• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів

7.5. Психологічні основи зміни психічних станів

Постійні стресові ситуації можуть стати причинами виникнення несприятливих психічних станів. Слід зауважити, що психологічний зміст будь-яких станів, навіть несприятливих, - у приведенні психіки людини у відповідність до вимог поточної ситуації діяльності. Однак надмірна тривалість або сила несприятливого стану призводить до дезорганізації діяльності та негативних змін у психіці людини.

Встановлено, що при виникненні стресогенної ситуації людина схильна реагувати типовим для себе чином. У 1970 р. Лазарус увів термін «індивідуальний реактивний стереотип» для характеристики реагування суб´єкта на наявність емоційної напруги (стресу). В емоційному реагуванні виявляється особистість цілком, тому в індивідуальних реактивних стереотипах в різних співвідношеннях виявляються наступні компоненти:

- фізіологічний (зміна артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, шкірно-гальванічної реакції тощо). Низкою дослідників було показано, що при позитивному тоні відчуттів від ситуації фізіологічні зміни в організмі мінімальні, а в суб´єктивно негативних ситуаціях у різних людей фізіологічні реакції суттєво відрізняються;

- імпресивний компонент або переживання (задоволення чи незадоволення від ситуації та більш диференційовані характеристики, якими особистість наділяє ситуація);

- експресивний компонент або поведінка. Характеризується широким спектром зовнішніх проявів психічних станів - від пози та ходи до особливостей міміки. Для більш детального ознайомлення з цим цікавим аспектом емоційного реагування радимо звернутися до праць П. Екмана та В. Фрізена.

Серед типових для працівників ОВС несприятливих психічних станів розглянемо більш детально наступні: тривога, страх, гнів, фрустрація, депресія.

Тривога - стан напруги, неспокою, що відчуває людина в умовах очікування несприятливого розвитку подій, за відсутності реально усвідомленого джерела небезпеки. Виділяють також тривожність як рису особистості, високу емоційну збудливість в ситуації суб´єктивної загрози. Однак експерт у галузі тривоги

Ч. Спілбергер зазначає, що люди схильні відчувати тривогу і в ситуаціях, які зовсім до цього не передбачають, наприклад під впливом спогадів. Погляди дослідників на сутність та функції тривоги досить сильно розрізняються:

- фізіологічний підхід. Тривога (в англ. anxiety - вузький прохід) розуміється як нереалізоване надлишкове фізіологічне збудження, яке можна спостерігати у всіх випадках, коли людина відчуває труднощі з диханням під час будь-якого заблокованого збудження. Дійсно, найбільш інформативними для візуальної діагностики стану тривоги є прояви з боку дихання - його неритмічність, поверховість, видимі спроби людини впорядкувати темп та глибину.

- психологічний підхід. Підкреслюється індикативна роль тривоги: вона з´являється при внутрішньоособистісних конфліктах (представники класичної психоаналітичної школи), усвідомленні невизначеності ситуації (гештальт-терапія), виявляється як умовний рефлекс у відповідь на загрозу (біхевіористична школа), слугує показником розриву між очікуваннями та реальністю та є умовою самореалізації (представники екзистенціальної психології). Детально різні аспекти тривоги розглянуті Р. Меєм.

Тривога переживається як відчуття невпевненості в собі, безсилля перед зовнішніми факторами, перебільшення їх могутності і загрозливого характеру. Спостерігається підвищення поведінкової активності, зміна характеру поведінки, активізація додаткових фізіологічних механізмів адаптації. Наявність адекватного рівня тривожності - необхідна умова для успішної діяльності. Численними дослідженнями було показано, що як високий, так і надмірно низький рівень тривоги негативно впливають на продуктивність праці.

Тривога послаблюється за допомогою механізмів психологічного захисту - витіснення, заміщення, раціоналізації, проекції тощо. З плином часу людина розроблює власні стратегії подолання стресу та тривоги, які на відміну від механізмів психологічного захисту є усвідомлюваними та контрольованими. Існують наступні типові види таких копінг- стратегій: боротьба (конфронтація), дистанціювання або уникнення, самоконтроль, пошук підтримки, прийняття відповідальності та провини, планування вирішення проблеми та позитивна переоцінка.

Страх - це негативно забарвлений емоційний стан, що виникає на основі інстинкту самозахисту як реакція на дійсну або передбачувану загрозу. Страх супроводжується певними мімічними проявами і конкретним переживанням. Причинами страху може бути реальна або уявна небезпека, яка, на відміну від тривоги, завжди є визначеною. А. С. Зобов класифікував чинники виникнення страху:

- реальні, які об´єктивно загрожують здоров´ю та благополуччю особистості;

- уявні, які суб´єктивно сприймаються як загрозливі, хоча реально не є такими;

- чинники, які загрожують авторитету та статусу особистості в групі.

Існує група станів, які внаслідок термінологічної плутанини можна вважати видами страху: боязнь, переляк, побоювання, жах, паніка. На думку П. Екмана, онтогенетично страх найближчий до емоції подиву.

Вплив страху на діяльність неоднозначний. В одних людей страх «паралізує» діяльність (неспокій, дезорганізація поведінки), в інших - навпаки, активізує. Під впливом страху в людини виникають вегетативні прояви (серцебиття, тремтіння м´язів, рясне потовиділення), з´являється своєрідний вираз обличчя.

Подолати страх можна, активізувавши зовнішню поведінку (робити те, що страшно). В службовій діяльності подолання страху, як правило, досягається за рахунок набуття досвіду подолання типових та складних ситуацій, входження у стан психологічної готовності до діяльності.

