Теоретичні засади державного управління
СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
Адміністративна реформа. Вид державно-управлінської реформи, яка здійснюється у сфері виконавчої влади і стосується як її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, так і взаємовідносин з місцевим самоврядуванням.
Аналітичне забезпечення державно-управлінської діяльності. Засоби дослідження певних процесів, явищ, об’єктів державного управління шляхом їх розкладу на більш прості складові, встановлення взаємозв’язків та взаємодії між ними з метою виявлення закономірностей і принципів, завдяки яким міркування щодо вибору управлінських методів і рішень стають доказовими. Базові цінності демократичного суспільства. Серед найважливіших з них: державність, добробут населення, відданість загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії, людина, її права та свободи, утвердження демократичних засад розвитку суспільства, побудови правової держави, становлення громадянського суспільства.
Верховенство права. Положення про необхідність дотримання верховенства закону, права, яке є однією з найважливіших характеристик правової держави поряд з розподілом влади та зв’язком держави й громадян взаємними правами та обов’язками.
Відносини суспільні. Різноманітні зв’язки, які виникають між суб’єктами та об’єктами суспільного управління й характеризують суспільство або спільноту як цілісність. Такі відносини у самому загальному вигляді можуть мати політичний, економічний, соціальний, гуманітарний, або інтегрований характер.
Виконавча влада. Одна з трьох гілок державної влади, яка покликана розробляти та втілювати державну політику щодо забезпечення виконання законів, управління сферами суспільного життя. Основні її суб´єкти - уряд і підлеглі йому органи. В Україні це: вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети, інші органи із спеціальним статусом; місцеві органи виконавчої влади - місцеві державні адміністрації.
Владні повноваження. Це здатність і можливість здійснювати вплив на діяльність і поведінку людей.
Геополітика. Це наукова концепція, що вбачає у політиці держави важливу роль географічних факторів, а саме просторового розташування, розміру території, наявності природних ресурсів, клімату, кількості та густоти населення та ін.
Глобалізація. Явище й процес посилення взаємозв’язку та взаємозалежності країн світу. Проявляється у прагненні низки країн світу до політичної та економічної інтеграції для вирішення проблем, що набувають глобального характеру та потребують світових зусиль.
Громадська думка. Тип масової суспільної свідомості, який виражається в сукупності уявлень й оціночних думок із загальнозначущих проблем. Громадський контроль. Механізм участі громадян в управлінні державними справами та контролю за діяльністю органів влади, важливий чинник забезпечення законності в сфері державного управління, без якого існування демократії неможливе.
Громадянське суспільство. Інтегроване позначення всієї сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними, такого боку життєдіяльності суспільства та окремих індивідів, який перебуває поза сферою впливу держави, за межами її директивного регулювання й регламентації. Демократизація управління. Процес реалізації прав і свобод громадян у системі управління суспільством. Здійснюється на основі принципів: конкуренції, багатопартійності, плюралізму, свободи вибору, прозорості прийняття рішень, їх громадського контролю.
Дерево базових елементів управління. Ієрархічна модель, що містить такі рівні: проблеми, цілі, функції, структури, завдання, рішення, впливи та оцінки. Держава. Основний інструмент політичної системи суспільства, що здійснює управління ним, охорону його економічної та соціальної структури, організацію та впорядкування соціально неоднорідного суспільства, забезпечення його цілісності та безпеки.
Державна влада. Інструмент забезпечення існування держави та досягнення її цілей, її обов’язковий атрибут. Її поділяють на три "гілки" - законодавчу, виконавчу та судову. Здійснюється за допомоги спеціального управлінського апарату.
Державна політика. Напрям дій або утримання від них, обраних органами державної влади для розв’язування певної проблеми або сукупності взаємопов’язаних проблем.
Державна служба. Державний правовий і соціальний інститут професійної діяльності осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
Державне управління. Практичний, організуючий, регулюючий і контролюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її упорядкування, зберігання або перетворення, що спирається на її владну силу. Державний контроль. Одна з форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави.
