Суттєвим чинником, що впливає на умови та результативність службової діяльності працівників слідчіх підрозділів ОВС, мотивацію їх професійного зростання, самовдосконалення та обумовлює гостроту професійної деформації, є конфлікт.

Конфлікти і конфліктні ситуації - безпосередня реальність наших днів. Протягом усього свого життя, хочемо ми цього чи ні, кожен із нас стикається з ними, може визначити власну конфліктність та здатність протистояти конфліктам у повсякденному житті.

Конфліктним та складним ситуаціям у професійній діяльності працівників ОВС присвячені роботи Ю. П. Аленіна, О. В. Бауліна, Н. С. Карпова, О. В. Кришевича, Л. М. Лобойка, О. Р. Михайленка, В. В. Назарова, М. А. Погорецького, С. А. Шейфа та ін.

На думку О. Я. Баєва, в основі виникнення конфліктів у кримінальному судочинстві лежить неоднозначне, а часто й протилежне ставлення до події (явищ, предметів, обставин) або до окремих аспектів даної події з боку осіб, які беруть участь у процесі.

Правовідносини слідчих ОВС включають потенційні та реальні конфліктні ситуації, вони зумовлені характером і метою взаємодії з суб´єктами кримінального процесу та мають наступну класифікацію:

- правовідносини слідчого з учасниками кримінального процесу: підозрюваним, обвинувачуваним, їхнім захисником, потерпілим та його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем;

- правовідносини слідчого з органами влади та державними посадовими особами, які наділені владними повноваженнями: суддею, дізнавачем, начальником слідчого відділу, прокурором;

- правовідносини слідчого із суб´єктами, показання (висновки) яких є джерелом доказів: свідком, експертом;

- правовідносини слідчого із суб´єктами, які допомагають здійсненню провадження у кримінальній справі: перекладачем, фахівцем, понятими та ін.

На погляд Г. Ф. Горського та Л. Д. Кокорева, характер правовідносин слідчого із суб´єктами кримінального процесу визначається ситуативною формою їх взаємодії, що регулюється нормами кримінально-процесуального права, принципами та нормами моралі. Нестандартність службових ситуацій, неможливість розробки алгоритмів поведінки в абсолютній їх багатогранності, необхідність самостійного визначення шляхів реалізації повноважень - це все чинники, що перешкоджають планомірній праці слідчого. А невміле користування слідчим владними повноваженнями підвищує шанси зловживання владою, появи конфліктних ситуацій та інших явищ негативного характеру.

Як зазначає у свої дослідженнях Л. М. Гуртієва, найбільш конфліктними є професійні взаємовідносини слідчого з учасниками кримінального процесу (відмітили 60 % опитаних слідчих ОВС України), з органом дізнання (55 %), з начальником слідчого підрозділу (45 %), із прокурором (25 %).

На думку низки дослідників у галузі права (В. В. Назаров, О. В. Кришевич), кримінально-процесуальний конфлікт - це зіткнення інтересів суб´єктів кримінально-процесуальної діяльності, що виявляється у перевищенні прав або в неналежному виконанні чи невиконанні наданих їм законом обов´язків, створюючи тим самим перешкоди на шляху досягнення мети кримінального процесу. Як підкреслює В. В. Назаров, існування тенденції конфліктного розслідування справи підтвердили 87,3 % опитаних працівників слідчих підрозділів. При провадженні досудового слідства частіше виникають конфлікти між слідчим та обвинувачуваним (83 %), слідчим та підозрюваним (55,6 %). Конфлікти з особами, які зацікавлені у результатах справи, виникли в 66,1 % опитаних слідчих.

Виступаючи центральним терміном сучасної науки конфліктології, конфлікт поєднує в собі соціальні, психологічні та матеріальні складові, має власні функції та вимагає від своїх учасників завершення. Змінюючи свої стосунки із безконфліктних на конфліктні, його учасники трансформують не тільки власні цілі та мотиви, але й ставлення до проблеми та опонента, свій емоційний стан, мобілізують ресурси (психологічні, організаційні, матеріальні) у стан «бойової готовності».

У загальному вигляді під конфліктом розуміється складне багаторівневе явище, ключовим елементом якого є протиріччя. Лежачі в основі цього явища протиріччя між включеними в нього суб´єктами важко вирішувані й пов´язані з гостро емоційними переживаннями. Але наявність самого протиріччя ще не означає, що конфлікт відбувся. Практично кожного дня ми з вами, як і мільйони інших людей, переживаємо безліч протиріч, більшість з яких, між тим, не призводить до конфліктів.

