Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
5.9. Візуальна психодіагностика осіб із психічними розладами
Шизофренія параноїдального типу. Хворі характеризуються розладом інтелектуальної діяльності, неможливістю зібрати свої думки для послідовного викладу прохання, пропозиції, зауваження. Вони справляють враження розсіяних, нетямущих, захоплених своїми переживаннями людей. Частково або більшою мірою у них втрачений зв´язок з реальністю. Параноїдальне марення у хворих формується на ґрунті реальних подій, тому вони можуть повідомляти і реальні факти. Особливо небезпечні галюцинаторні прояви у хворого. Під впливом вербальних наказів «голосів» хворий може зробити небезпечний вчинок (убивство, насильство, самогубство та ін.). Об´єктивно галюцинації виявляються в тому, що хворий постійно до чогось прислухається, уважно дивиться в одному напрямі, щось сам собі шепоче тощо). Характерні невербальні ознаки:
- статура: малорухлива постать, нерухлива напруженість тіла, втягнута грудна клітка;
- хода: ходульна або шаркаюча, обвисла, короткі малі кроки;
- посадка: «закрита» із зімкнутими ступнями та ногами, ноги спрямовані у напрямку виходу;
- руки: мляво звисають уздовж тіла (9 %), схрещені на грудях (51 %), стискають одна одну (32 %), при малій рухливості рук пальці рухливі, рідше зчеплені, жести рук плавні, акцентують мову, спрямовуються то на співрозмовника, то на своє тіло;
- міміка: радіальні зморшки біля рота та очей («гусячі лапки»), напружене стискання губ, брови підняті, поздовжні та горизонтальні зморшки на лобі, підіймання брів, яке не відповідає змісту бесіди та набуває характеру стереотипій («хвилювання брів»), опущення зовнішніх сторін брів, напруження нижнього повіка та легке підіймання верхнього, посмикування повік. Міміка взагалі знижена, але зберігається залежність від впливу середовища та змінюється під час сторонніх звуків, запитань чи відповідей на них; під дією подразників достатньої кількості та інтенсивності виникає дисоціація між мімікою верхньої та нижньої половин обличчя, а в 17 % випадків ця дисоціація відмічається постійно, без суттєвого навантаження подразниками;
- серед складних фізіономічних виразів переважає міміка тривоги, замислення з підвищеною рухливістю брів;
- проксиміка: дистанція 120-400 см, хворі сідають віддалено чи навпроти столу.
Маніакально-депресивний психоз. При маніакальній фазі хворий характеризується необгрунтовано підвищеним настроєм, оптимізмом, прискоренням мислення і надмірною активністю. Депресія виявляється у вигляді пониження настрою, туги, втрати інтересу до діяльності, у самозвинуваченні, втраті зв´язку із реальним світом. Можуть розвиватися суїцидальні думки. Нерідкі демонстративні спроби самогубства.
Епілепсія. В стані «оглушеності» хворий не становить небезпеки для оточуючих. При смерковій свідомості хворі можуть тікати або виїжджати, здійснювати підпали та інші агресивні дії (убивства, тяжкі тілесні ушкодження тощо). У смерковому стані хворі не орієнтуються у навколишньому середовищі, відповідають неадекватно на поставлене питання, хоча зовні поведінка носить нібито цілеспрямований характер.
Олігофренія у стадії дебільності. Хворого відрізняє незрілість та одноманітність мови, недоступність абстрактних понять. У нього спостерігаються зниження рівня адаптації до соціального середовища і трудової діяльності.
Розлади особистості. З погляду своєчасного розпізнавання небезпеки становлять інтерес афективно-нестійкий, істеричний та мозаїчний типи психопатії. Афективно-нестійкий тип характеризується вибуховістю, психічною напруженістю, владністю, підозрілістю, незлагідністю, злопам´ятністю та образливістю. При істеричному розладі особистості люди в стані емоційного збудження схильні до агресії або суїцидальних вчинків. У разі мозаїчного розладу хворі при стиканні з труднощами виявляють гнів, дратівливість та імпульсивність.
Невербальні компоненти мовлення осіб із психічними захворюваннями:
- тихий голос характерний для хворих неврозами і депресіями;
- гучний голос із високою напруженістю відображає афективну захопленість переживаннями при шизофренії, посттравматичній енцефалопатії;
- хворим наркоманіями властива знижена напруженість при тривалих паузах між словами і тихому голосі;
- у хворих алкоголізмом і в іпохондриків часто зустрічається періодичне прискорення мовлення, однак відмічається згасаючий темп мовлення до кінця бесіди;
- низький тембр голосу корелює з вираженою депресивною симптоматикою;
- інтенсифікація наголосів у дієсловах відмічалася при синдромах марення; при депресіях виявлена тенденція до розтягування голосних у словах; при неврозах відмічається велика кількість мовленнєвих помилок;
- у психічно здорових людей число стереотипних мовленнєвих зворотів максимальне на 6-7 хв контакту; у хворих неврозами - зростає протягом усього контакту; при шизофренії число цих зворотів не міняється.
Взагалі, у практичній діяльності психологам хоча й не часто, але доводиться зіштовхуватися із випадками психічної патології. Безумовно, психічна патологія - зона професійної компетентності психіатрів. Однак є психічні захворювання, при яких хворі доволі довго зберігають адаптивні можливості, продовжують трудову діяльність та навчання, не потрапляючи до поля зору психіатрів. До таких захворювань, зокрема, відносяться шизотипові розлади, питома вага яких серед інших захворювань шизоїдного кола, за даними психіатрів, складає 16,9-38,1 %. Особливість даної психічної патології полягає в тому, що вона є малопрогредієнтним процесом (тобто для неї характерний не чітко виражений, повільний перебіг). У момент дебюту шизофренії хворі не контролюють себе, здатні до неадекватних вчинків і немотивованої агресії. Немало загальновідомих фактів захоплення заручників, розширених суїцидів (коли перед самогубством людина вбиває інших) було здійснено саме такими хворими у стані зміненої свідомості.