Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
8.1. Загальна характеристика психологічних особливостей слідчої діяльності
Згідно із Довідником типових професійно-кваліфікаційних характеристик основних посад працівників Міністерства внутрішніх справ України для ефективного виконання своїх службових обов´язків слідчий повинен знати: Конституцію України; Кримінальний процесуальний кодекс України; Закон України «Про статус слідчих»; Присягу слідчого; закони України та інші нормативно-правові акти, що регламентують діяльність органів внутрішніх справ; політику держави щодо забезпечення законності та правопорядку; правовий статус особи в Україні; соціально-економічні, політичні, демографічні, соціально-психологічні та інші чинники, що впливають на стан правопорядку та законності на території обслуговування; структуру, завдання та функції органів внутрішніх справ, їх місце і роль у системі правоохоронних органів України; права та обов´язки органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, охорони правопорядку, забезпечення громадської безпеки, виконання покарань; тактику і методику розкриття і розслідування злочинів; правила забезпечення особистої безпеки; вимоги, гарантії та засоби забезпечення законності в службовій діяльності; організацію та методику застосування оперативної та кримінальної техніки; порядок розгляду пропозицій, заяв, звернень та скарг громадян; організацію діловодства; вимоги щодо забезпечення режиму таємності; правила застосування вогнепальної зброї, фізичного впливу та спеціальних засобів під час затримання громадян і застосування до них заходів примусу; правила ділового етикету; основи психології; форми та методи роботи із засобами масової інформації; правила та норми охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту; принципи роботи на комп´ютері та відповідні програмні засоби.
Діяльність по розслідуванню злочинів (слідча діяльність) - цілеспрямований процес, метою якого є відтворення справжньої картини події злочину за її прямими та непрямими доказами. її психологічна структура може розглядатись як сукупність основних (пізнавально-пошукових, конструктивних, комунікативних, організаційних) та допоміжних (засвідчувальних) різновидів діяльності.
Пізнавально-пошукова діяльність - пошук, сприймання, аналіз та узагальнення інформації, за допомогою якої встановлюється істинне знання щодо конкретного кримінального провадження.
Реконструктивна діяльність складається з відібрання та композиції зібраного доказового матеріалу (слідчого експерименту) і планування розслідування (планування змісту майбутньої діяльності, тобто визначення предмету і заходів розслідування; планування організації перевірки версій; планування системи та послідовності власних дій і послідовності дій інших сторін кримінального проваждення).
Комунікативна діяльність - процес установлення та підтримання психологічного контакту із сторонами кримінального провадження, а також здійснення на них психологічного впливу з метою одержання необхідної інформації про подію злочину.
Організаційна діяльність - реалізація системи слідчих дій для одержання доказової інформації; координація зусиль працівників правоохоронних органів, які беруть участь у процесі кримінального провадження, формування технічної та психологічної готовності до виїзду слідчо-оперативної групи під час проведення окремих слідчих дій.
Запобіжна діяльність полягає у застосуванні наданих повноважень у кримінальному провадженні щодо недопущення вчинення інших злочинів, установлення всіх осіб, причетних до вчинення злочину, відшкодування причиненої шкоди, здійсненні психологічного впливу на різні категорії сторін кримінального провадження з метою корекції їх небажаної позиції чи поведінки.
Посвідчувальна діяльність - надання всій одержаній інформації спеціальних, передбачених законом форм (протокол, постанова тощо).
Реальна ситуація злочину, як правило, визначається високим ступенем складності й невизначеності. Тому, плануючи процес його розслідування, слідчий базується не на реальній ситуації, а на її інформаційній моделі. Таким модельним уявленням виступає слідча ситуація - динамічна інформаційна система, що відображає, з різним ступенем адекватності, багатоманітні логіко-пізнавальні зв´язки між встановленими і ще не встановленими обставинами, тактико-психологічні відносини учасників (сторін) кримінального судочинства, а також організаційно-управлінську структуру та рівень упорядкованості процесу розслідування.
Вищевказаним визначається типологія компонентів слідчої ситуації:
- компоненти організаційного характеру;
- компоненти інформаційного характеру;
- компоненти процесуального і тактичного характеру;
- компоненти матеріального та організаційно-технічного характеру;
- компоненти психологічного характеру.
