Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів

10.2. Конфліктні прояви людини та їх використання у слідчій діяльності

Розглядаючи проблему діагностики та управління конфліктами людини, звертаємо увагу на наявні психофізіологічні прояви її конфліктної сутності. Першим інтерес до проблеми зовнішніх проявів внутрішнього стану людини виявив ще в 1872 р. Ч. Дарвін у праці «Вираження емоцій у людини і тварин», яка стала поворотним пунктом розуміння конфліктного взаємозв´язку біологічних і психологічних явищ. У праці було доведено, що еволюційний принцип застосовується не тільки до біофізичного, але й до психолого-поведінкового розвитку живого.

Серед напрацювань вітчизняних психологів початку ХХ ст., які добре відомі із загальних дисциплін психологічного напряму, є характерні способи реагування на конфліктну ситуацію індивіда в залежності від типу темпераменту. Виділення І. Павловим чотирьох типів темпераменту людини: сангвініка, флегматика, холерика та меланхоліка - надало можливості в діагностиці та управлінні тією чи іншою конфліктною ситуацією. В подальшому з розвитком рефлексології, вітчизняної об´єктивної психології (В. Бехтерєв) було розглянуто проблему об´єктивізації інших психічних проявів людини на її соматичному (тілесному) рівні. Мова йде про можливості людини свідомо контролювати чи ні усі тілесні реакції або їх частину.

Дійсно, якщо розглядати слідчу правоохоронну практику як пошук інформації, то відомо, що загальна комунікативна інформація складається з рефлекторної діяльності, стереотипної та цілеспрямованої діяльності. А якщо є складові, то і можливі невідповідності та конфліктні прояви між ними. Цілеспрямована діяльність людини по наданню неправдивої інформації може конфліктувати з її рефлекторними емоційними проявами страху на обличчі, що свідчить про внутрішні конфлікти даної особистості. Так, сучасний американський учений Поль Екман у своїй праці «Психологія неправди» надає приклади проявів мікроемоцій та інших об´єктивних ознак брехні, які основані на цьому механізмі.

Окрім цього, у психології є дослідження, яке узагальнює комунікативну інформацію до ще більшої кількості відповідних компонентів. Так, із 100 % можливої комунікативної інформації лише 7 % належить знаковій формі (цифри, букви алфавіту тощо) і 93 % - аналоговій ( гр. аналог - подібний). Тобто якщо ми зорієнтуємося лише на знакову систему, не роблячи спробу прийняти інформацію через інші компоненти, і не звертатимемо уваги на можливі конфліктні прояви між ними, то зможемо дійти і до відносно абсурдної можливості проводити допити заочно по Інтернету в текстовому режимі з низькою результативністю, навіть нульовою, або мінусовою в пізнанні об´єктивної інформації.

У свою чергу, з 93 % аналогової інформації умовно можна виділити вербальну - 38 % і невербальну - 55 %, які також можуть конфліктувати між собою. Гіпотетично це можуть бути допити по телефону, де ми чуємо людину (вербальна інформація), але не бачимо її невербальну поведінку, і звісно, знову з низькою результативністю в пізнанні істинного стану речей (хоча в цьому напрямку відомі такі напрацювання, як аналізатори стресу голосу, що реагують на голосові відмінності в розпізнаванні брехні).

Кожен із компонентів комунікації, як вербальний, так і невербальний, у свою чергу, ділиться на елементи, які також відносно самостійні і можуть конфліктувати між собою. Вербальний компонент спілкування включає в себе два елементи: постановку голосу, силу, тембр, висоту, а також манери розмови, дикцію, темп, модуляцію, інтонацію, акцентування тощо.

Невербальні компоненти також поділяються на два відносно самостійні елементи: проксеміку як сферу людських пізнань щодо просторово-часових характеристик спілкування, де виділяються: дистанція спілкування, валідність, домінування, і кінетику як сферу пізнань щодо тілесних реакцій та їх значення в спілкуванні.

У рамках розвитку проблематики пізнання невербальних кінетичних реакцій слід згадати співвітчизників, напрацювання яких не завжди були визнані. Так, П. Д. Успенський ще в 40-і роки ХХ ст. запропонував виділяти три основні центри проявів психофізіології людини, які відносно самостійні і можуть конфліктувати один з одним. Так, голова (обличчя) людини - це інтелектуальний центр і відображає розуміння проблеми індивідом. Тут знаходяться майже всі функціональні механізми психіки сприйняття: очі, вуха, ніс, пам´ять, мислення і мова відображаються в півкулях головного мозку, а також артикуляційний апарат людини: язик, губи, гортань як засіб спілкування. Однак другий центр, за Успенським, - це верхня частина тіла, груди, де розміщені органи дихання, кровообігу, руки тощо, вони знаходяться далі від ЦНС і менш керовані. Наприклад, людина на питання дає чітку відповідь, але при цьому чомусь зблідла або почервоніла, подих збився: став частішим або сповільнився, пальці рук стали тремтіти, людина спітніла або, навпаки, пересохло в роті тощо. Проходять наявні конфліктні прояви між інтелектуальною та емоційною зоною людини. Цей механізм визначення конфліктів особистості і їх психофізіологічних проявів вже давно використовується при конструюванні детекторів брехні. Але є ще й інстинктивний центр - нижня частина тіла, - який також може бути відносно самостійним. Виникає питання: «Робочий стіл у кабінеті слідчого - це допомога в роботі чи бар´єр у спілкуванні, що не дозволяє бачити всі конфліктні прояви у людини, яка має відповідну інформацію, але не надає її в повній мірі чи навіть хоче ввести в оману?»

