Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
5.7. Типологічні особливості людей та їх зовнішні ознаки
Зовнішній вигляд людини - сукупність анатомічних, функціональних та соціальних ознак, доступних конкретно чуттєвому відображенню.
Візуальні вияви зовнішнього вигляду є інструментами об´єктивізації та інтерпретації суб´єкта в пізнанні та спілкуванні, знаряддям розвитку і формування «Я»-концепції людини. Візуальні ознаки зовнішнього вигляду можуть розглядатися і як особистіший феномен, і як комунікативний засіб, і як вид взаємодії людей, а також як предмет соціального пізнання. У структурі соціального пізнання зовнішній вигляд відіграє регуляторну роль, адже від міри точності сприйняття іншої людини залежить рівень успішності організації з ним узгоджених дій.
Аналізуючи зовнішній вигляд загалом, а також стиль одягу, аксесуарів, зачіски зокрема, можна робити доволі точні висновки про рівень матеріальної забезпеченості, приналежності до того чи іншого соціального шару, домінуючий тип рольової поведінки людини, тобто про те, ким вона себе уявляє, яке враження хоче справити на інших. Адже навіть кашкет можна одягти абсолютно по-різному: закинувши на потилицю (демонстрація впевненості, гарного настрою, безшабашності), паралельно бровам (врівноваженість, прагнення до стабільності, передбачуваності), близько або максимально близько до брів (домінування негативних емоцій, намагання надати своєму образу таємничості, приховати істинні мотиви, зануритися у світ власних переживань тощо). Потрібно завжди пам´ятати, що зовнішній вигляд аналізується лише у комплексі. Тобто, на нашому прикладі, виключно за способом одягання кашкета не можна робити висновок про специфіку актуального психічного стану людини, за якою спостерігають.
Обов´язково необхідно враховувати:
- ходу;
- поставу;
- особливості рухів;
- міміку;
- пантоміміку;
- мовлення.
Вивчаючи особливості зовнішнього вигляду людини, фахівцям, насамперед, потрібно акцентувати увагу на наступних моментах:
- нехарактерність зовнішнього вигляду для даної людини. Поява неохайності, недбалості, як правило, свідчить про переживання людиною психотравми та сигналізує про необхідність надання їй психологічної допомоги;
- неохайність, зовнішня занедбаність як особистісна особливість. Є наслідком відсутності в особи стійких навичок охайності, причиною яких можуть бути як зовнішні фактори (недоліки виховання, обмеженість доступу засобів догляду за зовнішнім виглядом), так і внутрішні (нездатність особистості внаслідок психічних особливостей оволодіти навичками особистої гігієни, догляду за власним зовнішнім виглядом взагалі). Останнє, як правило, зустрічається в осіб з тими чи іншими відхиленнями від психічної норми;
- надмірне приділення уваги власному зовнішньому вигляду, особливо у чоловіків віком від 25 років. Може бути проявом педантизму або схильності до самолюбування.
При педантизмі потяг до чистоти й охайності у зовнішньому вигляді набирає чітких ознак нав´язливості. Стежачи за такими людьми, можна спостерігати у них ті чи інші ритуали - наприклад, не виходять з приміщення до тих пір, поки певну кількість разів не проведуть гребінцем по волоссю, не поправлять краватку тощо. Не маючи змоги, через зовнішні обставини, здійснити «ритуал» від початку до кінця, вони переживають психологічний дискомфорт. Поведінка педантів пояснюється наявністю в них епілептоїдного радикалу - акцентуацією особистості за епілептоїдним типом.
Педантам властиві наступні психологічні особливості:
- в´їдливість;
- награна м´якість і єлейність, що межує з афективністю та злобністю, схильністю до тиранізму;
- злопам´ятність (застрягання на негативних емоціях), деталізація та в´язкість (намагаючись врахувати найдрібніші деталі справи, які в дійсності абсолютно не впливають на її хід, такі люди не можуть вирішувати глобальні, комплексні проблеми, використовувати багатоходові комбінації);
- нетерпимість до творчих, швидко мислячих людей.
