Згідно з теорією психолога К. Томаса існує п´ять основних стилів поведінки в конфлікті. Вони описані і широко використовуються в конфліктологічній практиці. В основу визначення стилю покладена система, що дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль розв´язання конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов´язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту - розбіжністю інтересів двох чи більше сторін.

Стиль суперництва (конкуренції).

Людина, котра використовує стиль конкуренції, дуже активна і воліє йти до розв´язання конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, але здатна на вольові рішення, на боротьбу за перемогу.

Це може бути ефективним стилем у таких випадках:

- ви маєте значну владу;

- ви знаєте, що ваше рішення чи підхід у даній ситуації правильні, і ви маєте можливість наполягати на них.

Однак це, ймовірно, не той стиль, що ви хотіли б часто використовувати в особистих стосунках, оскільки стиль конкуренції може викликати в них почуття відчуження.

Коли ви використовуєте цей підхід, ви можете бути недостатньо визнаним, але ви завоюєте прихильників, якщо він дає позитивний результат.

Стиль ухилення(уникання конфлікту).

Цей стиль реалізується у вигляді, коли ви не відстоюєте свої права, не співробітничаєте з опонентом для знаходження рішення або вирішення проблеми, просто ухиляєтеся від участі в конфлікті. Ви можете використовувати цей стиль, коли проблема не настільки важлива для вас, коли ви не хочете витрачати сили на її вирішення чи коли ви відчуваєте, що знаходитеся в безнадійному становищі. Цей стиль рекомендується також у тих випадках, коли ви почуваєте себе неправим і передчуваєте правоту іншої людини чи коли ця людина має велику владу відносно вас.

Стиль ухилення може виявитися придатним у тих випадках, коли ви змушені спілкуватися зі конфліктною людиною і коли немає серйозних основ продовжувати контакти з нею. Цей підхід може бути корисним також, якщо ви намагаєтеся прийняти рішення, але не знаєте, з чого почати, і приймати це рішення зараз же немає необхідності. Замість того, щоб створювати напруженість, намагаючись негайно вирішити проблему, ви можете дозволити собі дати відстрочку і свідомо ухилитися від вирішення її сьогодні. Цей стиль підходить також для тих випадків, коли ви почуваєте, що для вирішення конкретної проблеми ви не маєте достатньої інформації.

Стиль пристосування.

Третім стилем є пристосування. Він означає, що ви дієте разом з іншою людиною, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Ви можете використовувати цей підхід, коли результат справи надзвичайно важливий для іншої людини і не дуже суттєвий для вас. Цей стиль корисний також у тих випадках, в яких ви не можете одержати перемогу, оскільки інша людина має більш високий статус і ви залежите від неї. Якщо проблема для вас дуже важлива та актуальна, то стиль пристосування в цьому випадку, мабуть, неприйнятний, тому що викличе почуття напруги у зв´язку з невирішеністю питання. Також психологи не радять застосовувати його у випадку, коли ви відчуваєте, що ваш опонент не йде на поступки, не оцінить зробленого вами. І навпаки, цей стиль рекомендується використовувати тоді, коли ви відчуваєте, що, поступаючись, ви небагато втрачаєте. Ви можете вдатися до такої стратегії, якщо в даний момент необхідно трохи пом´якшити ситуацію, а потім ви припускаєте повернутися до вирішення цього питання і відстояти свою позицію.

Стиль співробітництва (найконструктивніший стиль).

Стратегія поведінки в цьому випадку може бути визначена формулою «Ми разом з тобою проти проблеми». Тобто опоненти підкреслюють, що особисто не мають ворожих намірів один проти одного, а разом їм під силу вирішити проблему взаємовигідно, без поступок. Використовуючи цей стиль, ви активно берете участь у розв´язанні конфлікту і відстоюєте свої інтереси, проте намагаєтеся при цьому співробітничати з іншою людиною.

Цей стиль особливо ефективний, коли сторони мають різні приховані інтереси. У таких випадках буває складно визначити джерело незадоволеності. Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити немало часу та сил на пошук прихованих інтересів і можливостей для розробки способу задоволення щирих бажань обох сторін. Якщо ви разом з опонентом розумієте, в чому полягає причина конфлікту, ви маєте можливість разом шукати нові чи альтернативні варіанти.

Стиль компромісу (торгівля).

В основі компромісу лежать взаємні поступки, стратегія поведінки може бути визначена формулою «Ти - мені, я - тобі». Ви небагато поступаєтесь у своїх інтересах, щоб задовольнити їх частково, й інша сторона робить те ж саме. Іншими словами, ви сходитеся на частковому задоволенні свого бажання і частковому виконанні бажання іншої людини. Ви робите це, обмінюючись поступками і зважуючи усе для розробки компромісного рішення, що влаштувало б обох. Прикладом компромісу є ситуація на базарі, коли торгуєтесь і сходитесь на прийнятній для обох ціні.

Проте не варто забувати, що компроміс досягається на поверховому рівні в порівнянні зі співробітництвом, оскільки поступка змінює ваші плани.

Стиль компромісу найефективніший у тих випадках, коли ви з опонентом хочете того самого, але знаєте, що одночасно це для вас здійснити проблематично. Тому рекомендація тут така: у разі, коли ви намагаєтеся прийти до компромісного рішення з будь- ким, вам належить почати із взаємного з’ясування інтересів і бажань. Після цього необхідно позначити сферу збігу інтересів. Ви повинні висувати пропозиції, вислухувати пропозиції іншої сторони, бути готовим до поступок, обміну послугами і т. п.

