Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
10.3. Переговорні технології у правоохоронній діяльності. Етапи переговорного процесу
Правоохоронна діяльність за своєю суттю різноманітна, і можливості впровадження переговорних технологій на всіх етапах досудового слідства під час проведення слідчих дій, зокрема допиту, потребують, з одного боку, уніфікації та узагальнення, а з іншого, - врахування особливостей застосування в різних, у тому числі й екстремальних, умовах.
Перш за все в переговорах слід виходити з позицій конструктивної поведінки, яка згідно з Дж. Ходжонсом має чотири стадії:
1. Нагадування про ту позитивну мету, яка спонукала до переговорів.
2. Наочне демонстрування стороні конфлікту готовності спільно шукати конструктивне для всіх рішення.
3. Заохочування сторони до процесу напрацювання рішення.
4. Виявлення готовності визнати точку зору опонента.
Так, узагальнюючи переговорну діяльність у стандартних умовах, можна виділити три етапи стереотипу поведінки, яка спрямована на досягнення конструктивної результативності в переговорах.
Перший етап: приєднання.
Мета цього етапу: створення аналогового сприйняття правоохоронця (формування довіри та емпатії).
Засоби, які використовуються при цьому:
- віддзеркалення подиху, копіювання поз, жестів, міміки, психодинаміки, темпу мови тощо. Наприклад, зустріти відвідувача в своєму кабінеті стоячи і, запропонувавши йому сісти, скопіювати його позу сидіння та ін.;
- виявлення та відображення внутрішньої моделі сприйняття співрозмовника: візуальна, аудіальна чи кінестетична, що потребує знань щодо основних індикаторів модальності людини.
У подальшому можливе використання висловлювань однодумства: «ми», «разом» тощо - та перехід на позитивні емоції.
Другий етап: закріплення.
Мета цього етапу - сприяння умовам для сприйняття необхідної інформації співрозмовником.
Засоби:
- дати можливість співрозмовнику повністю виговоритися та висловити думку;
- використовувати основні ключові слова співрозмовників;
- за можливістю уникати порад, оцінок;
- виявляти елементи поваги до співрозмовника: похвала, комплімент тощо.
Третій етап: виведення.
Мета - вивід співрозмовника на необхідний рівень результативного спілкування.
Засоби:
- зміна правоохоронцем невербальних та вербальних проявів спілкування в залежності від подальшого контексту розмови. (За добре проведених попередніх етапів співрозмовник буде також копіювати правоохоронця);
- використання відповідної базової модальності співрозмовника для сприйняття ним необхідної інформації у справі. Якщо це візуаліст, то дати йому самому прочитати, якщо аудіаліст, то розповість;
- аргументоване доведення фактів, доказів у справі;
- підведення співрозмовника до самостійних висновків у справі.
Звісно, що кожна слідча дія має свої особливості, і це потрібно враховувати під час проведення переговорів слідчим- правоохоронцем. Водночас у роботі слідчого трапляються нестандартні, кризові ситуації, в яких також необхідно вести переговори.
Взагалі кризові ситуації характеризуються:
- елементом раптовості;
- прискоренням плину подій;
- втратою контролю;
- відсутністю службової інформації та пильної уваги ЗМІ;
- загрозою важливим інтересам;
- панікою та формуванням «блокадної психології»;
- порушенням нормального процесу прийняття рішення та надлишкової концентрації осіб керівної ланки та ін.
Процес ведення переговорів зі злочинцями, які вдаються до терористичних дій та становлять загрозу, повинні здійснювати лише спеціально відібрані та підготовлені правоохоронці з відповідними соціально-психологічними якостями:
- емоційно зрілі, здатні спокійно та уважно слухати без проявів відповідних емоцій;
- здатні спілкуватися та легко входити в довіру до різних людей;
- які володіють практично-психологічним інтелектом;
- здатні користуватися логічною аргументацією, переконуючи інших людей в обґрунтованості своєї точки зору;
- готові взяти на себе відповідальність за процес переговорів та прийняття рішень.
Безпосередньо під час проведення очних переговорів в екстремально-кризових умовах необхідно:
- отримати запевнення від злочинця в тому, що він гарантує безпеку переговірника;
- не розмовляти зі злочинцем, який направив зброю, та не повертатися до нього спиною;
- звернути увагу на положення свого тіла та постійно дивитися йому в очі;
- не вести переговори одночасно з кількома злочинцями.
Саме спілкування зі злочинцем повинно проходити у звичній для нього манері, потрібно прилаштуватися до його мови і фразеології.
Необхідно встановити особистий контакт і відносини за принципом «Ти і я діємо спільно». Потрібно також уникати категоричних заперечень і ультиматумів, не загострювати увагу на вчинках, скоєних злочинцем раніше. Необхідно, щоб злочинець постійно приймав рішення, однак при цьому дотримуватися основних принципів поведінки відносно вимог:
- не запитувати злочинців про їх вимоги;
- не виконувати більше того, що вони вимагають, не пропонувати що-небудь самому;
- не відхиляти вимоги, вважаючи їх незначними;
- повторюючи вимоги злочинців, полегшувати та знизити їх гостроту;
- обіцяти тільки те, що реально можливо виконати.
Однак головним у роботі переговірника (негоціатора) є необхідність постійно торгуватися з будь-якого приводу, вимагаючи щось на заміну, адже негоціація (лат. negotio - вести переговори, проводити торги, укладати угоди) - процес, у якому беруть участь дві або більше сторін з метою знаходження спільного рішення з конфліктного питання, що становить інтерес для обох сторін. Переговори - це процес, у якому обидві сторони виступають за бажанням з метою домовитися та досягти угоди.
Як правило, переговори частіш за все закінчуються укладенням чесного договору. Мета переговорів полягає в тому, щоб злочинець повірив у ваше бажання дійсно допомогти йому знайти вихід зі становища і щоб не підірвати його довіру до вас.
Існують й інші моделі переговорних процесів у залежності від специфіки правоохоронної діяльності, проте слід пам´ятати і деякі загальні правила вирішення конфліктів:
• Метою повинно бути вирішення конфлікту, а не перемога будь-якою ціною.
• Будьте впевнені, що ви конфліктуєте у справі, а не просто так, адже це може бути поганою навичкою.
• За можливістю виявляйте емоції в конфлікті, як тільки це вам стало відомо, не накопичуйте їх.
• Ніколи не висміюйте і не ігноруйте почуття вашого партнера по конфлікту.
• Не допускайте великої кількості людей, які одночасно конфліктують з вами.
Враховуючи, що управління конфліктами як наукова проблема постійно розширюється, то правоохоронцю-слідчому слід знати й основні тенденції в її розвитку.