• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів

6.6. Класифікації методів психологічного впливу у правоохоронній діяльності

На сучасному етапі юридична психологія набуває вагомого взаємозв´язку із кримінальною тактикою. Міжпредметні зв´язки цих галузей знань створюють широку перспективу для розробки психологічних основ формування окремих тактичних прийомів, створення схем психологічного впливу в типових ситуаціях проведення окремих слідчих дій. Із визначених напрямків взаємодії цих наук особливий інтерес викликають проблеми психологічного впливу у процесі розслідування. У своїх монографіях В. Є. Коновалова і В. Ю. Шепітько вказують, що зацікавлення вони викликають через дві головні обставини. Перша - визначення моральних параметрів психологічного впливу, його правомірності і допустимості; друга - перспектива і можливість розробки таких прийомів психологічного впливу, які б забезпечили налагодження психологічного контакту, і вибір такої системи прийомів, яка б сприяла одержанню інформації у процесі розслідування, тобто певним чином виконувала б пізнавальну функцію.

Під психологічними методами впливу на особистість у правоохоронній діяльності розуміють способи впливу на психіку правопорушника, потерпілого чи свідка з метою спонукання їх до давання показань із приводу обставин правопорушення.

Питання про класифікацію методів психологічного впливу, які застосовуються у правоохоронній діяльності, на сьогодні ще не достатньо опрацьоване, хоча активно розглядається. Багато авторів обмежуються виділенням і описом декількох груп методів психологічного впливу, які не відображають існуючу ситуацію. Проаналізувавши історію становлення і розвитку методів психологічного впливу на особистість у правоохоронній діяльності, ми дотримуємось висновку про те, що існує дві основні групи методів: вплив через задобрювання, заохочення і вплив за допомогою примусу (погрози, залякування). Ці методи реалізуються багатьма способами і прийомами із використанням різноманітних тактик і стратегій, а це вимагає розробки спеціальної упорядкованої системи класифікації.

Так, А. В. Дулов рекомендує до застосування у професійній діяльності наступні методи: надання інформації, переконання, постановка та варіювання розумових завдань, навіювання.

Метод надання інформації - цілеспрямоване передавання повідомлень про факти, події з метою збагачення іншої людини знаннями та задоволення її допитливості. Сутність методу полягає в тому, що заздалегідь зібрана інформація включає інтелектуальні, емоційні, вольові процеси в особи, на яку здійснюється вплив. Ця інформація обмірковується та переробляється особою, яка сприяє досягненню конкретної, запланованої мети впливу.

Зворотною стороною методу передавання інформації є її приховування. Працівник правоохоронних органів, володіючи даними, що викривають правопорушника, свідка чи потерпілого та свідчать про їхню брехню, не використовує ці знання до певного часу. У перелічених вище осіб складається ілюзія та хибне уявлення про справжню мету слідчого, що, у свою чергу, може породжувати переоцінку своїх можливостей, а також прояви необережності зі свого боку. Протидіюча сторона у цьому випадку стає більш відвертою та вразливою, що допомагає слідчому виявити необхідну інформацію. При використанні цього методу впливу необхідно враховувати такі фактори:

- умови передавання інформації, які повинні забезпечувати концентрацію уваги особистості конкретно на цій інформації;

- способи передавання інформації. Для цього можуть бути використані усна й письмова мови; різноманітні документи, рисунки, схеми, графіки тощо;

- форма передавання інформації. Відомо, що форма передання інформації по-різному збуджує розумову діяльність, тому й використовується для індивідуального впливу на особистість. Інформація може бути передана різними граматичними формами: питальною, стверджувальною, заперечною;

- визначений порядок, швидкість та послідовність надання інформації.

Встановлено, що сила впливу інформації визначається її логічною послідовністю, несподіваністю пред´явлення, роллю у розумових процесах конкретної особи та ставленням до цієї інформації.

