Криміналістика
1.4. Методи криміналістики
Метод (від грецького methodos — шлях дослідження, теорія, вчення) означає спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретного завдання, а також сукупність прийомів або операцій теоретичного або практичного засвоєння (пізнання) дійсності. Саме у цьому сенсі треба розглядати методи криміналістики, які за своєю гносеологічною спрямованістю повністю відповідають загальнофілософським уявленням і забезпечують окремий випадок пізнання об´єктивної дійсності, сфера котрого обмежується предметом криміналістики.
Вивчаючи методи, обов´язково треба у науковому спілкуванні розмежовувати поняття методів і методології. Остання являє собою вчення про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності, а в науці — вчення про принципи побудови, форми й способи наукового пізнання. Методологію науки не можна зводити до системи застосовуваних в окремій галузі науки методів дослідження, відображення свого предмета. Методологія має трактуватись як принципова основа природничо-наукового і соціального пізнання, система ідей, а не просто способів дослідження. Лише такий підхід до визначення методології дозволяє піднести світоглядний, гносеологічний та прогностичний рівень науки, розуміння її корисності в практичній діяльності, оскільки саме за такого бачення можна утвердити основоположне значення і неодмінну необхідність фундаментальних досліджень у кожній науці, які, із застосуванням різних методів пізнання, приводять до появи нових та удосконалення існуючих теорій, котрі, з´явившись, самі стають методами подальшого пізнання, але вже на більш високому рівні проникнення в сутність речей.
Разом з тим, застосування методів у науковому пізнанні й практичній діяльності суб´єктів юридичного процесу потребує класифікації цих методів, визначення ступеня к універсальності та пізнавальних можливостей. У працях науковців і, зокрема криміналістів, пропонуються і обґрунтовуються три- і чотиричленні системи методів, які принципово не відрізняються. Однак більш привабливою через свою повноту і точність уявляється чотиричленна система, що охоплює найзагальніші методи та загальнонаукові методи пізнання, окремонаукові методи та спеціальні методи даної науки. У тричленних системах невиправдано відсутня ланка окремонаукових методів.
У кожній науці і для всіх наук має існувати найзагальніший метод, який визначає світогляд дослідника і його принципові підходи до вивчення досліджуваного явища. У нашій філософській та спеціальній літературі досить безпідставно єдиним найзагальнішим методом оголошується матеріалістична діалектика (ще зовсім недавно — марксистсько-ленінська матеріалістична діалектика).
Указане визначення єдиного найзагальнішого методу є заідеологізованим спотворенням марксизму-ленінізму, оскільки класики цього вчення, впроваджуючи діалектику Гегеля і більш ранніх філософів у пізнавальний процес, не піддавали сумніву цінність і беззаперечну необхідність вивчення об´єкта пізнання у статиці, відокремлено від зв´язків, шляхом к «омертвіння», тобто метафізичного методу. Без метафізики діалектиці не буде чого вивчати. Без елементів як таких немає к руху і взаємозв´язків і взаємозалежностей, без онтології немає гносеології.
Тому слід вести мову про те, найзагальнішими методами пізнання, якими незмінно керується й криміналістика, є метафізика і діалектика. Вивчаючи об´єкти у к первісності і натуральності, ми можемо простежити к розвиток, встановити закономірності перетворень і змін і таким чином пізнати к як реальний фрагмент об´єктивного світу. Отже, можна стверджувати, структуру найзагальніших методів криміналістики складають живе споглядання, закони й категорії формальної та діалектичної логіки.
Другу групу методів криміналістики складають загальні, або загальнонаукові, методи, які застосовуються в усіх або в більшості наук і сфер практичної діяльності. Загальні методи, в свою чергу, можна класифікувати на чуттєво-раціональні й математичні методи.
До першої підгрупи цих методів відносять спостереження (безпосереднє й опосередковане), описання (безпосереднє й опосередковане), порівняння, експеримент, моделювання (окремий випадок — реконструкція).
Іншу групу складають вимірювання, обчислювання, геометричні побудови, математичне моделювання. З цією групою перетинається кібернетичний метод, споріднений з методами обчислювання та математичного моделювання, але набагато ширший за них.
Коротко загальнонаукові методи можна охарактеризувати таким чином.
Спостереження — цілеспрямоване або мимовільне сприйняття предметів і явиш навколишнього світу за допомогою органів чуттів і певних пристосувань з одержанням інформації, що може бути використана для обґрунтування юридичних рішень. Це можуть бути елементи речової обстановки у вигляді слідів, документів, окремих предметів тощо, люди, ознаки їхньої зовнішності, прояви характеру, емоційного стану тощо, дії людей у ході проведення офіційних (процесуальних) заходів, явища й процеси, наприклад, при утворенні слідів, тощо.
