Професійно-психологічна підготовка працівників слідчих підрозділів
4.1. Поняття, структура та функції спілкування
Комунікативна компетентність Ефективне вирішення професійних завдань у процесі виконання слідчими оперативно-службової діяльності потребує наявності у них психологічних знань, вмінь та навичок, а також розвинених професійно важливих рис особистості. Однією з інтегральних особистісних характеристик, що відбиває рівень професіоналізму слідчого, є його комунікативна компетентність, тобто вміння грамотно та ефективно спілкуватися, насамперед, з об´єктом службової діяльності.
Для працівників слідчих підрозділів спілкування є основним інструментом під час виконання функціональних обов´язків, основним засобом реалізації всіх сторін слідчої діяльності: пошукової, комунікативної, посвідчувальної, організаційної, реконструктивної, соціальної. Спілкування слідчого протікає насамперед у межах виконання різноманітних слідчих дій: допиту, одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, обшуку тощо. І це не просто розмова слідчого з іншою людиною, це такий акт поведінки, який здійснюється для вирішення слідчим певних професійних завдань. Професійні особливості такого спілкування визначаються:
- результатом, який повинен бути досягнутим (дача показань, встановлення істини, зміна поведінки громадянина та ін.);
- протіканням його в режимі права і правовідносин;
- контактом з непростими людьми;
- обстановкою напруженості, конфліктності, протиборства.
Саме тому працівникам слідчих підрозділів необхідно знати як загальні закономірності спілкування, так і особливості їх прояву в конкретних умовах, конкретні психотехнології і психотехніки спілкування, тобто бути комунікативно компетентними.
Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією пізнавального або афективно- оцінного характеру, а також у сприйнятті й розумінні партнерами один одного.
Спілкування - це суб´єкт-суб´єктний процес, де кожний учасник передбачає активність також і свого партнера (він не може розглядати його як якийсь об´єкт). Спрямовуючи інформацію іншій людині, ми обов´язково враховуємо її мотиви, цілі, установки (крім аналізу своїх власних цілей, мотивів, установок). Більше того, інформація повинна бути не просто прийнята партнером по спілкуванню, але й зрозуміла, осмислена. А у професійній діяльності слідчого спілкування обов´язково передбачає психологічний вплив і протистояння впливу, проводження своєї лінії поведінки, відстоювання своїх інтересів. Успіх спілкування забезпечується умінням ініціатора спілкування - слідчого - взяти все це до уваги, використати для вирішення професійних завдань.
Суб´єктами спілкування можуть виступати як окрема людина, так і група людей. Людина, яка передає інформацію, називається комунікатором, людина, яка отримує її, - реципієнтом. У процесі спілкування його учасники обмінюються не тільки своїми фізичними діями або продуктами, результатами праці, але й думками, намірами, ідеями, переживаннями й т. п.
У спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета і засоби. Мета спілкування відповідає на запитання «Заради чого людина вступає у спілкування?». Зміст спілкування - це інформація, яка у міжіндивідуальних контактах передається від одного суб´єкта іншому. Засоби спілкування - це способи кодування, передачі, переробки й розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від одного суб´єкта до іншого.
Спілкування - одна із основних сфер людського життя, яка має різноманітні види і форми. Спілкування може бути опосередкованим і безпосереднім, діалогічним і монологічним, конфліктним і дружнім.
Функції спілкування різноманітні - відповідно до широкого кола практичних завдань, що вирішуються в ході спілкування. Функції спілкування можна розглядати на різних рівнях:
- оцінюючи спілкування як важливий чинник розвитку психіки;
- на рівні життєдіяльності конкретної людини;
- на рівні вирішення конкретної ситуації взаємодії.
У масштабах життєдіяльності людини спілкування є, по- перше, головною умовою її виживання, по-друге, забезпечує реалізацію функцій навчання, виховання і розвитку особистості. Дитя, ізольоване від товариства людей, не може опанувати механізми людської поведінки, пізнання, сукупний досвід людства.
