Навіть при поверховому знайомстві з професією слідчого у вічі впадає те, що ця діяльність, перш за все, пізнавальна. Безумовно, що слідчий завжди дослідник. Тому цілком зрозуміло, що для успішного здійснення процесу розслідування вимагається низка високорозвинених інтелектуальних якостей.
Якщо звернутися до кримінально-процесуальної і криміналістичної літератури, можна побачити, що багато авторів, відзначаючи професійно важливі якості слідчого, обов´язково вказують на інтелектуальні властивості. Зокрема, підкреслюється значення таких якостей, як високорозвинена творча уява, гостра спостережливість, відмінна пам´ять, уміння логічно мислити, швидке орієнтування, кмітливість, чіткість мислення, гнучкість, критичність розуму.
Багато працівників слідчих підрозділів відзначають, що слідчий має володіти творчим мисленням, багатою уявою, спостережливістю, високим загальним рівнем розвитку.
Наявність тих чи інших інтелектуальних якостей в особистості визначається тим, яким переважаючим видом мислення вона володіє. Якість розуму - похідна від виду мислення, в свою чергу залежного від типу інтелектуальних завдань, які в переважній більшості випадків доводиться вирішувати особистості у своїй професійній діяльності. Чи може обмежитися або вичерпатися процес розслідування одним дискурсивним (понятійно-логічним) мисленням?
Дискурсивне мислення продуктивно працює в чітко обмеженій області, коли добре відомо, що вимагається доказати, і зібраний необхідний для логічної обробки матеріал. При цьому рух думки йде від установлених фактів, відомих передумов до очікуваного, доказуваного положення, яке виникло раніше, набравши форми гіпотези (версії). Однак сам процес народження гіпотези (версії) і збір необхідної для її виникнення інформації (фактичних даних) здійснюється засобом інших психологічних механізмів інтелектуальної діяльності, котрі лежать в основі творчого пошуку.
Процес розслідування злочинів - творча діяльність, творчий пошук. Необхідність здійснення творчого пошуку в житті виникає перед людиною в разі зіткнення її з такою ситуацією, коли виявляється конфлікт між умовами і вимогами якої-небудь діяльності. Така ситуація називається проблемною ситуацією. Слідчому, як правило, доводиться мати справу саме з такого роду ситуаціями.
У ході розслідування можуть виникати різні завдання. Залежно від характеру завдань, що зустрічаються слідчому, і наявності у нього певного досвіду стосовно цих завдань слідчий має справу з простими і творчими завданнями.
Прості завдання - це такі, в яких слідчий, спираючись на різні види досвіду, володіючи певними формулами, схемами чи, як кажуть, алгоритмами рішення, впізнає у виниклій ситуації одну зі схем рішення, якими він володіє. При розслідуванні таким шляхом з´ясовуються лише окремі особисті питання. Так, наприклад, простим завданням є встановлення причини смерті знайденого на місці злочину трупа. Творчі завдання постають перед слідчим при вирішенні ним проблемної ситуації. Рішення тут, як зазначалось, полягає в тому, що на основі аналізу умов завдання спеціально для даного випадку створюється нова схема дії.
Залежно від переважання сфери діяльності, в якій виникають проблеми, і від цілей цієї діяльності можна в загальному вигляді розділити завдання на теоретичні й практичні.
Цілком очевидно, що перед слідчим постає суто практичне завдання - розслідування конкретної кримінальної справи. Звідси переважаючим видом мислення слідчого є так зване практичне мислення, яке, будучи різновидом творчого мислення, має складну структуру.
Порівнюючи діяльність теоретика й практика, Б. М. Теплов писав: «Робота практичного розуму безпосередньо вплетена в практичну діяльність і піддається безперервному випробуванню практикою, тоді як робота теоретичного розуму зазвичай піддається практичній перевірці лише в своїх кінцевих результатах. Звідси та своєрідна «відповідальність», яка властива практичному мисленню... Вчений-теоретик може висувати різного роду робочі гіпотези, випробовувати їх, інколи протягом тривалого строку, відкидати ті, які себе не виправдовують, замінювати їх іншими і т. д. Можливості користуватися гіпотезами у практика незрівнянно більш обмежені, оскільки перевірятися ці гіпотези повинні не в спеціальних експериментах, а самим життям, і, що особливо важливо, практичний працівник далеко не завжди має час для такого роду перевірок. Жорсткі умови часу - одна з найбільш характерних особливостей роботи практичного розуму».
