Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів

10.4. Соціально-психологічні технології втручання у конфлікт і механізм регулюючої дії на конфліктну ситуацію ззовні

Традиційно в суспільстві склалося враження про те, що існує тільки примусовий (силовий) вплив на учасників конфлікту з метою його попередження або припинення. У цьому випадку ми маємо на увазі правоохоронні органи, які безпосередньо попереджують конфлікти і припиняють їх протиправний характер, або судові органи, що вирішують правові конфлікти з використанням нормативно-правової бази, навіть миротворчі сили, якщо взяти до уваги міжнародні конфлікти. Однак розуміння ролі державних інституцій у вирішенні конфліктів у міру становлення правової держави, де на перше місце виходить конкретна людина з її потребами та інтересами, поступово змінюється. Так, видатний норвезький кримінолог Нільс Крісті в роботі «Конфлікт як власність» показав нездатність традиційної системи, яка привласнила право на вирішення конфліктів, конструктивно їх вирішувати для всіх учасників і суспільства взагалі.

Світові тенденції даного руху відновного правосуддя у кінці ХХ ст. привели до розуміння можливостей інтервенції (втручання) в конфлікт ззовні третьої сторони з різною метою, щоб спрямувати його в русло, яке вона вважає бажаним. Усе це вплинуло на становлення альтернативних (традиційним) систем вирішення конфліктів.

Виділяють кілька видів інтервенції в конфлікт.

Поряд із традиційною (силовою) третьою стороною, що здійснює примусовий вплив на учасників конфлікту з метою його попередження або припинення, склався інший вид інтервенції в конфлікт, що здійснює захист однієї зі сторін конфлікту, - адвокатура. Адвокатами у конфліктологічному розумінні можуть виступати не тільки адвокати-юристи, але також будь-які інші особи, котрі допомагають одній зі сторін виграти в конфлікті (співробітники, родичі, друзі, сусіди й т. д.).

І, нарешті, третім альтернативним видом інтервенції в конфлікт виступають захисники самого процесу конфлікту, або конфліктологи, посередники (медіатори), фасилітатори тощо. Мета їх полягає не в досягненні якогось певного результату захисту системи або інтересів однієї зі сторін, а в управлінні процесом конфлікту, внаслідок якого він приведе до конструктивних результатів, прийнятних для всіх сторін конфлікту.

Третя сторона як чинник, що впливає на динаміку конфлікту і його вирішення, може буди досить різноманітною. Водночас є і рівні втручання в конфлікт: особистий, груповий, місцевий тощо. Спектр форм регулюючої дії на конфлікти і конфліктні ситуації великий:

- робота з вивчення напруженості і діагностики конфліктної ситуації;

- попередження конфліктів і профілактична робота;

- залагоджування конфліктів;

- допомога сторонам в умовах вирішення ними конфліктів власними силами.

Щодо впровадження конфліктологічної практики, то слід розглядати третю сторону як чинник, що ззовні впливає на конфлікт, не тільки як людину з юридичною освітою, але й як психолога, соціолога, а також і конфліктолога. Конфліктолог у сучасних умовах - це і покликання, і професія.

Сучасна конфліктологічна практика вже наповнюється конкретними формами такої роботи. Досить для прикладу навести загальну характеристику альтернативних технологій вирішення соціальних конфліктів. Поряд з усім відомою судовою практикою, де суддя виносить рішення, виходячи з нормативно-правової бази, існують й інші, більш «м´які» форми вирішення конфліктів із залученням третьої сторони в конфлікт.

Так, арбітрація (лат. атЬйтот - думати, вважати) - подібна судовій неформальна процедура, де роль суддів виконують т. зв. арбітри, в якій сторони беруть участь добровільно і можуть бути представлені адвокатами, а арбітри виносять рішення за підсумками. Арбітражні процеси можуть проходити у багатьох сферах конфліктної діяльності людини. Інколи це звучить як трибунали чи третейські суди. До речі, а на футбольному полі - суддя чи арбітр?

Та найбільш характерним з, точки зору третього виду інтервенції в конфлікт, є залучення в конфліктні взаємовідносини третьої сторони - медіатора (посередника). Медіація (лат. мевіпт - середнє) - процес переговорів, проведений за допомогою залучення в дискусію третьої сторони, незалежного та нейтрального посередника. Основна мета посередника - досягнення згоди між сторонами конфлікту.

Процес медіації застосовується у таких випадках:

- взаємини натягнуті, проте вони повинні тривати;

- очевидні порушення в комунікаціях, і досвідчена нейтральна особа могла б допомогти спілкуванню;

- присутність третьої сторони могла б змінити динаміку спілкування;

- сторони можуть виявити готовність до врегулювання або до перегляду своїх позицій;

- важливою є конфіденційність;

- сторони зацікавлені в контролі над досягнутими результатами;

- фактор часу може мати велике значення.

Завданнями посередництва є:

- дати вихід почуттям і зменшити ворожість;

- усунути нерозуміння;

- визначити приховані інтереси й побоювання;

- визначити питання, щодо яких можлива угода;

- включити ці питання в рішення, вироблені сторонами.

Сам процес медіації має свої особливості, але схематично це виглядає так:

1) Вступна інформація щодо роз´яснення процесу посеред-ництва, ролі медіатора, його нейтральності, наголошення на основних правилах.

