Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів

7.6. Психопрофілактика наркоманії, алкоголізму та суїцидальних тенденцій серед працівників слідчих підрозділів

Девіантна поведінка як порушення загальновизнаних норм набула в останні роки масового характеру і поставила цю проблему в центр уваги психологів, соціологів, медиків, працівників правоохоронних органів.

На можливість виникнення наркоманії в людини впливають три системоформуючі групи факторів: біологічні, психологічні і соціальні.

До біологічних факторів відносять:

1. Спадковість. Існує спадкова схильність до вживання наркотичних засобів: у батьків, які вживають наркотики, дитина народжується потенційним наркоманом, з низькою толерантністю до наркотичного засобу і високою чутливістю. Отже, перша невелика доза викликає максимальний ефект, і залежність від психоактивного засобу сформується швидше. Але навіть в осіб з необтяженою спадковістю існує різниця в реагуванні на наркотик, закладена на генетичному рівні. Особливість реагування людини на першу дозу наркотику називається первісною чутливістю до наркотику, що, імовірно, закладена на генетичному рівні.

2. Стать. Однакова доза наркотику, прийнята чоловіком і жінкою, буде сильніше впливати на жінку. Це пов´язано з тим, що в жіночому організмі більший відсоток вмісту жиру і, значить, менший - вмісту води, а психоактивні засоби, як відомо, добре розчинні у воді і в жирах, але з водою вони швидше виводяться, а в жирах - повільніше. Отже, жирова тканина затримує і накопичує наркотики. І якщо в організмі менше води, через більшу кількість жиру, наркотик матиме велику концентрацію в організмі і, таким чином, буде робити більший вплив. До того ж деякі наркотики вибірково приєднуються до молекул жиру, тому наркотик у подібних умовах видаляється з організму набагато довше і діє в організмі більш тривалий час.

3. Вага. Чим більша вага тіла, тим більше в ньому крові й інших біологічних рідин, які розбавляють спожитий наркотик. Отже, в організмі з більшою масою тіла кількість наркотику, що він прийняв, виявиться в меншій концентрації, ніж в організмі людини з меншою масою. Це спричиняє зменшення ефекту наркотику. Звичайно в жінок маса тіла менша, ніж у чоловіків, і, виходить, доза для одержання ефекту в них буде меншою.

4. Вік. Сила впливу наркотику залежить від віку. Це найбільш відчутно в тому випадку, коли людина, котра вживає наркотик, дуже молода або дуже стара. Найчутливіші до наркотиків діти і підлітки, оскільки їхня ферментна система, що засвоює і переробляє наркотик, ще не розвинена, і наркотик залишається активним тривалий час. У літньому віці ферментна система ослаблена, в такому випадку також відбувається збільшення тривалості дії наркотику.

За статистикою наркомани до 15-16 років у даний час складають близько 20 %, 17-18 років - 14 % і 19-20 років - до 20 %. Основна маса наркоманів - 46 % - особи у віці 21-35 років, і відсоток цей щорічно залишається на одному рівні.

5. Толерантність. Важливою індивідуальною фізіологічною особливістю особистості є толерантність до наркотичного засобу. Толерантність - це стійкість до впливу хімічного засобу, що пов´язана з чутливістю до цього засобу і спадково обумовлена. Чим нижча чутливість (чи несприйнятливість) специфічних рецепторів, що реагують на речовину, тим вищою є толерантність, і навпаки. Так само толерантність пов´язана з ферментативною системою організму - з тими ферментами, що розщеплюють психоактивну речовину. Чим краще функціонує ферментативна система, тим швидше розщеплюється наркотик, і менша його концентрація діє на специфічні рецептори.

Толерантність спадково обумовлена, отже, у батьків, які вживають психоактивні засоби, дитина, що народилася, буде мати низьку толерантність і високу чутливість до психоактивних речовин.

Важливо відзначити, що толерантність впливає на характер вживання наркотику. Наприклад, якщо толерантність підсилюється (при тривалому вживанні однієї і тієї ж дози засобу), то людині необхідно споживати усе більшу кількість наркотику для одержання потрібного ефекту. Це, у свою чергу, призводить до того, що людина витрачає більше часу на придбання і вживання наркотику. Зрештою, збільшення кількості і частоти споживання наркотику веде до появи нових фізичних, соціальних та інших проблем.

6. Стан здоров´я індивіда:

- патологія вагітності (тобто виражені токсикози і перенесені матір´ю під час вагітності інфекційні чи важкі хронічні захворювання);

- ускладнені пологи (затяжні, з родовою травмою чи з гіпоксією немовляти);

- захворювання, що важко протікали, чи хронічні захворювання дитячого віку (не виключаючи простудних, запалення легень, частих ангін);

- струси головного мозку, особливо багаторазові;

- психічні захворювання.

До психологічних факторів відносять: психологічні особливості особистості (тип темпераменту, характер (акцентуації характеру), ситуаційно-особистісні реакції, особливості нормосвідомості, нормовідношення, самооцінки і самокритики, рівень інтелекту, освіченість та ін.), а також знання, ставлення до наркотиків, чекання і думки з їх приводу.

До соціальних факторів відносять:

1. Сім´я. У сім´ї закладається початок формування нормо-свідомості дитини. Особливості взаємин у сім´ї позначаються на формуванні особистості дитини.

2. Навчально-професійні колективи. Школа, ВНЗ, виробництво впливають на формування особистості, формуючи певні групові норми і цінності. Досить часто підлітки чи юнаки починають пробувати психоактивні засоби в навчальних закладах. Відзначено закономірність: чим престижнішими є школа чи ВНЗ, тим дорожчі наркотики вживаються молоддю.

3. Суспільство в цілому. Нестабільна економічна ситуація, що характеризується зниженням життєвого рівня більшої частини населення, зменшенням ділової активності, істотний рівень безробіття в ряді регіонів, відсутність розуміння й усвідомлення людьми умов для швидкого поліпшення ситуації призводить до стану так званої «соціальної депресії», відсутності почуття особистої перспективи і значущості. Рекламовані деякими засобами масової інформації високі стандарти індивідуального добробуту, що сформовані під впливом закордонної кіно- і телепродукції, спричиняють формування в частини психічно незрілої молоді імітаційних моделей поведінки.

Необережне і найчастіше легковажне поводження з матеріалами про наркотики в окремих засобах масової інформації викликає звабливий інтерес до споживання і споживачів, сприяє формуванню «позитивного» до них ставлення.

Тенденція до «гуманізації» стосовно наркоманії як суспільного явища, що найчастіше носить абстрактний характер, відбувається без врахування реальних умов, до яких відносяться:

- високий рівень економічної і кримінальної злочинності в країні;

- низький ступінь правового виховання громадян;

- недостатній рівень ефективності діяльності виконавчої влади.

