Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
11.1. Конфліктологічна культура працівників ОВС
Актуальні та невідворотні процеси гуманізації діяльності правоохоронних органів, посилення соціальної спрямованості в їх роботі викликають докорінні зміни в організації системи професійної підготовки майбутніх правоохоронців, у критеріях оцінки професійної компетентності працівника. Тому, на нашу думку, актуальним залишається питання дослідження складових професійної культури працівників ОВС з метою створення нових ефективних освітніх, методологічних та дидактичних умов, принципів та критеріїв її формування на різних етапах професіоналізації особистості, відповідно до сьогоднішніх умов життя та розвитку суспільства.
Однією зі складових професійної культури працівників ОВС є конфліктологічна культура. Аналіз літературних джерел в різних наукових галузях (філософія, педагогіка, психологія, соціологія, політологія, конфліктологія та ін.) дозволяє визначити, що в останні 15 років різні аспекти формування конфліктологічної сфери особистості стали предметом наукових досліджень. Зміст і складові професійної конфліктологічної компетентності правоохоронців, аналіз їх соціального середовища, комунікативна складова та оптимізація міжособистісної взаємодії працівників ОВС висвітлені в наукових працях В. Г. Андросюка, О. Я. Баєва, О. М. Бандурки, І. В. Ващенко, Б. Ф. Водолазького, Є. М. Гілярова, В. П. Іларіонова, В. Б. Козлова, В. Н. Кудрявцева, А. Н. Олейника, І. Б. Пономарьова, Л. Б. Філонова, Н. В. Філімонова, Б. І. Хасана та багатьох інших учених.
Поняття «конфліктологічна культура» досить тісно пов´язане з терміном «конфліктологічна компетентність». Уперше в психології цей термін запропонований російським соціальним психологом Л. Петровською та містить у собі: розуміння природи протиріч і конфліктів між людьми; формування конструктивного ставлення до конфліктів; володіння навичками неконфліктного спілкування у складних життєвих ситуаціях; уміння оцінювати і пояснювати проблемні ситуації, що виникають; наявність навичок управління конфліктними явищами; вміння розвивати конструктивні моменти конфліктів; уміння передбачати можливі наслідки конфліктів та наявність навичок їх усунення. Дослідження демонструють, що до вагомих ознак конфліктологічної некомпетентності особистості можна, в першу чергу, віднести: емоційну нестабільність; низький рівень самоконтролю та конфліктостійкості; накопичення не вирішених раніше конфліктних ситуацій, наслідки яких відчуваються людиною; неадекватну самооцінку; досить високий рівень агресивності та конфліктності; необ´єктивність в оцінках, зниження професійної мотивації внаслідок конфліктних стосунків у колективі; авторитарний стиль управління; негативний соціально- психологічний клімат у колективі; зниження іміджу та статусу внаслідок неконструктивно вирішених конфліктів у минулому.
Особливої уваги тут заслуговує, на нашу думку, така риса особистості, як конфліктостійкість. Зазначимо, що вона є специфічним проявом психологічної стійкості. Конфліктостійкість - це здатність особистості у тяжких ситуаціях некон- фліктно вирішувати виникаючі внутрішні і зовнішні протиріччя з актуальних питань життєдіяльності. Найчастіше вона розглядається як усвідомлене бажання і можливість людини протистояти спокусі включення в конфлікт як активного учасника. Одночасно її можна розглядати як здатність переборювати, стримувати і керувати конфліктними станами, з одного боку, і як несприйнятливість до емоціогенних факторів, що негативно впливають на стан людини, - з іншого. Зазначимо також, що необхідним особистісним фактором, що забезпечує формування конфліктостійкості особистості, здатності протидіяти впливу негативних емоцій, є емоційна стійкість.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, конфліктологічна культура особистості, на нашу думку, являє собою сукупність стійких індивідуальних особистісних компонентів, які виявляються на фізіологічному, нервово-психічному, емоційно-вольовому, комунікативному, поведінковому рівнях, виражаються у ставленні до проблемних та тяжких ситуацій взаємодії, організують реакції та поведінку особистості в конфліктах, а також спрямовані на їх розв´язання та попередження. Ці особливості впливають на процес та результат міжособистісного спілкування з оточуючими, керівництвом та підлеглими, дітьми та батьками.
Будучи складовою частиною загальної культури особистості, конфліктологічна культура забезпечує цілісність і послідовність формування та розвиток людини на різних етапах розвитку: в дитинстві, «конфліктному» підлітковому та юнацькому віці, впливає на процес професійної освіти, тобто супроводжує людину протягом усього життя.