2) Перші висловлювання конфліктних проблем сторонами, де знаходяться інтереси сторін, та їх відокремлення від позицій.

3) Збір інформації, де медіатор, надаючи можливість сторонам висловлюватися, підсумовує вислови та показує розуміння почуття сторін.

4) Виділення конфліктної проблеми, де формулюється загальна конфліктна проблема, та згода на неї сторін конфлікту.

5) Напрацювання можливих варіантів, де сторони самостійно напрацьовують як можна більше варіантів з одного зі спірних питань.

6) Переговори щодо конструктивного рішення з конкретного питання з використанням об´єктивних критеріїв.

7) Перевірка угоди на реалістичність.

Системи альтернативного вирішення конфліктів і медіація як одна із результативних форм посередництва відпрацьовані на базі методу принципіальних переговорів і успішно впроваджуються в країнах ЄС у практику вирішення соціальних конфліктів (відновного правосуддя) до рівня кримінальних справ, де відбувається примирення потерпілих і правопорушників. Подібна практика відновного правосуддя впроваджується і в Україні, що потребує уваги та розуміння з боку вітчизняних правоохоронців.

Таблиця 10.2. Порівняння технологій вирішення конфліктів: суд, арбітраж, посередництво

Критерії відмінностей	Технології вирішення конфліктів
Критерії відмінностей	Суд	Арбітраж	Посередництво
Приймає рішення	Суддя	Арбітр	Сторони
Процес	Формальний	Частково формальний	Неформальний
Контроль за процесом	Адвокати	Зазвичай адвокати	Сторони
Правила доведення	Чіткий розподіл	Неформальні	Не існує
Орієнтація розгляду	На минуле	На минуле	На майбутнє
Відносини між сторонами	Антагонізм	Конкуренція	Співпраця
Принцип вирішення конфлікту	Конкуренція	Конкуренція, компроміс	Компроміс, угода
Публічність	Гласна процедура	Зазвичай гласна	Негласна процедура
Діяльність	Репродуктивна	Репродуктивна, адаптивна	Творча
Результат	Одна зі сторін у програші	Одна зі сторін у програші	Взаємний виграш
Емоційно- психологічний настрій	Збереження емоційної напруги і неможливість подальшої співпраці	Частіше збереження емоційної напруги і неможливість подальшої співпраці	Частіше зняття емоційної напруги і можливість подальшої співпраці
Час вирішення конфлікту	Тривалий	Середній	Середній
Ціна вирішення конфлікту	Істотно висока	Середня	Швидше низька

Однак є й інші альтернативні форми вирішення конфліктів.

Наприклад, конфліктологічна експертиза (лат. expertus - досвідчений) - добровільний для сторін процес, у якому третя, нейтральна, сторона - спеціальна особа (фахівець в галузі конфлікту, що розглядається) знаходить факти, статистику і дає оцінку обговорюваним проблемам.

Наступною альтернативною формою вирішення конфліктів є фасилітація (англ. fasilitation - полегшення, допомога або лат. fas - дозволене, можна) - форма вирішення конфліктів, за якої у процес вступає третя сторона, що займається зближенням і полегшенням розуміння сторін та допомагає учасникам конфлікту знайти нові варіанти і можливості в його вирішенні. Не обов´язково ми маємо справу лише з антагоністичними конфліктами, часто конфлікти проходять відносно оцінки методів вирішення якихось спільних проблем і залучення до роботи особи, яка застосовує відповідні соціопсихотехнології. Так, приклади застосування методу мозкового штурму або більш оптимального методу номінальної групи тощо можуть допомогти оперативно слідчій групі напрацювати багато версій у розкритті складного злочину.

Консіліація (лат. consilium - нарада, рада, рішення, задум) - форма вирішення конфліктів, коли окремі особи чи групи мають загальну мету, але можливі відмінності в способах досягнення цієї мети та використання процесу вирішення проблем, щоб прийти до згоди щодо цієї мети. Процес, у якому третя сторона в конфлікті повідомляє думку й рішення між протиборчими сторонами та сприяє консенсусу, згоді всіх у вирішенні конфлікту.

Однак якщо мову вести відносно факту розгляду конфлікту та управління конфліктними взаємовідносинами, то слід розглянути і соціальне партнерство (англ. partner - співучасник, компаньйон), яке базується на попереджувальній профілактичній ролі взаємодіючих сторін у потенціальному конфлікті, де кожна зі сторін завчасно висуває вимоги іншій стороні та робить поступки, чим попереджують деструктивні взаємовідносини. На практиці це може бути колективний договір між правоохоронцями та громадою, керівництвом і профспілковою організацією, шлюбний контракт тощо.

Умовно можна розглянути конфліктний потенціал людських стосунків як автоклав, де постійно накопичується енергія, а ми ще традиційно вирішуємо суперечні проблеми тільки після факту «вибуху» - деструктивних або кульмінаційних проявів у конфлікті.

Більш прогресивні технології - це північно-американські та західно-європейські, де суспільству пропонуються «запобіжні клапани», які передбачають періодичний випуск конфліктної напруги через соціопсихотехнології посередництва та переговорів (медіації, негоціації тощо), щоб не доводити конфлікт до крайнощів.

Однак передовими, на наш погляд, у цьому розумінні є східні психотехнології (фасилітації, консіліації, соціального партнерства), основані на принципах синергетизму та використання усього потенціалу конфлікту тільки в конструктивному напрямі.