Конфлікт - це гостре зіткнення суб´єктів (людей або груп, об´єднань) із протилежними позиціями, думками, мотивами та ідеями, яких учасники конфлікту намагаються досягти за допомогою конфліктних дій (стратегій і тактик) на тлі проявів негативних емоцій та конкурентної боротьби. Основою будь- якого конфлікту є протиріччя, яке стало актуальним у визначений час, - об´єктивне чи суб´єктивне, реальне чи ілюзорне. Часом досить зовсім незначного приводу, щоб конфлікт спалахнув.

У психології вже більше двадцяти років досить розповсюдженою є наступна формула конфлікту:

Конфлікт = проблема + конфліктна ситуація + учасники конфлікту + інцидент.

Під проблемою в конфлікті розуміють саме протиріччя, усвідомлення особистістю дефіциту якої-небудь цінності (поваги, статусу, влади, контролю, майна, грошей) та наявності шляхів усунення цього дефіциту через перемогу над опонентом або його нейтралізацію. Причому не сама цінність є проблемою в конфлікті, а саме усвідомлений людиною дисонанс між власними мотивами та неможливістю через перешкоду мати цю цінність.

Конфліктна ситуація - це ситуація скритого або відкритого протиріччя між сторонами, які мають власну мету та ресурси для відстоювання інтересів. У психологічній літературі ми можемо зустрічати синонім цього терміна - проблемна ситуація, яка передує початку протиборства, конфлікту. В конфліктній ситуації боротьба ще не почалась, але сторони вже усвідомлюють наявність протиріччя та розглядають можливі варіанти розвитку подій (поступка, пошук згоди або суперництво).

Аналізуючи конфлікт як соціально-психологічне явище, фахівці визначають цілу низку характеристик, що складають його сутність. Серед них у психологічній та конфліктологічній літературі найчастіше зустрічаються наступні ознаки:

1) наявність двох або більше учасників (людей, груп, організацій, держав) із суперечливими або такими, що не співпадають, інтересами;

2) наявність у кожного з учасників власної аргументації і засобів для захисту своїх інтересів;

3) негативні емоційні переживання учасниками протиріччя ситуації протиборства;

4) впевненість учасників у неможливості зараз вирішити конфліктну суперечку (проблему) іншим, неконфліктним шляхом;

5) кожен учасник конфлікту трансформує свій стан, ставлення до опонента у залежності від ситуації, що складається, на яку впливає протиборча сторона.

Сучасні конфліктологічні видання пропонують у цілому досить однозначну позицію щодо визначення складових конфлікту. Так, С. Ємельянов пропонує вважати складовими конфлікту його предмет (центральне протиріччя), суб´єктів, їх мотиви, позиції та особливості сприймання ситуації конфлікту (психологічні образи).

У працях російських дослідників А. Анцупова та А. Шипілова конфлікт має дещо іншу структуру, до якої включені дві складні складові: об´єктивна та психологічна. Перша поєднує в собі учасників конфлікту, об´єкт конфлікту, предмет конфлікту, мікро- та макросередовище. Друга включає конфліктну поведінку опонентів, їх конфліктні мотиви та інформаційні моделі конфліктної ситуації, тобто особливості сприйняття опонентами ситуації конфлікту (наприклад, як слушної нагоди досягти власної мети або дискредитації опонента).

Розуміючи під структурою конфлікту сукупність стійких зв´язків конфлікту, що забезпечують його цілісність, тотожність самому собі, відмінність від інших явищ соціального життя, без яких він не може існувати як динамічно взаємозв´язана цілісна система і процес, автори відзначають, що конфлікт є системним поняттям, яке виникає об´єктивно, має власну логіку та законо-мірний результат.

Учасники конфлікту. Основною діючою силою будь-якого конфлікту є його учасники. Практично будь-який конфлікт своїм існуванням повинен завдячувати саме їм. Якщо один з ключових гравців конфлікту виключений з нього (відмовляється від боротьби, визнає поразку, перестає існувати), в більшості випадків конфлікт зупиняється. Як соціальне або психологічне явище конфлікт не може існувати без його головних осіб - опонентів.

Опоненти є обов´язковим атрибутом будь-якого протиріччя. В різних виданнях автори називають їх сторонами конфлікту або протиборчими силами. Це ті суб´єкти конфлікту, що безпосередньо роблять активні (наступальні чи захисні) дії один проти одного.