Індивідові, який знаходиться в стані готовності перший раз ужити наркотичну речовину чи вже систематично її вживає, притаманна група психофізіологічних факторів і механізмів, що обумовлюють прийом психоактивної речовини і формування залежності від неї.

До фізіологічних механізмів уживання психоактивних речовин відносять механізм взаємодії наркотичного засобу з органом - мішенню.

Як відомо, анатомічним субстратом вищої нервової діяльності є головний мозок. Усі психоактивні засоби досягають свого ефекту, різними способами впливаючи на тканини нервової системи. Більшість цих впливів відбувається на рівні мозку.

З досягненням індивідом певного віку свідомий характер його вчинків і дій робить його відповідальним за те, що він здійснює. У залежності від віку можна говорити про те:

- з якою часткою відповідальності індивід почав уживати психоактивні засоби;

- яка частка зовнішніх факторів вплинули на те, що індивід почав уживати психоактивні засоби.

Вольовий компонент особистості є свідомим регулюванням людиною своєї поведінки і діяльності, пов´язаної з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод. Воля або спонукає до виконання діяльності або пригнічує це прагнення. Вольова дія людини завжди опосередкована складною роботою її свідомості. Звідси випливає свідомий характер вольових дій, тобто усвідомлення людиною наслідків свого вчинку.

Одна з індивідуальних характеристик, що має велике значення стосовно прийому наркотиків, - це пошук відчуттів чи потреба в різних, нових, складних відчуттях і переживаннях та здатність піддаватися фізичному і соціальному ризику заради пошуку цих відчуттів. Було відкрито чотири різних аспекти пошуку відчуттів: пошук збудження, пригод, потреба в новому досвіді, розгальмовування і нудьга сприйняття.

Можна виділити певні критерії (табл. 7.4), що визначають поняття вживання, зловживання, залежності. В основному, кожен критерій застосовується до визначення залежності і зловживання будь-якими наркотиками і групами наркотиків, використовуваних не в медичних цілях. Важливим є те, що залежність і зловживання являють собою різні діагнози. Не можна поставити одній людині діагнози залежності від якогось хімічного засобу і зловживання ним одночасно, хоча можливе поєднання діагнозів щодо різних засобів.

Таблиця 7.4. Критерії диференційної діагностики зловживання і залежності

Зловживання	Залежність
Зниження толерантності - помітне збільшення кількості прийнятого засобу для досягнення інтоксикації чи бажаного ефекту.	Збільшення толерантності - помітне ослаблення дії однакової кількості засобу при тривалому прийомі.
Характерний абстинентний синдром стосовно даного хімічного засобу.	Абстиненція, що виявляється прийомом даного (чи близькоспорідненого) засобу для полегшення абстинентних симптомів чи запобігання їм.
Хімічна речовина приймається часто й у великих кількостях чи протягом більш тривалого періоду, ніж це запропоновано.	Стійке бажання чи невдалі спроби припинити чи скоротити прийом хімічного засобу.
Витрачається дуже багато часу на дії, необхідні для придбання хімічного засобу (наприклад, відвідування багатьох докторів чи подолання великих відстаней), використання хімічного засобу (наприклад, безупинне паління) для відновлення організму після його вживання.	Через вживання хімічного засобу припиняється або зменшується суспільна чи професійна діяльність, а також діяльність, спрямована на відпочинок.
Періодичне вживання хімічного засобу, що призводить до неможливості виконувати важливі соціальні зобов’язання, як-от: навчатися, працювати чи господарювати (наприклад, систематичні випадки неявки на роботу, пов’язані з уживанням засобу, прогули занять, тривала неявка чи виключення зі школи, відсутність турботи про дітей або про домашнє господарство).	Тривале вживання засобу, незважаючи на усвідомлювані постійні або регулярні фізіологічні чи психічні проблеми, викликувані або загострювані цією речовиною (наприклад, постійне вживання кокаїну під час депресії, незважаючи на усвідомлення того, що депресія викликана кокаїном, чи тривале споживання алкоголю, незважаючи на усвідомлення того, що через вживання алкоголю відкрилася виразка). Залежність найбільш ймовірна, якщо спостерігається фізіологічна залежність: наявність толерантності чи абстинентного синдрому.
Періодичне вживання хімічного засобу в ситуаціях, коли це небезпечно для життя (наприклад, водіння автомобіля чи робота за верстатом у стані сп’яніння).	Періодичні проблеми із законом, пов’язані з уживанням засобу (наприклад, арешти за протиправні дії, скоєні під впливом хімічного засобу).

В основному, кожен критерій застосовується до визначення залежності і зловживання будь-якими наркотиками і групами наркотиків, використовуваних не в медичних цілях.

З перебігом захворювання формуються численні ускладнення. Серед них виділяють окремі групи за природою і виразністю наслідків:

1. Висока смертність хворих наркоманією, обумовлена отруєнням наркотичними препаратами, нещасними випадками в стані наркотичного сп´яніння, тенденціями до самогубства серед даного контингенту.

2. Виражені медичні наслідки вживання наркотичних препаратів: соматичні і неврологічні ускладнення, груба деградація особистості, раннє постаріння і скорочення середньої тривалості життя.

3. Висока соціальна «зараженість» наркоманій і токсикоманій, що можуть поширюватися досить швидко, особливо серед молоді.

4. Виражена криміногенна (яка призводить до вчинення злочину) поведінка хворих наркоманією, що пов´язана в першу чергу зі змінами особистості і морально-етичною деградацією. Поряд із протиправними діями, направленими на придбання наркотиків, наркомани часто скоюють суспільно небезпечні дії у зв´язку з психічними розладами, викликаними вживанням наркотичних речовин.

Серед працівників ОВС як найбільш часті були зафіксовані випадки вживання препаратів конопель, бензодіазепинів, стимуляторів, проте зловживання алкоголем найчастіше відмічається як під час виконання службових обов´язків, так і у вільний час.

Розвиток алкоголізму прийнято поділяти на три стадії. Межі між ними умовні. III стадія є підсумком багаторічного протікання хвороби. У підлітковому віці її розвиток не встигає досягти III стадії.

Індивідуальна психічна залежність є основною ознакою I стадії алкоголізму. На відміну від групової психічної залежності, властивої адиктивній поведінці ще в початковому періоді, індивідуальна залежність характеризується певними особливостями.

Залежність вирізняється такими характеристиками: 1) бажанням, що оволодіває, або нескоримим потягом продовжувати вживання даної речовини, добуваючи її будь-якими шляхами; 2) тенденцією збільшувати дозу, виявляючи ріст толерантності; 3) виникненням індивідуальних і соціальних проблем, обумовлених зловживанням, та ін.

За психічної залежності перерва у вживанні викликає почуття тривоги й напруги, проте важкий фізичний дискомфорт відсутній. Зовнішнім проявом психічної залежності служать особливості поведінки: відповідне коло спілкування з особами, які зловживають алкоголем; початок уживання алкоголю поодинці.