Описання — зазначення ознак об´єкта з використанням загальноприйнятої та спеціальної для даного об´єкта термінології. Ознаки об´єкта описуються в процесуальному розумінні шляхом спостереження безпосередньо органами чуттів (зору, слуху, нюху, смаку, дотику), а також за допомогою приладів та пристосувань, які є у розпорядженні спостерігача, — лупи, мікроскопа, світлофільтрів, світловодів, ультрафіолетової лампи, електронно-оптичного перетворювача тощо. Описання, як правило, робиться за дуже простим, але надійним алгоритмом: від най- загальнішого визначення об´єкта в просторі, потім характеристики його загальних, часто — типових, ознак, до відбиття його особливостей, потім деталей аж до найдрібніших із них. При цьому спочатку описання роблять на підставі безпосередньо сприйнятого, в названій послідовності, органолептично, а потім усе виявлене інструментально, зберігаючи таку саму послідовність. Описання, здійснене засобами письма та доповнене фото-, кіно-, відеоматеріалами, є основним способом фіксації доказової інформації, а тому є абсолютно необхідним методом юридичного процесу.
Порівняння — зіставлення властивостей і ознак двох або кількох об´єктів з метою встановлення подібності останніх (ізоморфності) або суттєвої різниці. Методом порівняння (компарації) досліджуються матеріальні об´єкти в будь-яких агрегатних станах (твердому, сипкому, рідкому, газоподібному) та ідеальні об´єкти, що зберігаються в мозку людини. Порівнювати можна об´єкти, які мають певні загальні ознаки, що відповідає принципу відповідності, яка є однією з основних умов наукового дослідження.
В іншому випадку науковий аналіз для встановлення тотожності чи однорідності припиняється, не розпочавшись, або робиться у цьому контексті негативний висновок.
У різних науках у широкому розумінні можуть бути піддані порівнянню матеріальні утворення, ідеальні образи, наслідки дій, уявлення, поняття, пропозиції, висновки, тобто все те, що може порівнюватись.
Експеримент — чуттєво-предметна діяльність у науці, яка полягає у проведенні дослідів, відтворенні об´єкта пізнання з метою перевірки гіпотез, встановлення природи явища, що вивчається, його сутності й походження, шляхів і методів управління ним. Шляхом експерименту об´єкти виокремлюються з усієї різноманітності явищ і фактів і досліджуються ізольовано від причинно-наслідкових зв´язків, які безпосередньо не торкаються досліджуваного об´єкта (чистота експерименту). Науковий експеримент має здійснюватись в умовах, що максимально відтворюють ті, в яких відбувалося досліджуване явище, проводитись за однакових умов неодноразово і бути обов´язково відтворюваним, тобто таким, який можна в майбутньому, за даними умовами і методикою, повністю відтворити.
У криміналістиці експеримент використовується в усіх її галузях: дослідженні речових доказів, тактиці проведення окремих слідчих дій, визначенні найбільш ефективних шляхів розслідування окремих видів злочинів.
Моделювання — дослідження яких-небудь явищ, процесів, пристроїв або систем об´єктів шляхом побудови спеціально створюваних аналогів для заміни об´єктів-оригіналів. Як модель може виступати пристрій, що відтворює, імітує будову та дію якогось іншого (модельованого) пристрою, а також будь-який образ — уявний чи умовний — у вигляді зображення, опису, схеми, графіка, карти тощо. Метод моделювання застосовується тоді, коли вивчення об´єкта, явища, процесу в натурі недоцільне або неможливе. Окремим випадком моделювання є реконструкція — відтворення початкового виду об´єкта або обстановки за к залишками, описаннями чи свідченнями про них.
Результати дослідів, проведених з моделлю, екстраполюються на оригінал і використовуються у подальшій роботі з останнім. Слід мати на увазі, що моделювання є однією з основних категорій теорії пізнання: на ідеї моделювання базується, по суті, будь-який метод наукового дослідження — як теоретичного (абстрактні моделі, формули), так і експериментального (предметні моделі) спрямування. У криміналістиці використовуються практично всі види моделювання.
Вимірювання — визначення параметрів об´єкта за допомогою обраних для даного дослідження мір, встановлення кількісного співвідношення відомої й невідомої величин. За допомогою різних пристосувань і приладів вимірюються фізичні характеристики предметів, явищ, процесів: к розміри, маси, об´єм, температура, час протікання, швидкість руху, вологість, жирність, різні спектри тощо.
Обчислення — для встановлення параметрів предметів, явищ і процесів часто користуються обчисленнями — від простих арифметичних дій до складних, а іноді проблемних, геометричних побудов, операцій із застосуванням вищої математики й формалізованих закономірностей утворення фізичних величин і протікання хімічних процесів.
