Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
8.3. Психологічні особливості проведення обшуку
Обшук - примусова слідча дія, яка проводиться відповідно до статей 234-236 КПК, з обстеження об´єктів і окремих громадян з метою розшукання і вилучення прихованих предметів та документів, що мають доказове значення.
Психологічним змістом діяльності слідчого в ході проведення обшуку є організація отримання ухвали суду щодо його проведення та здійснення пошукових дій стосовно прихованих матеріальних об´єктів, що викривають злочинця. Під час виконання обшуку кожна зі сторін намагається одержати максимальну інформацію щодо стратегії поведінки сторони- антагоніста та уникнути самій будь-яких демаскуючих фактів.
Обшук слід віднести до слідчих дій зі значним потенціалом конфліктності. Його конфліктний характер визначається, з одного боку, протиріччями цілей сторін, а з іншого, - примусовістю та публічністю стосовно обшукуваного. Основне, що обшукуваний має на меті і що визначає спосіб його мислення й поведінки, - це пошуки максимально надійної схованки для вкрадених цінностей, знарядь, інших предметів, що можуть бути використані як докази. Метою діяльності працівників правоохоронних органів, які проводять обшук, є відшукування прихованих об´єктів та повернення їм реальної суспільної цінності та значущості.
Іншими словами, у психологічному аспекті протиріччя цілей діяльності тут є своєрідним інтелектуальним конфліктом. Примусовий характер обшуку породжує, як правило, конфлікт емоційний, оскільки його проведення означає втручання сторонніх осіб у інтимно-особистісну сферу обшукуваного, у світ сімейно-побутових взаємин, подекуди ретельно приховуваних. Окрім того, суспільне оточення обшукуваного (сусіди, близькі, знайомі), сприймаючи пошукові дії працівників правоохоронних органів, мимоволі пов´язують їх із безперечною винністю обшукуваного. Вказане породжує в останнього та членів його сім´ї негативні емоційні стани хвилювання, агресивності та ворожості, спрямовані на осіб, які проводять обшук. Тому досить часто працівники мають справу з образами, провокуванням скандалу, а також спробами підкупу тощо.
Успішність проведення обшуку залежить від значної кількості вимог та обставин, які умовно можна поєднати у дві групи чинників. По-перше, це чинники, що сприяють ефективності пошукових дій:
- підготовка до проведення обшуку;
- кваліфікована реалізація пошукових дій;
- спостереження за поведінкою обшукуваного та членів його родини;
- особисті професійні якості слідчого та інших членів слідчо-оперативної групи.
Другу групу чинників становлять ті, що утруднюють проведення обшуку, негативно впливають на його ефективність:
- конфліктність ситуації;
- відсутність постійного позитивного контакту з обшукуваним та його оточенням.
Досить часто на ефективність обшуку негативно впливають зовнішні перешкоди, такі, як:
а) недостатність кубатури простору пошуку (тісні приміщення, захаращені меблями, іншими предметами; підвальні приміщення, горища, льохи);
б) дефекти температури та вологості (дуже спекотлива або волога атмосфера, занадто холодне приміщення);
в) дефекти освітлення:
г) неприємні, подразнюючі та задушливі запахи;
атмосферні опади під час обшуку на відкритій місцевості; тривалість та інтенсивність роботи, що призводить до втоми та притуплення психічних процесів і чутливості.
Підготовка до обшуку полягає у створенні найбільш наближеної його моделі, що допомагає з´ясувати такі питання:
- основні характеристики розшукуваних предметів;
- особливості місця обшуку, можливі схованки;
- характеристики особистості обшукуваного та його оточення, можливі варіанти, типи їх поведінки під час обшуку;
- загальна тактика проведення обшуку;
- склад слідчо-оперативної групи, розподіл функцій між її учасниками;
- технічні засоби, що будуть використані;
- психологічна сумісність членів слідчо-оперативної групи.
Підготовленість до обшуку полягає також у тому, що психологічно обґрунтованими повинні бути тактичні прийоми прибуття на місце та проникнення у приміщення. З метою забезпечення, наприклад, раптовості обшуку транспортні засоби бажано залишати на відстані, зосередження учасників повинно відбуватися поступово та якомога тихіше, у разі користування ліфтом рекомендується не зупинятися на поверсі, де мешкає обшукуваний. За наявності дверного вічка перед ним повинна знаходитися особа, яку обшукуваний знає, або особа з нейтральною зовнішністю. Під час обшуку в комунальній квартирі рекомендується дзвонити до сусідів. Має бути забезпечене спостереження за вікнами та додатковими входами і підходами до приміщення. Тактика суто пошукових дій реалізується на основі попередньої інформації про розташування і планування приміщень, їх ремонт, перебудову тощо; характеристики розшукуваних об´єктів та їх значущості.