Суб´єктивним проявом індивідуальної психічної залежності є постійне прагнення до повторного вживання. Стерта картина абстиненції виникає ще на I стадії хвороби за наявності тільки психічної залежності. Перерва в регулярному зловживанні алкоголем не викликає в цих випадках помітних неврологічних або вегетативних розладів, як за вираженої абстиненції на II стадії хвороби.

Головним симптомом стертої абстиненції служить різкий потяг до алкоголю, що загострився. Поряд із цим можуть спостерігатися не різко виражена депресія й чергова дисфорія.

Інші ознаки I стадії є додатковими, зокрема, такі.

Вгасання захисних рефлексів на передозування виявляється у зникненні блювотного рефлексу на надмірну дозу алкоголю (можна напитися до несвідомого стану, але блювоти не буде). Однак іноді захисні рефлекси можуть бути відсутні з народження.

Підвищення толерантності, тобто стійкості до токсичної речовини, здатності переносити її дії, виявляється в тому, що колишні дози не викликають звичайного ефекту, який досягається тільки зі збільшенням доз.

Соціальна дезадаптація також іноді наводиться як одна з ознак, що нерідко супроводжує залежність.

Основною ознакою II стадії алкоголізму вважається розвиток фізичної залежності й пов´язаного з нею вираженого абстинентного синдрому під час перерви в регулярному зловживанні алкоголем.

Фізичною залежністю називають стан, коли речовина, якою зловживали, стає постійно необхідною для підтримки нормального функціонування організму. Перерва у вживанні викликає виражену абстиненцію - хворобливий стан, для якого характерні психічні, неврологічні й соматичні розлади.

Виражений абстинентний синдром включає не тільки психічні, але й неврологічні і соматичні порушення. Його картина часто складається із симптомів, що є мовби антиподами тих, що з´являються під час токсичного сп´яніння.

Компульсивний потяг вирізняється неможливістю його приборкати. Такий потяг звичайно пов´язують із фізичною залежністю.

Анозогнозія - небажання й нездатність визнати наявність хвороби, зокрема розвинену важку залежність.

Інші симптоми II стадії хвороби можна розглядати як додаткові. До них відносять такі.

Зміна картини сп´яніння - замість ейфоричних з´являються дисфоричні й амнестичні форми.

Триваючий ріст толерантності також є ознакою, властивою алкоголізму на II стадії хвороби.

Наростаюча соціальна дезадаптація, як правило, почавшись раніше, супроводжує II стадію хвороби. У людини починаються професійні та сімейні проблеми.

Встановлено, що у мотивах вживання алкоголю виражаються найбільш важливі психологічні фактори розвитку алкогольної залежності. З одного боку, мотиви вживання є найменш прихованим елементом «алкогольної біографії», та, з іншого боку, саме у мотивації виявляються особисті потреби, настанови, вплив середовища, увесь особистісний досвід, а знання мотивів дає нам відповідь не тільки на питання, які причини тієї чи іншої дії, але й у чому її сенс. На наш погляд, можливо визначити достатньо обґрунтованим використання для вивчення раніш означеного явища методики шкалованої оцінки мотивів вживання алкоголю.

Виділяють декілька груп мотивів вживання алкоголю.

До соціально-психологічних мотивів вживання алкоголю відносять:

1. Традиційні, соціально обґрунтовані, культурально розповсюджені мотиви.

2. Субмісивні мотиви, що відображають підкорення тиску інших людей або референтної групи стосовно вживання алкоголю, «нав´язування випивки».

3. Псевдокультурні мотиви, що визначають прагнення людини пристосувати свій особистий досвід до «алкогольних цінностей» соціального мікросередовиша, в якому вона функціонує.

До групи особистісних, персонально значущих, психологічних мотивів вживання алкоголю відносять:

4. Гедоністичні мотиви, що відображають прагнення людини отримати фізичне та психологічне задоволення від дії алкоголю, «психосоматичний комфорт», а також досвід яскравого переживання алкогольної ейфорії.

5. Атарактичні мотиви, пов´язані із прагненням нейтралізувати негативні емоційні переживання - напруження, тривогу, жах та ін. за допомогою алкоголю.

6. Мотиви гіперактивації поведінки (стимулюючий та розгальмовуючий ефект) та насичення стимулами за відносної «сенсорної депривації» з допомогою алкоголю. Ці мотиви відображають прагнення людини знайти вихід зі стану психологічної пустоти, нудьги, незайнятості, душевної бездіяльності або прагнення підсилити ефективність своєї поведінки - «для хоробрості» та ін.

До групи патологічної мотивації вживання алкоголю належать:

7. Похмільні мотиви - прагнення за допомогою алкоголю зняти прояви алкогольного абстинентного синдрому, психофізіологічний дискомфорт, пов´язаний з відміною спиртного, поліпшити самопочуття, користуючись алкоголем як ліками.

8. Адиктивні мотиви (від англ. addiction - пристрасть до чогось) виражають пристрасть до алкоголю, фіксацію у свідомості потягу до нього, «спрагу» сп´яніння.

9. Мотиви самоушкодження - прагнення пити на зло собі та іншим, внаслідок втрати у майбутньому перспективи та сенсу тверезого життя.

Індивідуальне попередження алкоголізації та наркотизації серед персоналу ОВС розуміється як частина тієї попереджувальної діяльності відносно конкретного індивіда, яка здійснюється на стадії, що передує виникненню даних видів професійної деформації. При цьому об´єктами індивідуальної профілактики рівною мірою є:

- поведінка й спосіб життя;

- соціальні елементи особистості (інтереси, життєві ідеали й цінності);

- соціально значущі психофізіологічні особливості індивідів;

- несприятливі умови найближчого оточення;

- інші довгострокові діючі обставини, що впливають на розвиток даних норм зловживання психоактивними речовинами.

У працях практичної спрямованості науковців різних країн, присвячених роботі з персоналом правоохоронних органів, перелік заходів, що спрямовані на індивідуальне попередження алкоголізації та наркотизації, здебільшого залишається орієнтований на заходи діагностики й корекції, зокрема:

- вивчення умов формування особистості;

- вивчення найближчого оточення співробітників, можлива його корекція, закріплення, у разі потреби, наставника;

- регулярні бесіди, аналіз мотиваційної сфери, вчинків і способу життя, формування адекватної самооцінки й почуття власної гідності;

- психіатричне (психологічне) обстеження у випадку, коли є підозри на наявність психічного захворювання;

- виявлення й усунення антигромадських звичок, потреб, нахилів;

- психотерапевтична й психокорекційна робота;

- формування навичок самоаналізу й самоконтролю, навчання співробітників поведінки в нестандартних ситуаціях;

- надання допомоги по службі, формування здорового психологічного клімату в колективі, установлення ясної й чіткої політики щодо недопущення правопорушень.

