Професіоналізм у правоохоронній діяльності виникає як відповідний набір і стан розвитку системи професійно-ділових, особистісних і комунікативних якостей працівників, який забезпечує ефективне виконання ними своїх функціональних обов´язків. Разом з тим, у процесі професійної діяльності можуть виникати і побічні, небажані наслідки - професійні травми, захворювання, деформація особистості.

Можливість виникнення і розвитку деформації потенційно закладена в будь-якій діяльності. Як свідчать дослідження, в першу чергу вона вражає представників комунікативних професій: педагогів, управлінців, юристів, працівників органів внутрішніх справ. У загальному вигляді професійна деформація визначається змістом та інтенсивністю комунікативних контактів, необхідністю здійснення цілеспрямованого психологічного впливу на інших людей і попаданням під зустрічний психологічний вплив з їх боку.

Специфіка правоохоронної діяльності, зокрема необхідність вступати у взаємодію з правопорушниками, нерідко містить в собі елементи негативної дії на особистість. Працівник, який постійно стикається з насильством, конфліктними ситуаціями, вимушений ухвалювати відповідальні рішення в умовах постійного дефіциту часу, не може не захищати при цьому свій внутрішній світ. Постійно спостерігаючи зворотний бік життя, працівникові потрібний певний «соціально-психологічний імунітет». Цей імунітет нерідко формується у вигляді професійних деформацій, які є негативними змінами в структурі свідомості та діяльності людини, відбуваються під впливом особливостей професійної діяльності і знаходять свій прояв у діяльності, міжособистісних службових і неформальних відносинах з колегами, а також у повсякденному житті.

Професійна деформація людини як особистості являє собою комплекс специфічних і взаємопов´язаних змін у її структурі, що виникають внаслідок здійснення трудової діяльності. Стосовно особистості співробітника ОВС ці зміни визначаються виконанням протягом певного часу правоохоронної діяльності як основної професії, перш за все її змістом, організацією та умовами здійснення. Такі зміни виникають і виявляються на різних рівнях - процесів, станів, властивостей особистості, її свідомості та підсвідомості.

На думку В. С. Медведєва, сутність найважливіших змін полягає в наступному. По-перше, це гіпертрофія професійно важливих рис, подальша їх трансформація у свою протилежність. Так, пильність перетворюється в підозрілість, упевненість - у самовпевненість, стійкість - у байдужість, вимогливість - у прискіпливість тощо.

По-друге, це актуалізація і розвиток соціально негативних рис, зокрема жорстокості, мстивості, брутальності, вседозволеності, цинізму, включаючи збочені форми їх вираження. Виникають і стають домінуючими певні психічні стани (розчарування, нудьга, дратівливість), що не сприяють ефективному виконанню службових обов´язків.

По-третє, це пригнічення та подальша атрофія окремих рис, що суб´єктивно починають оцінюватись як другорядні, а то й зайві. Зміни такого характеру торкаються адекватної самооцінки, професійної мотивації, емпатії. Втрачається і переконаність у законослухняності громадян, можливостях ефективної роботи з правопорушеннями, особливо злочинністю. Слід зазначити, що деякі характеристики набувають специфічного перекрученого вигляду. Найбільшою мірою це стосується такої важливої сфери, як правосвідомість, ціннісні уявлення про мету, методи, засоби та прийоми професійної діяльності.

По-четверте, це неузгоджене, дисгармонійне, а в подальшому спотворене співвідношення окремих рис та їх груп, таких, наприклад, як гнучкість і шаблонність професійного мислення, службові і позаслужбові інтереси, матеріальні і культурно- естетичні потреби, об´єктивність та упередженість у сприйнятті та розумінні інших людей. Головною закономірністю тут стає не поєднання і стимулювання розвитку рис під загальним кутом, а пригнічення, підкорення одних і абсолютизація інших.

Ці зміни є взаємопов´язаними, але аналітично незалежними. Це означає, що вони можуть не співпадати у часі виникнення, темпах розвитку та мати різне поєднання у конкретних працівників.