Співвідношення між компонентами реальної ситуації і
модельного її уявлення достатньо складне та неоднозначне:
- об´єктивно складна ситуація правильно відображена в складній слідчій ситуації;
- об´єктивно складна ситуація неадекватно відображена як проста слідча ситуація;
- об´єктивно проста ситуація неадекватно сприймається як складна слідча ситуація;
- об´єктивно проста ситуація правильно усвідомлюється як проста слідча ситуація.
Зазначеними співвідношеннями зумовлені можливі помилки в орієнтації вже на початкових етапах розслідування.
У психологічному плані слідча ситуація є проблемною ситуацією, що детермінує всю пізнавальну активність слідчого. Функціональним центром пізнавальної діяльності слід вважати вирішення різноманітних розумових завдань, що поділяються на два основних різновиди: ідеальні та реальні.
Ідеальні завдання - це слідчі версії, що висуваються після реєстрації заяви в Єдиному реєстрі досудового розслідування і являють собою різнорівневі моделі. Ідеальні розумові завдання, як часткова версія, спрямовані на організацію конкретних інформаційно-пошукових дій.
У ході кримінального провадження слідчий вирішує декілька типів реальних завдань:
1) завдання з визначення джерел інформації;
2) завдання з організації слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій;
3) завдання з координації діяльності;
4) завдання з контролю діяльності;
5) завдання з економізації процесуальних зусиль і визначення термінів розслідування;
6) завдання з організації запобіжних заходів.
Перший тип реальних завдань визначає дії по знаходженню не стільки самої інформації, скільки надійного її джерела. Вихідна умова цього типу завдань міститься в проблемній слідчій ситуації як джерелі первісної інформації щодо, якнайменше, факту злочину (місце події, свідки, потерпілі, речові докази). Деталізація розумової діяльності слідчого на цьому етапі можлива за кількома підставами. По-перше, невизначеність в умовах практичної відсутності первісної інформації може провокувати безліч взаємосуперечливих версій або ж жодної продуктивної. По-друге, виділення смислових інформаційних зон утруднюється значним обсягом надлишкової інформації, що, в свою чергу, призводить до висунення декількох однопорядкових версій. Зовнішня несуперечлива узгодженість фактів, умов і обставин (можливо, вони й не стосуються факту злочину) через її очевидність приводить слідчого до версифікації в невірному напрямі.
Другий тип завдань підрозділяється на декілька підтипів:
а) завдання щодо обрання ефективної слідчої (розшукової) дії або негласних слідчих (розшукових) дій чи заходів для одержання доказової інформації;
б) завдання щодо системи слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;
в) завдання щодо структури організації слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) заходів (їх планування та реалізація).
Третій тип реальних завдань спрямований на координацію дій під час розслідування злочинів. Координація як узгоджена система дій, спрямованих на досягнення мети, у слідчій діяльності пов´язана з концентрацією окремих дій та їх взаємозумовленістю. Окрім того, вона об´єднує зусилля декількох осіб чи відомств. Координація визначає також міжособистісну та рольову взаємодію працівників, які беруть участь у кримінальному провадженні, причому можна виділити принаймні три форми такої взаємодії:
а) доручення оперативним підрозділам проведення негласних слідчих (розшукових) дій;
б) сприяння оперативними чи іншими підрозділами ОВС слідчому під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій.
Четвертий тип - це контроль за діями слідчого з початку реєстрації заяви в Єдиному реєстрі досудового розслідування до прийняття остаточного рішення. При цьому керівник органу досудового розслідування має право провести будь-які слідчі дії щодо кримінальних проваджень, які знаходяться у його підлеглих, надати письмові вказівки, контролювати планування та ведення роботи на день, тиждень, місяць, а також щодо кожного кримінального провадження окремо та ін.
П´ятий тип завдань передбачає економізацію процесуальних зусиль та витрат і визначення термінів діяльності. Слідчому надані певні процесуальні засоби знаходження, фіксації та дослідження доказів, процесуального примусу тощо. Одночасно висуваються досить жорсткі вимоги щодо термінів як всього розслідування, так і окремих слідчих дій.
Зміст шостого типу завдань - запобіжна діяльність слідчого, що має на меті застосування наданих повноважень у кримінальному провадженні щодо недопущення вчинення інших злочинів, установлення всіх осіб, причетних до вчинення злочину, відшкодування причиненої шкоди.