Державний механізм. Сукупність органів державної влади, організованих на засадах конституційного принципу поділу державної влади для реалізації цілей держави. Основним його елементом є апарат державного управління, який відіграє важливу роль у виконанні основних функцій і завдань держави. Державно-управлінська діяльність - діяльність з реалізації державного управління.
Державно-управлінський. Термін, який використовується для підкреслення того, що предмет безпосередньо стосується державного управління та для надання йому значущості та масштабності.
Державно-управлінські впливи. Суспільна потреба, інтерес і мета в управлінні, які усвідомлені суб´єктом державного управління, юридично і нормативно визначені та практично здійснюються в його рішеннях й діях. Державно-управлінські рішення. Це рішення, що приймають вищі та центральні органи державної влади з метою визначення і реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, основних функцій, державної політики, організації державної влади, а також вирішення інших проблем державного рівня.
Державотворення (державне будівництво). Напрям управління державою, діяльність за яким забезпечує визначення і правове закріплення: форми державного правління; політичного режиму; державно-територіального (адміністративно-територіального) устрою; місії, основних цілей і функцій держави, їх пріоритетності; розподілу повноважень між гілками та вищими органами державної влади; стратегії розвитку держави; структури органів державної влади відповідно до стратегії та функцій держави; корекції завдань і функцій органів державної влади
Директива стандартів внутрішнього контролю. Це один з найбільш відомих світових стандартів системи контролю, який розроблено Міжнародною організацією вищих аудиторських установ (МОВАУ) у червні 1992 р., й пропонує типову модель контролю, придатну, зокрема, забезпечувати ефективне управління в організаціях державного управління.
Ефективність державного управління. Показник його досконалості, що визначається шляхом зіставлення результатів державного управління та ресурсів, витрачених на їх досягнення.
Загальні функції управління. Серед цих функцій: планування, організація, мотивація, контроль, прийняття управлінських рішень та комунікація. Вони характеризуються тим, що здійснюються на всіх рівнях систем управління, розрізняються за обсягом і межами своєї реалізації відповідно до місця в управлінській ієрархії.
Закон необхідного різноманіття. Для створення системи державного управління, здатної управляти певними суспільними сферами, галузями, видами діяльності необхідно, щоб ця система мала не менше різноманіття ніж ці сфери, галузі, види діяльності. Закон запропонований У. Ешбі.
Законодавча влада. Гілка державної влади, основними функціями якої є представництво інтересів громадян (виборців) та прийняття законів. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Зв’язки з громадськістю (РЯ). Особлива функція управління, яка сприяє встановленню та підтримці спілкування, взаєморозуміння і співробітництва органів влади та управління з громадськістю.
Зовнішній контроль у системі державного управління. Надвідомчий контроль з боку виборних органів державної влади, спеціалізованих органів та громадськості за законністю в організаційно непідпорядкованих їм об’єктах, який в основному стосується одного з аспектів їх діяльності.
Інноваційний розвиток. Розвиток країни на основі усвідомленої, цілеспрямованої та систематично відтворюваної інноваційної діяльності. Інноваційні технології. Набори методів і засобів, підтримуючих етапи реалізації нововведення.
Інноваційний фільтр. Різновид інформаційного фільтра, що відмежовує потік загальної інформації, виокремлюючи лише ту інформацію, яка має ознаки інноваційності
Інститут президентства. Система управлінських відносин у системі державної влади, обумовлених наявністю одноосібного глави держави - президента, що отримує свої повноваження шляхом виборів.
Інституціоналізація. Перетворення якогось суспільного явища, події, руху на формалізований, упорядкований процес, організовану систему чи установу з певною структурою відносин, ієрархією влади різних рівнів та ін.
Інтеграція світова. Сукупність політичних процесів, спрямованих на консолідацію, злиття суспільних, політичних, військових, економічних структур або етносів у рамках однієї держави або кількох держав з метою протидій деструктивним внутрішнім і зовнішнім чинникам.
Консультування в державному управлінні. Інтелектуальна діяльність з аналізу та рекомендацій щодо здійснення та розвитку державного управління на засадах використання наукових та організаційних новацій як в ньому самому, так й в різних сферах і галузях суспільної діяльності як об’єктах державного управління.