Найбільш виразно професійна деформація виявляється в окремих аспектах службової діяльності, взаємостосунках із безпосереднім соціальним оточенням (керівники, колеги, друзі, члени сім´ї), ставленні працівника до самого себе.

Основними показниками професійної деформації є:

- упереджене ставлення до громадянина (громадян), які виступають об´єктами службової діяльності працівника. В основі такого ставлення лежить специфічний професійний стереотип , який характеризується переважанням негативного змісту та емоційного забарвлення, стійкістю враження та спрощенням уявлення про людей та ситуацію;

- довільно суб´єктивне тлумачення регламентації власної діяльності та поведінки громадян. Таке тлумачення полягає в тому, що працівник вважає припустимим і навіть доцільним порушувати службові норми, вимоги, дисципліну для досягнення професійного результату. Він у власних інтересах із суб´єктивних позицій оцінює свої дії та вчинки й провокує інших працівників на наслідування ними його прикладу;

- виконання професійної ролі як у цілому, так і окремих її елементів поза службою, коли в цьому немає об´єктивної необхідності. Перш за все, це стосується перенесення стилю службового спілкування, поведінки на інше оточення й обставини, зокрема, недоречного вживання професійного жаргону, гумору тощо;

- професійне огрубіння особистості працівника. Воно полягає у постійній, надмірній зацікавленості службовими справами, бажанні якомога довше перебувати на роботі (у тому числі у вихідні й святкові дні), обмеженні кола спілкування особами однієї професійної групи, нехтуванні потребами родини й звуженні власних інтересів працівника до сфери професійної діяльності;

- зміни в образі «Я» . Такі зміни полягають у стійкому завищенні професійної самооцінки, підвищенні критичності в оцінці діяльності колег на фоні зниження самокритики, неадекватного реагування на контроль і критику на свою адресу, переконаності у власній безпомилковості, виключності та незамінності. Відмічається збайдужіння до всього, що виходить за межі професійної сфери.

Зміни професійно важливих та особистісних якостей працівника, його ставлення до оточуючих і самого себе набувають певних зовнішніх проявів. їх наявність та постійність (стабільність) дозволяють виділяти у професійній деформації початковий, середній та глибинний рівні.

I. Початковий рівень характеризується акцентуацією професійно важливих якостей, актуалізацією соціально негативних індивідуальних рис працівника, елементами стійкої дисгармонії між окремими якостями та їх групами в структурі особистості. Реєструються незначні, ззовні малопомітні, переважно кількісні зміни особистості, які іноді виявляються лише щодо об´єкта діяльності (перший та другий з вищезазначених показників). У більшості випадків працівник не помічає цих проявів і не відчуває їх деструктивного впливу. Вироблення власного (індивідуального) стилю діяльності йде шляхом поєднання накопичуваного особистого досвіду та наслідування прикладу моделі поведінки колег у різних ситуаціях службової діяльності.

II. Середній рівень характеризується гіпертрофією професійно важливих рис, розвитком соціально негативних якостей, виразною дисгармонією між окремими якостями. Ззовні це виявляється у певному діапазоні: стабільні прояви по першому та другому показниках й нестабільні прояви (із тенденцією до стабільності) по решті показників. Професійні інтереси займають стійке домінуюче положення, завершується формування власного досвіду, в основному достатнього для успішної діяльності. Пізнавши професійні тонкощі і таємниці, працівник добре знає, де й коли можна знехтувати інструкціями без особливого ризику покарання. Характерними і найбільш помітними є зміни в образі «Я»: завищується самооцінка, з´являється самовпевненість, ставлення до соціального контролю і нагляду як до такого, що заважає і є некомпетентним.

ІІІ. Глибинний рівень характеризується трансформацією професійно важливих рис у свою протилежність, формуванням соціально негативних якостей, стійкою дисгармонією між окремими якостями. Ззовні це стабільна наявність від трьох до п´яти показників деформації. Працівник потрапляє у повну залежність від професійної діяльності, начебто розчиняється в ній. Це призводить до того, що деформовані якості виявляються не тільки як стійкі звички, а й створюють ситуації, сприятливі для власного прояву. Усвідомлення працівником наявності у нього професійної деформації найчастіше поєднується з фаталістичним ставленням до неї і самовиправданням.