Останнім часом у психологічній літературі все частіше згадується так зване оперативне мислення. Саме поняття «оперативне» вживається при цьому у трьох смислах. По-перше, оперативною можна назвати діяльність, що складається з операцій, по-друге, - діяльність, яка швидко протікає, і, нарешті, якщо мати на увазі, що латинське слово opera означає труд, то оперативним мисленням можна назвати мислення, безпосередньо вплетене в трудову діяльність людини. В цьому смислі і мислення слідчого можна вважати оперативним, таким, що має складну структуру.
Основними типами завдань, які вирішує слідчий, є прості й творчі (причому творчі переважають); залежно від характеру цілей, що постають перед слідчим, переважають практичні завдання, а основним видом мислення є практичне (оперативне).
Слід також зауважити, що мислення слідчого характеризується ретроспективністю, оскільки досліджувана подія злочину на момент розслідування завжди перебуває в минулому; рефлексивністю, тобто інтелектуальною діяльністю, пов´язаною з аналізом власних розмірковувань, висновків і дій та одночасною імітацією думок і дій інших учасників конфліктної взаємодії; постійним переходом ймовірного знання в достовірне; багатопроблемністю. Загальна характеристика, що дається у психології (оперативному) мисленню, безумовно, розповсюджується й на мислення слідчого. Але під впливом професійної діяльності воно набуває низки особливостей. Ці особливості обумовлюються специфікою слідчої професії і такими її ознаками, як різноманітність і складність обстановки, дефіцит часу, висока відповідальність за кожне прийняте рішення, необхідність врахування протидіючих сил тощо.
Пізнавальна діяльність слідчого відзначається великою різноманітністю і складністю матеріалу, що підлягає аналізові. Стикаючись із проблемною ситуацією, слідчий постає, як правило, перед лицем найбільш заплутаних і суперечливих даних. Для того, щоб розібратися у всій складності матеріалу, виділити з нього ті факти, які мають відношення до розслідуваної справи, слідчий повинен розпочати з аналізу даної ситуації. Аналітична здібність передбачає уміння бачити і розуміти деталі, звертати увагу на найменші дрібниці, виділяти ті з них, які залишаються не поміченими для поверхневого погляду, але для даної справи мають істотне значення.
Успішне вирішення проблемної ситуації (розкриття злочину) передбачає разом з тим уміння бачити відразу і ціле і деталі. Тобто слідчий має відзначатися розвиненою синтетичною здібністю розуму - бачити ціле (створення таких синтетичних утворень, як динамічна модель проблемної ситуації, формами якої є картина злочину, версія, план розслідування.
У процесі розслідування аналіз і синтез взаємопов´язані і взаємообумовлені. В одних випадках аналіз передує синтезові, в інших - синтез аналізові. Так, аналіз зібраних на самому початку даних є необхідною передумовою виникнення у слідчого тієї чи іншої версії (синтетичного утворення), побудови плану розслідування. В подальшому аналіз здобутої інформації вже здійснюється з позицій даної версії. Однак для того, щоб не опинитися в полоні однієї, хай навіть найбільш вірогідної, версії, не бути скованим цією єдиною версією і єдиним планом дій, слідчий має побудувати декілька версій. Він повинен володіти здатністю відкидати версії, що не підтвердилися, будувати інші. Одночасно необхідно відповідно до ситуації, що постійно змінюється, доповнювати попередній план дій, а якщо потрібно, радикально змінювати його чи складати новий. Все це вимагає від слідчого великої гнучкості і свободи розуму.
Важливою умовою, за допомогою якої досягається єдність аналізу й синтезу, своєрідна «рівновага» між цими сторонами мисленнєвої діяльності слідчого, є вміння знаходити і виділяти суттєве (звідси - важливість спостережливості) і постійна систематизація матеріалу.
