Аналізуючи поступовість розвитку конфлікту, необхідно визначити його межі у часі - початок і закінчення. Це важливо для розуміння його відмінностей від конфліктоподібних явищ прогнозування наслідків та адекватного реагування на процес боротьби.

Для виявлення природи і сутності конфлікту необхідно визначити межі конфлікту, тобто його поширення в просторі і тривалість у часі. Ці поняття не дуже важливі у випадку сімейної чи сусідської сварки, однак у міждержавних і міжнаціональних відносинах вони перетворюються у значущі політичні і правові проблеми.

Визначення меж конфлікту розглядається в таких аспектах: просторовий, тимчасовий, внутрісистемний.

Просторовий аспект - протікання конфлікту на визначеній території. Прикладом може служити конфлікт в окремій родині (квартира), конфлікт між сусідами (ділянка землі у селі), конфлікт між трамвайно-тролейбусним управлінням та владою міста (територія міста, яка тимчасово залишилась без працюючого електротранспорту), конфлікт між США та Іраком (територія Іраку з можливим збільшенням території під час бойових дій та можливих терористичних актів) та ін.

Часовий аспект - визначення тривалості конфлікту, його початку і закінчення. Початок - це момент часу, в який обидві сторони починають свідомо протидіяти одна одній (момент боротьби). Закінчення конфлікту відбувається після припинення дій усіх протиборчих сторін, незалежно від причин, що викликали їх.

Внутрісистемний аспект - це аналіз системи, в якій відбувається конфлікт (родина, група, держава, міжнародне співтовариство тощо), і особливостей його протікання. В основі визначення системи стосунків між учасниками конфлікту лежить тип діяльності та спілкування, історія і характер взаємовідносин, ставлення один до одного опонентів, іншими словами, - визначення різних характеристик мікросередовища конфлікту.

Будь-який міжособистісний конфлікт відбувається за наступним сценарієм:

1) міжособистісна взаємодія, яка призводить до появи проблеми у відносинах між суб´єктами (проблемна ситуація);

2) поява тривожності у суб´єктів з приводу процесу взаємодії, психологічного напруження, невпевненості, непередбачуваності майбутніх відносин, усвідомлення проблемності подальшого спілкування;

3) повторення актів проблемного спілкування (підтвердження передчуттів) та виникнення конфліктної ситуації;

4) розуміння перешкоди, що виникла на шляху до досягнення мети в особі конкретної людини;

5) формування конфліктної готовності (установки на конфронтацію), передбачення можливих наслідків реалізації різних сценаріїв розвитку подій;

6) інцидент (ситуація, яка «розв´язує руки» учасникам конфлікту та ініціює одну зі сторін до загострення конфліктної ситуації);

7) реалізація планів за допомогою стратегій та тактик конфліктної поведінки з метою заволодіти об´єктом конфлікту або «визначити стосунки» щодо цього об´єкта. Інша сторона при цьому не відступає, а навпаки, намагається протидіяти першій (діє у відповідь). Починається протидія головних учасників конфлікту, яка носить назву конфліктної боротьби.

У випадку, коли друга сторона не відповідає на конфліктні дії першої, вважається, що конфліктна ситуація затухає на початку ескалації;

8) закінчення конфлікту. Цей етап може мати різні форми та формулювання: розв´язання, врегулювання, управління, подолання. Однак у будь-якому випадку мова йде про припинення конфліктних дій, спрямованих одні проти одних.

У динаміці конфлікту можна виділити такі періоди й етапи:

1. Період виникнення проблеми (складна нестандартна проблемна ситуація) включає час, коли у відносинах двох сторін виникає об´єктивна проблема стосовно подальших спільних дій.

2. Зберігання проблемної ситуації протягом деякого часу.

3. Усвідомлення проблемної ситуації як стійкої, її можливих наслідків та прогнозування різних варіантів поведінки. Наявність перешкоди для реалізації інтересів сприяє тому, що проблемна ситуація сприймається суб´єктивно, з перекручуваннями. На цій стадії формується конфліктна установка учасників конфлікту.

4. Інцидент являє собою перше зіткнення сторін, випробування сил, спробу за допомогою сили вирішити проблему на свою користь. Якщо задіяних однією зі сторін ресурсів досить для переваги співвідношення сил на свою користь, то інцидентом конфлікт може і обмежитися. Часто конфлікт розвивається далі як низка конфліктних подій, інцидентів.

Російські вчені А. С. Бєлкін та В. Д. Жаворонков визначають шість стадій конфлікту:

- сприяння протиріччю;

- зародження конфлікту;

- дозрівання конфлікту;

- його усвідомлення;

- активних дій (власне, сам конфлікт);

- розв´язання конфлікту.

Дослідник Л. А. Петровська виділяє чотири стадії конфлікту: виникнення об´єктивної конфліктної ситуації, усвідомлення об´єктивної конфліктної ситуації, перехід до конфліктної дії і розв´язання конфлікту.

Таким чином, аналіз переважної більшості робіт конфлікто- логічного напрямку дає можливість виділити найпоширеніші стадії процесу практично будь-якого конфлікту: виникнення суперечки (перше зіткнення), психолог-гічна напруга, інцидент, безпосередньо сам конфлікт та його розв´язання. Для кожної з цих стадій характерними є конфліктна поведінка учасників, їх мотивація та емоційний фон. Зазначені чинники зумовлюють динамічність і силу конфлікту та впливають на процеси управління ним.