Інтереси державні. Концептуально виражені та чітко сформульовані положення щодо сукупних потреб держави, пов´язані з проблемами її безпеки й умовами подальшого розвитку.
Інформатизація суспільства. Глобальний, загально цивілізаційний процес активного формування і широкомасштабного використання інформаційних ресурсів.
Інформаційне суспільство. Концепція постіндустріального суспільства, нова історична фаза розвитку цивілізації, в якій головними продуктами виробництва є інформація та знання.
Контроль менеджменту. Це різновид контролю, який охоплює всі плани, процедури й практичні дії, необхідні управлінцям для досягнення завдань організації.
Контроль у сфері державного управління. Важлива функція державної влади та управління, яка дозволяє не тільки виявити, але й запобігти помилкам та недолікам у діях суб’єктів державного управління, шукати нові резерви та можливості.
Контроль як функція управління. Діяльність, змістом якої є досягнення організацією або особою своїх цілей шляхом співставлення отриманих (у певний термін) та очікуваних (запланованих) результатів діяльності й корегування останньої у разі їх суттєвої розбіжності.
Концепція. Основні положення, певний спосіб розуміння, трактування процесів, явищ, прийняття рішень, вирішення конкретних завдань, система поглядів.
Менеджмент. Вид управлінської діяльності в організаціях та підприємствах, сутністю якої є реалізація загальних управлінських функцій планування, організації, координації, контролю, мотивації, прийняття рішень та комунікації, спрямованих на оптимальне використання ресурсів з метою досягнення запланованих результатів, забезпечення їх постійного розвитку.
Методи державного управління. Способи владного впливу державних органів на процеси суспільного і державного розвитку, на діяльність державних структур і конкретних посадових осіб. Серед таких методів прийнято виділяти морально-етичні, соціально-політичні, економічні та адміністративні. Механізми державного управління. Практичні заходи, засоби, важелі, стимули, за допомогою яких органи державної влади впливають на суспільство, виробництво, будь-яку соціальну систему з метою досягнення поставлених цілей.
Місцеве самоврядування. Спосіб організації влади та форми організаційної діяльності громадян, що спільно проживають на певній території (громади), для самостійного та під свою відповідальність розв´язання проблем і питань місцевого значення, керуючи справами місцевого господарства згідно з правом, гарантованим державою.
Моделі у державному управлінні. Засіб досліджень явищ і процесів в державному управлінні на основі заміщення реального об´єкта його аналогами, умовними образами, тобто моделями. За формою вираження моделі можуть бути фізичними (матеріальними предметами), символічними (зокрема, словесними та математичними описами тощо), іконічними (зокрема, рисунками, діаграмами, таблицями тощо), а також змішаними. Найбільш поширеними є морфологічні (структурні), функціональні та інформаційні моделі.
Надання управлінню науково-обґрунтованого характеру. Широке використання наукових досягнень на всіх рівнях і ланках будь-якої системи управління; сприяння розвитку наукових досліджень з актуальних проблем управління; підвищення рівня забезпеченості управлінців системами підтримки прийняття рішень на базі сучасної управлінської методології, засобів інформатизації та комп’ютеризації.
Наука державного управління. Самостійний напрям науки управління, об’єктом дослідження якого є державне управління як певний вид діяльності, зокрема, його специфічні моделі, схеми, класифікація, типологія, систематика, тенденції розвитку, закономірності побудови та функціонування та ін.
Об’єкт науки державного управління. Сукупність процесів, структур, механізмів, внутрішніх та зовнішніх чинників, що забезпечують діяльність та взаємодію органів державної влади або впливають на них.
Організаційні відносини. Відносини координації та субординації в організаційних структурах.
Організаційні (адміністративні) державно-управлінські рішення. Розпорядження, доручення, положення, інструкції та інші організаційні та організаційно-координаційні рішення та заходи вищих і центральних органів державної влади. Організаційні рішення пов’язані з організаційним проектуванням і полягають у визначенні структури, розподілі функцій між підрозділами та посадовими особами, встановленні підпорядкованості та схеми взаємовідносин, закріпленні останніх у системі правил і процедур.