Нам відомий факт, коли один посадовець із вираженим епілептоїдним радикалом протягом цілого робочого дня, не пояснюючи причини, не підписував своєму підлеглому важливий службовий документ, що підлягав терміновому відправленню. Нещасний виконавчий підлеглий десятки разів перечитував текст, шукав місце, де ж припустився помилки. Нарешті хтось із колег випадково помітив, що у тексті не вистачає крапки! Дійсно, коли він відніс документ на підпис, то побачив, що начальник підписав документ лише після того, як переконався, що крапка на місці. До речі, у цього ж керівника був ритуал, про який добре знали його підлеглі, - він підписував документи лише своєю улюбленою ручкою. Якщо ж цієї ручки не виявлялося під рукою, то документ не підписувався, незважаючи на важливість і терміновість.
Надмірне приділення уваги власному зовнішньому вигляду у дорослому віці, згідно із соціально-культурними нормами нашого суспільства, є природним для жінок. Однак результати особистих спостережень дозволяють зробити висновок, що крайній прояв переймання власним зовнішнім виглядом - нарцисизм (самолюбування, самозакоханість) серед представників чоловічої статі зустрічається не рідше, аніж серед жінок. Не слід недооцінювати вплив нарцисизму на особистість - соціальна активність таких людей має визначені закономірності, неврахування яких може звести нанівець усі зусилля, спрямовані на зав´язування з ними особистісних контактів. Фахівець завжди повинен пам´ятати, що люди, уражені нарцисизмом, є чи не найлегшою здобиччю для маніпуляторів. Це зумовлено їхньою підвищеною піддатливістю до лестощів, завищеною самооцінкою, нездатністю адекватно оцінювати оточуючих.
Особлива категорія «нарцисів»-чоловіків з´явилася після того, як набув популярності бодібілдинг. Наявність у чоловіка значної фізичної сили викликає, безумовно, схвалення. Однак надмірне переймання власними фізичними параметрами нерідко поступово починає набирати негативного відтінку, коли «м´язи нарощуються заради м´язів». Досягненню величини, краси м´язів підпорядковується все: справи, час, кошти, особисті стосунки тощо. їжа вживається виключно згідно з графіком та спеціально підібрана, з урахуванням вмісту білків, калорій і т. ін. Змінюється хода (описано нижче), постава (гордовито розправлена спина, піднесене підборіддя, розставлені руки, притулити до тіла які «не можливо» через «великі м´язи»). Одяг підбирається виходячи з того, наскільки вигідно він підкреслюватиме м´язи. У поведінці з´являється зверхність, у стосунках з людьми, особливо нижчими чи рівними за статусом, домінує менторський тон або поблажливість «сильного». Біля дзеркала такі чоловіки проводять часу не менше (якщо не більше), аніж розхожа кокетка. Окрім усього переліченого, для сучасних «силачів» характерне уберігання себе від побутових фізичних навантажень. Найвірніший прийом при маніпуляції «качками» - похвала їхніх фізичних параметрів, демонстрація «непідробного» захоплення м´язами.
Взагалі, прагнучи налагодити позитивний особистіший контакт із «нарцисами», слід спиратися виключно на компліменти. Однак потрібно зберігати обережність - лестощі мають бути адекватні інтелектуальному рівню «нарциса». Надмірна неприхованість, відкритість можуть насторожити інтелектуала. Зробивши таку помилку, слід обов´язково докласти всіх зусиль, аби розвіяти сумніви, що виникли. Водночас, в інтелектуально нерозвинутого «нарциса» зарозумілий комплімент залишиться непоміченим, а значить, не викличе небажаної реакції.
Психодіагностика за ознаками стигматизації характеру. Стигматизація - належність до певної етнічної групи. Проявляється комплексом визначених рис характеру, схильністю до певної поведінки.
