Мовлення є складовою вищої нервової діяльності. За допомогою психодіагностичного аналізу мовлення можна визначити рівень енергетичного потенціалу головного мозку, інтелект людини, її загальнокультурний рівень.

Зокрема, загальмованість мовлення (наявність тривалого латентного періоду між заданим питанням і відповіддю на нього, сповільнений темп передачі інформації), втрата канви бесіди у разі перебивання, плутання слів, підбір слів, широке використання розтягнутих звуків між словами (е-е-е-е) свідчить про низький рівень енергетичного потенціалу, а значить, про швидку втомлюваність, виснажливість нервової системи.

Збіднення мовлення: обмежений словниковий запас, використання стереотипних фраз і слів-паразитів, нездатність чітко дати відповідь на поставлене питання та підібрати необхідні слова для опису подій і фактів, заміна слів невербальними способами спілкування з метою полегшення процесу передачі інформації, вживання жаргонних слів і ненормативної лексики (у примітивних особистостей вони можуть складати 80 % від загального тексту) - свідчить про низький рівень інтелектуального розвитку.

Інтегральним показником інтелекту є наявність і рівень розвитку почуття гумору.

Характеристики мовлення.

Мовлення аналізують за темпом, тоном (гучністю), мелодійністю (поривчастістю), наявністю та особливістю пауз, інтонацією, тембром.

Темп мовлення визначає швидкість протікання психічних процесів і визначається кількістю слів за одиницю часу (1 хв). Нормальний темп мовлення - 60-100 слів/хв; уповільнений темп мовлення - 40-60 слів/хв; значно вповільнений темп мовлення - менше 40 слів/хв; незначно прискорений темп мовлення - 100-120 слів/хв; значно прискорений темп мовлення - більше 120 слів/хв.

Уповільнений темп мовлення є одним із симптомів розумової відсталості.

Загальмованість мовлення (40-60 слів/хв) свідчить про наявність психічної патології або може бути результатом впливу фармакологічних, наркотичних препаратів.

Основний тон або гучність мовлення - сприйняття різниці у фізичній силі проголошуваних звуків, що визначається як суб´єктивно (на слух), так й інструментально.

Інтонація - характеристика мовлення, що об´єднує в собі взаємозв´язок особливостей динаміки спектральних і амплітудно-часових показників у тісному зв´язку із семантикою висловлювань.

Мелодійність мовлення - це плавність і гармонійність спектральної динаміки звукового ряду. Порушення мелодійності мовлення, поява поривчастості (наявність партикулярних перерв у подачі мовлення без синтаксичної обґрунтованості) свідчить про емоційну напруженість, значущість інформації, що передається.

Паузи - наявність перерв у процесі спілкування (як синтаксично обґрунтованих, так і без семантичної наповненості). Важливе значення в оцінці паузи має її тривалість, частота і характер заповнення. За тривалістю розглядають наступну градацію пауз:

- короткі (до 1 с): зумовлені артикуляційними і фізіологічно зумовленими зупинками у ході фонації, відображають синтаксичний стрій висловлювань, пов´язані з дихальним циклом;

- середні (від 1 до 2 с): зумовлені семантично значущими та складно усвідомлюваними переживаннями, астенізованістю (психофізичним виснаженням);

- довгі (від 2 до 4 с): зумовлені афективною патологією (депресивні розлади, раптові і виражені афективні переживання), емоційно-вольовим зниженням, глибокою астенією;

- наддовгі (більше 4 с): їх семантика зумовлена тими ж розладами, що і при довгих паузах, але виражені у більшому ступені.