Дослідник Е. Ю. Коржова виділяє шість типів реагування особистості на конфліктну ситуацію:

1. Соматичне (тілесне) реагування (тиск, температура, головний біль).

2. Поведінка, пов´язана зі ставленням до роботи (спад або підвищення працездатності і трудової мотивації).

3. Поведінка, пов´язана зі ставленням до інших видів діяльності (загальна активність).

4. Поведінка, пов´язана зі ставленням до людей (агресивність, уважність та ін.).

5. Реагування, пов´язане з внутрішнім світом: більш безпосереднє, на рівні сприйняття й емоцій.

6. Реагування, пов´язане з внутрішнім світом: більш опосередковане, на когнітивному рівні особистості.

Відомий німецький сихотерапевт Н. Пезешкіан у рамках концепції позитивної психотерапії, основаної на транс культурному підході, виділив чотири основні форми переробки конфлікту особистістю. Вони пов´язані з чотирма «каналами», або «інструментами» пізнання:

- тіло (шлях відчуттів). Відповідь на проблему за допомогою свого тіла (фізична активність, сон, їжа, секс, порушення тілесних функцій і психосоматичні реакції);

- діяльність (шлях розуму). Реагування людини на проблему за допомогою своєї діяльності (занурення в роботу, уникнення вимог досягнень);

- контакти (шлях традицій). Відповідь зверненням до інших по допомогу (контакти, занурення в хворобу або уникнення спілкування);

- уява (шлях інтуїції). Відповідь в уяві (уявлення бажаного в уяві, зловживання наркотиками й алкоголем, заперечення, релігія, філософсько-світоглядні системи, художня і творча діяльність).

Згідно з конфліктологічною теорією X. Кіндлера виділяються такі типи стратегій конфліктної поведінки:

1. Збереження («не розгойдуй човен»).

2. Згладжування («підкреслюй позитивне»).

3. Домінування («батько знає краще»).

4. Встановлення правил («грати за правилами»).

5. Співіснування («ви підете однією дорогою, а я - іншою»).

6. Торгівля («ти - мені, я - тобі»).

7. Підпорядкування («пливи за течією»).

8. Підтримуюча свобода («я підтримую ваше право на помилку»).

9. Співпраця («одна голова добре, а дві - краще»).

Потрібно враховувати також той факт, що стиль конфліктної поведінки багато в чому залежить від того, до якого класу відносяться його носії, тобто учасники конфлікту.

Учасників конфліктної ситуації умовно можна класифікувати, поділяючи їх на ранги. Цей принцип запропонований російським дослідником О. Лівшиним. Учасники конфлікту - це конфронтуючі «опоненти». Ранг опонента - порівняльна сила кожної сторони.

Опонент нульового рангу - учасник конфлікту, який не виробив своєї лінії поводження. Найчастіше це сторона, що випадково бере участь у конфлікті, не має достатньої інформації про протиріччя, що внаслідок виразно сформованих обставин ( чи високого емоційного порушення) бере участь у конфлікті. Опоненти нульового рангу найчастіше зустрічаються на початкових стадіях конфлікту чи конфліктної ситуації. У процесі протиборства, одержуючи додаткову інформацію про конфлікт і «супротивника», опонент нульового рангу або нарощує свій ранг або виходить з боротьби.

Опонент першого рангу виступає від свого імені, переслідуючи свої власні інтереси в конфліктній ситуації. Безумовно, його позиція більш стійка, на відміну від попереднього учасника. Це пояснюється як поінформованістю про протиріччя, що протікає, так і умовами, що спонукали його зробити самостійний вибір.

Опонент другого рангу - група, що переслідує групові інтереси. Єдність інтересів і спільність цілей дають групі впевненість у відстоюванні своїх прав на об´єкт конфлікту. Опонентом другого рангу можна вважати, наприклад, колективи, виробничі бригади, шкільний клас чи студентську групу. Найчастіше за кількістю цей учасник конфлікту порівнюється з так званою «малою» групою.

Опонент третього рангу - система груп. Тут швидше за все мова може йти про досить великі групи, поєднані за різними ознаками (національними, виробничими й ін.), що нараховують сотні або навіть тисячі людей, у свою чергу, розділені на мікрогрупи.

Опонент вищого рангу - суспільні інститути, що виступають у суперечці на основі закону і від імені держави.

Іншу, особистісну, класифікацію конфліктуючих сторін запропонував американський учений М. Мескон. Він виділяє три групи:

- «практик»;

- «співрозмовник»;

- «мислитель».

«Практик» намагається перетворити середовище і завершити всякі дії. Його невгамовна потреба в перетворенні зовнішнього оточення, в тому числі у зміні позиції інших людей, може призводити до різноманітних зіткнень і, як наслідок, до більш тривалого протікання конфлікту.

«Співрозмовники» не здатні на тривале протистояння в конфлікті та вирішують його так, щоб якнайменше зачепити глибинні почуття. Вони більш відкриті для прийняття думки іншого і не дуже прагнуть змінити цю думку, завжди вибираючи співробітництво.

«Мислитель» орієнтований на пізнання себе і навколишнього світу. У конфлікті він вибудовує складну систему доказів своєї правоти і неправоти свого опонента. «Мислитель» добре продумує логіку свого поводження, у спілкуванні він віддає перевагу дистанції, тому рідше потрапляє у конфліктні ситуації.

Серед наведених стратегій поведінки в конфлікті кожен з нас вгадає власні, котрі переважають у нього. Більшість психологів під час корекції конфліктності особистості обов´язково звертають увагу саме на конструктивність критеріїв, за якими людина вибирає той чи інший тип реагування в конфліктних ситуаціях.