Оскільки реалізація зазначених завдань потребує дотримання вимог своєчасності, послідовності, реальності й законності, то у разі виявлення осіб, які зловживають алкоголем та психоактивними речовинами, серед співробітників ОВС особливо важливо мати фактичні підстави як необхідну умову індивідуальної профілактики. Фактичними підставами в цьому випадку є факти реального поводження індивіда.

З огляду на специфіку об´єкта профілактики дослідниками було запропоновано розглядати процес профілактики зловживання алкоголем та психоактивними речовинами серед особового складу у вигляді комплексної програми, що включає роботу на етапі прийняття на службу, проходження первинної профпідготовки, адаптації співробітника на місці служби, підвищення його кваліфікації.

На першому етапі передбачається використання психодіагностичних тестів, що виявляють риси особистості, діагностично значущі особливості ціннісно-мотиваційної й психофізіологічної сфер. З метою своєчасного виявлення потенційно не придатних для служби в ОВС осіб рекомендується розробляти психологічні портрети різних типів осіб, які мають схильність до зловживання психоактивними речовинами, з виділенням тих рис, які не підлягають корекції в ході навчання й проходження служби. Результати регулярних психологічних обстежень особистості співробітників можуть бути занесені в особову справу, що дозволить вчасно зафіксувати початок негативної деформації особистості співробітника.

Процес професійної підготовки, як другий етап програми, припускає домінування методів виховного впливу. Особливе місце при цьому займають заходи щодо формування професійно важливих моральних орієнтирів, чітких уявлень співробітника про значущість своєї діяльності й системи етичних принципів, що стоять за виконанням щоденних завдань. Саме ця стадія розглядається багатьма фахівцями як найбільш важлива для наступного професійного становлення особистості співробітників. Процесу становлення покликані також сприяти методи активного психологічного навчання й соціально-рольового тренінгу, спрямовані на підвищення стресостійкості співробітника, формування вмінь поводження в конфліктних ситуаціях, вибір адекватної поведінкової стратегії.

З огляду на те, що перші 3-5 років є найбільш кризовим періодом професійної адаптації, третій етап є не менш важливим у роботі з попередження формування професійної деформації, ніж попередні. Центральним елементом впливу на цьому етапі є інститут наставництва. Однак, на наш погляд, інститут наставництва в період первинної адаптації вимагає ширшого трактування й повинен включати корекційний вплив на молодого співробітника з боку як більш досвідчених колег, так і безпосереднього начальника.

Нарешті, четвертий етап розглядає заходи профілактичного характеру, що здійснюються у процесі підвищення кваліфікації співробітника. Основну увагу при цьому слід приділяти корекції професійної деформації і розширенню рольового діапазону поведінки.

Одночасно існують і роботи, що пропонують удосконалювання заходів індивідуального впливу залежно від суб´єкта діяльності. У цьому випадку ми маємо можливість оперувати такими термінами, як «організаційно-управлінські заходи», «заходи соціальної реабілітації», «заходи психологічного характеру».

Заходи організаційно-управлінського характеру реалізуються керівниками підрозділів і співробітниками відділів по роботі з персоналом і дозволяють робити індивідуальний вплив відносно конкретних осіб шляхом: закріплення за ними наставників; створення умов для службового і професійного зростання; тимчасової зміни графіка й умов роботи; переміщення співробітників на іншу посаду в межах підрозділу; формування робочих груп для виконання службових завдань з урахуванням особистісних якостей підлеглих; надання, в разі потреби, короткострокової відпустки; здійснення планових і раптових перевірок поведінки й робочої дисципліни підлеглих.

Високий рівень ефективності своєчасного виявлення схильності до зловживання алкоголем і наркотиками забезпечують регулярні й вибіркові медичні огляди співробітників.

Про заходи соціальної реабілітації, або ресоціалізації, співробітників міліції звичайно згадують у зв´язку з профілактикою їхньої професійної деформації й негативних наслідків у вигляді девіантної поведінки. Проведення роботи в цьому напрямку є необхідним із двох причин. По-перше, це доцільно з погляду нормальної соціалізації індивіда й попередження його професійної деградації. По-друге, це буде сприяти зниженню рівня соціальної ізоляції між співробітниками ОВС і різними категоріями населення в цілому.

З метою соціальної реабілітації співробітників ОВС пропонується також обов´язкове проходження санаторнокурортного лікування й активний відпочинок із частковою або повною зміною соціального оточення, активне застосування фітотерапевтичних і оздоровчих процедур у підрозділах.

Психологічний напрямок індивідуальної профілактики сьогодні вважається прерогативою психологічної служби в системі ОВС, однак, на наш погляд, чимала роль у здійсненні цих заходів належить керівникові підрозділу, працівникам кадрового апарату, а в деяких випадках і колективу підрозділу в цілому. У рамках розглянутого напрямку може здійснюватися досить широкий спектр групових та індивідуальних заходів:

- формування позитивного соціально-психологічного клімату в підрозділі, установлення відносин на основі здорової конкуренції, конструктивної критики, відкритого обговорення внутрішніх проблем, критичного ставлення до допущених помилок;

- вироблення соціально-позитивної субкультури, підтримка здорових традицій і звичок;

- підтримка відкритого й професійного спілкування начальника з підлеглими;

- навчання співробітників навичок саморегуляції, вироблення адекватної самооцінки, вміння планувати особистісний розвиток;

- проведення індивідуальної роботи у вигляді консультацій і корекційних бесід;

- організація групових занять у вигляді ділових ігор, соціально-психологічного тренінгу, аутотренінгу;

- підвищення рівня професійно-психологічної підготовки.

Індивідуальне попередження з погляду методу впливу здійснюється також шляхом переконання, надання допомоги й примусу. Однак у практиці роботи з персоналом ОВС перераховані методи досить рідко застосовуються ізольовано. Тому комплексне застосування основних методів впливу породило наявність цілого ряду «непрямих» способів впливу на поведінку індивіда.

У вітчизняній практиці найбільш поширеними є такі форми непрямого впливу на особистість співробітників, як періодичні перевірки способу життя підлеглих за місцем проживання шляхом опитування їхніх сусідів і родичів; доручення окремих завдань, що вимагають мобілізації тих або інших особистих якостей; колективний розбір проблемних ситуацій, включення співробітника в різні робочі групи з відповідною зміною його функціонального статусу.

Найтяжчим наслідком соціально-психологічної дезадоптації особистості вважається суїцидальна поведінка. Високий ризик самогубств притаманний населенню держави у цілому. Самогубства залишаються однією з основних причин смертності населення України невиробничого характеру, поступаючись лише смертності від захворювань серцево-судинної системи, онкологічних захворювань та дорожньо-транспортних подій. За даними Всесвітньої організації охорони здоров´я (далі - ВООЗ) самогубства посіли четверте місце у переліку причин смерті взагалі та перше місце внаслідок насильницьких дій. Дані статистики свідчать про постійне зростання рівня самогубств і спроб самогубств у цілому світі і в Україні зокрема. Щорічно понад півмільйона осіб на планеті закінчують життя самогубством.

