Огляд місця події - слідча дія, що дозволяє одержати значущу доказову інформацію щодо події кримінального правопорушення, виявити особливості психічного стану та особистості злочинця і завдяки цьому виробити ефективні слідчі версії, що визначають весь подальший хід кримінального провадження. Дана слідча дія проводиться після реєстрації заяви в Єдиному реєстрі досудового розслідування, але, як виняток, може проводитися і до неї.

Окремі різновиди огляду диференціюються залежно від спрямованості пошукових дій. Зокрема, різновидами огляду є огляд місця події, місцевості, приміщень, трупів, предметів, документів відповідно до ст. 237-239 КПК, а також поштово- телеграфної кореспонденції тощо.

Найбільш складним і цілісним різновидом огляду є огляд місця події, який на початковому етапі кримінального провадження, вчиненого в умовах невизначеності, являє собою складну слідчу ситуацію, успішне вирішення якої забезпечується реалізацією організаційної та реконструктивної безпосереднього сприймання та фіксації змін матеріальної обстановки на місці події.

Під час огляду місця події, крім збирання інформації, складається уявлення про психологічне тло події, тобто слідчий з´ясовує, за яких умов відбувалася подія і як діяли її учасники. Іншими словами, виконуючи огляд, слідчий поміщає себе не тільки в просторову, але й у психологічну атмосферу злочину. Повноту надходження інформації (матеріальної та психологічної) доповнюють схеми, фотографії, малюнки, описи, інші документальні джерела.

Реалізація інформаційно-пізнавальної та реконструктивної діяльності висуває декілька вимог до особистості слідчого: по- перше, велика кількість інформації, що надходить, потребує не тільки ефективного сприймання, але й вирішення багатьох розумових завдань, пов´язаних із визначенням причетності інформації до розслідуваної події; по-друге, участь в огляді місця події спеціалістів, понятих, інших осіб вимагає від слідчого організаційних якостей, здібності встановлення міжособистісних контактів, підтримання взаємодії; по-третє, несприятливі об´єктивні (погодно-кліматичні, часові, соціальні й ін.) та суб´єктивні (особистісні) умови огляду надають діяльності екстремального, психологічно напруженого характеру, що вимагає значної мобілізації інтелектуальних та вольових зусиль.

Емоційний, напружений характер огляду місця події зумовлений, принаймні, п´ятьма причинами:

1) невизначеністю слідчої ситуації (дефіцит та безсистемна надмірність інформації);

2) дефіцитом часу - плинність подій може призвести до втрати первісної інформації;

3) негативним емоційним тлом злочину як негативно соці-ально оцінюваної та індивідуально сприйманої події;

4) підвищеним почуттям відповідальності під час прийняття рішень;

5) публічністю, можливою присутністю сторонніх осіб на місці події.

Після одержання інформації про злочин слідчий виконує організаційну діяльність, що складається з формування технічної та психологічної готовності до виїзду слідчо- оперативної групи. Цьому повинна бути приділена особлива увага, оскільки оптимальне поєднання психологічної сумісності членів групи, вмілий розподіл ролей, оснований на поєднанні професійних знань, досвіду та особистих якостей, сприяють ефективному вирішенню завдання.

Суттєвого опрацювання вимагає й питання про відбір відповідних спеціалістів. Так, готуючись до огляду магазину, де вчинено крадіжку, слідчий включає до групи експерта- криміналіста, працівників карного розшуку, кінолога, дільничного інспектора міліції, техніка з питань сигналізації, представника охорони магазину, матеріально відповідальної особи магазину тощо. Для огляду місця події при насильницьких злочинах до групи підключаються (за наявності трупа) судово- медичний експерт, а при подіях на транспорті - співробітники ДАІ, представники транспортних підприємств.

Основною організаційно-тактичною формою взаємодії слідчого та працівника оперативного чи іншого підрозділу ОВС, МНС та інших на початкових етапах розслідування є розподіл функцій: слідчий безпосередньо виконує огляд, відшукує та закріплює докази, а працівник оперативного підрозділу проводить комплекс оперативно-розшукових заходів, забезпечуючи умови якісного огляду та всього подальшого процесу кримінального провадження. Важливими моментами підготовки слідчо-оперативної групи є чітке визначення слідчим мети огляду, координація дій учасників, створення атмосфери ділової співпраці, ініціативності та творчості.