Метод передачі інформації тісно пов´язаний з методом переконання. Необхідність взаємодоповнення цих методів завжди виникає у ситуаціях, коли після надання інформації об´єкту впливу в нього наступає стан розгублення. У цьому випадку переконання допомагає прийняттю необхідного рішення. Під переконанням розуміють, з одного боку, різнорівневий вплив на особистість з метою формування у неї окремих якостей та викоренення інших, з другого - спонукання до певної діяльності. Головними складовими переконання є інформування (розповідь), роз´яснення, доказ, спростування та бесіда.

Вплив здійснюється не тільки за допомогою надання позитивної інформації, але й у вигляді питання - розумового завдання. Тоді йдеться про застосування такого методу психологічного впливу, як постановка та варіювання розумових завдань. Головним змістом цього методу є постановка певних завдань з метою спрямування розвитку розумових процесів осіб, на яких працівники правоохоронних органів спрямовують вплив. Вплив здійснюється: 1) засобами визначення завдання (питання); 2) спрямованістю розумових процесів унаслідок визначення та постановки питання; 3) здійсненням допомоги у вирішенні визначеного розумового завдання. За допомогою постановки розумових завдань збуджується процес аналізу своїх вчинків, дій, що є неодмінною умовою для прийняття певних вольових рішень, зміни ставлення до своєї поведінки, дії. Цей метод використовується у разі викриття хибних показань.

Дотепер у юридичній психології та інших науках суперечним залишається питання про можливість застосування протягом розслідування методу навіювання. Такі автори, як А. В. Дулов, О. Р. Ратінов, Ю. В. Чуфаровський, вважають за можливе залучення навіювання до психологічного арсеналу правоохоронців. Навіювання як метод впливу на особистість - це психологічний вплив, що сприймається об´єктом без належного контролю свідомості. Такий вплив засновано на специфічній якості людської психіки в сугестивності, тобто здатності сприймати навіювання. Особливість сугестії виявляється в тому, що вона впливає на поведінку об´єкта впливу непомітно для нього. Безконтрольно проникнувши в психіку, навіювана ідея реалізується у вигляді вчинку. Разом з тим сама людина оцінює свої дії як звичайні і звичні. Для того, щоб застосовувати засоби навіювання, необхідним є вміння виокремлювати людей, сприйнятливих до навіювання, та виявлення стану, в якому результат навіювання буде максимальним. За І. П. Павловим, ефект навіювання полягає в концентрації сильних змін у певній ділянці головного мозку за умови загальмованості інших ділянок головного мозку. Виходячи з цього вчення, модель навіювання виявляється такою: введення спонукальної ідеї на тлі притуплення свідомості і зниження критичності з боку об´єкта. Щоб забезпечити навіювання, «необхідно помістити» особу в специфічний фоновий стан, у якому б вона була глухою до всього, крім слів того, хто навіює.

Дослідники Б. Ф. Водолажський, М. П. Гутерман, М. В. Костицький, Ю. В. Чуфаровський з метою впливу на особистість правопорушника, окрім вищеперелічених, вважають виправданим використання таких методів: рефлексії, прикладу та психологічних «пасток». Вони вказують на те, що ці методи найбільш прийнятні і дієві у практиці розслідування злочинів.

Метод рефлексії - особистий самоаналіз, міркування людини про особисту поведінку та душевний стан. Суттю цього методу є те, що правоохоронець, намагаючись уявити себе на місці правопорушника або іншої зацікавленої особи, аналізує їхні дії та формулює висновки, виходячи зі свого сприйняття ситуації. Цей метод має достатньо високий рівень результативності тоді, коли слідчий володіє необхідною інформацією про особистість право порушника та вчинений ним злочин.

Метод прикладу має на меті збудження думок, бажань об´єкта впливу змінитися та стати в чомусь таким, як його «опонент», тобто слідчий. Таке явище має психологічне підґрунтя, що базується на одній з особливостей психіки людини - особливості наслідування. Тобто під час взаємодії коректні дії слідчого можуть справити дисциплінуючий вплив на супротивну сторону.