Кажучи про спілкування на рівні конкретних людей і конкретних ситуацій, можна виділити три основні функції спілкування:
1. Інформаційно-комунікативна функція реалізується як передача і прийом інформації: повідомлень, знань, думок, задумів, рішень (від людини - до людини, від покоління - до покоління, від культури - до культури і т. д.).
2. Регулятивно-комунікативна функція «управляє» процесом спілкування, в ході якого уточнюються або формуються цілі, мотиви, орієнтири майбутньої спільної або індивідуальної діяльності. Ця функція постійно підтримує зворотний зв´язок висловів співбесідників.
3. Афективно-комунікативна функція виявляється як створення комплексу відчуттів і психічних станів кожного партнера в ході спілкування.
Є й інші підходи до виділення функцій спілкування. Зокрема, М. Р. Бітянова виділяє наступні функції:
- спілкування - форма існування та прояву людської сутності;
- спілкування виконує у колективній діяльності комунікативно-зв´язуючу роль;
- спілкування - важлива життєва потреба людини, умова її благополучного індивідуального існування;
- спілкування відіграє психотерапевтичну, підтверджувальну роль у житті людини будь-якого віку.
Аналізуючи роль спілкування у житті людини, В. Г. Крисько виділяє його прагматичну, формувальну, підтверджувальну, міжособистісну та внутрішньоособистісну функції.
Всі функції у спілкуванні виявляються у своїй єдності, одночасно. Завдяки цьому активізуються душевні (емоційні) та інтелектуальні сили співбесідників, а спілкування перетворюється на подію особистого життя людей.
У соціально-психологічній літературі використовується поняття «ділове спілкування», спрямоване на забезпечення переговорів, ведення нарад і офіційного листування, на високу ефективність публічних виступів. У конкретній професійній галузі ділове спілкування має свою специфіку й називається професійним, а іноді службовим, посадовим, статутним.
Ділове спілкування - це вид спілкування, що є нормативно схваленим, жорстко регламентованим і функціонуючим в якій- небудь сфері для вирішення певних завдань. Ділове спілкування - це диктальне спілкування, що служить засобом організації й оптимізації того чи іншого виду предметної діяльності: виробничої, наукової, комерційної і т. п.
Діловому спілкуванню властиві певні ознаки. Зокрема, воно:
- є строго цілеспрямованим;
- регламентоване нормативними документами (положеннями, наказами, статутами);
- носить функціонально-рольовий характер, обумовлений необхідністю дотримання етикету церемоній, процедур, що виражається у певних правилах «гри», офіційному одязі, професійній лексиці, кастовості, замкнутості, спілкуванні в рамках певних кіл та інших елементах;
- є позиційно оформленим, ієрархічним, субординаційним, що відбивається в позиціях «над» і «під»;
- основне завдання - продуктивне співробітництво;
- виявляється в певних формах спілкування, стилі;
- атрибутивне (проходить у спеціальних приміщеннях, просторово оформлене, припускає відповідне середовище, меблі, оргтехніку, освітлення), що створює оптимальну з погляду психології обстановку.
Партнер у діловому спілкуванні завжди виступає як особистість, значуща для суб´єкта.
Професійне спілкування працівників ОВС - це різновид спеціально організованої взаємодії людей (керівників і підлеглих; працівників, рівних за посадовим становищем; працівників і громадян; працівників і правопорушників), змістом якого є пізнання, обмін інформацією і вплив учасників комунікативного процесу один на одного з метою вирішення правоохоронних завдань.