Безпосередньо під час огляду місця події практично одночасно реалізуються пошукові та реконструктивні компоненти діяльності, тобто одержання інформації з допомогою спостереження за конкретною обстановкою з подальшим аналізом його результатів. Іншими словами, інформація під час огляду спочатку сприймається на рівні конкретних образів (на рівні першої сигнальної системи), а потім асоціюється, спрямовано компонується в розумові моделі (версії), які мають вербально-логічну форму. Пошукова діяльність забезпечує виділення криміналістично-значущої інформації про динаміку події, особистість правопорушника, потерпілих, спосіб вчинення злочину, предмети злочинних посягань тощо. Основне навантаження при цьому припадає на сферу органів чуття працівника, його увагу, спостережливість. Реконструктивна діяльність спрямована на відтворення події, відбудову на основі сприйнятих матеріальних змін як цілісної картини злочину, так і його окремих епізодів.

Тактично огляд місця події, як правило, відбувається у два етапи: початковий (орієнтовний) та детальний (фіксований) огляд.

Суть початкового етапу полягає у загальній орієнтації в обстановці місця події, визначенні меж простору огляду, вихідної позиції та способу, першочергової точки огляду. Формування найбільш узагальненого образу матеріальної обстановки місця події на початковому етапі полягає в інтеграції (зведенні) великої кількості цілісних відображень з наступною конкретизацією та формуванням образу обстановки. На цьому етапі визначаються слідчо-оперативний простір та межі огляду. Це досить важливий момент, оскільки, наприклад, не можна забувати, що обмеження простору площиною візуального контролю є безпідставним, беручи до уваги тривимірність простору. Тут же відбувається й виділення «кримінального смислового вузла» злочину - труп із ознаками насильства, сліди проникнення в приміщення, знаряддя кримінального правопорушення тощо. По суті, це й є пошук відповіді на базове запитання: що відбулося (крадіжка чи її інсценування, самогубство чи вбивство та ін.), на що було спрямовано злочинний намір? Наприклад, порушені речі, відчинені шафи, шухляди, саквояжі і валізи, пошкодження замків дозволяють припустити намагання заволодіти цінностями; вивернуті кишені одягу жертви, розірвані мочки жіночих вух звичайно вказують на розбійний напад. Виділення «кримінального смислового вузла» злочину (висунення первісної слідчої версії) визначає домінування психічної активності слідчого, допомагає концентрувати всі психічні пізнавальні процеси.

На наступному етапі огляду (детальному) відбувається відокремлення певних допоміжних вузлів на місці події - сліди насильства на трупі, пошкоджений сейф, розбите скло, забуте знаряддя злочину, відбитки слідів. Ці вузли є основою побудови контуру злочину. Вирішення психологічно важливого завдання - визначення якомога більшої кількості допоміжних вузлів - забезпечується динамікою та вибірковістю спостережливості слідчого. Це зумовлюється: установкою на сприймання інформації, що дозволяє переборювати втому, байдужість, апатію, бридливість; концентрацією уваги на інформаційно-насичених об´єктах та їх якостях (предмети, люди, явища); збереженням стійкої уваги, яка відіграє роль психічного контролю за станом сприймання, мислення, моторних компонентів діяльності.

Необхідно пам´ятати, що виділення смислових та допоміжних вузлів відбувається під кутом зору домінуючої у слідчого первісної версії (далеко не завжди вірної). Упорядкування одержаної інформації за допомогою аналітико-синтетичної реконструктивної діяльності сприяє формуванню різнобічних слідчих версій.

