Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
5.1. Поняття та методи візуальної психодіагностики
Для працівників слідчих підрозділів міліції володіння навичками здійснення візуальної психодіагностики стійких особистісних особливостей, психічних станів відноситься до розряду необхідних. Потреба ця зумовлюється, насамперед, специфікою виконання службових обов´язків, яка хоч і відрізняється у працівників різних підрозділів, однак у будь- якому випадку передбачає тісну взаємодію з різними категоріями громадян.
Візуальна психодіагностика - це визначення істинного (а саме він відображається на невербальному рівні), а не показного (який, як правило, демонструють на вербальному рівні) психічного стану особи, котра становить оперативний інтерес.
Використовуючи знання про значення невербальної поведінки, працівники слідчих підрозділів міліції зможуть більш професійно відстежувати дії правопорушників, нещирих свідків, професійних маніпуляторів свідомістю людей - шахраїв. Однак виключно цим не обмежується сфера застосування знань з аудіовізуальної діагностики: орієнтуючись у тому, як сприймаються та розуміються співрозмовником ті чи інші пози, жести, міміка, працівник міліції може моделювати власну невербальну поведінку, а значить - впливати на співрозмовників більш ефективно.
Смислове навантаження жестів, поз, міміки у представників різних суспільств може значно відрізнятися. А тому не варто сліпо, без врахування вітчизняних етнопсихологічних особливостей, використовувати здобутки зарубіжних авторів.
Специфічність візуальної діагностики полягає в тому, що нею, у тій чи іншій мірі, внаслідок накопичення певного досвіду спілкування та взаємодії володіють усі люди. У залежності від рівня розвитку уваги, пам´яті, інтуїції, емпатії люди мають і різний рівень здатності до здійснення аудіовізуальної діагностики. Велике значення має й сфера діяльності - так, люди, які працюють у системі «людина - людина», як правило, більш точні у візуальному діагностуванні. Однак це побутовий рівень. Під час здійснення професійної візуальної психодіагностики необхідно спиратися не лише на власний досвід і досвід колег, а на об´єктивно існуючі, науково обґрунтовані закономірності функціонування людського організму, психіки та психології особистості.
Найдоступніший і найбільш широко застосовний шлях отримання психологічної інформації про людину, яка становить професійний інтерес для працівника органів внутрішніх справ, - шлях спостереження за нею, спостереження збоку, в ході розмови, під час професійного контакту.
Спостереження - сприйняття певного явища з метою виявлення його ознак без активного включення у процес. Воно обслуговує вирішення конкретних завдань і призначене для вивчення психологічних особливостей людей, з якими професіоналу-правоохоронцю доводиться мати справу.
Його значущість - у широкій доступності та оперативності (можливості швидко одержати хоч якусь інформацію про психологічні особливості людини). Результат залежить від самого працівника ОВС, його бажання і його професіоналізму.
Психологічне спостереження реалізується за допомогою спеціальних психологічних прийомів, що відповідають його призначенню. Його реалізація вимагає наявності у професіонала особливої стійкої внутрішньої установки на психологічне спостереження, наявності певних психологічних знань, а також підвищеної психологічної чутливості (чутливості до зовнішніх проявів психології людини). Всі ці компоненти взаємозв´язані. Саме застосування прийомів психологічного спостереження потребує актуальної установки, а саме наявності бажання та прагнення працівника ОВС використовувати їх. Зворотний бік цього процесу - практика використання прийомів розвиває та укріплює установку і психологічну чутливість, виникає професійна звичка, формуються відповідні навики і вміння, накопичується досвід, удосконалюються знання.
Психологічне спостереження дає інформацію про людину, проте переоцінювати її достовірність не слід. Людина як об´єкт психологічного спостереження вельми складна і неоднозначна. Багато що в ній містить психологічну інформацію: як увійшла до кімнати, як підійшла, сіла, куди склала руки, яку фразу і чому вимовила, чому на одному питанні затрималась, інше - обійшла, чому опустила очі, на кого і в який момент подивилась і багато що інше. Все це складає мову зовнішніх проявів психології людини. Ця мова скаже професіоналу більше, ніж людина сама про себе.