Одне з визначень самогубства - навмисне позбавлення себе життя. Це значить, що зі сфери суїцидальної поведінки виключені ті випадки, де небезпечні для життя дії не пов´язані з усвідомленими уявленнями про власну смерть. Подібні випадки становлять широку зону аутодеструктивної активності, що примикає до суїцидальної сфери, але не є такою в буквальному значенні.

Таким чином, власне суїцидальною поведінкою називаються будь-які внутрішні й зовнішні форми психічних актів, що спрямовуються уявленнями про позбавлення себе життя. Варто підкреслити, що термін «поведінка» поєднує різноманітні внутрішні (у тому числі вербальні) і зовнішні форми психічних актів, які, відповідно до сучасних психологічних поглядів, перебувають у відносинах генетичного споріднення.

Внутрішні форми суїцидальної поведінки містять у собі суїцидальні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тенденції, які підрозділяються на задуми й наміри. Перерахований ряд понять, з одного боку, відбиває розходження у структурі, в суб´єктивному оформленні суїцидальних феноменів, а з іншого боку, становить шкалу їхньої глибини або готовності до переходу в зовнішні форми суїцидальної поведінки.

Період від виникнення суїцидальних думок до спроб їхньої реалізації називається пресуїцидальним (пресуїцидом).

Тривалість його може обчислюватися хвилинами (гострий пресуїцид) або місяцями (хронічний пресуїцид). У випадках тривалого пресуїциду процес розвитку внутрішніх форм суїцидальної поведінки чітко проходить описані вище етапи. Однак ця послідовність виявляється далеко не завжди. Під час гострих пресуїцидів можна спостерігати появу суїцидальних задумів і намірів відразу - без попередніх етапів проходження.

Деякі автори використовують термін «імпульсивні» самогубства, приписуючи їм невмотивований характер. Ця точка зору є внутрішньо суперечливою, оскільки допускає можливість навмисної поведінки без мотиву. Тому рекомендується не вживати термін «імпульсивний суїцид», а розглядати випадки, які ним позначаються, як несподівані (для оточуючих), з гострим пресуїцидом. Якщо ж небезпечні для життя дії не направлялися уявленням про власну смерть, а мали інші мотиви й думки, то їх правильніше відносити до категорії нещасних випадків.

Якісні характеристики пресуїцидальних періодів надзвичайно різноманітні в різних діагностичних категоріях суїцидентів і вміщують майже весь діапазон психопатологічних синдромів та емоційно негативно забарвлених психологічних переживань. Настільки ж різноманітні й поведінкові характеристики пресуїциду.

Зовнішні форми суїцидальної поведінки містять суїцидальні спроби й завершені суїциди.

Суїцидальна спроба - це цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилося смертю. Як засоби позбавлення себе життя можуть бути використані найрізноманітніші об´єкти, якими характеризується спосіб суїциду: самоповішення, самоотруєння, самопорізи, рубані- колото-рубані, вогнепальні поранення, падіння з висоти, під транспорт, що рухається, опіки й електротравми тощо. Значно рідше зустрічаються такі способи, як удари головою об стіну, введення повітря у вени й ін.

Суїцидальна спроба й суїцид у своєму розвитку проходять дві фази. Перша фаза - оборотна, коли суб´єкт сам або за втручання оточуючих осіб може припинити спробу. Друга фаза - необоротна. Хронологічні параметри цих фаз залежать як від намірів суїцидента, так і від способу замаху.

Виходячи з визначень суїцидальної спроби та її фаз, можна в кожному конкретному випадку вирішити практично важливе питання, чи мав місце перехід від суїцидальних тенденцій до замаху на самогубство. Зокрема, вдається відрізняти суїцидальні спроби від підготовок до суїциду (нагромадження ліків, пошук ріжучих предметів й ін. без цілеспрямованого використання їх як засобів позбавлення себе життя), причому підготовка до суїциду може мати відкритий характер або ретельно приховуватися.

Виходячи із загальної структури суїцидальних актів, побудовані дві типологічні схеми, що застосовні як до внутрішніх, так і до зовнішніх форм суїцидальної поведінки.

Одна з типологій основана на категорії мети й дає можливість, з одного боку, відмежовувати суїцидальну поведінку від зовні подібних варіантів самоушкоджень, а з іншого боку, всередині суїцидальної сфери диференціювати щирі суїциди від демонстративно-шантажних.

Метою істинних самогубств, замахів і тенденцій є позбавлення себе життя. Як кінцевий результат передбачається смерть, однак ступінь дійсного жадання смерті надзвичайно різний, що відбивається на умовах і способах реалізації суїцидальних тенденцій.

Демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка своєю метою припускає не позбавлення себе життя, а демонстрацію цього наміру. До речі, така демонстрація часом закінчується завершеним суїцидом, внаслідок недообліку реальних обставин.

На відміну від суїцидальної поведінки самоушкодження (або покалічення) взагалі не направляються уявленнями про смерть. Мета їх обмежується лише ушкодженнями того чи іншого органа. Це знаходить своє вираження у способах реалізації й особливостях поведінки суб´єкта.

Нарешті, як ми вже зазначали раніше, небезпечні для життя дії, що направляються іншими цілями, варто відносити до нещасних випадків.

Таким чином, ті самі операції кваліфікуються по-різному, залежно від мети, яку вони обслуговують.

Так, наприклад, самопорізи бритвою в ділянці передпліч можуть бути віднесені: а) до числа щирих суїцидальних спроб, якщо кінцевою метою була смерть від крововтрати; б) до розряду демонстративно-шантажних замахів, якщо метою було продемонструвати оточуючим намір умерти за відсутності такого; в) до самоутвердження, якщо мета обмежувалася бажанням випробувати фізичний біль (як це буває в психопатичних особистостей у періоди афективних розрядів) або поглибленням стану наркотичного сп´яніння (шляхом обмеженої крововтрати); г) до нещасних випадків, якщо, приміром, при маревних ідеях самопорізи мали на меті «випустити більше крові бісів».

З´ясування мотивів (спонукальних сил) суїцидальної поведінки є складним завданням. Через ряд обставин родичі суїцидентів і оточуючі особи часто бувають не зацікавлені в розголошенні причин суїцидів, не бажають вторгатися у сферу суто особистих переживань або, виходячи із заяв про «ганебність» і «гріховність» самогубств, намагаються приховати не тільки їхні мотиви, але й навіть факти суїцидів і замахів.

Самі ж суїциденти не завжди адекватно оцінюють причини своїх вчинків і найчастіше висувають як їхні пояснення лише безпосередні приводи, найближчі події або суб´єктивно перекручені версії (мотивування). Таким чином може виникнути невідповідність мотивів, приводів і мотивувань суїцидальної поведінки.