Для найбільшої ефективності обшуку потрібно додержуватися деяких загальних правил:
1) при можливості усувати всі відволікаючі чинники (нефункціональні переміщення, метушня, сторонні розмови);
2) не поспішати і не розпочинати огляд нового об´єкта до повного обстеження попереднього;
3) не допускати як загострення конфлікту, так і занадто інтенсивного розвитку довірливих взаємин із обшукуваним та його оточенням.
У проведенні обшуку беруть участь багато осіб (слідчі, оперативні працівники, поняті), тому його успіх багато в чому залежить від взаєморозуміння. Важливою умовою взаєморозуміння є безперервний інформаційний обмін, здійснюваний у мовній формі та супроводжуваний конклюдентно, тобто мовою тіла (погляди, міміка, рухи тіла або окремих його частин, незакінчені дії - кивання, вказування). Виходячи з тактичних міркувань, мовна передача інформації не завжди є бажаною, у таких випадках домінуючого значення набуває невербальна комунікація. Тому доцільним слід вважати попереднє опрацювання слідчо-оперативною групою умовних слів та жестів.
Проведення обшуку, як уже зазначалося, зумовлює конфліктну ситуацію між взаємодіючими сторонами. Тому на початковому етапі обшуку важливого значення набуває встановлення психологічного контакту, що досягається через взаємне сприймання сторін та обмін як вербальною, так і невербальною (міміка, жести) інформацією. Такий контакт може бути започатковано, наприклад, коли слідчий перед обшуком пропонує добровільно видати розшукувані предмети, мотивуючи це тим, що небажано, щоб діти, повернувшись зі школи, спостерігали картину обшуку. Навіть за умови негативної відповіді такий крок може стати підґрунтям до встановлення подальшого контакту. Якщо обшукуваний тримається скуто, самовпевнено чи агресивно, такий стан можна спробувати зняти бесідою про родинні стосунки, роботу, стан здоров´я тощо.
Ефективність діяльності слідчого багато в чому визначається рефлексією (розумінням) тактики поведінки обшукуваного. Злочинець, як правило, намагається вчинити так званий «ідеальний» злочин (такий, після якого не залишається слідів); так само він намагається створити «ідеальну» схованку за рахунок відповідного маскуючого тла у вигляді зовнішніх умов та своєї поведінки.
До зовнішніх умов належить, насамперед, підшукування відповідного місця для схованки та її типу. У цілому таких типів схованок існує декілька:
1. Використання місць, пристосованих у побуті для збереження різних предметів (шафи, валізи, коробки, ящики тощо). Звичайно пошукові дії починаються з урахуванням характеристик розшукуваного об´єкта саме з цих місць і здійснюються планомірно та ретельно.
2. Обладнання спеціалізованих схованок. При цьому треба враховувати інтелектуальний рівень та професійний досвід обшукуваного, оскільки до створення такого типу схованок схильні особи з досить високим рівнем інтелектуального розвитку та особи, які володіють певними професійними знаннями і навичками (наприклад, спеціаліст-будівельник може обладнати схованки в стінах, стелі, підлозі приміщення; водій для приховування вкраденого ймовірно використає порожнини автомобіля; селянин, дачник - шар ґрунту, рослинність; музикант - музичні інструменти їх футляри тощо).
3. Використання як схованок місць, що психологічно ускладнюють пошук. Так, можуть бути використані: ліжко дитини чи хворого члена сім´ї, відра для відходів та сміттєзбірники, помийні ями, духова шафа газової плити, бак пральної машини тощо. У цих випадках розраховують на делікатність, гидливість, вразливість слідчого.
4. Використання «психологічних» схованок. При цьому враховується відомий психологічний феномен «небачення очевидного», коли досить часто розшукувані предмети знаходяться на видному місці, проте нами не помічаються через установку, що вони сховані. Тому не виключені випадки, коли обшукуваний приховує об´єкти, використовуючи їх як підставку, елемент оформлення інтер´єру тощо.
Під час проведення обшуку необхідно ретельно фіксувати деталі обстановки, що виходять за межі норми (банка з фарбою - на книжковій полиці; парасолька - у спальні; на присадибній ділянці - зів´ялий кущ; у помешканні одинака - дитячі речі; розміщення меблів заважає пересуванню по приміщенню тощо). Також слід враховувати і можливість вторинних маскуючих ознак: обклеювання, оббивання, фарбування, цементування, гіпсування розшукуваних предметів; відволікаючого поверхового маскування об´єктів-доказів (невелика кількість грошей на виду, вироби з малоцінних металів) при ретельному обладнанні схованок важливих доказів (валюта, золото, знаряддя вбивства).
