Термін «стрес», який набуває нині все більшого поширення як в науці, так і в побуті, вперше був запропонований в XVII ст. англійським ученим Р. Гуком для характеристики об´єктів (наприклад мостів), які витримують навантаження та протидіють йому. Поняття «стрес» в сучасній психології, фізіології та медицині також охоплює уявлення про зв´язок навантаження на складні системи (біологічні, психологічні, соціально-психологічні) та протидію цьому навантаженню.

Відомий канадський дослідник Г. Сельє розглядав стрес як фізіологічний синдром, що складається з сукупності неспецифічно викликаних змін і виникає як загальна відповідь організму на будь-яку пред’явлену йому вимогу або як спроба організму здійснити пристосування до змін умов існування, відновити «нормальний» стан. Характер цього синдрому відносно незалежний від факторів, які його викликають, що дозволяє говорити про загальний адаптаційний синдром.

Серед великої кількості визначень стресу, які є в науковій літературі, відмітимо ще два. Радянський вчений В. О. Ганзен визначав стрес як полідетерміновану інтегральну характеристику особистості, її цілісну реакцію на зовнішні та внутрішні стимули, яка спрямована на досягнення корисного результату. Провідний спеціаліст у галузі стресу Л. О. Кітаєв-Смик запропонував розуміти стрес як неспецифічні фізіологічні та психологічні прояви адаптаційної активності при сильних, екстремальних для людини впливах, які є для неї значущими.

Зокрема, Г. Сельє виділив три стадії протікання стресового процесу (адаптаційного синдрому):

Стадія 1. Тривога. На цій стадії організм стикається з різноманітними екстремальними факторами середовиша й намагається пристосуватися до них. При цьому опір організму спочатку знижується, а потім вмикаються захисні механізми психіки.

Стадія 2. Резистентність (адаптація, опір). На цій стадії відбувається адаптація до нових умов за рахунок напруги функціонуючих систем організму. Спостерігається сильне фізіологічне збудження, стійкий опір дії стресора.

Стадія 3. Виснаження. Якщо стресор продовжує діяти тривалий час, відбувається виснаження ресурсів організму і зрив систем адаптації, знижується опір. Виявляється неспроможність дій захисних систем та зростання порушень узгодженості життєвих функцій.

Дослідники виділяють різні види стресів.

У залежності від наслідків стрес поділяють на негативний (дистрес) та позитивний (еустрес). Еустрес сприяє виникненню бажаного, тобто корисного ефекту (підвищення стійкості організму), а дистрес призводить до негативного ефекту (хвороба або навіть смерть). Позитивним вважається такий стрес, рівень емоційного напруження якого не є загрозливим.

У залежності від причин може бути інформаційний стрес, що виникає в ситуації інформаційного перенавантаження, коли суб´єкт не справляється із завданням, не встигає приймати правильні рішення в потрібному темпі при високій відповідальності за останнє рішення.

В масовій свідомості стрес ототожнюється не з фізіологічною реакцією організму на зовнішні фактори, а скоріше з переживанням несприятливих умов оточення, наприклад із нервовим напруженням, душевним хвилюванням. У зв´язку з цим виникло поняття «психологічний стрес», яке відображає пересічні уявлення про стрес: стан, протилежний спокою та душевній рівновазі, а при надмірному стресі - горе, страждання, потрясіння та інші подібні прояви.

З 1980-х років, коли став очевидним негативний вплив робочих стресів на здоров´я працівників, почали проводитись спеціальні дослідження так званих професійних стресів. Інтерес до вивчення професійного стресу продовжує зростати, оскільки його негативні наслідки впливають не лише на психічне і фізичне здоров´я окремого працівника, але й на організаційне середовище та ефективність діяльності організації в цілому. На думку Н. Є. Водоп´янової, управління робочими стресами, або стрес- менеджмент, є невід´ємною частиною ефективної стратегії управління персоналом організацій. Стрес-менеджмент спрямований на профілактику стресів на робочому місці, розробку та застосування методів нейтралізації або пом´якшення негативних наслідків стресу, розробку технологій швидкого відновлення сил та працездатності персоналу.

Відомо, що оптимальне емоційне збудження сприяє ефективності діяльності, а надоптимальне - її погіршує. Залежність ефективності діяльності від умов оточення описується перевернутою и-подібною кривою, за якою будь-які субмаксимальні вимоги з боку умов або діяльності розглядаються як стресогенні.