Парадигма державного управління. Концептуальна схема, модель постановки проблем та їх вирішення, методів дослідження у сфері державного управління, пануюча протягом певного історичного періоду. Науковий термін «парадигма» найчастіше використовується у значенні «теорія», «концепція», «доктрина», «модель», «уявлення», «система поглядів».
Політичні державно-управлінські рішення. Доктрини, концепції, стратегії, державні програми та проекти, державний бюджет, інші державно-управлінські рішення, спрямовані на формування та реалізацію державної політики у різних сферах суспільної життєдіяльності.
Правове регулювання. Приведення суспільних відносин у сфері організації та діяльності органів державної влади у відповідність до вимог і дозволів, що містяться в нормах права.
Правові державно-управлінські рішення. Конституція; конституційні закони та угоди; закони; міжнародні угоди; укази глави держави; постанови парламенту і уряду; розпорядження уряду; накази керівників центральних органів виконавчої влади; положення про органи державної влади та управління; державні та галузеві стандарти тощо.
Предмет державного управління. До нього слід віднести систему органів державного управління, що є суб’єктами державного управління, процеси здійснення ними організуючого, регулюючого та контролюючого впливів на об’єкт державного управління та сам цей об’єкт, що охоплює всі сфери суспільної діяльності.
Президентський контроль. Контрольні повноваження глави держави - Президента України у системі контролю у сфері державного управління. Прийняття рішень у державному управлінні. Дії суб’єктів державного управління, спрямовані на вирішення певних проблем державного рівня, що містять виявлення проблемних ситуацій, їх аналіз (діагностування), формування обмежень та критеріїв для оцінки рішень, формування та оцінку альтернативних варіантів рішень, а також вибір одного з них.
Принципи державного управління. Прояви закономірностей, фундаментальні, науково обґрунтовані, а в певних випадках і законодавчо закріплені положення, відповідно до яких будується і функціонує система державного управління. Серед найбільш відомих такі принципи державного управління: об’єктивності, універсальності, випереджаючого управління, демократизму, поділу влади, законності, оптимізації управління, а також структурні принципи. Проблемна ситуація у державному управлінні. Ситуація, яка, з позиції системної філософії, виникає внаслідок невідповідності існуючого і бажаного стану системи державного управління.
Процес державного управління. Свідома та цілеспрямована послідовна діяльність, пов´язана з реалізацією державно-владних повноважень суб´єктами державного управління, зокрема, при проведенні державної стратегії та політики, внаслідок чого відбувається зміна суспільних станів, подій та явищ. Процес управління. Неперервний циклічний процес, що складається з стандартного набору певних загальних функцій управління, а саме: планування, організації, мотивації і контролю, які завжди виконуються у зазначеній послідовності, а також двох процесів (функцій), що їх пов’язують, а саме: комунікації та прийняття рішень.
Реалізація державної політики. Здійснення функцій державного управління (оперативне та тактичне управління) з метою досягнення визначених цілей держави на певному періоді її розвитку.
Регламент органу державного управління. Документ, який встановлює порядок організації та регулює організаційно-процедурні питання діяльності певного органу державного управління.
Синергетика. Фундаментальна наука, міждисциплінарний напрям наукових досліджень, завданням якого полягає у пізнання принципів самоорганізації різних систем.
Система державного управління. Система, що складається з: суб´єктів державного управління, тобто органів державної влади та управління; об´єктів державного управління, тобто сфер і галузей суспільного життя; державно- управлінська діяльність, тобто суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв´язки між суб´єктами і об´єктами державного управління.
Судова влада. Гілка влади, покликана самостійно та незалежно здійснювати правосуддя. Ії стан, відношення до неї в суспільстві дуже важливі для демократії та законності.
Судовий контроль. Заснована на законі діяльність судів щодо перевірки правомірності актів і дій органів виконавчої влади, їх посадових осіб із застосуванням, якщо виникає необхідність, правових санкцій.
