Криміналістика
1.2. Джерела криміналістики
Правове регулювання суспільних відносин відбувається на підставі офіційних юридичних рішень, що приймаються компетентними органами і особами. Кожне рішення має ґрунтуватися на незаперечних фактах, встановлених у передбаченому спеціальними нормами порядку.
Ефективне здійснення цього процесу багато в чому, а іноді — вирішально, забезпечується застосуванням законів, методів і засобів наукового прикладного пізнання із залученням усього багатства вироблених людством знань у широкому спектрі — від фундаментальних філософських і правових до чисто технічних і побутових. Уся ця гама знань потрапляє до сфери юридичного регулювання перш за все і головним чином через криміналістику, яка не просто використовує дані різних наук, а і певним чином їх трансформує, пристосовуючи до потреб юридичної практики, і виробляє на цій базі свої оригінальні засоби і методи. Таким чином, у системі юридичних наук криміналістика виконує яскраво виражену пізнавальну функцію.
Криміналістика є єдиною юридичною наукою, яка за допомогою даних найрізноманітніших наук і вироблених на основі цих наук і юридичної практики теоретико- прикладних узагальнень здійснює пізнання відображених у навколишньому середовищі фактів минулого для одержання підстав прийняття обґрунтованих юридичних рішень. Основа цих процесів — встановлені на філософському рівні категорії відображення, взаємозв´язку і взаємообумовленості явищ і, зрештою, пізнавальності світу. Саме на базі вирішення філософських проблем почала формуватися і розвивається загальна теорія криміналістики, центральною і системоутворюючою складовою якої є поняття сліду в широкому інформаційному розумінні цього слова, тобто як акта відображення. Тому цілком очевидно, найбільш методологічно значущим джерелом криміналістики як науки є філософія в її гносеологічному аспекті.
Установлені в результаті ретроспективного пізнання факти залишалися б цікавим, але мертвим вантажем, якби криміналістика у системі практичної діяльності щодо регулювання суспільних відносин за допомогою розроблених у різних галузях правових норм не сприяла доказуванню встановлених фактів, які лише в разі їх незаперечної доведеності можуть стати підставою для прийняття юридичних рішень. Тому створення технічних способів, тактичних прийомів і методик оперування доказовою інформацією, які забезпечують процес встановлення істини, котрий у вигляді логічного доказування є окремим випадком пізнання об´єктивної дійсності, ніяк не може відбуватися без застосування правил логічного мислення — аналізу, синтезу, дедукції, індукції, кон´юнкції, диз´юнкції, імплікації, екстраполяції, аналогії, абстракції, узагальнення тощо. Отже, об´єктивно необхідним джерелом криміналістики є логіка в усіх її проявах — формальна, діалектична, математична.
Надзвичайно глибоким і значущим джерелом криміналістики є психологія, яка становить один з найістотніших елементів наукових засад низки криміналістичних вчень, зокрема про особливості спілкування осіб у відносинах, що вивчаються або існують, про характер, межі та результати впливу на осіб при спілкуванні, про способи вчинення певних дій та їх приховування тощо; вона також — наукове підґрунтя для розробки і використання на практиці тактичних прийомів і рекомендацій щодо ведення ефективного юридичного пізнавального процесу.
Могутнім джерелом криміналістики, про яке йшлося в попередньому і йтиметься в наступному параграфах, щоправда, під іншими кутами зору, є творче використання даних природничих і технічних наук, які складають наукову основу і систему окремих технічних засобів і прийомів криміналістичної техніки, а також справляють опосередкований вплив на удосконалення криміналістичної тактики, методики розслідування окремих видів злочинів і взагалі дуже часто є незамінними у вирішенні складних проблем, що виникають при правовому регулюванні будь-яких відносин у суспільстві. Слід відзначити, що в цьому процесі все більш відчутну роль відіграють математизація та формалізація знань, а також ідеї кібернетики щодо алгоритмізації наукових пошуків і практичного застосування даних криміналістики.
Органічним надійним джерелом криміналістики є система правових наук: теорія права, кримінальне право, кримінально- процесуальне право, кримінологія та меншою мірою — інші галузі юридичних наук. З теорії права криміналістика почерпає ідеї загальних принципів правового регулювання суспільних відносин, зокрема гуманізму, демократизму, непорушності прав людини, законності, етичності, науковості, які забезпечують методологічну завершеність, методичну обґрунтованість, практичну ефективність, доступність для учасників процесу та моральну бездоганність криміналістичних рекомендацій, тобто створюють передумови для досягнення об´єктивної істини в судочинстві, а також, що не менш важливо, роблять істинним і шлях пізнання.
Відчутним каналом живлення криміналістики є науки кримінального циклу, перш за все кримінальне право і кримінально-процесуальне право. Так, метою розслідування є встановлення у діяннях певних осіб злочину, наявність ознак якого стали підставою для порушення кримінальної справи, а це означає, алгоритм методики розслідування кожного окремого виду злочину розробляється, головним чином, через необхідність виявлення елементів складу даного злочину — норми кримінального права детермінують розробку і здійснення криміналістичної методики розслідування.
Наука кримінального процесу та відповідне законодавство визначають межі й умови застосування криміналістичних рекомендацій в судочинстві, компетенцію учасників процесу щодо застосування криміналістичних засобів, прийомів, викликають до життя тактику досудового і судового слідства, адвокатської діяльності в цілому та окремих дій, «оживляє» законодавчі процесуальні приписи і дозволяє здійснювати к найбільш ефективно.
Важливими джерелами криміналістики є досягнення судової медицини та судової психіатрії, особливо ті, що стосуються спілкування з особами, які мають різного роду відхилення, роботи з речовими доказами у справах про насильницькі злочини та організації й проведення початкових слідчих дій щодо таких злочинів.
Повнокровний розвиток криміналістики був би неможливим без постійного вивчення а) слідчої, судової, адвокатської, експертної практики; б) законів та інших нормативних актів, що регулюють боротьбу з правопорушеннями, а також інші відносини в суспільстві; в) даних офіційної статистики, які стосуються кримінальної сфери; г) довідкової, методичної, патентної тощо літератури; ґ) пропозицій, ідей, думок, висновків фахівців-юристів (слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, нотаріусів) та інших спеціалістів, перш за все експертів найрізноманітніших наукових напрямів; д) наукових розробок і пропозицій, що містяться в матеріалах науково-практичних конференцій, авторських свідоцтвах, звітах наукових установ та навчальних закладів, докторських і кандидатських дисертаціях та авторефератах; е) публікацій в засобах масової інформації, телевізійних та радіоінтерв´ю, рекламі тощо.