Так, за характером, типом поведінки не складно відрізнити слов´янина від вихідця з Кавказу. Етнопсихологія, основним завданням якої якраз і є вивчення етнічно зумовлених психологічних особливостей людей, на жаль, не достатньо широко представлена у навчальних курсах майбутніх працівників міліції. Відбувається це з багатьох причин, головними з яких, на нашу думку, є як відсутність висококваліфікованих фахівців, які володіють відповідними знаннями, так і складність порушення самого питання з етичної точки зору. Адже у кожної нації є свої специфічні особливості, оцінювання яких представниками інших національностей можна розглядати як зневагу та образу. Поруч з тим надмірна делікатність у вивченні даного питання шкодить справі та є свідченням непрофесіоналізму.
З кожним роком необхідність врахування у службовій діяльності міліціонерів проблеми етнокультурних відмінностей набирає в Україні все більшої актуальності. Не потрібно володіти особливою спостережливістю, аби відмітити процес заповнення базарів і ринків вихідцями із Кавказу. Зміни у світовій геополітичній обстановці призвели до того, що Україною, як місцем для постійного проживання, цікавляться не лише громадяни колишнього СРСР, але й таких країн, як Афганістан, Пакистан, Гана, Сирія, Нігерія, Китай, В´єтнам тощо. Емігранти сповідують різні релігії, по-різному ставляться до держави, яка надала їм і їхнім дітям притулок, можливості для самореалізації. Однак є одна характерна риса, що притаманна практично кожній із новостворених діаспор, - це схильність до формування закритих, із жорсткою ієрархією общин. До психологічних особливостей, які властиві більшості емігрантів, відносяться: рішучість, соціальна активність і підприємливість (пасивні люди зазвичай не здатні на такий рішучий крок, як переїзд у невідому, далеку країну) та підвищена значущість родинних зв´язків, що пояснюється не тільки і не стільки ностальгією за батьківщиною, скільки базуванням бізнесу саме на родинних стосунках.
Візуальну діагностику психічних станів емігрантів проводити доволі важко. Це зумовлюється наявністю мовного бар´єра, значними культурогенними відмінностями у темпі подачі інформації (вихідці з Півдня, наприклад, розмовляють незалежно від ситуації швидше, аніж європейці, вони також більше схильні до емоційно насичених, спонтанних реакцій), смислового навантаження жестів та рухів. Для того, щоб на фаховому рівні здійснювати візуальну діагностику психічних станів іноземців, необхідно володіти не лише теоретичними знаннями щодо їхньої культури та традицій, але й знати їхнє середовище ізсередини.
Психодіагностика за ознаками віросповідання. Релігія може здійснювати значний вплив на формування особистісної концепції людини, тип її соціальної активності, ставлення до різного роду життєвих ситуацій. Водночас, рівень релігійності, здатність організовувати життєдіяльність відповідно до релігійних постулатів багато в чому залежить від базових особистісних властивостей.
Традиційним віросповіданням на Україні є православ´я - одна з ортодоксальних течій християнства. Християнство проповідує любов до ближнього, терпимість, смиренність і всепрощення. Якщо загально характеризувати християнство, - то це миролюбна релігія. Окрім православ´я, на Україні представлена велика кількість інших віросповідань, більшість з яких з´явилися на початку 90-х років ХХ ст. Під час масованої «релігійної експансії» у нашій державі з´явилася низка деструктивних релігійних сект. Умілі маніпулятори людською свідомістю втягують та утримують у сектах своїх жертв, котрі нерідко фактично перебувають у становищі рабів та з часом стають здатними на виконання будь-якої вказівки лідера секти, у тому числі й на скоєння протиправних учинків. Маючи відмінності в ідеологічному відношенні, деструктивні секти практично не відрізняються за способом організації «ловлі душ». Вплив на людей здійснюється за допомогою навіювання та самонавіювання, що здійснюється на фоні психофізичного виснаження. Останнє забезпечується виконанням різного роду ритуалів, голодуванням, суворим дотриманням дієти, бідної на білки та потрібні головному мозку амінокислоти. Слід завжди пам´ятати, що в подібних ситуаціях лише одного професіоналізму маніпуляторів замало - не кожна людина піддасться їхньому впливу. Найбільш піддатливими є люди, схильні до формування надцінних ідей, підвищено навіювані, із слабким типом нервової системи.