Успішність діяльності, яка спрямована на профілактику професійної деформації, значною мірою залежить від знання та урахування загального механізму її виникнення та прояву. Згідно з дослідженнями, проведеними у цій сфері В. С. Медведєвим, ймовірність виникнення професійної деформації працівника ОВС залежить від строку служби і відбувається за відсутності планомірної роботи щодо її попередження та корекції, що виглядає таким чином:

- до 5 років служби - малоймовірна, незначна, найчастіше спостерігається початковий рівень деформації (характеризується незначними, ззовні малопомітними змінами в особистості, професійна деформація, як правило, не здійснює помітного негативного впливу на ефективність службової діяльності);

- 6-10 років - переважно середня ймовірність деформації, початковий та середній рівень поширені приблизно однаково (середній рівень показовий суттєвими кількісно-якісними змінами, завищується самооцінка, виникає ставлення до критики та соціального контролю як до некомпетентних та таких, що заважають роботі, у службовій діяльності виникають окремі зриви);

- 11-15 років - ймовірність деформації висока, виникає глибинний рівень (деформаційні зміни вражають всю особистість, яка потрапляє у повну залежність від професійної сфери; професійні риси трансформуються у свою протилежність, зникають внутрішні бар´єри проти суб´єктивного тлумачення нормослухняної поведінки, перенесення службового спілкування на позаслужбову поведінку, у службовій діяльності можуть виникати серйозні зриви і невдачі);

- більше 15 років служби - деформація практично неминуча.

Часто прояви професійної деформації є наслідком звернення працівника до неадекватних психологічних захисних механізмів у своїй діяльності: раціоналізації (пояснення своїх незаконних дій інтересами розкриття і розслідування злочину); заміщення (наприклад, досягнення помилкового відчуття своєї професійної значущості за рахунок зовнішньої атрибутики діяльності або словесної образи затриманих); ізоляції (скорочення контактів з іншими людьми поза рамками своєї правоохоронної системи, звуження комунікативних зв´язків).

Доцільно також враховувати так званий умовний коефіцієнт деформації окремих служб і підрозділів. Так, за наслідками дослідження, яке було проведено В. С. Медведєвим, цей коефіцієнт складає:

- високий, або критичний коефіцієнт - сектори карного розшуку, слідчий відділ, підрозділи «Беркут» та ізолятор тимчасового утримання;

- середній коефіцієнт - служби ДАІ, патрульно-постова служба, дільничних інспекторів міліції, кримінальної міліції в справах дітей;

- низький коефіцієнт - сектор інформаційних технологій, чергова частина, паспортна служба.

Близьким до поняття професійна деформація є поняття професійного або емоційного вигорання.

Синдромом емоційного вигорання називають фізичне та емоційне виснаження: розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрати розуміння і співчуття що до людей.

Психолог В. В. Бойко виділяє такі компоненти синдрому вигорання:

1. Емоційне виснаження - виявляється відчуттям емоційного перенапруження, спустошеності, відчуттям вичерпаності власних емоційних ресурсів (виникає притупленість емоцій, виявляються перші ознаки депресії які можуть призвести до емоційних зривів).

2. Деперсоналізація (дегуманізація) - тобто тенденція розвитку негативного, бездушного, цинічного ставлення до інших людей (контакти стають безособовими і формальними, з´являється внутрішнє стримане роздратування, яке згодом виривається назовні);

3. Редукція особистісного досягнення - незадоволеність собою, відчуття зменшення цінності своєї діяльності, зневага службовими обов´язками, обмеження своїх можливостей, тобто негативне самосприйняття у професійному плані.

Професійне вигорання супроводжується підвищеною тривожністю, емоційною нестійкістю, підозрілістю, недисциплінованістю, напруженістю.