Г. Сельє запропонував назву «стресор» для позначення сильних, несприятливих, негативних впливів на організм, які виступають чинниками стресу. Пізніше як синонім цього терміна з´явилось поняття «стрес-фактор».

Види стресорів:

1) фізіологічні - надсильне фізичне навантаження, висока та низька температури, больові стимули, утруднення дихання та інше;

2) психологічні - загроза, небезпека, емоційне перенавантаження тощо.

Стрес-факторами, що впливають на виникнення стану стресу, виступають життєві ситуації, події, які можна систематизувати за інтенсивністю негативного впливу й за часом, необхідним на адаптацію. Відповідно до цього розрізняють:

- повсякденні складнощі, неприємності, труднощі. Час на адаптацію до них складає від кількох хвилин до кількох годин;

- критичні життєві, травматичні події. Час на адаптацію - від кількох тижнів до кількох місяців;

- хронічні стресори - можуть тривати роками.

Виникнення та розвиток стану стресу обумовлюється єдністю переживання та поведінки людини в окремих ситуаціях діяльності протягом часу, тобто специфіка реагування (поведінки) в стресі обумовлюється як об´єктивними особливостями ситуацій діяльності, так і особливостями сприйняття людиною цих ситуацій та ставленням до них.

У науковій літературі як характеристики складної ситуації вказуються: значущість для суб´єкта, неконтрольованість, невизначеність, мала прогнозованість, динамічність, а також недостатня відповідність власних ресурсів вимогам ситуації.

Зокрема, Ф. Є. Василюк запропонував наступну класифікацію стресогенних ситуацій:

- ситуації, які загрожують втратою ресурсів (ситуації загрози);

- ситуації, пов´язані з фактичною втратою ресурсів (ситуації втрати);

- ситуації, в яких відсутнє адекватне відшкодування витрачених ресурсів, коли вклад особистих ресурсів для досягнення бажаного результату значно перевищує отриманий результат.

Ученими були виділені «універсальні ситуації», які є стресогенними для всіх або більшості категорій людей. Так, Дж. Вайтц назвав сім типів таких ситуацій: які потребують прискореної обробки інформації, містять шкідливі стимули навколишнього середовища, усвідомлюваної загрози, порушення фізіологічних функцій (хвороба, безсоння тощо), ізоляція та обмеження волі, груповий тиск та розчарування. На доповнення до цього переліку М. Франкенхойзер додав ситуацію відсутності контролю над подіями, а Р. Лазарус - стресову ситуацію, в якій виникає загроза найважливішим для людини цінностям та цілям.

Правоохоронна діяльність традиційно вважається стресонебезпечною, їй притаманні власні специфічні ситуації діяльності, які виступають стресорами. До числа таких ситуацій у правоохоронній діяльності Л. М. Аболін відносить:

- гостроподійні ситуації (затримка злочинця, збройний опір, слідування, напад, аварійна ситуація, дорожньо-транспортна пригода і т. п.); особливо варто відзначити ситуації застосування працівником ОВС зброї;

- ситуації агресивного вербального протистояння (у тому числі прямі загрози життю й здоров´ю працівника ОВС, спроби шантажу, образа тощо);

- ситуації підвищеного ризику, пов´язані з ухваленням рішення за дефіциту часу; підвищена відповідальність за помилкові рішення;

- службові розслідування, пов´язані, насамперед, із загрозою покарання працівника;

- протистояння й прихована боротьба різних підрозділів правоохоронної системи (відомча ворожнеча);

- внутрішньоколективні конфлікти зі співробітниками; конфлікти з населенням.

Таким чином, до кола стресогенних слід віднести ситуації змінених умов існування та кризові ситуації. До них належать ситуації, в яких з боку діяльності висуваються надмірно високі або низькі вимоги до організму людини (надлишок або нестача навантаження), що призводить до порушення його рівноваги. До стресогенних ситуацій на роботі відносяться ситуації професійного розвитку, кар´єрного просування та оцінки професійної компетентності. Особливу групу стресогенних ситуацій утворюють різні види конфліктних ситуацій.

Під впливом тривалого професійного стресу у працівників розвиваються професійні деструкції. Це негативні наслідки робочих стресів, які поступово накопичуються у вигляді стійких змін структури та змісту професійної діяльності, а також структури особистості працівника. Професійні деструкції негативно впливають на працездатність, задоволеність та результативність праці, міжособистісні відносини працівників. Сукупність проявів професійних деструкцій визначає специфіку різних стрес-синдромів типу «емоційне вигоряння», «синдром хронічної втоми», «тайм-синдром», «синдром самотності» тощо.