Стосовно професійного спілкування слідчого можна сказати, що воно протікає як контакт:
- ситуаційно-діловий, здійснюваний для вирішення певного слідчого завдання. Цілі, завдання, обстановка роблять психологічний вплив на його протікання і результат;
- юридичний, в ході якого виникають правовідносини, що визначають порядок реалізації своїх прав і обов´язків. З боку слідчого воно протікає строго в режимі дотримання встановлених норм, що розуміє і його партнер по спілкуванню, і це теж позначається на їх психології і спілкуванні;
- статусно-рольовий - це не спілкування двох друзів, що розмовляють як рівний з рівним, коли можна говорити все. І юрист, і громадянин усвідомлюють відмінності позицій в ситуації, яка спонукала їх до спілкування;
- пізнавально-оцінний - люди, які вступили в контакт, уважно приглядаються один до одного і залежно від його результатів вирішують, що і як говорити, а що не говорити;
- міжособистісний, багато в чому індивідуалізований. Розмовляють не звукові пристрої, а особи, котрі певним чином ставляться одна до одної, схильні до симпатій і антипатій, взаєморозуміння і ворожнечі, які намагаються вплинути одна на одну і використовують для цього всі засоби спілкування;
- інформаційний.
Не викликає сумніву, що до спілкування слідчому треба ставитися зі всією психологічністю, на яку здатний юрист. Йому слід навмисно переводити свої роздуми про способи спілкування і подолання його труднощів у площину психологічних міркувань, оцінок, порівнянь, виборів, намірів і засобів їх реалізації.
У свою чергу, це вимагає виявлення турботи про:
- ділову атмосферу спілкування;
- позицію, лінію поведінки і тактику юриста, що сприяє вирішенню завдань;
- вибір і створення психологічно доцільних умов спілкування;
- створення психологічної атмосфери спілкування, що відповідає вирішенню завдань;
- вивчення співбесідника та індивідуалізацію спілкування з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей і психічних станів;
- вибір таких засобів і способів психологічного впливу, що відповідають вимогам законності і вирішуваному завданню.
Психологічний аналіз спілкування доцільно проводити за його структурними компонентами (сторонами). Зокрема, структуру спілкування, в тому числі професійного, можна охарактеризувати шляхом виділення в ньому трьох взаємозв´язаних сторін: перцептивної, комунікативної та інтерактивної.
Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння - це спілкування як сприйняття людьми один одного.
Комунікативна сторона спілкування полягає в обміні інформацією між суб´єктами, які спілкуються, - це спілкування як обмін інформацією.
Інтерактивна сторона спілкування полягає в обміні не лише знаннями, ідеями, але й діями - це спілкування як взаємодія.
Всі зазначені сторони спілкування виділяються в умовах безпосереднього контакту між людьми. У реальній дійсності кожна з цих сторін не існує ізольовано від двох інших, і виділення їх можливе лише для наукового аналізу.
Аналіз структури професійного спілкування працівників слідчих підрозділів та його динаміки дозволяє виділити чотири основні етапи:
1) психологічне «читання» особливостей поведінки, зовнішнього вигляду, використання наявної інформації про конкретну людину й складання первинного психологічного портрета взаємодіючої особи;
2) пошук психологічних передумов ефективності спілкування й створення сприятливих умов для міжособистісного контакту;
3) взаємодія і вплив у процесі професійного спілкування на інших осіб з боку працівника слідчих підрозділів з метою вирішення слідчих завдань;
4) оцінка результатів конкретного акту спілкування, планування змісту і процесу подальших контактів з певними особами.
Що стосується поняття «комунікативна компетентність», є різні підходи до його визначення. Найчастіше для розкриття сутності та структури цього явища використовують наступні категорії:
- здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми;
- вміння людини організовувати «міжособистісний простір» у процесі спілкування з людьми, керувати процесами спілкування;
- здатність людини брати на себе та виконувати різні соціальні ролі, вільне володіння вербальними і невербальними засобами спілкування;
- вміння давати соціально-психологічний прогноз комунікативної ситуації, у якій має бути спілкування;
- здатність демонструвати знання комунікативної поведінки, соціально доцільної в певній ситуації;
- здатність керувати так званими «процедурними» аспектами комунікації для її плавного протікання (це стосовно професійного спілкування) та інші.
У цілому поняття «комунікативна компетентність» відбиває вміння людини психологічно грамотно й ефективно спілкуватися.
Слід зазначити, що формування та розвиток комунікативної компетентності і комунікативної культури працівників ОВС є одним з основних завдань їх професійно-психологічної підготовки (наказ МВС України від 13.04.2012 № 318).