Ріст, будова скелета людини визначаються генетично та, як і інші фізичні кондиції, зокрема стан здоров´я, загальна краса та гармонійність, розвиненість м´язів, впливають на особистісне становлення, формування світоглядної концепції, а значить, - і на тип поведінки.

Ріст. На даному історичному етапі у нашому соціумі середнім ростом для дорослого чоловіка вважається ріст 170180 см, для жінки - 160-170 см. Навіть якщо доросла людина із вказаними параметрами росту і має якісь думки на кшталт того, що цих сантиметрів могло би бути і більше, то все-одно ці думки не сягають рівня домінуючого переживання, а значить, не впливають визначальним чином на її світосприйняття. Як правило, переживання виникають у випадку, коли ріст людини не сягає нижньої межі середньої норми. При цьому низькорослим чоловікам, у порівнянні з низькорослими жінками, властиве більш гостре відчуття власної недосконалості, неповноцінності, переживання «комплексу Наполеона». Згаданий комплекс давно описаний А. Адлером і абсолютно підкріплений практикою. Названий він на честь імператора Наполеона - людини, котра дуже виразно відповідала психологічному портрету низькорослого чоловіка. Основний сенс «комплексу Наполеона» полягає в тому, що в будь-якому випадку, явно чи приховано, чоловіки переживають власну низькорослість. І ці переживання призводять до появи у них низки психологічних особливостей, основними з яких є: енергійність, жага влади та самоствердження, вразливість, суперництво, злопам´ятність, здатність цілеспрямовано досягати поставленої перед собою мети, використовуючи при цьому широкий арсенал способів і методів. Для них характерне також неприязне ставлення до високорослих чоловіків за досить помітної прихильності до високорослих жінок. У разі неконструктивної особистісної позиції такі чоловіки орієнтовані не на вирішення реальної справи, виробничої, службової проблеми, а на задоволення власного «Я».

Багато хто із високих на зріст (понад 190 см) і фізично розвинутих чоловіків переживає «комплекс Гулівера», описаний свого часу видатним українським ученим О. М. Морозовим.

Суть «комплексу Гулівера» полягає в тому, що «велетні» внутрішньо психологічно не готові докладати зусилля для досягнення мети, бороти труднощі, а тому часто переживають розчарування та є соціально нереалізованими. Відбувається це внаслідок того, що більшість з них не набувають в дитинстві необхідного для соціальної успішності досвіду суперництва, - одного високого росту їм вистачало для того, щоб займати в дитячих, юнацьких колективах гідну статусно-рольову позицію, користуватися прихильністю ровесниць або й жінок старшого віку. Включаючись у доросле життя, де, як правило, перемагає не сильний, а адаптивний і хитрий, вони нерідко виявляються не здатними до внесення коректив у власну світоглядну концепцію. За «Гуліверами» спостерігається схильність до пояснень власних невдач упередженим, несправедливим ставленням інших. Досягнення ж оточуючих вони часто сприймають із заздрістю та готові пояснити їх будь-чим - впливовістю покровителів, везінням, але ні в якому разі не позитивними особистісними якостями (наприклад, наполегливістю, працелюбністю).

«Гулівери» поблажливо ставляться до низькорослих чоловіків, схильні до недооцінювання їх, однак нерідко обирають у дружини низькорослих жінок.

Вага. У ставленні людей до власної зайвої ваги виявлено цікаву закономірність: у випадку, коли зайва вага переважає 50 % від природної (наприклад, при нормі 100 кг людина важить 150 кг і більше), люди, як правило, втрачають критику до свого стану, перестають вважати себе повними та починають називати себе великими.

Серед частини молодих жінок, дівчат, навпаки, зустрічаються випадки гіпертрофованого переживання проблеми власної зайвої ваги. Прагнучи досягти ідеалу, вони доводять себе дієтами і голодуванням до стану фізичного та, разом з тим, психічного виснаження, що його супроводжує. До психологічних особливостей таких дівчат і жінок відносяться: підвищена відповідальність, скрупульозність, цілеспрямованість, схильність до дратівливості та різких перепадів настрою.