Обшукуваний може вдатися до імітуючих, маскуючих дій. Наприклад, хабарник чи розкрадач демонструє скромність житла, одягу, способу життя; убивця, ґвалтівник висловлює жаль до вбитого, членів його родини. Своєрідне психологічне забарвлення характерне для випадків занадто демонстративної поспішності при добровільній видачі розшукуваних речей: остання свідчить про необхідність подальших пошуків щодо встановлення інших предметів злочину.
У процесі обшуку відбувається сприймання людини людиною та сприймання учасниками цієї слідчої дії навколишньої обстановки. Слідчий пізнає психологію обшукуваних осіб, спостерігаючи за їх поведінкою; обшукуваний, у свою чергу, вивчає особистість слідчого, щоб якомога швидше з´ясувати ступінь його поінформованості щодо розшукуваних об´єктів та окреслити лінію своєї поведінки. В цілому інформаційний пошук обшукуваного здійснюється в таких напрямах:
- можливості впливу на психіку слідчого та інших учасників слідчої дії;
- особисте ставлення слідчого до учасників обшуку;
- ставлення слідчого до осіб, які присутні під час обшуку;
- загальна обстановка та умови, за яких відбувається процес пошукових дій.
Слід зазначити, що у психічній діяльності обшукуваного інтенсивно функціонують захисні механізми. Приховувана подія злочину, страх перед викриттям призводять до сильних переживань, викликаючи у корі великих півкуль головного мозку «вогнище афектації» (емоційної чутливості), що перебудовує всю психічну діяльність, дезорганізуючи її. Зачіпаються й ті зони кори півкуль, що «відповідають» за психофізіологічні реакції і майже не піддаються свідомому контролю: виділення поту, зміна кольору шкіри, міміка, незадовільні рухи, голосові реакції. Такого типу прояви спостерігаються, коли працівники наближаються до схованок, чим, природно, збільшується можливість відшукання прихованого.
Для полегшення фіксації емоційних та функціональних зрушень у поведінці обшукуваного необхідно організувати спілкування таким чином, щоб вивести його зі стану психічної врівноваженості, створити контрольовану ситуацію напруженості. З метою впливу на «вогнище афектації» слідчому або іншій уповноваженій особі доцільно максимально використати все, що може асоціюватися в обшукуваного з прихованим об´єктом. При цьому суттєве значення мають запитання та дії (погляди, жести, пози), котрі припускають багатозначне тлумачення під час спілкування.
Інший напрям впливу полягає в послабленні захисних механізмів шляхом актуалізації спонукань до приховування (страх перед покаранням, сором, побоювання втрати престижу, репутації, свободи тощо). Обшукувана особа підсвідомо створює певну «зону оберігання» - місце схову розшукуваної речі, активізуючи свою поведінку при наближенні до цієї зони. Тому рекомендується у певних випадках проводити своєрідні зондуючі дії. Наприклад, при наближенні до можливого місця схову вести діалог із обшукуваним для діагностики його емоційного стану (зміни інтонації голосу, тембру, логічності відповідей, тобто психологічної напруги); спонукати обшукуваного спільно наблизитися до певного місця, взяти до рук певний предмет.
У цілому спостереження за поведінкою має подвійну мету:
- контроль за діями осіб, які виконують пошукові дії, за повнотою та ретельністю обшуку;
- знаходження у поведінці обшукуваного та членів його родини певної інформації, яка б спрямовувала увагу слідчого.
Професійні та особистісні якості слідчого також суттєво впливають на ефективність обшуку. Найбільш важливими з них є: професійна спостережливість, пам´ять, мислення; наполегливість та цілеспрямованість; розвинуті комунікативні здібності; сформовані уміння та навички (стереотипи) пошукових дій; здатність до саморегуляції поведінки.
Стереотипи пошукових дій мають позитивне значення, особливо на початкових етапах обшуку. Проте, якщо немає ефективного результату, необхідно приділяти особливу увагу винятковості події, індивідуальності обшукуваного, співвідносити інтуїцію у визначенні напряму пошуку з особливою ретельністю та пунктуальністю пошукових дій.
Таким чином, обшук є важливою інформативно-пошуковою слідчою дією, складно організованою у психологічному плані, що вимагає від його учасників суттєвої психолого-тактичної підготовленості.
Загалом основою розглянутих інформаційно-пошукових слідчих дій є пізнавальна діяльність. Цілком закономірно, що одержання будь-якого виду інформації, навіть за відсутності безпосереднього міжособистісного спілкування, все ж відбувається в умовах спілкування опосередкованого, в умовах комунікації. Огляд місця події, впізнання, слідчий експеримент обшук спрямовані, перш за все, не стільки на реалізацію впливу, скільки на одержання значущої для кримінального провадження інформації, ґрунтуючись на якій і відбувається безпосередній вплив на сторони кримінального провадження.