Суспільні проблеми. Проблеми, які набули значущості для великих груп населення та потребують свого вирішення. На основі з´ясування пріоритетності розв´язання суспільних проблем відбувається визначення цілей і пріоритетів державної політики.
Сфери та галузі суспільного життя. Історико-конкретні та ситуативні групи потреб та інтересів суспільства синтезуються у сфери, а проблемні та локальні «стики» між ними - в галузі суспільної життєдіяльності людей. Суспільні сфери - економічна, політична, духовна, культурна та міжетнічна. Галузі суспільного життя - природокористування, екологія, технологія, торгівля, інфраструктура, право, фінанси, наука, освіта, інформатика, міжнародно-зовнішнє середовище та ін.
Теорія державного управління. Система наукових знань, що, з одного боку, дозволяє пояснити виникнення і функціонування, а також передбачити розвиток об’єктів, процесів і явищ дійсності, а, з другого, є засобом пізнання державного управління.
Ухвалення рішення. Поняття, тотожнє прийняттю рішення. Поширене в окремих українськомовних виданнях.
Функції державного управління. Реальні, владні, цілеспрямовані, організуючі, регулюючі та контролюючі впливи органів державної влади та управління на певне явище, відношення чи стан суспільства. Сфери і функції діяльності держави безпосередньо трансформуються у сфери і функції державного управління. У структурі держави функція державного управління отримує певну диференціацію, розподіл і розосередження в управлінських функціях різних державних органів, їх ланок і підсистем.
Функція і структура управління. Дві нерозривно взаємопов’язані та взаємообумовлені сторони системи управління, що виступають відповідно як її зміст та форма. Взаємообумовленість функцій і структури управління передбачає первинність функцій та вторинність структури управління. Для соціальних систем вона витікає з принципу первинності стратегії перед структурою, сформульованого американським вченим А. Чандлером.
Функція контролю. Загальна управлінська функція, змістом якої є досягнення цілей організації шляхом порівняння отриманих результатів діяльності з запланованими й, у разі їх суттєвої розбіжності, коригування подальших дій. Контроль завжди слід розглядати як обов’язкову функцію управління, елемент зворотного зв’язку, що дозволяє своєчасно відреагувати на будь-які відхилення від запланованого шляху досягнення поставлених цілей розвитку.
Функція мотивації. Загальна управлінська функція, змістом якої є спонукання працівників до діяльності, спрямованої на досягнення цілей відповідної організації. цикл управління.
Функція організації. Загальна управлінська функція, що охоплює проблеми створення організаційних структур, налагодження раціональних організаційних відносин, зокрема субординацію та координацію дій ланок управління, а також управління персоналом.
Функція планування. Загальна управлінська функція, змістом якої є постановка цілей і завдань певної діяльності, а також визначення шляхів досягнення цілей, необхідних для цього ресурсів та розроблення відповідних планів діяльності.
Функція прийняття рішень. Загальна управлінська функція, змістом якої є вибір однієї з кількох альтернатив, що здійснюється відповідальними особами в процесі планування, організації, мотивації, контролю та комунікації. Цілепокладання у державному управлінні. Процес визначення цілей держави як основи всієї її діяльності, окреслення перспективи розвитку на певний період. Визначення цілей є найбільш важливим і складним завданням управлінської діяльності.
Цінності. Комплекс уподобань, упереджень, поглядів, бажань, внутрішніх схильностей, раціональних та ірраціональних суджень, асоціативних моделей, що визначають світогляд людини.
Цикл управління. Класична модель взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, внаслідок якої утворюється процес управління.
Чинники вибору в управлінні — чинники, що враховуються у процесі управління у зв’язку з проблемою вибору подальших рішень та дій.
Чинники впливу на ефективність і результативність державного управління. Серед основних з них за важливістю впливу маємо: ціннісний, політичний, інноваційний, функціональний, мотиваційний, інформаційний. Якість державного управління. Ознака ефективності та результативності державного управління будь-якою сферою суспільної діяльності, що на практиці означає пошук оптимальних варіантів досягнення суспільно корисних цілей.