Під час огляду місця події слідчий має справу з безліччю предметів та обставин, котрі або не пов´язані одні з одними або ж пов´язані таким чином, що не дозволяють відразу визначити напрям кримінального провадження. Просте перебирання варіантів у таких випадках є нераціональним. Слідчий, діючи вибірково, пов´язує елементи обставин та складає з них схему. Зовнішня картина, що досить легко сприймається органами чуття, відразу викликає труднощі при намаганні пов´язати елементи, викритті їх внутрішніх, причинно-наслідкових відношень у логічному мисленні. Крім того, при переході інформації від однієї форми (чуттєвої) до іншої (розумової) відбувається її часткова втрата, можливі викривлення та надмірні узагальнення, що безпосередньо впливає на повноту та об´єктивність версії, котра відпрацьовується.

У зв´язку з цим фіксована в основній формі її закріплення (протоколі огляду) інформація має обов´язково підкріплюватися фотографіями, схемами, речовими доказами, малюнками.

У встановленні ієрархії слідчих версій під час огляду місця події великого значення набувають інтуїція, мислення та уявлення слідчого.

Слід відзначити, що інтуїцією володіє спеціаліст, який застосовує в своїй діяльності систему знань, умінь та навичок щодо оперування об´єктом пізнання. У версифікованому поясненні кримінального правопорушення інтуїція випереджає уявлення слідчого. Справа в тому, що, незважаючи на неповторність кожного злочину, їх все ж таки можна певним чином типізувати за деякими схемами (матрицями), котрі накопичуються в довготривалій пам´яті слідчого, який раніше вже мав справу з подібними злочинами. Під час огляду місця події, а таким чином і при первісній оцінці кримінального правопорушення, слідчий актуалізує у формі матриці тимчасових нервових зв´язків у корі великих півкуль головного мозку певний тип злочину, виконує інтуїтивне (прискорене, підсвідоме) перебирання та накладання на ці матриці конкретного розслідуваного злочину. Після приблизної ідентифікації й фіксації матриці та схеми реального злочину підключаються уявлення та мислення, схема зв´язків елементів злочину більш чітко усвідомлюється, наповнюється конкретним змістом. Чим більше розвинені мислення та уявлення слідчого, тим багатшими є нюанси та ознаки образу злочину, який розслідується. Водночас за допомогою критичного мислення відбувається оцінювання одержаного образу, його відповідність актуалізованій у пам´яті матриці. Практично вся подальша робота слідчого - це поетапне уточнення, узгодження відомих ознак злочину.

Під час огляду місця події інтуїція важлива також і тому, що дозволяє нетривіально трансформувати і поєднувати ознаки розслідуваної події. При цьому значну роль відіграють наочні компоненти мислення, що збільшують елементарні інформаційні одиниці, якими слідчий оперує при створенні версії. Цим прискорюється пошук недостатньої інформації і створюється можливість «раптового» розуміння, охоплення суті події без перебору її варіантів.

Успішна реалізація пізнавальної та реконструктивної діяльності спрямована на вирішення трьох основних завдань:

1) збирання всієї інформації, яка може стосуватися події, а не відбір лише тієї інформації, що відповідає одній (хоча б і привабливій) версії;

2) аналіз усієї зібраної інформації і тільки після того - висунення конкретних версій;

3) зіставлення кожної версії з усіма фактами, з усією обстановкою місця події, приділяючи особливу увагу протиріччям між фактами та обставинами.

Матеріальна обстановка місця події, відображаючи не тільки зовнішні дії винної особи, а й внутрішні (мотиви кримінального правопорушення), є одним із джерел одержання інформації не тільки про подію, але й про психологічні особливості її учасників. Знаючи, які саме грані людської психіки можуть знайти матеріалізоване відображення в обстановці місця події, слідчий одержує інформацію психологічного характеру про потреби, звички, професійні та побутові навички, деякі риси характеру злочинця, спонуки та мету злочину, психологічну атмосферу на час його вчинення тощо.

Під час огляду місця події можуть бути одержані відомості про професійні вміння та навички, індивідуальний злочинний «почерк» (стереотип дій), професійну, вікову, статеву належність злочинця. Наприклад, сліди руйнування замків та розрізання металу за допомогою «фомки», «гусячих лапок» вказують на злочинний досвід та спеціалізацію; специфіка вузлів на мотузці, котрою було обв´язано труп, може відповідати певним професійним або особистішим умінням; акуратність та впевненість при розчленуванні трупа співвідносить це явище із можливою спеціалізацією в медикобіологічному напрямі; труп, який знаходиться у зашитому, а не зав´язаному мішку, наводить на роздуми про вчинення злочину жінкою або кравцем та ін.