Метод психологічних «пасток». У психологічній та юридичній літературі досі з´являються неоднозначні висловлювання щодо допустимості й правомірності такого роду прийомів, проте багато авторів вважають їхнє застосування можливим та доцільним. Ця проблема ускладнена тим, що у поняття «психологічні «пастки» вкладається різний зміст. Так, О. Я. Баєв визначає їх як специфічний науковий експеримент. М. В. Костицький вважає, що цей метод полягає в постановці до підозрюваного, несумлінного свідка чи потерпілого контрольних питань. А. М. Ларін вказує, що використання цих методів базується на неповному чи помилковому уявленні обвинувачуваного про докази, що є в розпорядженні слідчого, і про плани останнього. Тому застосування психологічних «пасток» з боку слідчого повинно бути дуже вибірковим та обережним, таким, що переслідує конкретну мету та не порушує вимоги законодавства.

У своїх працях Ю. В. Чуфаровський також вказує на використання слідчими перелічених вище методів впливу, але, крім цього, він зазначає, що не завжди можна досягти успіху, впливаючи на людину шляхом задобрювання, поданням надії, обіцянням чогось. Часто доводиться вдаватися і до примушування. Однак, підкреслимо, «голе» примушування, ізольоване від переконання, у багатьох випадках шкідливе. Важливо, щоб об´єкт впливу якоюсь мірою усвідомив неминучість вжитих до нього примусових заходів. А досягти цього, як підкреслює автор, можна лише у тому випадку, коли примушуванню передує переконання.

Психологічне примушування виступає як спонукання особи до певної діяльності всупереч її бажанням. Сам факт примушування присутній і при переконанні. Однак тут об´єкт інтересу після проведення з ним роз´яснювальної роботи свідомо, без емоційного натиску з боку працівників ОВС виконує запропоноване. У процесі психологічного примушування об´єкт виконує розпорядження в стані сильного внутрішнього протесту. І тільки зовнішні обставини змушують його коритися. Найважливішою умовою застосування методу примушування є зовнішня передумова. Якщо такої передумови немає, примушування є безглуздим. В умовах професійної діяльності працівників органів досудового розслідування передумовою для психологічного примушування виступає почуття страху, яке у його примітивній формі пов´язане з безумовним оборонним рефлексом і найбільш елементарно виявляється в механізмах інституту самозбереження. Відомо, що страх викликається і підсилюється, коли людина усвідомлює, а іноді й гостро переживає свою слабкість. Слідчий повинен знати цю закономірність і чітко уявляти, що на сильну людину страх впливає мало, до неї досить важко застосовувати примушування. З метою психологічного впливу на цих осіб застосовується метод навіювання. Для людини хитливої страх виступає найсильнішим попередженням. А це означає, що примушування пов´язане не тільки з зовнішніми факторами, а й, безумовно, з внутрішніми, психологічними. У такий спосіб для виникнення в особи, яка нас цікавить, почуття страху, треба, щоб ситуація усвідомлювалася й оцінювалася нею як небезпечна. Тоді вона буде шукати вихід з цієї ситуації, і тільки тоді примушування спрацьовує в потрібному для слідчого напрямку.

У діяльності правоохоронних органів основними прийомами психологічного примушування є заборона, категорична вимога, попередження і погроза.

Заборона припускає гальмуючий вплив на особистість у вигляді заперечення імпульсивних дій та недозволеної поведінки.

Категорична вимога полягає у силі наказу та може бути ефективною тільки у випадку, коли слідчий має певний авторитет перед об´єктом впливу.

Попередження. Слідчий викликає в об´єкта впливу тривогу та на її основі - бажання запобігти негативним для об´єкта впливу наслідкам.

Погроза. її застосування призводить об´єкт впливу до стану напруженого переживання, що породжує почуття страху.