Візуально діагностувати членів деструктивних сект можна за наступними ознаками: байдужість до власного зовнішнього вигляду, комфорту, нездоровий колір обличчя (шкіра з жовтувато- сіруватим відтінком, темними плямами під очима), сутулість, відсутність зацікавленості зовнішніми подіями, відторгненість від зовнішнього оточення, замкнутість, зосередженість на власних роздумах, явне пожвавлення під час ведення розмов про значущі, панівні у секті ідеї (наприклад, про велич Марії Деві Христос, про глибину та значущість реріхівського вчення, Космосу, Вищої Істини тощо), видима одержимість у здійсненні сектантських ритуалів (це може бути промовляння якихось алогічних текстів, перевантажених словами-неологізмами, медитація, виражено негативне ставлення до певного виду їжі).
Використання в оперативно-розшуковій діяльності прийомів та методів візуальної психодіагностики є, безперечно, важливим і корисним напрямом психологічного супроводження. Але повний образ об´єкта оперативної уваги за сукупністю його поведінкових форм та наявних психічних станів неможливо скласти без таких логічних складових загальної системи аудіовізуальної психо-діагностики, як аудіодіагностика та візуальна діагностика невербальної поведінки.
Психодіагностика за гендерними відмінностями. Свого часу було виявлено, що жінки, у порівнянні з чоловіками, демонструють багатший набір агресивних, аутоагресивних поведінкових проявів, а також проявів, що відображають тривогу, очікування. Водночас, серед агресивно налаштованих особистостей такої відмінності не спостерігалося.
Спостерігається цікаве протиріччя: з одного боку, у психології вивчаються психологічні особливості особистості взагалі, а не чоловіка чи жінки окремо. З іншого боку, психологи-науковці переконані у безумовності впливу статевих відмінностей на поведінку, однак природа впливу, його наслідки на достатньому науковому рівні не розкриваються. Доволі часто можна зустріти у психологічній літературі, почути у середовищі психологів, що жінки, у порівнянні з чоловіками, більш емоційні, конформні, а чоловіки, навпаки, - більш раціональні, стримані тощо. Найчастіше це пояснюється дією жіночих (естрогенів) і чоловічих (андрогенів) гормонів.
Андрогени (androgena; грецькою andros - чоловік, genes - той, що породжує, викликає) - гормони чоловічих статевих залоз і кори наднирників (тестостерон, андростерон та ін.), що регулюють розвиток чоловічих вторинних статевих ознак.
Естрогени (oestrogena; грецькою oistros - бажання, пристрасть, genes - той, що породжує, викликає) - гормони яєчників, коркової речовини наднирників і плаценти (естрадіол, естріол), що беруть участь у розвитку жіночих статевих органів і вторинних статевих ознак.