У процесі вирішення будь-якого типу завдань слідчий реалізує певну сукупність функцій:
- організаційні - план роботи;
- цільові - встановлення фактів, висунення версій та ін.;
- забезпечувальні - створення умов для ефективних дій;
- контрольні - співвіднесення, перевірка одержаних резуль-татів, вирішення слідчого завдання.
У кримінальному провадженні бере участь цілісна особистість слідчого з притаманними їй такими структурними компонентами, як:
- рівень моральних якостей, принципів та цінностей;
- рівень інтелектуально-пізнавальних якостей;
- характерологічні властивості;
- психофізіологічні якості.
Професіограма слідчого, таким чином, становить багаторівневу ієрархічну структуру, в якій відображаються психодинамічні та індивідуально-психологічні властивості і якості, що реалізуються в професійній діяльності. Вони супроводжуються й забарвлюються певними психічними станами, котрі впливають на динаміку й ефективність досягнення кінцевого результату. Такі стани диференціюються залежно від:
а) ролі особистості та ситуації - особистісні та ситуативні;
б) домінуючих компонентів діяльності - інтелектуальні, емоційні, вольові;
в) ступеня вираженості - глибокі та поверхові;
г) терміну перебігу - короткочасні і тривалі;
д) впливу на особистість - позитивні та негативні, стенічні й астенічні;
е) ступеня адекватності - адекватні, неадекватні та інші стани.
Так, оптимізують діяльність такі стани:
1) професійний інтерес, стан творчості, натхнення - викликає енергійність, підвищує працездатність, покращує сприймання та розумові процеси;
2) стан готовності до проведення певної слідчої дії - сприяє активізації пізнавальних процесів та спостережливості, гостроті відчуттів, високому рівню саморегуляції;
3) стан рішучості - спонукає до складних вольових зусиль та самоконтролю.
Негативно впливають на ефективність діяльності:
1) психічна напруженість - дезорганізує поведінку, викликає утруднення мислення, призводить до пасивності;
2) тривожність - викликається складною ситуацією чи неочікуваними змінами, невдачами та помилками;
3) фрустрація - виникає в ситуації актуального чи потенційного протиборства, звичайно завершується агресією (на об´єкт чи самого себе);
4) персеверація - ригідність (поєднання інерційності, стереотипності з упертістю, опором змінам як наслідок шаблонності мислення та надмірної типізації розслідуваних справ).
Вплив негативних емоційних станів може мінімізуватися раціональною організацією і виробленням індивідуального стилю діяльності, при якому недоліки компенсуються розвитком професійно важливих якостей особистості та засвоєнням ефективних методів і засобів. Аналіз існуючих індивідуальних стилів діяльності дозволяє виділити такі типи особистості слідчого:
1 тип - слідчий-організатор. Уміло розподіляє повноваження, легко встановлює міжособистісні контакти, успішно керує діями слідчо-оперативної групи;
2 тип - слідчий-мислитель. Не схильний до керівництва, продуктивно генерує версії, є професіоналом в оцінці інформації щодо справи, віддає перевагу самостійній, інтелектуально-насиченій праці, володіє розвиненим продуктивним мисленням та уявою;
3 тип - слідчий-комунікатор. Легко встановлює і підтримує соціальні контакти, у процесі розслідування основну увагу приділяє комунікативним слідчим діям (допит, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб);
4 тип - слідчий-слідопит. У структурі професійних якостей домінують інформаційно-пошукові, зокрема, високий рівень спостережливості. Схильний працювати «по гарячих слідах», володіє широкими криміналістичними пізнаннями.
Функціонально-психологічна структура слідчої діяльності представлена інформаційно-пошуковими та інформаційно-комунікативними слідчими діями.
Інформаційно-пошукові - це дії, основу яких складає інформаційний пошук та оперування інформацією щодо події злочину (огляд місця події, впізнання, відтворення обстановки та обставин події, обшук); інформаційно-комунікативні - група слідчих дій, що базуються на комунікативній діяльності, тобто здійснюються в умовах постійного контакту та діалогу між сторонами кримінального провадження (допит, одночасний допит двох і більше вже допитаних осіб).