Зокрема, В. Ю. Шепітько класифікує методи психологічного впливу у слідчій діяльності за такими підставами:

- за цільовою спрямованістю (вплив, пов´язаний з діагностикою психічного стану будь-якого учасника процесу; вплив, що сприяє активізації дій окремих учасників кримінального судочинства; вплив, що передбачає зміну поведінки і позиції суб´єкта спілкування; вплив, що має на меті одержання інформації, вплив; якому притаманна виховна спрямованість);

- за засобом здійснення (вербальний або невербальний);

- за інтенсивністю (насиченість емоціями, тривалість тощо);

- за складністю (психологічно слабкий або, навпаки, вплив, що має сильну фіксацію);

- за інформаційно-пізнавальним призначенням (збуджуючий, стимулюючий, примушуючий, коригуючий).

Інший підхід до класифікації методів психологічного впливу пропонують Ю. А. Черненілов, В. В. Юстицький, Л. І. Андрасюк, зокрема:

- за службами, у діяльності яких вони найбільш інтенсивно використовуються. З цієї точки зору різноманітні психологічні методи можна поділити на ті, що застосовуються в основному в діяльності працівників карного розшуку, слідства, служби у справах дитини, системи ВТУ тощо;

- за типовими завданнями, які вирішують працівники ОВС.

Саме тут необхідно виділити прийоми, які застосовуються для вирішення виховних завдань (наприклад, діяльність працівників виправно-трудових колоній), для розкриття і розслідування злочинів (у діяльності оперативних працівників і слідства), у процесі виконання організаційно-управлінських заходів (мають значення для діяльності усіх підрозділів і служб), для використання у засобах масової інформації.

- за позиціями індивіда, на якого чиниться вплив. У цьому випадку в основу класифікації покладено ставлення громадянина до завдання, яке стоїть перед працівником (чи то співробітництво, чи конфронтація). Залежно від характеру взаємовідносин між працівником та об´єктом впливу і обираються відповідні методи;

- за психічним явищем, на яке спрямовано вплив. Виділяються такі методи: методи впливу на мотиваційну сферу особистості; на пізнавально-інтелектуальну сферу особистості; на емоційно-вольову сферу особистості. Подана класифікація особливо необхідна працівникові у випадках, якщо він уже добре знає, на які психологічні особливості особистості йому необхідно впливати.

Аналізуючи наукові джерела, вивчаючи погляди різних авторів на питання класифікації і застосування методів психологічного впливу у професійній діяльності працівників органу досудового розслідування, ми виявили, що кожен із них пропонує свою градацію прийомів і засобів впливу. Ми об´єднали запропоновані класифікації у вигляді упорядкованої структури: відповідно до того, на які психічні явища спрямовано вплив; відповідно до позиції індивіда, на якого спрямовано вплив. Отримана нами структура засобів психологічного впливу на особистість, у залежності від виду взаємодії, відображена у табл. 6.1.

Таблиця 6.1. Засоби психологічного впливу на особистість

Сфера особистості	ВИДИ ВЗАЄМОДІЇ
	Співпраця	Конфронтація та протиборство
Мотиваційна	- позитивне стимулювання; - коректування уявлень про можливий розвиток ситуації в позитивному напрямі	- критика; - коректування уявлень про можливий розвиток подій в негативному напрямі; - негативне узагальнення
Інтелектуально- пізнавальна	- надання допомоги в побудуванні системи уявлень і переконань; - навчання; - стимулювання пізнавальних процесів	- конкретизація уявлень індивіда про ситуацію; - акцентування (підкреслення та посилення) позитивних боків уявлення; - стимулювання мислення; - дезорганізація системи уявлень і переконань; - дезорганізація інтелектуальних процесів шляхом тривалого їхнього перевантаження та створення зниженої здатності до переключення, створення навантаження на розумові процеси
Емоційно- вольова	- схвалення вольових зусиль; - навіювання необхідного стану; - консультування, допомога у самомобілізації	- вербалізація та нейтралізація мотивів; - вольовий наказ; - дезорганізація та демобілізація волі; - психологічний пресинг