Будова скелета тіла. Визначеному типу будови тіла здавна приписувалися різні психологічні особливості. Зокрема, Е. Кречмер розробив типологію будови тіла, що включає в себе астенічний, атлетичний, пікнічний і диспластичний типи. Зовнішній облік названих типів будови тіла характеризується такими даними:

- астенік (від гр. слабий) - худий, тонкий, з безкровною шкірою, вузькими плечима, довгою і плескатою грудною кліткою. Високий на зріст, має витягнуте обличчя, довгий тонкий ніс. Нижні кінцівки довгі та худі. Астенічні жінки за будовою тіла нагадують астеніків-чоловіків, до того ж часто вони не лише худорляві, але й невисокого зросту. Жінки-астеніки схильні до швидкого постаріння;

- атлетик (від гр. боротьба) - має розвинуту мускулатуру, міцну тілобудову, високий або середній зріст, широкий плечовий пояс;

- пікнік (від гр. товстий) - середнього або невисокого зросту, з багатою жировою тканиною, широким тулубом, круглою головою, короткою товстою шиєю, дрібним широким обличчям;

- диспластичний тип - характеризується різними деформаціями будови тіла (наприклад, дуже високим зростом).

Відповідно до виділених типів тілобудови Е. Кречмер розрізняв три типи темпераменту:

Шизотимічний - особи, які мають астенічну будову тіла, замкнуті, схильні до коливань емоцій від роздратування до сухості, не схильні змінювати установки і погляди. Важко пристосовуються до оточення, схильні до абстракцій.

Циклотимічний - особи, які мають пікнічну будову тіла, є повною протилежністю шизотимікам. їхні емоції коливаються між радістю і сумом. Вони легко контактують з оточуючими, реалістичні у поглядах.

Іксотимічний - особи, які мають атлетичну будову тіла, спокійні, не вразливі, стримані у жестах і міміці. Відрізняються невисокою гнучкістю мислення, важко пристосовуються до зміни обстановки, дріб´язкові.

Візуальна діагностика ходи.

Ритмічна хода (напруження та розслаблення змінюються ритмічно, рухи плавно перетікають) свідчить про розслабленість, гарний настрій, готовність до дій, захопленість враженнями.

Ритмічне похитування - зверхність, безтурботність, задоволення.

Рівномірна хода (напружений, прямолінійний тип рухів) - вольова активність, цілеспрямованість.

Порушення у ритмічності (шпортання, заминки) - невпевненість, боязкість, збентеженість.

Хода свідчить також і про темперамент, зацікавленості людини.

Широкі кроки - цілеспрямованість, енергійність, невимушеність. Така хода властива лідерам.

Короткі кроки - обережність, стриманість, пристосування. Хода, властива конформістам (людям із попередньою готовністю до беззаперечної згоди з позицією інших).

Підкреслено широка і повільна хода - бажання виставитися напоказ. Хода, властива демонстрантам.

Розслаблена хода - байдужість, відсутність інтересів, уникання примусу до відповідальності. Нерідко це прояв незрілості, браку самодисципліни. Хода, властива максималістам. Зустрічається як у підлітків, так і в дорослих людей з інфантильною психікою (незрілі особистості).

Розхитування корпуса (при кожному русі поворот вперед то одного, то другого плеча) - зустрічається у людей, які демонструють власні «надзвичайні» фізичні здібності (в дійсності ж вони не стільки можуть, як хочуть показати). Хода, властива чоловікам-демонстрантам, нарцистичним «качкам».

Човгаюча хода з важкими, розпливчастими рухами - в´ялість, повільність, лінь. Хода, властива неорганізованим, розсіяним людям, яким важко дотримуватись зобов´язань, а втім, як і виконання всього іншого, що потребує докладання зусиль.

Повільна хода з опущеною головою, руки схрещені за спиною - вирішення проблем.

Візуальна діагностика статичного положення тіла. Значну інформацію про внутрішній настрій людини дає статичне положення її тіла. При цьому часто повторювана поза повідомляє про стійкі особливості особистості. У зв´язку з тим, що при зміні емоційного стану люди краще контролюють своє обличчя, аніж тіло, нерідко зовсім не міміка, а поза здатна розповісти про істинні переживання індивіда.