Соціально-педагогічні чинники та умови, в яких формується конфліктологічна культура особистості, умовно можна поділити на об´єктивні (зовнішні) та особистісні (суб´єктивні, внутрішні). До перших можна віднести:
1. Мікросередовище - це близькі, сім´я, в якій виховується людина протягом перших етапів життя, тут вона набуває перших знань, умінь, формує світоуяву, моральні норми, правила, оцінки, самооцінку та інші особистісні компоненти, що впливають на взаємовідносини з оточуючими.
У науковій літературі виділені і досить глибоко проаналізовані фактори, що впливають на стан і здоров´я дитини. Більшість із цих факторів носять соціально-педагогічний, соціально-психологічний, соціально-культурний і соціально-економічний характер. Соціально-культурний характер факторів обумовлений прискоренням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, накопи-ченням напруги. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, поява безлічі особистісних проблем. Подібна особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відображення в розвитку дітей і впливає на їхнє виховання. До соціально-економічних факторів, що негативно впливають на розвиток особистості, відносять такі, як незадовільні житлово-побутові умови; зайнятість батьків і нестача часу для дитини. До соціально-психологічних факторів науковці відносять насамперед такі, як дисгармонія сімейних відносин та дисгармонія сімейного виховання.
2. Стиль батьківського виховання, характер та широта спілкування «батьки - діти» як джерело майбутньої конфліктологічної культури - особливо важливий чинник її формування. Передаючи соціально корисний досвід, батьки часом передають і негативні його сторони, що є дуже емоційно зарядженим «керівництвом до дії». Не маючи свого особистого досвіду, дитина не в змозі співвіднести правильність моделей поводження, що нав´язуються, з об´єктивною реальністю.
Зв´язок між стилями батьківського виховання та конфліктністю й агресивністю дітей детально проаналізований у працях А. Бандури, Р. Берона, К. Левіна, Р. Сірса, І. Фурманова. Дослідження, що проводилось нами у 2005 р. у м. Харкові, показало, що існує взаємозв´язок між рівнями дитячої конфліктності, агресивності і типом батьківського ставлення. Дослідження дітей 4-8 років та їх батьків дозволило зробити висновок, що основою дитячої агресії та конфліктності є тривога, що бере початок у батьківському ставленні до дитини, оскільки дитина вкрай має потребу в увазі і любові батьків. У тому випадку, якщо стиль батьківського ставлення - симбіоз, тобто батько дуже турботливий і уважний до своєї дитини, вона в дошкільному та молодшому шкільному віці звичайно неконфліктна, більш толерантно ставиться до оточуючих. Також аналіз результатів досліджень, які проводились нами протягом 2003-2006 рр., показує, що рівень конфліктності, фізична агресія та роздратування мають вищі показники у батьків груп висококонфліктних та агресивних дітей, ніж у батьків дітей з низькими рівнями цих якостей, аутоагресія (почуття провини) більш притаманна батькам агресивних дітей, ніж неагресивних.
3. Макросередовище - оточення, з яким час від часу стикається людина протягом свого розвитку, формування особистості.
4. Суспільна культура - сукупність норм, правил, моральних цінностей, застережень, заборон, які існують у суспільстві та впливають на поведінку і взаємини з оточуючими («не вбий», «не вкради», «конфліктна людина - погана людина», «битися - погано», «не кривди молодших», «не переч батькам» і т. д.). Як правило, дитина отримує доступ до цієї інформації з різних джерел: казок, читання книжок, розмов із близькими, вчителями, реакцій батьків, телевізора та ін. Але все частіше з екранів власних телевізорів ми чуємо й інші висловлювання: «Я тобі помщуся», «Зараз ти отримаєш, що заслужив» та ін. Все більше в інформаційному просторі з´являється сцен насилля, погроз, бійок. В Україні зафіксований випадок, коли учні одної зі шкіл розповсюджували через Інтернет власний відеофільм зі сценами насилля над своїми товаришами, однолітками.
До особистісних чинників формування конфліктологічної культури особистості ми можемо віднести: комунікативний компонент, мотиваційний компонент людини, конфліктність, емоційно-вольовий компонент, стратегії поведінки (діяльнісний компонент), стресо-, конфліктостійкість та самооцінку.