Доцільно класифікувати мотиви й приводи суїцидальних вчинків (у порядку послідовного зменшення їхньої питомої ваги) на наступні групи:

1. Особисто-сімейні конфлікти, у тому числі:

1) несправедливе ставлення (образи, звинувачення,

приниження) з боку рідних та оточуючих;

2) ревнощі, подружня зрада, розлучення;

3) втрата «значущого іншого», хвороба, смерть близьких;

4) перешкоди до задоволення ситуаційної актуальної потреби;

5) незадоволеність поведінкою та особистими якостями «значущих інших»;

6) самітність, зміна звичного стереотипу життя, соціальна ізоляція;

7) невдала любов;

8) відсутність уваги, турботи з боку оточуючих;

9) статева неспроможність.

2. Стан психічного здоров´я, в тому числі:

1) реальні конфлікти в психічно хворих (див. весь перелік: 1 - 1, 3, 4, 5, 6;

2) патологічні мотивування;

3) постановка психіатричного діагнозу;

4) емоційне вигорання.

3. Стан фізичного здоров´я, у тому числі:

1) соматичні захворювання, фізичні страждання;

2) каліцтва.

4. Конфлікти, пов´язані з антисоціальною поведінкою суїцидента, у тому числі:

1) побоювання судової відповідальності;

2) страх іншого покарання або ганьби;

3) самоосуд за поганий вчинок.

5. Конфлікти у професійній або навчальній сфері, в тому числі:

1) неспроможність, невдачі на роботі або в навчанні, втрата престижу;

2) несправедливі вимоги до виконання професійних або навчальних обов´язків.

6. Матеріально-побутові труднощі.

7. Інші мотиви й приводи.

Попередження необоротних втрат серед працівників органів внутрішніх справ внаслідок самогубств є одним із важливих напрямків діяльності служби психологічного забезпечення та охорони здоров´я.

Подібна увага викликана тим, що внаслідок нещасних випадків невиробничого характеру система МВС України несе невиправдані втрати.

Починаючи з 1992 р., покінчили із собою більше 700 працівників органів внутрішніх справ. Найбільші втрати внаслідок самогубств система МВС понесла в 1996 р. (77 працівників міліції і військових), 1997 р. (68), 1998 р. (60), 1999 р. (52), 2000 р. (56). Упродовж останніх років щорічні необоротні втрати МВС унаслідок самогубств у середньому складають 20-30 працівників міліції і військовослужбовців внутрішніх військ.

Самогубства, які здійснюються працівниками органів та підрозділів внутрішніх справ, належать до категорії найбільш тяжких надзвичайних подій. Вони пов´язані не тільки зі значними негативними моральними та економічними наслідками для системи МВС, але й зі значним суспільним резонансом.

Тривала дія стресогенних факторів є причиною здійснення самогубств серед особового складу. Так, відповідно до Вказівки МВС України від 27.04.2005 № 344 «Про випадки загибелі персоналу внаслідок самогубства у 2005 році та заходи щодо активізації профілактичної роботи» було визначено наступні чинники зростання кількості суїцидів:

1. Психологічна вразливість багатьох працівників, неготовність до ефективного продуктивного вирішення конфліктних ситуацій на службі та в побуті.

2. Негативний соціально-психологічний клімат та конфліктні взаємини у сім´ях працівників. У більшості випадків особливу роль відіграв такий чинник суїцидальної поведінки, як негаразди у сфері подружніх та любовних стосунків, що на фоні недостатньої психологічної стійкості, зловживання спиртним, схильності до порушень дисципліни призвело до надзвичайних подій. Шість із дев´яти суїцидентів (66%) мали конфліктні стосунки в родині. При цьому вивчення працівників за місцем проживання керівництвом проводилося формально, дієвих заходів щодо нормалізації взаємин не вживалося, фахівці служби психологічного забезпечення та підрозділів роботи з особовим складом до роботи з сім´ями не залучалися.

3. Тривале високе психоемоційне навантаження на працівників та військовослужбовців, пов´язане як з подіями виборчої кампанії, так і з подальшим реформуванням системи МВС, недостатністю інформації щодо можливої зміни їх професійних функцій, службового та соціального статусу.

4. Вплив на суїцидальну поведінку працівників проблем і конфліктів, пов´язаних зі зловживанням своїм службовим становищем.

5. Байдуже ставлення деяких керівників до проблем особового складу, зниження уваги до питань профілактики втрат персоналу, контролю за поведінкою підлеглих на службі та в побуті.

6. Самозаспокоєність керівників підрозділів роботи з персоналом та працівників служби психологічного забезпечення, викликана стійкою тенденцією щодо зниження кількості самогубств в органах внутрішніх справ упродовж останніх п´яти років.

Міністерством внутрішніх справ України приділяється багато уваги питанням підвищення стресостійкості працівників ОВС та профілактики випадків самогубств серед особового складу, розроблено перелік нормативних документів щодо профілактики, серед яких: Вказівка МВС України від 04.07.2005 № 550 «Про заходи щодо активізації профілактичної роботи з попередження самогубств серед особового складу»; Вказівка ДРП МВС України від 08.08.2005 № 6/2/1-4011 «Про додаткові заходи щодо попередження втрат особового складу внаслідок надзвичайних подій»; Вказівка МВС України від 28.03.2006 № 270 «Про активізацію психопрофілактичної роботи в органах та підрозділах внутрішніх справ України»; Вказівка МВС України від 24.05.2006 № 7209/Нв «Про вивчення проблем, які мають місце у службовій діяльності працівників органів і підрозділів внутрішніх справ України та спонукають до звільнення молодих фахівців»; Вказівка МВС України від 26.03.2007 № 285 «Про активізацію профілактичної роботи в органах та підрозділах внутрішніх справ» та ін.

Також наказом МВС України від 07.04.2008 № 161 було затверджено Програму психопрофілактичної роботи з особовим складом органів та підрозділів внутрішніх справ України на 20082012 роки, в якій запропоновано заходи організаційного, науково- методичного забезпечення психопрофілактичної роботи з особовим складом та практичні заходи щодо покращання професійно-психологічної підготовки (навчання, просвітництво).

В органах внутрішніх справ України з 1992 р. по 2001 р. спостерігався досить високий рівень суїцидальної активності, який наближався або навіть перевищував рівень 20 випадків на 100 000 працівників особового складу. Максимальний показник було відмічено в 1994 р. (23,8 %). У 2002-2008 рр. показник суїцидальної активності з розрахунку на 100 000 осіб був нижче 20, що дало підстави говорити про певне покращення ситуації серед персоналу системи МВС на фоні населення країни в цілому.