У процесі огляду місця події висвітлюються так звані «супровідні» особливості та звички винної особи: вживання алкоголю, прихильність до певного сорту сигарет, спосіб їх гасіння та прикурювання (кількість недопалків вказує на емоційний стан хвилювання і термін очікування).

У кримінальному правопорушенні виявляються вольові та характерологічні риси. Так, жорстокість насильства, раптовість нападу, ігнорування можливості появи свідків можуть бути проявами рішучості, авантюризму, фізичної сили, професійних навичок, високої самооцінки злочинця. Навпаки, розбійний напад без особливої жорстокості, обачливий, розрахований на фізично слабкого супротивника, свідчить, що злочинець обережний, нерішучий, фізично слабкий.

Відбір украдених із приміщення речей, старанність у знищенні слідів, відсутність невмотивованих руйнівних дій дозволяє оцінити інтелект і досвід злочинців. Досить часто вони з метою приховування справжніх мотивів злочину та утруднення роботи працівників правоохоронних органів із розслідування та розкриття кримінального правопорушення вдаються до різних хитрощів: виходячи із приміщення, не вимикають світло, відбирають цінності, що не мають індивідуальних прикмет (унікальності, реєстраційних номерів тощо). Вони можуть також створювати інсценівки різних типів. Зокрема, на інсценівку можуть опосередковано вказувати такі обставини:

- демонстративний характер дій (розкидані без потреби речі, розбиті світильники, дзеркала, інші невмотивовані пошкодження та руйнування);

- наявність певних ознак можливого злочину поряд із ознаками інших злочинів, разом звичайно не вчинюваних;

- відсутність ознак злочину, що обов´язково мають бути наявні;

- протиріччя в обставинах або ознаках злочину (відсутність слідів на м´якому ґрунті, крові за наявності багатьох поранень на трупі, залишені цінні речі при пограбуванні чи розбійному нападі тощо).

Досить часто під час огляду місця події виникає питання про розмежування вбивства, самогубства або нещасного випадку. Так, типовими ознаками вчинення самогубства є: стрибок у глибоке водоймище; падіння зі значної висоти; вибір міцної опори для прив´язування мотузки; сліди від колін та рук на ґрунті залізничного полотна; застосування медикаментів із явними сильнодіючими властивостями; наявність в´яло- подібних, декількох колотих ран біля серця; наявність на горлянці багатьох подряпин, неглибоких надрізів; попереднє оголення місця ушкодження.

Певний висновок про види діяльності та психічні стани злочинця можна зробити під час огляду місця події на основі вивчення слідів ніг. Наприклад, у більшості людей, які займаються перенесенням вантажів, виробляється спосіб або навички ходіння, що забезпечує рівновагу, стійкість. Це досягається скороченням довжини кроку, ширшою розстановкою ніг та паралельним розміщенням обох ступень на поверхні ґрунту. Така хода типова також для моряків. Скорочений крок спостерігається у мисливців. Особи, які давно служать у Збройних Силах, займаються землеустроєм, залізничники звичайно мають широкий крок. Спортсменам, танцюристам притаманний крок, який починається з упору на носок з подальшим перенесенням ваги тіла на п´яту. Але якщо виявляються слідові відбитки, що відповідають скороченому кроку з вираженою носковою частиною, можна припустити обережне підкрадання.

Для спокійного емоційного стану характерні зберігання загального напряму руху, подолання перешкод. У схвильованому емоційному стані людина йде, не вибираючи дороги, відстань між кроками нерівна, напрям руху не витримується.

Інформація про емоційний або психопатологічний стан злочинця одержується також із загальних реакцій поведінки. Наприклад, про певні відхилення у стані психіки можна робити висновки за наявності невмотивованих поранень на тілі жертви, у разі розчленування трупа без намагання його приховати, демонстративності залишення відбитків пальців, написів, надзвичайної витонченості дій у поєднанні з наявними прорахунками та відсутністю маскування.