чого об´єкти (наприклад два збільшених фотознімки відбитків пальців рук) зіставляються між собою, або сумішуються (наприклад фотосуміщення в полі зору порівняльного мікроскопа чи суміщення двох розрізаних вздовж збільшених фотознімків розгорток вистріляних куль), або накладаються (наприклад, прозорий фотознімок відбитка спірної печатки на виготовлений в такому самому масштабі фотознімок відбитка дійсної печатки).
Результати порівняльного дослідження дають можливість провести оцінку окремих ознак та їх сукупностей з точки зору к істотності й достатності для певних висновків. Основні труднощі в ході оцінки результатів дослідження пов´язані з тим, що в жодному випадку не може мати місця наявність або лише ознак, що збігаються, або линв відмінностей — дослідник виявляє і ті, й інші Для визначення суттєвості ознак, що збігаються, а отже, можливості на їх підставі дійти висновку про тотожність, існує кілька правил, а саме: ознаки, що збігаються, повинні в однаковому вигляді і числі повторюватись в ідентифікованому та в Ідентифікуючих об´єктах; ці ознаки в кожному випадку мають складати неповторну сукупність за їх характером і взаємним розташуванням; особлива увага приділяється частоті, з якою в практиці аналогічних досліджень зустрічаються ті чи інші ознаки, причому унікальні ознаки самі по собі можуть бути підставою для встановлення Ідентичності Велику роль в оцінці результатів дослідження відіграє особистий досвід фахівця, набутий під час досліджень у даній галузі криміналістичної техніки.
Що стосується відмінностей, то вони можуть бути істотними, з чого випливає негативний висновок щодо тотожності, а якщо вони виникають випадково і не є стабільними (у кожному експерименті мають різний вигляд і розташування), пов´язані із зміною об´єктів Ідентифікації умов експерименту і не впливають на загальну стійку позитивну картину ознак, що збігаються, то є всі підстави визнати їх неістотними і такими, що не впливають на вірогідність висновку про тотожність.
Нарешті, настає стадія формулювання висновку, в ході якої дослідник, завершуючи оцінку ознак, що збігаються, і відмінностей, спираючись на теорію криміналістичної Ідентифікації теоретичні положення відповідної галузі криміналістичної техніки, власний досвід і прийняті стилістичні форми відповідей на аналогічні запитання, формулює письмовий висновок.
Результати ототожнення об´єктів у криміналістиці. Висновки, які завершують ідентифікаційний процес, можуть бути кількох видів, серед яких ми виділяємо вісім, а саме:
• ствердний категоричний, яким встановлюється факт тотожності (наприклад, куля, вилучена з тіла потерпілого Ф., вистріляна з пістолета ПМ № 3567910, вилученого у ТІЇ.);
• заперечний категоричний, яким цілковито заперечується наявність тотожності (наприклад, підпис від імені Р. у відомості на видачу заробітної плати № 37 від 7 грудня 2005 р. виконаний не Р., не Д., а іншою особою);
• ствердний імовірний, яким встановлюється переважна можливість тотожності, хоча й припускається її відсутність;
• заперечний імовірний, у якому зазначені вагомі підстави для заперечення тотожності, хоча й припускається її наявність;
• групокваліфікаційний, яким встановлюється належність предметів, речовин, матеріалів або станів до певної групи, виду, роду об´єктів реального світу (наприклад, бензин з 20-літрової каністри, вилученої у Б., належить до марки бензинів А-95);
• проблематичний, який встановлює принципову можливість існування якогось факту в минулому (наприклад, з одноствольної мисливської рушниці 16-го калібру № 07532, вилученої у А, можливий постріл без натискування на спусковий гачок при ударі твердим предметом ззаду по спущеному курку);
• імплікаційний, яким встановлюється принципова можливість якого-небудь факту в минулому за наявності якоїсь точно визначеної умови (наприклад, якщо швидкість автомобіля БМВ-525, що належить Т., не перевищувала 60 км/год, то в дорожній обстановці, що склалася, він мав технічну можливість уникнути наїзду на перешкоду шляхом маневру або гальмування);
• висновок про неможливість встановлення чи заперечення тотожності через відсутність науково розробленої з цього питання методики дослідження або через недостатність чи неякісність матеріалів, представлених для порівняльного дослідження.
Усі висновки, крім імовірних, можуть прямо чи певним чином обумовлено використовуватись у судочинстві як докази, а імовірні — лише як гіпотетичні орієнтири, не набуваючи ніяким чином статусу судових доказів.