Протягом життя людина набуває досвіду подолання стресових ситуацій, і в кожного цей досвід різний. В кінці 1960-х рр. американські соціологи Т. Холмс і Р. Райх досліджували залежність розвитку психічних та фізичних хвороб від стресового досвіду та виявили взаємозалежність між показником «стресонаповненості» життя та вірогідністю захворіти (в тому числі інфекційними захворюваннями або отримати травму). Ці дослідники створили анкету вивчення стресонаповненості життя, яка в 1990-х рр. була дещо оновлена. За допомогою цієї анкети можна оцінити стресонаповненість власного життя.

У графі «Стара оцінка» представлені дані Холмса і Райха, а в графі «Нова оцінка» вказані більш нові дані, отримані Дж. Віткін. Вона вказує, що сума 150 балів за останній рік позначає 50 % вірогідність виникнення будь-якого захворювання на тлі стресу, а при 300 балах цей ризик збільшується до 90 %.

Таблиця 7.1. Анкета вивчення стресонаповненості життя

Життєві події

Нова

оцінка

Стара

оцінка

1

2

3

Смерть чоловіка / дружини

99

100

Розлучення

91

73

Одруження

85

50

Смерть близького родича

84

63

Звільнення з роботи

83

47

Роз´їзд подружжя (без оформлення розлучення)

78

65

Вагітність

78

40

Позбавлення волі

72

63

Власна хвороба або травма

68

53

Вихід на пенсію

68

45

Смерть близької людини

68

37

Зміна фінансового становища сім´ї

61

38

Початок або закінчення роботи чоловіка /

дружини

58

26

Конфлікт з чоловіком / дружиною

57

45

Погіршення стану здоров´я члена сім´ї

56

44

Різдво та Новий рік

56

12

Наближення строку віддачі боргу

55

30

Сексуальні проблеми

53

39

Народження дитини

51

39

Зміна специфіки роботи

51

36

Перехід на іншу роботу

50

39

Значний борг

48

31

Зміна місця проживання

47

20

Підвищення відповідальності на роботі

46

29

Початок або закінчення школи

45

26

Складнощі у відносинах з керівником

45

23

Відмова від особистої звички

44

24

Ускладнення відносин з родичами чоловіка / дружини

43

29

Значні особисті досягнення

38

28

Зміна умов або часу роботи

36

20

Зміна школи

36

20

Незначне порушення закону

30

11

Зміни в харчовому раціоні

29

15

Незначний борг

27

17

Зміна режиму сну

27

16

Зміна розваг

26

19

Зміни в релігійній активності

26

19

Зміни в соціальній активності

26

18

Зміна числа постійних гостей

15

15

 

Психологічна специфіка стресу залежить як від досить сильних зовнішніх впливів на людину, так і від особистішого змісту мети її діяльності, оцінки ситуації. Виходячи з цього, і сама діяльність, і конкретна виробнича ситуація можуть бути не тільки причиною, але й приводом для виникнення стресового стану. Дійсні причини стресу частіше за все приховуються в особистісних особливостях самого суб´єкта трудових відносин: у його світогляді, настановах, стереотипах, сприйнятті, потребах, мотивах і цілях.

Основними причинами виникнення стресу є індивідуальні особливості людини: психологічні, фізіологічні, професійні. Безпосередніми причинами можуть послужити такі події, як конфлікт із керівництвом, дефіцит часу, складнощі завдання, проблемні ситуації у процесі комунікації, наслідком яких є розвиток психічної напруженості й стресу. Найчастіше безпосередні причини пов´язані зі складністю завдання й умовами діяльності.

Фактори, що сприяють розвитку стресу, наведено у табл. 7.2.

Таблиця 7.2. Основні групи стрес-факторів

Г рупи стрес- факторів

Стрес-фактори

1

2

Фактори стресу поза

організацією
  • зміни в суспільстві, економічні й фінансові умови;
  • зміни в особистому житті (сімейні проблеми, старіння, смерть близької людини, народження дитини й т. п.).

Групові фактори стресу
  • відсутність групової згуртованості в колективі;
  • міжособистісні внутрішньогрупові конфлікти.

Фактори стресу, пов’язані з організацією
  • непевність у завтрашньому дні (страх втратити свою роботу через скорочення, неадекватні показники праці, вік та ін.);
  • неможливість впливати на свою роботу (монотонна механічна робота, відповідальність за речі, на які люди не можуть впливати);
  • характер виконуваної роботи (складність розв’язуваних завдань, самостійність у роботі, ступінь відповідальності, умови праці й т. п.);
  • рольовий конфлікт;
  • специфічна організаційна структура (структура організації, що припускає подвійне підпорядкування);
  • стресогенний стиль керівництва (часте використання методів невиправданого тиску й погроз керівником).