Відомо, яку величезну роль у діяльності слідчого відіграє фактор часу. Одним з обов´язків слідчого, що обумовлюється законом, є своєчасність провадження всіх слідчих дій у суворо обмежені строки. Зволікання дуже часто призводить до порушення всього плану розслідування та до інших небажаних наслідків. Тому в ході розслідування час на обдумування і дію максимально скорочений. На окремих етапах створюється виключне напруження в роботі. Особливо часто воно виникає на стадії відкриття кримінальної справи, провадження первинних слідчих дій, під час розкриття нового епізоду злочину чи викриття раніше не відомих співучасників. Тут вимагається максимальна швидкість реакції на щойно отримані дані, щоб попередити злочинця, закріпити подальшу успішну роботу. В той же час потрібно вжити термінових заходів для відновлення порушеного порядку і нормальної діяльності підприємства чи закладу, забезпечення допомоги потерпілим, збереження майна, спокою і безпеки людей. А це вимагає від слідчого вміння швидко переходити від роздумів до дії і навпаки, тобто швидкості, моторності, інколи навіть стрімкості мислення. Та лишень не поквапливості й поспішності, які можуть призвести до непродуманих рішень і дій, до серйозних помилок.
Діючи інколи у надзвичайно складній обстановці і відчуваючи до того ж постійний дефіцит часу, слідчий повинен уміти швидко розбиратися у ситуації, що склалася, і знаходити правильне рішення. Все це, безумовно, вимагає активізації аналітико-синтетичної діяльності. При цьому доволі часто зустрічаються такі випадки, коли слідчий після більш чи менш тривалого роздуму ніби миттєво знаходить потрібне рішення проблемної ситуації. Рішення, як кажуть, досягається інтуїтивно.
У психології поряд з дискурсивним мисленням, тобто словесно-формульованим, хоча б і у внутрішній мові, чи понятійно-логічним, відоме ще й інтуїтивне мислення. Вважається, що ці два види мислення відрізняються один від одного за роллю в них слова, тобто перше мислення словесне, а друге - наочне. Однак цю відмінність не слід розуміти абсолютно.
Дискурсивне й інтуїтивне мислення різняться за швидкістю протікання та усвідомлення всіх ланок процесу мислення. Аналітичне (дискурсивне) мислення характеризується тим, що його окремі етапи чітко виражені, й особа може розповісти про них іншій людині... На противагу аналітичному інтуїтивне мислення характеризується тим, що в ньому відсутні чітко визначені етапи. Воно має тенденцію базуватися перш за все на згорнутому сприйнятті всієї проблеми загалом. Людина досягає відповіді, яка може бути правильною чи хибною, мало при цьому усвідомлюючи (якщо взагалі таке усвідомлення має місце) той процес, засобом якого вона отримала потрібну відповідь.
Миттєвість розуміння й вирішення проблемної ситуації в акті інтуїції (осяяння, інсайту) передбачає наочність мислення. Уміння відразу уявити картину злочину в усіх деталях і перипетіях подій вимагає від слідчого високого розвитку уяви, зокрема, просторової та часової. Просторова уява передбачає охоплення мисленнєвим поглядом усіх просторових співвідношень, можливість «бачити» на уявній схемі, плані всі можливі комбінації, дії злочинця. Важливу роль в інтуїції слідчого відіграє і так звана часова уява, тобто здатність з достатньою безпосередністю уявляти собі часове протікання подій, за окремими ознаками відтворювати в уяві ритм подій, що відбуваються.
Як правило, під час вирішення проблемної ситуації слідчому доводиться діяти в умовах браку вихідних даних, навпомацки, при досить приблизному знанні того, що потрібно встановити і якими засобами це має бути досягнуто. Його мозок оперує ненадійною, ймовірною інформацією. В таких випадках доволі часто потрібний напрям пошуку досягається інтуїтивним шляхом. Звичайно, для цього слідчому доводиться так чи інакше враховувати ступінь вірогідності оперованої інформації, міру її надійності, спиратися на свій попередній досвід і знання.