На це вплинули такі основні чинники, як:

- розгортання сучасної системи професійного відбору (в тому числі медичного та психологічного) кандидатів на службу в органи внутрішніх справ та навчання у вищих навчальних закладах МВС України, впровадження новітніх форм і методів відбору;

- певна стабілізація соціально-економічної ситуації у державі, підвищення життєвого рівня родин правоохоронців;

- розгортання системних заходів психопрофілактичного спрямування, спрямованих на підвищення професійної надійності персоналу;

- вжиття на державному та відомчому рівнях ряду заходів, спрямованих на покращення матеріально-технічного та фінансового забезпечення працівників органів внутрішніх справ та військовослужбовців внутрішніх військ, зменшення впливу економічних та соціально-побутових причин самогубств та самоушкоджень;

- постійна увага керівництва МВС України до питання забезпечення профілактики необоротних втрат персоналу;

- вивчення умов проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ працівниками підрозділів психологічного забезпечення та державного нагляду за охороною праці і внесення пропозицій щодо їх поліпшення;

- розгортання навчання працівників міліції та військово-службовців внутрішніх військ навичок безпечної поведінки в системі професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, впровадження новітніх форм психологічної підготовки персоналу, зокрема тренінгових занять;

- залучення до проведення профілактичних заходів з особовим складом представників громадських, ветеранських організацій, медичних працівників, священнослужителів;

- спільна робота працівників усіх зацікавлених служб, зокрема: служби психологічного забезпечення, центрів психіатричної допомоги та професійного психофізіологічного відбору ГУМВС, УМВС, керівництва органів та підрозділів внутрішніх справ, фахівців відомчих вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ, спрямована на профілактику самогубств;

- «очищення» в ході профілактичних операцій органів та підрозділів внутрішніх справ від працівників, схильних до девіантної поведінки;

- відокремлення від системи МВС України значного контингенту працівників підрозділів та установ ГУВП, ДПО, якими скоювалась значна частка надзвичайних подій;

- створення мережі консультативних центрів для працівників органів внутрішніх справ та членів їхніх сімей на базі структурних підрозділів служби психологічного забезпечення.

Проте самогубства залишаються однією з головних причин нещасних випадків невиробничого характеру в системі МВС України. Окрім того, упродовж останнього часу спостерігається тенденція до поступового зростання кількості випадків самогубств серед працівників ОВС.

На рівень суїцидів серед працівників органів внутрішніх справ України, насамперед, впливають ті самі соціально- економічні фактори, що і на більшість населення країни в цілому, зокрема:

- зниження рівня життя в періоди економічного спаду та пов´язане з цим суттєве зростання тривожності і невпевненості у суспільстві;

- відставання рівня доходів працівників від темпів зростання цін, їх неспроможність забезпечити належний рівень життя своїй сім´ї за рахунок власного грошового утримання, згортання більшості соціальних гарантій і пільг;

- ускладнення завчасного виявлення, комплексної

профілактики, обліку і лікування осіб з ознаками психічних розладів, нервово-психічної нестійкості внаслідок пом´якшення законодавства;

- розмивання моральних правил і норм, поширення серед населення адиктивних (залежних) форм поведінки (передусім азартних ігор), алкоголізму і наркоманії, у тому числі внаслідок пропаганди відповідних моделей поведінки сучасною масовою культурою та певними прошарками суспільства під гаслом «вільної реалізації прав та свобод особистості».

Дослідження за фактами надзвичайних подій виявили ряд негативних чинників, посилення впливу яких призводить до підвищення суїцидальної активності, зокрема:

1) У багатьох працівників ОВС, які покінчили життя самогубством, відмічається відсутність сформованих життєвих цінностей і позитивних світоглядних орієнтацій. За таких умов індивідуальна психоемоційна вразливість, неготовність та неспроможність ефективного вирішення конфліктних ситуацій на службі та у побуті призводить до поширення відхилень у поведінці, виникнення передумов скоєння працівниками асоціальних вчинків, зловживання спиртними напоями, ігрової залежності.

Слід відзначити, що кожен другий працівник скоїв самогубство в стані алкогольного сп´яніння. Зловживання алкоголем є відмінною рисою формування суїцидальної поведінки працівників від цивільного населення. Можливо, з цим пов´язане зростання кількості самогубств у період вихідних та святкових днів, під час яких збільшується кількість вживання спиртних напоїв.

Іноді спиртні напої вживались спеціально з метою полегшити реалізацію вже намічених суїцидальних намірів, послабити самоконтроль особистості. При цьому алкоголь виступає як опосередкована причина самогубства.

Суїцидальна поведінка працівників органів внутрішніх справ у стані сп´яніння залежить від багатьох обставин, на фоні яких алкогольна інтоксикація може відігравати роль як «приглушувального засобу», так і поштовху до агресивних саморуйнівних дій.

Підвищений суїцидальний ризик для осіб, які зловживають спиртними напоями, пов´язаний не тільки з факторами інтоксикації, але і з особливостями особистості, які формуються у процесі зловживання алкоголем (зниженням критики, емоційною вразливістю, нервово-психічною нестійкістю,

схильністю до афективних імпульсивних дій з психопатичними, істеричними й астенічними проявами).

2) Відсутність належного контролю за станом здоров´я, поведінкою працівників на службі й у побуті з боку безпосереднього керівництва.

Найбільший ризик, у плані скоєння аутоагресивних дій, становлять працівники з депресивними станами. Досить високий ризик завершеного суїциду в осіб з органічними враженнями головного мозку (енцефалопатії, інсульти), а також у працівників з наявністю в анамнезі черепно-мозкових травм та мозкових інфекцій (менінгіти тощо).

3) Негативний соціально-психологічний клімат та конфліктні взаємини у сім´ях працівників ОВС.

Проведений аналіз матеріалів службових перевірок дозволяє дати коротку характеристику типових конфліктних ситуацій, що спонукали працівників прийняти рішення про скоєння самогубства. 70 % усіх випадків самогубств і спроб пов´язані з особистісно-сімейними конфліктами (це стосується як одружених працівників, так і розлучених і тих, котрі мешкали в цивільних шлюбах). У більшості цих випадків вирішальну роль відігравали мотиви ревнощів або невдалого кохання.

У кожному другому випадку відносини між подружжям були ускладнені через зловживання спиртними напоями, а також недостатнє матеріальне забезпечення. У 6 % випадків конфлікти були обумовлені відсутністю допомоги у вихованні дітей і веденні домашнього господарства через постійну зайнятість на службі.

4) Наявні міжособистісні конфлікти, що обумовлені особливостями любовних взаємин та ревнощами.

Спостерігається зростання випадків самогубств на ґрунті нерозділеного кохання, надмірної драматизації подій, пов´язаних з любовними взаєминами, невміння будувати адекватні стосунки з особами протилежної статі.

5) Зростання психологічного та фізичного навантаження на працівників унаслідок швидких змін умов службової діяльності, високої відповідальності, необхідності забезпечувати належні результати у роботі на фоні недостатнього (для забезпечення основних соціально-побутових потреб) грошового утримання.