Великий вплив конфліктологічна культура має на процес та результат спілкування людини. Якщо непроблемні ситуації міжособистісного спілкування практично не є чимось складним для більшості людей, то при появі перших труднощів (суперечка, гостра критика, опір, агресія та ін.) більшість із нас відчуває зміни емоційного стану, роздратованість, бажання відповісти «адекватно», захиститися, а то й напасти на «ворога». На думку деяких конфліктологів (І. Ващенко, Н. Грішина, Л. Петровська), під час активних фаз конфлікту знижується самоконтроль особистості, емпатія, довіра до опонента та, навпаки, підвищується збудливість, необ´єктивна критичність в оцінках дій «супротивника». Невміння зосередитися на проблемі, а замість цього - ототожнювання проблеми з «супротивником», нестача часу на важливу на цей час бесіду, аналіз ситуації, відсутність позитивного досвіду успішного реагування в конфліктних ситуаціях у минулому, деструктивні шаблони конфліктного реагування (гнів, бійка), емоційна збудливість, конфліктність, безкомпромісність, а інколи - просто страх перед конфліктом, намагання як можна скоріше його зам´яти безпосередньо впливають на нас у момент свідомого або напівсвідомого прийняття рішення: домовлятися або боротися, пристосовуватися або відступати. Зазначені характеристики пояснюють, чому людина вибирає саме конфліктні стратегії в ситуаціях, де потрібно домовлятися, вести конструктивну переговорну діяльність, тобто домовлятися, враховуючи інтереси кожного.
Дослідження особливостей поведінки в конфліктних ситуаціях курсантів і студентів 1-2-х курсів (разом 182 респонденти) за допомогою методик К. Томаса дало змогу довести, що курсанти доволі частіше, ніж студенти (26 % проти 12 %) вибирають стилі уникання та пристосування (29 % проти 14 %) у конфлікті. Навпаки, у студентів у порівнянні з курсантами домінують стиль компромісу (27 % проти 33 %) та стиль суперництва (13 % проти 32 %). В обох групах нами відзначено доволі низькі показники стилю співробітництва в конфліктних ситуаціях (5 % у курсантів проти 9 % у студентів). Це може свідчити в першу чергу про те, що в суспільстві, а саме серед молоді, мають місце суттєві проблеми у виборі конструктивних шляхів та стратегій реагування в конфліктних ситуаціях, а проблема підвищення рівня конфліктологічної культури є дуже актуальною.
За допомогою методики «Діагностика стратегій імпунітивної поведінки в конфліктних ситуаціях» нами визначено, що студентам і курсантам більш притаманна паліативна поведінка, ніж адаптивна. Перша спрямована на внутрішнє психологічне пристосування до конфлікту, самозвинувачення, самостримання, гумор, відсторонення, а друга - на активну зміну конфліктних відносин, реальне розв´язання конфліктної ситуації (раціональні дії, пошук допомоги, наполегливість, контроль емоцій).
Розглядаючи соціально-педагогічні умови виховання структурних компонентів конфліктологічної культури співробіт-ників, потрібно приділити увагу кризовим періодам професіо-нальної діяльності працівників органів внутрішніх справ. Період «початкового становлення професіонала» (17-25 років) супровод-жується знайомством з особливостями, специфікою служби, формуванням первинних професійних здібностей, знань та вмінь курсантів, які прийняли присягу та почали цей нелегкий шлях. Цей етап проходить для багатьох майбутніх офіцерів як навчання у спеціалізованих вищих навчальних закладах системи МВС. Саме в цей час велика відповідальність покладається на вищий навчальний заклад, на професорсько-викладацький склад, офіцерів курсової ланки, які всі разом під час вивчення навчальних дисциплін конфліктологічного, психолого-педагогічного циклу, особистим прикладом, з опорою на колектив та практичні підрозділи (під час практики), повинні закладати науково- практичні основи конфліктологічної культури курсантів.
Успішність та професійність педагогічної діяльності великою мірою залежать від того, як фахівець-педагог організовує конструктивні стосунки з оточуючими, від його вміння ввічливо та з розумінням ставитись до думок інших людей, запобігати черствості та конфліктності. Професійне педагогічне спілкування у ВНЗ є комунікативною взаємодією педагога з курсантами (студентами) та колегами, спрямованою на встановлення конструктивної взаємодії, підтримання сприятливих стосунків, досягнення високих результатів. «Воно забезпечує передання через педагога (вихователя) основ професійних знань та культури, сприяє формуванню мотивації та ціннісних орієнтацій, розвиває світогляд. Таке спілкування передбачає високу культурну основу, яка розкриває професіоналізм педагога, дає можливість реалізовувати свої можливості та педагогічний талант, передавати зміст думок, почуттів, прагнень у процесі занять».
Сучасний педагог у ВНЗ - це особистість, яка гнучка у поглядах та поведінці, з повагою ставиться до оточуючих, приймає та розуміє різноманітність характерів, форм поведінки та самовираження, культур нашого світу, прояву студентської пізнавальної активності.