Безпосередність, згорнутість, скороченість, раптовість і неусвідомленість інтуїтивної здогадки завжди обумовлені попередньою мисленнєвою діяльністю, але в момент інсайту (осяяння) необхідні знання актуалізуються миттєво, завдяки високій готовності досвіду і творчим здібностям суб´єкта.
Однак процес доказування, що здійснюється слідчим, інсайтом не завершується, оскільки за останнім повинні йти обґрунтування і перевірка достовірності отриманого інтуїтивного знання, що неможливо без використання логічних засобів. Тому для доказування значущою є лише інтуїція, перетворена в чітко сформульовані поняття і положення, коли її можна аналізувати й логічно пов´язувати з подальшими дискурсивними побудовами. Тут доцільно згадати висловлювання великого французького математика А. Пуанкаре, який вважав, що логіка одна може дати достовірність, і вона є знаряддям доказу, а інтуїція - це знаряддя винаходу. Звичайно, слідчий не робить справжніх винаходів і відкриттів, але, як справедливо зауважував інший великий математик - Д. Пойа, частка відкриття є у рішенні будь-якої задачі.
Інтуїтивне осягання істини - універсальна людська здібність, властива, хоча і в різній мірі, всім людям, що знаходить своє вираження в евристичності мислення. Зокрема, Д. П. Котов, Г. Г. Шиханцов дійшли висновку, що побудова версій і їх переважний вибір у слідчих базується на евристичних прийомах. Автори встановили, що основними компонентами практичного мислення є дискурсивне й інтуїтивне мислення. На певних етапах пізнання переважає то одне з них, то інше. Причому вони не виключають, а навпаки, взаємодоповнюють одне одного. У слідчого мають бути в достатній мірі розвинені обидва види мислення.
Мисленнєва діяльність слідчого, перш за все, обумовлена зовнішніми вимогами його професії, покликаної вирішувати завдання кримінального судочинства. Така вихідна, зовнішня мотивація пізнавальної діяльності слідчого. Однак у міру здійснення цієї діяльності у слідчого, як правило, виникають і починають діяти власне пізнавальні мотиви. Якщо цього не відбувається, слідство з творчого процесу перетворюється у формальний, а слідчий - у канцеляриста.
Втрата інтересу до слідчої діяльності, перш за все до пізнання тих внутрішніх причин, які штовхнули людину на вчинення злочину, є одним з найважливіших діагностичних показників професійної деформації особистості слідчого.
Мислення слідчого повинне характеризуватись певними якісними ознаками. Це, перш за все, проблемність мислення, яка полягає у здатності вбачати проблемний вузол при зовнішній простоті вирішення завдання; динамічність мислення - фактор прискореного осмислення подій, що особливо суттєво в екстремальних, напружених ситуаціях, коли треба прискорено вирішувати складні розумові завдання. Широта мислення - здатність охоплювати мисленням різнобічне коло питань, які виникають під час вирішення службових завдань. Глибина мислення визначає здатність проникнення в суть явища, яке вивчається. Наприклад, виявлення істинної мотивації вчинення злочину, здійснення продуктивного мисленнєвого експерименту. Оригінальність мислення - вміння аналізувати проблему, знайти її рішення нестандартними, нетривіальними засобами. Це особливо виявляється при генеруванні версій-гіпотез щодо події злочину.
Крім того, психологія поділяє мислення на окремі його різновиди, що стосуються як вирішення конкретних розумових завдань, так і визначають індивідуальні відмінності мислення.
Наочно-дійове мислення (генетично первинний різновид) - мислення, яке безпосередньо вплетене у тканину практичної діяльності; думка, яка супроводжує фізичну активність. Звичайно, цей вид мислення співвідноситься з конкретною практичною діяльністю (професійне мислення).
Образне мислення визначається тим, що особистість оперує, головним чином, конкретними образами предметів та явищ, які існують у пам´яті. Зокрема, слідчий у розумовому експерименті при відтворенні епізоду або злочину загалом, звичайно, спирається на образне мислення.
Абстрактно-логічне мислення виявляється в понятійності побудови суджень, у встановленні причинно-наслідкових зв´язків, які не піддаються безпосередньому сприйманню.