6) Психотравмуючий вплив негативних чинників професійної діяльності. Екстремальність професійної діяльності працівників міліції обумовлена, передусім, значними психофізичними навантаженнями, високою відповідальністю, небезпекою для життя і здоров´я, необхідністю постійного спілкування з асоціальними особами, необхідністю застосування заходів примусу, конфліктними ситуаціями і пов´язаними з цим негативними емоціями; високою відповідальністю і напруженістю роботи, носінням зброї; ненормованим робочим днем. В останні роки на перший план вийшла невідповідність між становищем працівника під час виконання службових обов´язків і становищем поза службою, в побуті, обумовлена низьким грошовим утриманням, порушенням соціальних прав і пільг працівників органів внутрішніх справ, передбачених законодавством.

У той же час є ряд факторів службової діяльності, які можуть здійснювати профілактичний вплив на рівень самогубств міліціонерів. Найголовніше, це певний соціальний статус, соціальна стабільність, наявність згуртованих професійних колективів. Стійкі професійні колективи зі сприятливим соціально-психологічним кліматом є одним із найсуттєвіших факторів сучасного суспільства, що можуть стати на заваді розвитку суїцидальної поведінки.

7) Побоювання кримінальної відповідальності за скоєне правопорушення. Страх втратити соціальний престиж, зазнати кримінального покарання спонукає деяких працівників у випадку скоєння ними правопорушення до афективних саморуйнівних реакцій, втрати самоконтролю, несподіваної втрати сенсу подальшого життя.

Ефективне попередження самогубств можливе лише внаслідок проведення спеціально розробленого комплексу заходів, який включає в себе цілеспрямовану діяльність керівництва, кадрових та виховних підрозділів, психологічної служби та лікувальних закладів МВС України.

Практичне вирішення проблеми профілактики суїцидальної поведінки правоохоронців можливе лише на основі комплексного підходу, який забезпечується за умов володіння керівництвом ОВС якомога повною інформацією про життєві цінності та установки підлеглих працівників, мотиви їхньої професійної діяльності, особливості соціального клімату у службових колективах і сім´ях, а також про їхній соціальний, матеріальний та побутовий статус.

Основною метою профілактичної роботи повинно бути попередження самої можливості появи суїцидальних переживань, своєчасне розпізнавання та блокування станів, які несуть потенційну загрозу суїциду, та ліквідація умов, які ним погрожують. Вищезазначені завдання можуть з успіхом бути вирішені тільки завдяки проведенню комплексу психопрофілактичних та психогігієнічних заходів.

Це, у свою чергу, вимагає від керівників органів внутрішніх справ, командно-викладацького складу навчальних закладів, працівників кадрового апарату та служби медичного забезпечення МВС України постійного покращення знань в галузі психопрофілактики та психогігієни.

В умовах діяльності ОВС профілактика включає наступні етапи:

- проведення заходів щодо професійної орієнтації з потенційними кандидатами на службу в ОВС і навчання у ВНЗ МВС з числа різних категорій молоді відповідно до визначених критеріїв;

- ретельний кадровий, медичний та психологічний професійний відбір кандидатів на службу в органах внутрішніх справ, навчання у навчальних закладах МВС, якісний добір персоналу до підрозділів, які зазнають значних психофізичних навантажень;

- використання працівників з урахуванням їх психологічних особливостей, установок та нервово-психічного здоров´я, забезпечення сприяння психологічній адаптації та проходженню служби;

- формування злагоджених, працездатних службових колективів, підтримання позитивного соціально-психологічного клімату;

- сприяння своєчасному вирішенню конфліктних ситуацій на службі та в побуті;

- удосконалення наявних засобів соціального захисту працівників та членів їхніх сімей;

- виявлення вже на початкових етапах осіб з ознаками нервово-психічних розладів або нестійкості, віднесення їх до групи посиленої психологічної уваги, постановка на облік, направлення їх до спеціалізованих медичних закладів МВС і МОЗ для огляду, лікування та визначення подальшої придатності до проходження служби.

Можна стверджувати, що службовий колектив у профілактиці суїцидальної поведінки відіграє суттєву роль. Рівень самогубств серед працівників міліції суттєво нижчий, ніж серед цивільного населення, і знаходиться у прямій залежності від стабільності професійних колективів.

Насамперед, необхідно оцінювати стабільність і згуртованість службового колективу та соціально-психологічний клімат у ньому. В стабільному колективі з низькою плинністю кадрів вірогідність самогубств серед працівників знижується, оскільки професійні колективи, як і інші згуртовані соціальні групи, запобігають суїцидальним вчинкам своїх членів. Проте в даному випадку є суттєвий виняток: необхідно визначити, за рахунок яких факторів забезпечується стабільний кадровий склад і яка реальна можливість працівників перейти на роботу в інший підрозділ чи взагалі піти зі служби.

На практиці в ряді підрозділів, унаслідок їх територіальної дислокації, що призводить до ізольованості, віддаленості від промислових центрів, розміщення в регіонах з високим рівнем безробіття, працівники не мають іншої альтернативи, крім продовження служби в даному підрозділі, а перехід з підрозділу часто рівнозначний звільненню з МВС. У цих умовах, за незадовільного соціально-психологічного клімату, в підрозділі можливі випадки самогубств серед міліціонерів.

Профілактика суїцидальної поведінки серед працівників ОВС має здійснюватися за наступними напрямками:

1. Проведення заходів з усунення причин і умов, які сприяють виникненню станів соціально-психологічної дезадаптації, що призводять до розвитку суїцидальної поведінки.

2. Розвиток особистості працівника, формування в нього психологічної стійкості до різноманітних стресових ситуацій. Здійснення заходів щодо згуртованості колективу.

3. Своєчасне виявлення суїцидальних тенденцій і дій у працівників, які перебувають в стані соціально-психологічної дезадаптації або в передсуїцидальному періоді. У таких ситуаціях керівників підрозділів, працівників кадрових апаратів, соціально- гуманітарних підрозділів, психологів, медичних працівників повинні насторожувати такі особливості поведінки, як знижений настрій, нехарактерна замкнутість, загальмованість або, навпаки, підвищений рівень спілкування, збудженість.

Слід звертати увагу на збільшення випадків зловживання алкоголем, вживання психотропних, заспокійливих препаратів, зміну ваги (схуднення), скарги на порушення сну (безсоння, сонливість удень). Можливі невмотивовані (чудернацькі) вчинки, висловлювання, загострення таких рис характеру, як безкомпромісність, впертість, нездатність відступати, прагнення до досягнення мети будь-якою ціною, з одночасним підвищенням вразливості, нестійким настроєм.

4. Особливо повинні насторожувати суїцидальні думки, висловлювання, натяки, прямі або символічні прощання з оточуючими, збуджена поведінка або надмірний спокій, які є ознаками гострої суїцидальної кризи. Зафіксувати наявність таких висловлювань дуже складно. Про них, як правило, знають лише найближчі люди, перед якими розвивається конфлікт у передсуїцидальний період і які не завжди повідомляють про них керівництву підрозділу або в медичні заклади.