У закордонній психології існує традиція розглядати конфлікт як взаємовиключні, несумісні з діяльністю цілі, як невідповідність пізнавальних структур - ідей, думок, життєвих планів (когнітивна психологія), а також у рамках мотиваційної концепції - як відхилення від «норми», вихід особистості зі стану рівноваги.

У вітчизняній (радянській та пострадянській) психології спостерігається визначення конфлікту з позиції системного підходу. Наприклад, під конфліктом розуміється взаємодія між складними системами із їх суперечливими цілями або уявленнями про них. При цьому вважається, що суб´єкти конфлікту, які вступають у взаємодію, характеризуються визначеними структурами цілей, властивостей, дій, а також визначеним станом. До того ж розрізняється три види структур: необхідна структура, реальна структура, власне уявлення суб´єкта конфлікту про структури, характерні для інших суб´єктів конфлікту. Сутність конфлікту визначається, таким чином, протиріччями між цими структурами у взаємодіючих суб´єктів.

Звертаючись до історії, потрібно відзначити, що термін «конфлікт» походить від латинського терміна еон/НеШв і означає зіткнення сторін, думок, сил. Саме зіткнення, а не протиріччя. Тому однією з основних ознак конфлікту є реальна боротьба двох або більше сторін за будь-які ресурси, владу, статус, повагу, матеріальні цінності (землю, гроші, будинок) та ін.

Наука має досить велику кількість визначень конфлікту. Як правило, його сутність визначається через протиріччя як найбільш загальне поняття. Протиріччя, протилежності, розходження - це необхідні, але не достатні умови конфлікту. Протилежності і протиріччя перетворюються в конфлікт, коли починають взаємодіяти сили, що виступають їхніми носіями. Отже, конфлікт - це демонстративний прояв об´єктивних і суб´єктивних протиріч, що виявляється в протиборстві сторін - учасників протиріччя.

У своїй концепції «конфліктної моделі суспільства» Р. Дарендорф (Німеччина) дійшов висновку, що конфлікт - це невідворотний процес, що виникає через протилежність сил, які діють у соціально організованих структурах. Американський соціолог і економіст К. Боулдинг, автор «загальної теорії конфлікту», використовує термін «конфлікт» при аналізі фізичних, біологічних і соціальних явищ. Учений підкреслює, що всі конфлікти мають загальні елементи і загальні тенденції розвитку, і саме вивчення цих загальних елементів може представити феномен конфлікту в різних його специфічних проявах.

З погляду політологічної думки на природу конфлікту, він визначається як зіткнення двох або більше різно спрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів в умовах протидії. Суб´єктами можуть виступати індивіди, малі і великі групи, формально організовані в соціальні (політичні, економічні структури) об´єднання, що виникли на неформальній основі у вигляді політизованих соціальних рухів, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, що усвідомлюють і переслідують власні цілі.

Відомий психолог, послідовниця З. Фрейда К. Хорні визначає конфлікт як одночасну актуалізацію двох і більше мотивів - спонукань.

Прихильники біхевіоризму стверджують, що про конфлікт можна говорити тільки тоді, коли є альтернативні можливості реагування. Подібна точка зору просліджується також у К. Левина в його теорії внутрішньоособистісного конфлікту.

З погляду представників когнітивної психології, в конфлікті стикаються ідеї, бажання, цілі, цінності - словом, феномени свідомості (А. Елліс, Д. Келлі).

У найширшому розумінні конфлікт визначають як зіткнення, протиборство як мінімум двох взаємовиключних сил, тенденцій, радикальну форму протиріч, що загострилися.

У загальній психології під конфліктом розуміється будь-яке зіткнення протилежно спрямованих, несумісних потреб, мотивів, інтересів, думок, рис характеру, особливостей темпераменту, актів поведінки приблизно рівних сторін, тобто здатних протидіяти одні одним.

Соціальна психологія розуміє та аналізує конфлікт як порушення гармонійних міжособистісних або міжгрупових стосунків, протиборство сторін-учасників через протилежні позиції, що декларуються ними під час соціальної боротьби.

У конфліктології конфлікт, як центральний об´єкт цієї науки, розуміється крізь наявність характерних ознак:

1) чітко визначені сторони конфлікту (опоненти);

2) усвідомлена конфліктна мотивація в опонентів;

3) значне обмеження рівня довіри, щирості та відкритості між сторонами конфлікту;

4) зростання критичності у сприйманні опонента (до особистості в цілому та його поведінки);

5) орієнтація на перемогу, як найефективніший засіб досягнення мети;

6) демонстрація опонентами сили, власної рішучості та об´єктивності;

7) конфліктна боротьба (не завжди чітко спостерігається);

8) підвищення негативної емоційності (знервованість, крик, гнів, образи) та збудженості учасників конфлікту.