Зазначимо, що вплив гормонів на поведінку беззаперечний: загальновідомі наслідки експериментального введення півню курячих гормонів, після чого він почав поводитися, як квочка. Але це зовсім не значить, що жінки апріорі емоційно неврівноважені, а чоловіки - сам прояв нордичного темпераменту! Ендокринологи провели дослідження серед людей і виявили, що зниження рівня андрогенів призводить до підвищеної навіюваності і конформності, а підвищення рівня вмісту тестостерону, андрогенів - до агресивності. Але як у чоловіків, так і в жінок! Адже як у чоловіків є певний рівень жіночих гормонів, так і в жінок - чоловічих. Звісно, рівень вмісту тих чи інших гормонів може визначити лише лікар-фахівець. Однак, на нашу думку, практичним психологам будуть доречні деякі аудіовізуальні ознаки людей, у котрих достатньо виражене продукування гормонів протилежної статі. Для чоловіків це: рідкий волосяний покров або його практична відсутність в ділянках обличчя, грудей, ніг; густе, розкішне волосся на голові; високий заріст волосся на потилиці; високий голос; ожиріння за жіночим типом (рівномірно по тілу розвивається підшкірна жирова клітковина, найбільше жиру відкладається на стегнах, сідницях, плечах); переважання ширини стегон над шириною плечей тощо. Для жінок: рідке (нерідко із залисинами різної величини) волосся на голові; поява волосяного покрову на обличчі, грудях; низький голос; плечі ширші від стегон; ожиріння за чоловічим типом (жирове відкладення в основному на животі, на попереку, на голові).
Стрімкий розвиток фемінізації та соціальні трансформації у сучасному суспільстві вносять зміни у тендерну типологію поведінкових проявів.
Специфіка невербальної поведінки залежить від таких факторів:
- психофізіологічних і фізичних особливостей;
- особливостей особистісного становлення у тому чи іншому мікро- (сім´я) та макросередовищі (соціум);
- змісту «Я»-концепції, специфіки самосприйняття, рівня самооцінки;
- здатності людини до засвоєння та адекватного використання невербальних компонентів спілкування;
- місця невербальних компонентів спілкування у структурі передачі інформації (домінуючого - в особи з обмеженим словниковим запасом чи додаткового - в особи з розвинутими вербальними здібностями);
- соціокультурних традицій країни;
- стилю зовнішнього вигляду;
- професійної приналежності;
- моди;
- особливостей рольової поведінки (образу).
До перелічених факторів ми не включили приналежність до тієї чи іншої статі. Згідно з результатами особистих досліджень і цілеспрямованих спостережень ми дійшли висновку, що з 50 % чоловіків і 50 % жінок, з яких, власне, і складається людство, приблизно по 15 % представників кожної статі є дійсно маскулінними та фемінними, їхня невербальна поведінка, типи реакцій відповідають описаній у літературі «суто чоловічій» та «суто жіночій»; невербальна поведінка, домінуючий тип реагування 15 % чоловіків і 15 % жінок за своєю суттю близькі до описаних в літературі як властиві представникам протилежної статі; 40 % населення є представниками змішаного типу - вони використовують однакові компоненти невербального спілкування (виняток складають хіба що татуювання у засуджених чоловіків і жінок).
Відпустивши довге волосся, чоловік використовує цілу гаму нових жестів, пов´язаних із доглядом за ним (відкидання волосся з чола рухом голови, рухи, необхідні для вкладання волосся, мимовільне погладжування волосся тощо). Точно так і жінка зі зміною стилю одягу на спортивний втрачає багато старих жестів, характерних поз і набуває нових. її рухи стають більш розмашистими та менш манірними, кроки - ширшими і т. д.
Багато чоловіків-митців, наприклад, мають немало, здавалось би, суто жіночих рухів і жестів - від манери тримати бокал, цигарку до рухів стегнами під час ходи. Порівняйте ж їхні ходу та жести із ходою та жестами жінок мулярів, укладальниць асфальту!
Наближаючись зовнішнім виглядом, світоглядною концепцією до жінки, чоловік стає більш манірним і жіночним, використовує фемінну (як прийнято її називати у наукових джерелах) за змістом невербальну поведінку. Дії, вчинки, невербальна поведінка жінок, наближених зовнішнім виглядом, внутрішнім змістом до чоловіків, нерідко стає більш маскулінною, ніж у чоловіків за статтю. Можна сказати, що суто чоловічий чи суто жіночий тип поведінки - це наслідок мудрувань кабінетних теоретиків.