За показниками голосу можна робити висновки про риси характеру, тип темпераменту, а саме:

- холерикам властивий підвищений темп подачі інформації, швидка зміна тональностей, що нерідко випереджує змістовне навантаження мовлення, їм складно розмовляти притишеною мовою, пошепки, взагалі їхнє мовлення доволі точно відображає актуальні емоції (прискорення подачі інформації відбувається, крім усього іншого, й за рахунок зниження контролю за власними емоціями);

- сангвінікам властивий достатньо швидкий темп подачі інформації, емоційна насиченість мовлення, зміна тональностей без різких перепадів, адекватно сенсу та рівню значущості інформації, що передається;

- флегматикам властивий розмірений, уповільнений темп подачі інформації, відсутність виражених перепадів у тональностях голосу. Тон розмови згладжений, а тому не завжди та не в повній мірі відповідає її значущості для особистості;

- меланхоліки у звичній, комфортній ситуації схильні до швидкого темпу подачі інформації, емоційно забарвленого тону. Однак через вразливість, схильність до застрягання на негативних емоціях при перебуванні у незвичній, неприємній ситуації у тоні голосу меланхоліків з´являється приглушеність, темп подачі інформації збивається.

Тембр мовлення - динаміка спектрального складу звуків висловлювань у часі. Суб´єктивно (без спеціальних апаратних засобів) тембр визначається як низький або високий. У порівнянні зі звичним у стані тривоги чи нервової напруги тембр людей дещо змінюється як за параметром сили, так і за висотою голосу:

- підвищення голосу: ентузіазм, радість, недовіра, острах;

- підвищений, в широкому діапазоні сили та тональності: гнів і страх;

- надмірно високий, пронизливий: стурбованість, демонстрація переживання негативних емоцій;

- м´який і приглушений, з пониженням інтонації до кінця кожної фрази: горе, сум, втома;

- форсування звуку: напруженість, бажання переконати.

Слід зазначити, що високий голос у чоловіків – фізіологічно зумовлена особливість, пов´язана із зниженим рівнем андрогенів або підвищеним рівнем естрогенів. Таким чином, високий голос у співрозмовників чоловічої статі свідчить про високу ймовірність реагування ними за жіночим типом. Аналогічно і низький голос у жінок є свідченням заниження у них рівня естрогенів чи підвищення андрогенів, що виявляється у схильності до реакцій за чоловічим типом.

Загалом, здійснюючи аналіз мови та мовлення, необхідно відмічати наступні ознаки:

- як розставлені логічні наголоси;

- як швидко вимовляються слова;

- як конструюються фрази;

- які є відхилення від мовлення, притаманного співрозмовнику у звичній обстановці (поява невпевненого або неправильного підбору слів, обривання фраз на півслові, зміна слів, поява слів-паразитів, виникнення пауз).

При цьому:

- швидка мова (не у холериків): явна схвильованість або занепокоєність чимось, бажання переконати чи вмовити когось, бесіда про особисті труднощі;

- повільна мова (не у флегматиків): надмірність, втома, пригнічений стан, горе;

- поривчасте мовлення: невпевненість, небажання викладати всі існуючі аргументи, свідчення про вибір тактики дій у ситуації, що склалась;

- поява особливої «гладкої мови» (не у флегматиків): приховування збудження, намагання перевести тон бесіди в інше русло;

- лаконічність і рішучість мови: явна впевненість;

- незвична відсутність мовних пауз: напруженість, схвильованість;

- не звичні для людини надто подовжені паузи: незацікавленість або незгода;

- поява у мовленні пауз, що заповнюються словами- паразитами («ну», «так би мовити...», «е...»): нерішучість, складність у вираженні думок, пошук виходу із ситуації;

- вклинювання у слово, що промовляється, зменшувально- пестливих суфіксів («ясненько», «чудненько» і т. д.): одна із ознак наявності у людини епілептоїдного радикалу;

- незвична скупість у словах чи взагалі раптове замовчання співрозмовника: образа;

- постійне переривання інших: ознака низької культури або напруженість;

- перехід внутрішньої мови у зовнішню («думки вголос»): накопичення невідреагованих емоцій, надмірне хвилювання, сприйняття навколишнього середовища як безпечного.

Достатньо інформативними є невербальні звуки:

- регіт, що не відповідає моменту: напруга;

- постійне покашлювання без ознак захворювання: невпевненість у собі, занепокоєність. У багатьох людей, які не мають досвіду обманювання інших, покашлюванням можуть відмічатися моменти говоріння неправди;

- горлові звуки: намагання викликати у співрозмовника острах, переконати його у власній перевазі.