До негативних наслідків професійного стресу можна віднести:

- зниження працездатності, погіршення показників роботи (якісних і кількісних);

- зниження адаптаційних можливостей організму (хронічна втома тощо);

- деформації особистості (професійна деформація, емоційне вигоряння тощо).

- фізіологічні проблеми, хвороби адаптації (серцево-судинні захворювання, виразкова хвороба шлунка, гіпертонія та ін.).

Стрес є головним чинником, що впливає на появу або загострення багатьох психосоматичних захворювань. Зв´язок стресогенних факторів і виникнення пов´язаних з ними захворювань докладно розглядається в психосоматичній медицині та психології.

Інколи сам стрес, який виникає внаслідок психотравмуючої події, призводить до розвитку посттравматичного стресового розладу (далі - РТБО). За даними Всесвітньої організації здоров´я, РТБО може виникати після того, як особа:

- стала жертвою сексуального насильства;

- була побита або стала жертвою фізичного насильства в сім´ї;

- стала жертвою жорстокого злочину;

- попала в аварію на транспорті;

- опинилась в зоні природної або техногенної катастрофи;

- опинилась в зоні військових дій або в зоні застосування зброї;

- була вимушена стати біженцем;

- стала очевидцем або учасником будь-якої вказаної події.

Якщо в ході вказаних подій реакція людини виявлялася у вигляді страху, безпорадності або жаху, а самі ці події становлять реальну чи уявну загрозу життю або фізичній цілісності самої людини чи її оточуючих, це дає змогу припускати ймовірність розвитку у неї цього психічного розладу.

РТБО характеризується трьома основними симптомами: повторне переживання - відчуття того, що травма повторюється знову та знову, яке супроводжується нічними кошмарами та нав´язливими спогадами про неї; відмова сприймати реальність - прагнення уникати будь-яких думок, відчуттів та розмов про подію, уникати подій та ситуацій, пов´язаних з нею, відсутність подальших життєвих планів; підвищена збудливість, яка виявляється в підвищеній тривожності, неможливості зосередитись на поточних справах, у розладах сну.

Якщо вказані симптоми з´являються в поведінці людини одразу ж після травми, це є нормальним, однак якщо тривалість симптоматики перевищує місяць і симптоми не зменшуються, чи, навпаки, посилюються, слід звернутися по кваліфіковану допомогу.

Посттравматичні стресові розлади підрозділяються на гострі, хронічні й відстрочені. Гострі РТБВ характеризуються фіксацією на пережитій травмі, зниженою реактивністю, когнітивними й вегетативними порушеннями, зміною настрою, виникають безпосередньо після впливу екстремальних факторів. Гострі РТБО можуть або поступово редукуватися, або перейти в хронічну форму. Відстрочені РТБВ відрізняються від гострих посттравматичних розладів певним періодом безсимптомного перебігу, що може тривати кілька місяців. Для хронічних розладів характерні періодичні раптові напливи яскравих образних спогадів, безсоння, нічні кошмари, приступи паніки, порушення концентрації уваги й «провали» у пам´яті, емоційні порушення (запальність, підвищена дратівливість, гнів, почуття провини та інше).

Внаслідок прихованості ці стани рідко потрапляють до поля зору лікаря й психолога. Однак важливо відзначити, що такі реакції часто залишають після себе постреактивні розлади, які виявляються в підвищеній стомлюваності, слабкості, виснаженості, зниженні працездатності, підвищеній дратівливості. Такі дезадаптивні поведінкові реакції виявляються в міжособистісних відносинах (наростання міжособистісних конфліктів або обмеження сфери контактів аж до аутизації), не властивому раніше халатному ставленні до службових обов´язків, у грубих дисциплінарних порушеннях, зловживанні спиртними напоями. Слід зазначити, що іноді дезадаптивні девіації поведінки працівника - це своєрідна стратегія, спрямована на зменшення впливу стресу. Одним із прикладів такої дезадаптації є вживання спиртних напоїв. У ряді випадків це стає звичною формою реагування з усіма наслідками, що випливають звідси. Підвищена рухова активність осіб з дезадаптивними психічними станами часто супроводжується низькою продуктивністю роботи, імпульсивністю вчинків, невиправданим ризиком, іноді агресивними формами поведінки.