Співчуваючих, або групи підтримки можуть представляти як окремі люди, так і групи, організації, держави та їх об´єднання. Підтримка буває активною (практична допомога) або пасивно- спостерігальною. Підтримкою можна докорінно впливати на розвиток конфлікту, його результати. Найголовніше, що будь- яка сторона конфлікту намагається продемонструвати групам підтримки власну правоту, об´єктивність та справедливість конфліктних дій зі свого боку.

У міжособистісних конфліктах групи підтримки часто представлені людьми, тісно пов´язаними із суб´єктами конфлікту, друзями, колегами по роботі, керівниками або підлеглими, просто незнайомими, які співчувають одній зі сторін.

Предмет конфлікту. Центром будь-якого конфлікту є протиріччя. У ньому стикаються інтереси і цілі сторін, їх мотиви та бачення ситуації.

За А. Анцуповим, предмет конфлікту - це «об´єктивно істотна чи уявлювана проблема, що служить основою конфлікту» . Це те протиріччя, через яке і заради розв´язання якого сторони вступають у протиборство. Таким чином, предмет конфлікту завжди має психологічну основу.

Об´єктом конфлікту завжди виступає та конкретна цінність, заради якої учасники конфліктують, заволодіти якою вони прагнуть. Об´єкт обов´язково присутній у будь-якому конфлікті. Відразу виділити його в кожному випадку не завжди вдається. Легше визначаються проблема чи предмет конфлікту. Тому іноді його розглядають як причину, привід до конфлікту. Об´єктом конфлікту може бути матеріальна (ресурс), соціальна (влада) чи духовна (ідея, норма, принцип) цінність, до володіння чи користування якою прагнуть обидва опоненти.

Щоб стати об´єктом конфлікту, елемент матеріальної, соціальної чи духовної сфери повинен бути приводом зіткнення особистих, групових, суспільних інтересів суб´єктів, які прагнуть до контролю над ним. Зокрема, об´єктом територіального конфлікту є земля, зведена на ній нерухомість та ін. Об´єктом психологічного конфлікту може бути статус, повага, посада, контроль тощо.

Конфліктне середовище. Обов´язковою складовою конфлікту є середовище, в якому він відбувається та на яке розповсюджується вплив конфліктних дій опонентів, тобто мікро- і макросередовище. Такий підхід, на думку деяких конфліктологів, зокрема А. Анцупова, дозволяє розглядати конфлікт не як ізольовану систему, а набагато ширше - як соціальну ситуацію, до якої можна віднести не тільки найближче оточення опонентів, але й соціальні групи, представниками яких є протиборчі сили.

Позиція. Вона характеризується системністю та аргументованістю і відображає не тільки мету кожного з опонентів, але й їхне ставлення до власних методів досягнення цієї мети (як допустимих і справедливих) та методів протилежної сторони (як правило, несправедливих та «конфліктних»). Позиція «позиціонується» в конфліктному діалозі та виражається за допомогою слів усно або письмово.

Мотиви сторін. Конфліктна мотивація є ключовою ланкою, що дозволяє знайти точку співпадання інтересів опонентів у будь-якому протиріччі.

Під мотивами в конфлікті розуміють спонукальні сили, що безпосередньо пов´язані з цілями та потребами учасників конфлікту та підштовхують їх до взаємних конфліктних дій.

Спонуками до конфліктної поведінки опонента в конфлікті є його потреби. Вони свідчать про певний дефіцит, що відчуває особистість у ресурсах, владі, духовних цінностях, дотриманні моралі, закону, поваги. Усвідомлення людиною мотиваційного дисонансу (протиріччя між тим, «як має бути» та «що я маю зараз») виступає джерелом його конфліктної активності.

Конфліктостворювальні мотиви людини практично ніколи не виникають спонтанно і часто визначаються ситуацією, умовами, в яких вона знаходиться. Соціальна ситуація, вчинки і дії оточуючих людей і груп постійно створюють динаміку відносин, в якій може виникнути протиріччя.

Аналіз цілей, яких намагаються досягти протидіючі сторони, допомагає зрозуміти конфліктну мотивацію, а згодом відшукати конструктивне рішення проблеми.

У конфлікті всі цілі умовно можна поділити на головні (стратегічні) та проміжні (тактичні). Стратегічні цілі спрямовані на головну цінність - матеріальну, соціальну або психологічну.

Тактичні цілі спрямовані на послідовне досягнення поточних результатів протиборства - критику, виведення супротивника зі стану рівноваги, збільшення власної групи підтримки та інші.