Професійно орієнтована конфліктологічна культура у ВНЗ формується під впливом таких чинників, як самооцінка та перевірка професійної мотивації «на міцність», можливі труднощі або успіхи професійного теоретичного та практичного навчання, професійна адаптація до умов служби, колективу, брак вільного часу (у порівнянні з навчанням у загальноосвітній школі), внутрішньогрупові процеси, значно підвищена відповідальність та ін. Через глибокі або часті невдачі може прийматися рішення про зміну виду діяльності, включаючи звільнення з ОВС. У цей період негативний вплив справляють спотворена оцінка перших особистих вражень від процесу навчання, сувора дисципліна, неправильно зрозумілі висловлювання, необгрунтовані та демонстративні оцінки досвідчених працівників міліції.
Значні особистісні зміни у професійній культурі правоохоронців відбуваються на кризових етапах «формування первинної компетентності» (25-30 років), «професійної зрілості» (30-40 років) та «професійної майстерності» (40-45 років і старше). Причому на цих етапах, за результатами наших досліджень, співвідношення кількості «горизонтальних» та «вертикальних» службових конфліктів у осіб неначальницького складу становить 73 % до 27 %.
Таким чином, приблизно лише кожний четвертий конфлікт трапляється з керівником, а переважають за кількістю «горизонтальні» конфлікти (з рівними за статусом колегами). Пояснити це можна адаптацією до умов служби та статутних норм, зниженою мотивацією до конфліктів з керівництвом, тому в цей час працівникам вже «є що втрачати». Взагалі більшість респондентів (64 %) зазначають, що кількість «психологічних» причин конфліктів зі зростанням стажу роботи в ОВС з часом зменшується, а кількість «ділових», навпаки, може збільшуватися, особливо на другому та третьому етапах професіоналізації, тобто у працівників зі стажем роботи 7-15 років.
На нашу думку, однією з обов´язкових умов для формування конфліктологічної культури особистості є наявність у неї внутрішніх спонукань до розвитку та самовдосконалення, самоформування, до суттєвих змін у собі. В педагогіці цей процес має досить точну назву і розглядається як самовиховання особистості, що завжди супроводжує розвиток людини. Самовиховання конфліктологічної культури особистості відбувається у тісному взаємозв´язку з розвитком у людини гуманізму, толерантності, ввічливості та поваги до оточуючих, віри в людей, моральності. На думку психологів, соціальне середовище у випадку самовиховання особистості виконує спостережно- коректуючу та підбадьорюючу функції. Та однією з головних проблем виховання культури соціально-конфліктологічної компетентності в умовах професійної освіти є той факт, що на час навчання у ВНЗ кожна людина має в цілому сформовані риси характеру, спрямованість, власну шкалу цінностей, світогляд.
Протягом усього свого життя людина накопичувала конфліктний досвід, закріплювала стратегії поведінки в різних конфліктних ситуаціях, «розвивала» власну емоційно-вольову сферу. Тому принципового значення для педагогічного процесу набуває усвідомлення того, що в умовах вищої школи більш коректно говорити про переформування конфліктологічної культури курсантів та студентів, виходячи з того, що будь-який юнак або дівчина вже мають досвід вирішення конфліктів. Та, як свідчать опитування, оскільки конфлікт має стихійний характер розвитку, лише кожний п´ятий «задоволений» власною конфліктологічною культурою. Значна більшість (83 %) опитаних студентів та курсантів уважають себе недостатньо компетентними для вирішення побутових та службових конфліктів. Це свідчить про те, що конфлікти, що відбуваються за їх участі, є значним психотравмуючим чинником, що погіршує стан особистості, впливає на життєдіяльність, успішність праці, особисті стосунки.
Тому процес виховання конфліктологічної культури студентів та курсантів у ВНЗ - це одночасно і процес переформування (корекції) особистості, усунення несприятливих чинників її розвитку.
Конфліктологічна культура формується протягом життя не стихійно, а цілеспрямовано, свого роду як захисний механізм людини з метою, насамперед, самовдосконалення, адаптації та збереження особистості, яка знаходиться в досить конфліктному та суперечливому середовищі. Основні напівсвідомі завдання людини тут: зберегти спокій, комфортне самопочуття, врівноваженість, позитивний настрій. З іншого боку, конфліктологічна культура є елементом, що захищає професійну діяльність та середовище від шкідливих проявів особистості (авторитаризм, конфліктність, руйнування тощо).
Таким чином, як ми змогли побачити, конфліктологічна культура особистості містить досить складну змістову структуру та забезпечує баланс особистісної, соціально-комунікативної та професійної сфер життєдіяльності. Вона (а також її прояви та наслідки в конкретних професійних ситуаціях) визначає ті професійні властивості фахівця, поєднання яких забезпечує успішне виконання службових завдань відповідно до нормативних інструкцій та вимог, свідчить про рівень формування професійної компетенції фахівця, вміння передбачати деструктивні наслідки власних помилок.