Уже стало звичним застосування в наукових дослідженнях кібернетичних методів, які поступово отримують своє місце і в криміналістиці. Ці методи дозволяють здійснювати пошук і автоматичну обробку інформації в обліках і картотеках, розробляти алгоритми проведення типових операцій, мінімізувати вплив негативних чинників в оперативних, слідчих, адвокатських тактичних комбінаціях.
Використання кожного з методів як способу одержання нових знань забезпечується правильністю мислення за законами формальної логіки, які передбачають застосування аналізу — дослідження шляхом вивчення окремих сторін, властивостей об´єкта; синтезу — практичного або уявного з´єднання предмета, явища, процесу з частин, сторін, елементів у єдине ціле з цілісністю не лише зовнішньою, а й внутрішньою, структурною; індукції — розмірковування від окремих фактів, знаходження їх зв´язків і встановлення загального висновку; дедукції— розмірковування, за якого нове положення виводиться логічним шляхом від загальних надійних знань до окремих висновків; аналогії-— знаходження подібності, схожості між собою в яких-небудь відомих і досліджуваних предметах, явищах, процесах. Вона — основа методу моделювання.
Окремонаукові методи криміналістики.
Кожна конкретна наука повинна досліджувати свій предмет за допомогою відповідних методів, причому шлях до його пізнання може бути успішно пройдений не лише в результаті використання найзагальніших та загально- наукових методів, а й значною мірою завдяки застосуванню окремих, іманентних лише даній науці, методів. Предмет науки визначає підхід до вивчення явища, а конкретні закономірності, які складають даний предмет і потребують пізнання, обумовлюють особливості окремих методів к дослідження.
Окремонауковий метод — це шлях дослідження, що передбачає специфічне застосування пізнавальних засобів для вивчення конкретної області об´єктивного світу, він придатний лише для вивчення окремих, обмежених і специфічних його областей.
Джерелами розроблення засобів і методів криміналістики є слідча, судова та інші правозастосовчі практики, які в методологічному сенсі можна було б назвати елементами об´єкта наукового дослідження криміналістики. Важливо відзначити, що криміналістика виникла на основі узагальнення й вивчення різних видів практики, перш за все — слідчої, і творчого пристосування даних інших наук, в основному природничих і технічних. У цьому напрямі криміналістика розвивається, постійно розширюючи свій предмет, і буде розвиватися надалі. Юридичні науки, як і всі інші, використовують практику у своїй області знання та досягнення інших наук. Однак у криміналістиці це відбувається на якісно іншій основі і свідомо приводить до якісно інших результатів. Якщо в решті юридичних наук практика є, головним чином, способом встановлення істинності теоретичних знань та їх практичного виразу у вигляді законів, інструкцій, рекомендацій тощо (практика — критерій істини), то в криміналістиці узагальнення слідчої, судової, експертної, адвокатської та іншої практики, вивчення передового досвіду, дослідження причин професійних невдач, крім виконання до певної міри названої функції критерію істини, є майже єдиним шляхом розробки спеціальних тактичних прийомів і методик розслідування, судового розгляду, захисту, іншої діяльності в конкретних справах. Тому вивчення слідчої, судової, адвокатської, іншої юридичної практики є одним з окремо- наукових методів криміналістики.
Творче пристосування засобів та методів природничих і технічних наук для виконання завдань криміналістики не є звичайним процесом інтеграції наукового знання, який спостерігається тією чи іншою мірою і в інших юридичних науках, а являє собою процес, у результаті якого створюються нове знання й основані на ньому спеціальні технічні засоби та прийоми їх застосування в юридичній діяльності, спрямованій на регулювання певних відносин. Без залучення й активного пристосування даних інших наук криміналістика, особливо такий її важливий розділ, як криміналістична техніка, взагалі немислима. Тому активне пристосування даних різних наук для виконання завдань криміналістики є її другим окремонауковим методом.
Четвертий рівень методів криміналістики складають її спеціальні методи. Основна їх маса — методи, що ґрунтуються на даних природничих і технічних наук. Криміналісти залучають загальні принципи названих методів, а самі методи активно переробляють, створюють специфічні методики і прийоми відповідно до завдань судового дослідження й особливостей пошуків у галузі криміналістики, тобто виникають якісно нові, криміналістичні, методи (наприклад методи судової фотографії, судової балістики, технічного дослідження документів, встановленні цілого за частинами тощо).
Другу групу спеціальних методів криміналістики складають методи інших наук, що використовуються без спеціального пристосування і переробки і до яких, перш за все, належать фізичні, головним чином — оптичні, хімічні й фізико-хімічні, фотографічні, біологічні, фізіологічні.
Таким чином, до спеціальних методів криміналістики належать: а) власне криміналістичні методи і б) спеціальні методи інших наук.