Криміналістика
1.3. Предмет криміналістики
Криміналістика, спираючись на основоположні методологічні канони філософії (теорії пізнання), використовуючи розроблені теорією права загальні юридичні поняття і категорії, має безпосередній зв´язок зі світоглядними положеннями філософії і формує свою методологію, яка дає можливість обґрунтовано визначити свою специфічну предметну область, систему методів пізнання і практичної діяльності, коло теоретичних інтересів, що дозволяє їй достатньо точно визначити ті закономірності об´єктивного світу, які вона повинна вивчати, або, інакше кажучи, — які без неї не можна вивчити.
Специфічний вид людської діяльності, який за пропозицією Г. Гросса став називатись криміналістикою, за історично дуже короткий строк у науковому аспекті розвинувся від технічної дисципліни, яка виконувала суто допоміжні практичні завдання при розслідуванні різних подій, до методологічно зрілої системи знань з розвиненими пізнавальними, інформаційними і прогностичними функціями. Теорія криміналістики сьогодні передбачає передумови і засоби для досягнення такого рівня, щоб не лише відбивати об´єктивно існуючу в даних умовах місця і часу дійсність, а й стати дієвою базою для визначення перспектив розвитку криміналістики і наукового прогнозування у своїй сфері — вищої форми забезпечення потреб практики.
Можна з впевненістю констатувати, за понад сторічний час свого існування криміналістика істотно переросла сферу розслідування злочинів і кримінального судочинства в цілому, спочатку проникаючи, а потім наповнюючи своїм змістом різноманітні галузі суспільних відносин і таким чином створюючи аргументовані природничо-наукові та правові підстави для к регулювання. Цей процес, як показує діалектико-логічний та екстраполяційний аналізи, безумовно, є закономірним, і можна без всяких застережень стверджувати, сучасна криміналістика стала своєрідним і єдиним науковим утворенням, через яке природничо-наукові й технічні досягнення світового суспільства трансформуються і використовуються для встановлення юридично значущих фактів у найрізноманітніших галузях науки і практичної діяльності і яке вже давно і стабільно виходить за межі боротьби з правопорушеннями, кримінального судочинства, і все більше предметно поширюється на всі суспільні відносини, що потребують конкретного ситуаційного правового регулювання.
Слід особливо підкреслити, що криміналістика — не просто канал, через який до слідчої, судової, оперативно-розшукової, адвокатської, нотаріальної, археологічної, мистецтвознавчої та іншої практики впроваджуються досягнення природознавства і техніки. Наукові й технічні знання, які залучаються криміналістикою, у взаємодії між собою та юридичними елементами поступово трансформуються у систему знань з новими, інтегрованими, якостями, що не є простою сумою ознак вихідних компонентів, тобто досягнення природничих і технічних наук можуть входити складовою частиною до криміналістики лише за умови набуття ними нових якостей. Інакше кажучи, в результаті творчого пристосування засобів і методів природничих і технічних наук до вирішення завдань криміналістики створюються нові знання і засновані на них спеціальні технічні й тактичні засоби і прийоми їх застосування.
Цілком очевидно, що наведені висновки потребують нового підходу до визначення предмета науки криміналістики, оскільки всі існуючі його визначення, в яких йшлося, в основному, про закономірності механізму злочину та інформацію про нього (І. М. Якимов, О. М. Васильєв, С. П. Мітричев, P. С. Бєлкін, М. В. Салтевський та ін.), уже явно не охоплюють усю сферу інтересів цієї науки і тих практичних завдань, які вона має вирішувати.
Філософи-гностики з тисячолітніх давен до наших днів бездоганно довели, а представники інших наук це підтвердили емпірично, що пізнання об´єктів дійсності у будь-якій галузі людської діяльності може бути плідним значною мірою лише тоді, коли чітко визначено предмет даної конкретної науки. Зрозуміло, це цілком стосується і криміналістики. Точне визначення предмета науки є вихідною передумовою дослідження, а тому постійне удосконалення теорії науки і вчення про її предмет має бути одним з першочергових перманентних завдань науки.
Постійний розвиток фундаментальних і прикладних наук, прогрес юридичної наукової галузі, істотне розширення й удосконалення правового регулювання суспільних відносин у світі дозволяє стверджувати, що наука криміналістика як єдність знання і діяльності постійно бере участь (або може брати участь) у пізнанні істини в усіх випадках, які потребують врегулювання за допомогою норм права, сприяє своїми засобами і методами доказуванню і, таким чином, стає необхідним атрибутом права, яке забезпечує справедливий режим існування суспільства і його гармонійний розвиток. Криміналістика поступово і закономірно розвинулась із прикладної, стосовно кримінального судочинства, наукової і практичної галузі в багатовекторну синтетичну прикладну наукову галузь, що значною, а іноді — вирішальною, мірою забезпечує оптимальний вплив права на життя суспільства, передусім через прийняття компетентними суб´єктами науково обґрунтованих адекватних юридичних рішень.
Викладене дає підстави сформулювати визначення предмета криміналістики: це наука про закономірності виникнення доказової інформації про злочин або про будь-яке явище в суспільстві, яке потребує правового врегулювання шляхом доказування, та про систему технічних засобів, тактичних прийомів і методик збирання, дослідження й використання цієї інформації з метою найефективнішого вирішення завдань оперативно- розшукової роботи, розслідування, судового розгляду, адвокатської роботи та встановлення у будь-якій сфері людської діяльності фактів, мають юридичне значення.