Гнів - це емоція незадоволеності будь-яким явищем, виражена різко негативним ставленням до нього, спрямована на подолання ситуації, активну протидію негативному чиннику. Поряд із гнівом знаходяться емоції злості, обурення та люті, однак гнів - найбільш «чиста» емоція. Так, Е. Шостром відмічає, що багато з нас виражають обурення, а відчувають насправді образу та біль і намагаються блокувати страх шляхом демонстрації злості. На відміну від цього гнів ми можемо спостерігати вже у немовлят .

Гнівні реакції виявляються в діях, мові, міміці, пантоміміці. За певних обставин стримування гнівних проявів може викликати патологічне підвищення активності вегетативної нервової системи, що виражається в підвищенні тиску, прискоренні сердечного ритму та в інших фізіологічних порушеннях. Регулярне повторення ситуацій, що спричиняють подібні порушення в серцево-судинній та інших системах організму, може призвести до психосоматичних розладів.

Регулювання внутрішніх та зовнішніх проявів гніву залежить від вміння керувати собою, знання норм культурної поведінки. Показано, що гнів породжує гнів, тобто у відповідь на прояв емоції гніву співрозмовником у людини автоматично виявляється та ж сама емоція.

Фрустрація - це психічний стан переживання невдачі, обумовлений неможливістю задоволення деяких потреб, що виникають з появою реальних або нереальних перешкод на шляху до досягнення мети. Виділяють два типи фрустраційного реагування: стенічне (супроводжується гнівом та спрямоване на подолання ситуації) та астенічне (поведінка пасивна, супроводжується розчаруванням або виною).

С. Розенцвейг описав три типи фрустраторів (чинників фрустрації):

- позбавлення, тобто відсутність необхідних засобів для досягнення мети або задоволення потреби. Існують зовнішні (наприклад, відсутність їжі) та внутрішні (наприклад, відсутність впевненості в собі для вчинення необхідної дії) позбавлення;

- втрати, які також бувають зовнішні (наприклад, втрата близької людини) та внутрішні (наприклад, втрата здоров´я);

- конфлікти. Ілюструючи випадок зовнішнього конфлікту, С. Розенцвейг наводить приклад юнака, що кохає жінку, яка залишається вірною своєму чоловікові. Внутрішнім конфліктом є ця ж ситуація для самого юнака - прагнення бути з коханою блокується мораллю та совістю.

Фрустрація може по-різному впливати на професійну діяльність. В одних випадках вона мобілізує її для досягнення мети, збільшує силу мотиву. Однак є ризик, що поведінка в такій ситуації буде мати імпульсивний та нераціональний характер. В інших випадках фрустрація демобілізує людину, вона або відмовляється від досягнення мети, або намагається її досягти шляхом заміщення (у фантазіях мета змінюється на подібну, але більш доступну).

Депресія (від. лат. пригнічення) - стійкий стан зниженого настрою, який характеризується низкою емоційних, мотиваційних, когнітивних та вегетативних розладів. До симптомів депресії МКХ- 10 відносить: відчуття туги, втрата інтересу до повсякденної діяльності, відсутність реакції на позитивні стимули, нездатність переживати задоволення (агідонія), зниження самооцінки, ідеї щодо власної провини, аутоагресія, коливання настрою та його погіршення в ранкові часи, сухість у роті, серцебиття, відчуття тяжкості в грудях, шлунково-кишкові розлади. Виділяють також депресивність як рису особистості, яка певною мірою виявляється в поведінці людини протягом життя.

Існують наступні види депресій:

- велика (психотична) депресія. Характеризується стійким депресивним настроєм протягом тривалого часу, втратою задоволення та інтересу практично до усіх видів діяльності.

Додатково виявляються зниження апетиту та втрати ваги, безсоння або сонливість, швидка втомлюваність, відчуття втрати енергії, думки про смерть та суїцид. Проявляється у двох формах: ажитована (тривожна) та меланхолічна. В першому випадку переважає психомоторне збудження, а в другому - гальмування;

- мала (дистимічна або невротична) депресія, для якої притаманна менша кількість та сила прояву вказаних симптомів;

- соматизована депресія проявляється в соматичній симптоматиці здебільшого з боку шлунково-кишкової та серцево-судинної систем (головний біль, біль у серці, різні алергії, псевдо-астматичні явища тощо), при цьому власне депресивні симптоми відходять на другий план;

- маскована депресія (або депресія «з посмішкою»). Проявляється в іронії та самоіронії, загальному песимізмі, зниженні творчого потенціалу та агідонії. В цьому випадку найбільш високим є ризик суїцидальної поведінки: власне депресивна симптоматика прихована, і людина не отримує належної підтримки оточуючих;

- депресія з нав´язливостями. Спостерігаються нав´язливі ідеї та страхи у хворого щодо наявності у нього небезпечного для життя або смертельного соматичного захворювання в поєднанні із зниженим настроєм різного забарвлення (тривожний, пригнічений, боязкий).

Депресія часто поєднується з тривожним станом, розвивається як його наслідок або, навпаки, передує йому. Тривожність може бути одним із проявів депресивного синдрому та повністю зникає після розв´язання депресивного епізоду. Депресія є наслідком затягнутого стану тривоги, а після панічних приступів іноді спостерігаються нетривалі, однак тяжкі депресивні епізоди.

Для подолання депресії треба дотримуватися деяких правил: не ставити перед собою занадто складних завдань, не залишатися на самоті, збільшити фізичну активність, робити те, що покращує настрій та відповідає вашим інтересам. Якщо такі заходи не сприяють поліпшенню самопочуття і самотужки не вдається впоратися з хронічною депресією, потрібно звернутися за допомогою до консультанта.