Сучасні дослідження з поведінкової психології доповнюють пізнання конфліктних проявів людини. З відкриттям у психології функціональної асиметрії півкуль головного мозку надаються нові можливості щодо пошуку конфліктних проявів людини на психосоматичному рівні. Адже механізм відносної самостійності управління кожної з півкуль головного мозку різними частинами тіла: правою півкулею - лівою частиною тіла, а лівою півкулею - правою частиною тіла - дає можливості для пізнання внутрішніх конфліктів. У деякій мірі асиметричність на тілі людини, особливо в психодинаміці, може свідчити про внутрішні конфлікти людини в залежності від асиметричності проявів. Ліва сторона тіла дає аналогові реакції і є більш об´єктивно інформативною. Існує в нейро-лінгвістичному програмуванні навіть «правило лівої сторони» щодо більшої довіри до лівосторонніх реакцій на тілі людини. А права сторона на тілі людини дає реакції´ вже з включенням перепрацьованих раціонально-знакових компонентів спілкування.

Відомі відкриття і щодо відносно стабільного прояву модальності конкретної людини в психодинаміці, що дає можливість зрозуміти, яку модель сприйняття оточуючого навколишнього середовища вона мала. А звідси конфлікти можуть бути між індивідами, які мають різну модальність. Слідчий, який має візуальну модальність, може мати конфлікт непорозуміння з іншими потенціальними інформаторами. Адже, маючи справу тільки зі свідками (тими, котрі бачили), ми можемо проігнорувати інших, які мають потрібну інформацію, але більше зорієнтовані на те, що вони чули чи відчували. Тому, щоб не було конфлікту порозуміння, краще запитати не «Що ти бачив?», а «Що ти знаєш?» Окрім цього, є можливості в фіксації невідповідностей (конфліктів) проявів видів індикаторів у однієї людини. Говорить людина одне (в одній модальності), а очі або руки не підтверджують того, про що йдеться (знаходяться в іншій модальності). Для цього необхідно мати інформацію щодо деяких проявів модальності людини.

Таблиця 10.1. Індикатори модальності людини

Вид індикатора, модальність	Модальність
Вид індикатора, модальність	візуальна	аудіальна	кінестетична
Окові сигнали	Прямо, вверх, вправо, вліво, вверх	Направо, наліво	Вниз
Слова та словосполучення	Видно, ясно, яскраво	Слухай, голосно	Просто, тяжко, почуття
Жести рук	На рівні обличчя	Вище пояса	Нижче пояса
Мова та мислення	Гучна та динамічна	Рівна, монотонна	Тиха, повільна

Такого роду роботу з виявлення конфліктних проявів модальності здійснюють досвідчені працівники - слідчі - вже на рівні відпрацьованих з роками навичок, то ж ми знаходимо відповіді на ювелірну роботу багатьох досвідчених слідчих, які використовують невідповідності поведінки людини та її конфліктні прояви на всіх рівнях у професійній діяльності слідчого.

Ми розглянули проблему конфліктних проявів людини та управління ними лише з позицій поведінкової психології і психотехнології нейролінгвістичного програмування.

Відомі також напрацювання у сфері пізнання конфліктів людини та управління ними і з позицій теорії психоаналізу З. Фрейда. Вже в перших лекціях «Введення у психоаналіз», прочитаних ще в 1915 р., він розглядає проблему обмовок та проговорів у житті людини.

Коли пацієнт, якому найближчим часом належало вінчатися, на прийомі без кінця говорив, який він щасливий, а сам знімав та надівав подарунок нареченої - кільце, то Фрейд не здивувався, коли шлюб «щасливчика» скоро розпався. Фрейд описав структуру особистості у вигляді трьох інстанцій, кожна з яких керується своїм принципом (Воно - принципом задоволення, Я - принципом реальності, Над Я - принципом обов´язку). Ці его-стани людини перебувають у конфліктних відносинах, і управління цими процесами надає великі можливості в пізнанні людини. На базі теорії психоаналізу напрацьована більш спрощена технологія трансактного аналізу Е. Берна, яка успішно реалізується при управлінні і вирішенні стереотипних конфліктів як самої людини, так і міжособистісних конфліктних стосунків.

Однак, окрім знання проблеми, необхідні конкретні вміння та навички використання їх на практиці, що потребує особливої уваги з боку організаторів навчання правоохоронців.