Найбільш вірогідні зв´язки положення тіла і психічного стану людини такі:

- руки закладені за спину, голова високо піднята, підборіддя висунуте: почуття впевненості у собі і зверхності над іншими;

- корпус подано вперед, «руки в боки»: упевненість у своїх силах і готовність до активних дій, агресивність, прагнення відстоювати свою позицію до кінця;

- стояння спираючись руками об стіл чи стілець: відчуття неповноти контакту зі співрозмовником;

- руки з розставленими ліктями заведені за голову: усвідомлення зверхності над іншими;

- закладання великих пальців рук за пояс або у прорізи кишень: демонстрація впевненості в собі;

- висування великих пальців із кишень: знак зверхності;

- схрещені кінцівки: скептична захисна установка;

- нахил голови убік: пробудження інтересу;

- нахил голови вниз: негативне ставлення;

- нахил голови назад: знак агресивності;

- сидіння на кінчику стільця: готовність підскочити у будь- який момент, щоб піти, діяти у ситуації, яка склалася, зняти збудження, яке накопичилося, звернути на себе увагу і підключитися до бесіди;

- закидання ноги на ногу із схрещуванням рук на грудях: знак «відключення» від розмови;

- схрещування сидячи гомілок у сидячого: стримування осудливого ставлення, страх чи схвильованість, спроба самоконтролю, негативний захисний стан;

- часта переміна поз, ковзання на стільці, метушливість: внутрішній неспокій, напруженість;

- вставання: сигнал про те, що певне рішення прийняте, бесіда набридла, щось вразило або шокувало;

- зчеплення пальців рук: розчарування і бажання приховати негативне ставлення (чим вище розташовані при цьому руки, тим сильніший негатив);

- кисті рук з´єднані кінчиками пальців, але долоні не доторкаються одна до одної: знак зверхності і впевненості у собі та у своїх словах;

- підтримування голови долонею: нудьга;

- стиснуті у кулак пальці розташовані під щокою, але не служать для опори голови: ознака зацікавленості;

- підпирання великим пальцем підборіддя: знак критичної оцінки;

- охоплення свого бокала двома руками: замаскована нервозність.

Візуальна діагностика жестів. Жести повідомляють про бажання людини та про те, що вона в даний момент відчуває. Звичні для людини жести є свідченням про певні риси її характеру. Зовні одинакові жести у різних людей можуть означати абсолютно несхожі психічні стани, однак спостерігається й однорідність:

- активне жестикулювання: частий компонент позитивних емоцій, який розуміється іншими як висловлювання дружелюбності і зацікавленості. Схильність до активного жестикулювання властиве балагурам. Активне жестикулювання часто використовується маніпуляторами, шахраями - таким чином вони намагаються демонструвати відкритість, щирість;

- надмірне жестикулювання: ознака неспокою або невпевненості;

- стискання кулаків: внутрішнє збудження, агресивність (чим дужче стискаються пальці, тим сильніша сама емоція);

- прикривання рота рукою (або бокалом у руці) у момент розмови: здивування, невпевненість у проголошуваному, нещирість, передача конфіденційного повідомлення, професійне перестраховування від читання по губах;

- торкання до носа чи легке почісування його: невпевненість у повідомлюваній інформації (як особисто, так і партнером), неправда, пошук у дискусії нового контраргументу;

- потирання пальцем повік: нещирість, однак інколи може бути і відчуття підозри та неправди з боку партнера;

- потирання та почісування різних фрагментів голови (лоба, щік, потилиці, вуха): стурбованість, ніяковіння, невпевненість;

- метушливість рук (перебирання чого-небудь, скручування та розкручування авторучки, торкання частин одягу): настороженість, нервозність, зніяковілість;

- пощипування долоні: готовність до агресії;

- покусування нігтів: внутрішній неспокій;

- збирання «ворсинок» з одягу: жест несхвалення;

- відтягування від шиї комірця, що явно заважає: людина підозрює, що інші розпізнали її обман, брак повітря у стані гніву;

- протирання скла окулярів або запихання дужки їх оправи у рот: пауза для обмірковування, прохання зачекати;

- знімання окулярів і кидання їх на стіл: надмірно гостра розмова, важка та неприємна тема;

- гасіння або відкладення цигарки: період максимальної напруги;

- надмірно часте збивання попелу з цигарки: негативний внутрішній стан, нервозність;

- швидкий нахил або повертання голови убік: бажання висловитися;

- постійне відкидання волосся з лоба: неспокій;

- явне намагання опертися на що-небудь або опертися до чого- небудь: відчуття складності і неприємності моменту, нерозуміння того, як викрутитися із обставин, що склалися (ознака підсвідомого пошуку опори, яка підвищує впевненість у собі).