Російський психолог Н. В. Гришина розуміє конфлікт як реакцію людей на перешкоди на шляху досягнення результатів спільної діяльності, на поводження інших, яке не відповідає очікуванням, а також як реакцію на несумісність характерів, розбіжність культурних основ і потреб. Тут конфлікт розглядається з погляду перешкод, що заважають досягненню позитивних результатів загальної діяльності.

З декількох позицій підходить до визначення конфлікту К. А. Абульханова-Славська. З інструментальної точки зору, конфлікт виступає як один із засобів самоствердження, подолання тенденцій, що заперечуються особистістю. З процесуальної точки зору, конфлікт являє собою ситуацію незнайденого виходу, розвитку дій на шляху пошуку засобів стабілізації відносин. У тактичному плані конфлікт - один із крайніх засобів регулювання міжособистісних відносин.

На думку відомого психолога Н. Д. Левітова, конфлікт - це внутрішня боротьба. Людина напружено міркує, зіставляє різні мотиви, вона бореться сама із собою. Ця внутрішня боротьба завжди відбиває зовнішні, об´єктивно дані протиріччя, конфлікти. Кожен конфлікт, таким чином, розглядається автором як зовнішній і внутрішній одночасно. Зовнішній конфлікт з´являється в тому змісті, що визначається об´єктивними зовнішніми причинами внутрішнього конфлікту, - це переживання внутрішнього розладу, тобто внутрішня боротьба.

Радянський психолог В. Н. М´ясищев визначив конфлікт як несумісність, зіткнення суперечливих відносин, які особливо значущі для даної особистості та займають центральне місце в системі її ставлення до дійсності. Він вважає, що конфліктна ситуація є психічною презентацією назрілого протиріччя як усередині особистості, так і між людьми. Конфлікт може перерости в невроз, якщо його переживання починають займати центральне місце в системі відносин особистості.

На нашу думку, одне з найбільш лаконічних та послідовних визначень внутрішньоособистісного конфлікту у вітчизняній психології належить В. С. Мерліну. Він розуміє конфлікт як «стан більш-менш тривалої дезінтеграції особистості, що виражається в загостренні існуючих раніше або виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості».

Як бачимо, психологи, які займаються вивченням проблеми конфліктів, дають різні визначення самого конфлікту, і вони вносять певну термінологічну плутанину. Аналіз різних конфліктологічних підходів дає можливість зрозуміти, що джерелом різноманітних визначень конфлікту виступає його предмет, а точніше, вони залежать від того, що розуміють науковці під ним. Саме тому існує безліч інтерпретацій сутності конфлікту. Цей факт говорить про те, що сьогодні є актуальною потреба систематизації накопиченого як емпіричного, так і практичного досвіду.

Аналіз наукової літератури (Анцупов, 1999; Гришина, 2002; Громова, 1993; Донцов, Полозова, 1980; Coser, 1965; Deutsch, 1976; Sohn, 1971; Stop, 1988) дає підставу для висновку, що в даний час загальноприйнятими підходами до проблем детермінації конфлікту є:

1. Особистісно-орієнтований підхід - причини конфлікту бачаться в особливостях суб´єкта взагалі як конфліктної особистості (конфліктні люди - це ті, хто незалежно від зовнішніх обставин часто вступають у конфлікти або самі є джерелом конфлікту, створюючи їх) або локалізуються в когнітивних процесах (прийнятті рішень, переробці інформації і т. п.). І як результат внаслідок різного досвіду, наявної інформації у сторін виникають несумісні оцінки і судження щодо ситуації, що виникла. Це призводить до появи суперечливих пізнавальних стратегій, використовуваних сторонами при вирішенні актуалізованих проблем.

2. Мотиваційно-орієнтований підхід - у ньому підкреслюються так звані «об´єктивні» ознаки ситуації, специфіка яких обумовлює появу конфлікту. По-перше, це конфлікти між особистістю й організацією в цілому, що виникають у випадку неможливості задоволення актуальних потреб та мотивів особистості в рамках даної організації (наприклад, якщо у працівника є актуальним мотив професійно-особистісного самовдосконалення, а робота, що ним виконується, не дає можливості його реалізувати). По-друге, це конфлікт між окремими людьми або групами осіб, які мають усвідомлені несумісні наміри й інтереси. Цей підхід до розгляду конфліктів є найбільш популярним у науковій літературі.

3. Інтегральний підхід - базується на врахуванні всіх можливих чинників, що впливають на виникнення, протікання та завершення конфлікту.

Таким чином, у зарубіжній і вітчизняній психологічній літературі конфлікт описується як стан особистості, що виникає внаслідок протиріччя або зіткнення різних особистісних утворень.