Науковцями доведено, що інформації, яка передається вербальним способом, належить доволі незначна частка - лише близько 7 %. Переважна більшість інформації сприймається у вигляді невербальних знаків спілкування.
У міжособистісній взаємодії класично виділяється три візуально-комунікативні системи:
- габітус (фізичний вигляд, анатомічні особливості обличчя, інших частин тіла, конституція тощо);
- соціальне оформлення зовнішності (одяг, взуття, прикраси, зачіска, аксесуари, окуляри тощо);
- будь-які значущі рухи або кінетика (міміка, жести, хода, пози).
Будучи зовнішніми характеристиками людини, усі три перелічені системи стають предметом інтерпретації в міжособистісному спілкуванні як єдиний «візуальний текст спілкування».
Читання візуальних текстів має низку особливостей.
Зчитування знаків. На відміну від мови, яка передбачає послідовний аналіз лінгвістичних елементів, зчитування невербальних компонентів відбувається одночасно з різних систем (міміка, пантоміміка, візуальна взаємодія, організація простору спілкування, жестикуляція, тактильний контакт, зовнішній вигляд).
Усвідомленість. Значення візуальних компонентів спілкування усвідомлюються особистістю інтуїтивно і можуть бути по-різному представлені у свідомості (зокрема, добре усвідомленими, мало усвідомленими і неусвідомленими). Найбільш усвідомленими є мімічні знаки, потім - жестикуляція, і менш за все - рухи тіла та ніг. Усвідомленість підвищується у процесі набуття досвіду читання.
Зміст. Невербальні тексти містять три головні системи інформації: комунікативну, рефлексивну та особистісну. Щоб активно та адекватно розуміти візуально-комунікативні знаки, необхідно володіти тими з них, що прийняті у даному соціальному середовищі.
Процес і операція читання. Специфічність читання та інтерпретації невербальних текстів полягає в тому, що воно відбувається в режимі реального часу («тут і тепер»), якщо не ведеться відеозапис, то не можливо повернутися до пройденого тексту. Це зумовлює потребу швидкісної інтерпретації тексту. А тому, щоб досягти максимальної ефективності, необхідно орієнтуватися в особистості (інтерпретувати невербальні знаки, враховуючи особистісні особливості співрозмовника), здійснювати структурування та переструктурування інформації. Операції згортання та розгортання практично відірвані від процесів читання і здійснюються за необхідності дещо пізніше з опорою на образи пам´яті.
На процес інтерпретації невербальних текстів впливає і загальний контекст спілкування. Будь-яке розуміння є співвідношенням наявного тексту з іншими текстами.
Окремий невербальний компонент несе своє смислове навантаження залежно від конкретної ситуації спілкування: певний кінетичний засіб може відігравати домінуючу, додаткову чи незначну роль у комунікації.
Сучасні дослідження показують, що виразні рухи мають свою «спеціалізацію»: рухи рук і ніг передають оцінний чинник (установки, емоції); рухи ніг і пози - інформацію про інтенсивність, силу та активність; жести - емоційні стани та інтелектуально-вольові процеси особистості; міміка є індикатором емоційних станів, інтелектуально-вольових процесів, якостей і стосунків особистості; погляд і поза - аналогічні спеціалізації міміки плюс відбивають статусно-рольові взаємовідносини; хода - дії, емоційний стан.
Співвідношення з мовою. За даними більшості вітчизняних і зарубіжних дослідників, невербальні і вербальні канали спілкування мають паритетні засади. Проте є й протилежні погляди, наприклад, згідно з О. А. Петровою (1999 р.) візуальні знаки можуть ставати домінуючим засобом спілкування, який визначає розуміння смислу ситуації. Результати проведених нею досліджень свідчать про те, що смисл візуальних компонентів спілкування активно взаємодіє із семантикою мови. У ситуаціях супроводу слова жестом неадекватного змісту значення жесту або рівнозначне, або ж взагалі визначає результат інтерпретації. Такі ситуації було запропоновано називати випадками зворотного співвідношення невербальної (візуальної) та вербальної знакових систем, де жест, а не слово, постає основним носієм інформації.