• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Теоретичні засади державного управління

6.4. Консультування в державному управлінні

Консультування в державному управлінні - це інтелектуальна діяльність з аналізу та рекомендацій щодо здійснення та розвитку державного управління на засадах використання наукових та організаційних новацій як в ньому самому, так й в різних сферах і галузях суспільної діяльності як об’єктах державного управління. В такій якості воно виступає як метод удосконалення науки і практики державного управління, підвищення ефективності управлінської та суспільної діяльності.

Консультуванню в державному управлінні притаманна низка характерних рис, зокрема, воно:

- є професійною допомогою органам державної влади та посадовим особам на засадах науково-обґрунтованого управління;

- не спирається на владні повноваження, внаслідок чого має рекомендаційний характер і застосовується у вигляді порад;

- виходить з об’єктивної та професійної оцінки управлінських ситуацій;

- є доступним й доцільним на будь-якому етапі управлінського процесу; під час застосування збільшує управлінський потенціал замовника без збільшення його штатного розпису.

Органи державної влади можуть виступати як суб’єктами, так і об’єктами консультування.

До основних принципів консультування можна віднести: урахування системних змін; науковість; ефективність; гнучкість; орієнтацію на кінцевий результат; рекомендаційний та випереджаючий характер висновків і пропозицій; постійне ведення та оновлення експертної бази; використання інновацій, нової інформації та нових інформаційних технологій тощо.

Прийнято виділяти два основні види консультаційної діяльності - предметну та методологічну. За предметною класифікацією можна виділити такі її види: управлінський та проблемно-орієнтований. Прикладами останнього є, зокрема, політичний, економічний, соціальний, гуманітарний, екологічний. У свою чергу, вони можуть бути деталізовані у консультаційну діяльність з проблем: правових (юридичний консалтинг), зв’язків з громадськістю (PR-консалтинг), управління персоналом (IR- консалтинг), менеджменту, маркетингу, якості, інжинірингу, застосування інформаційних технологій (ІТ-консалтинг) тощо.

За методологічною класифікацією таку діяльність можна поділити на: експертну, процесну та навчальну. Експертне консультування, яке часто застосовується органами державної влади, здійснюється одноосібно або колективом фахівців (комітети, комісії, експертні та робочі групи, «круглі столи») у ситуаціях, коли виникає нова або складна проблема. Процесна консультація заснована на супроводженні всього або певних етапів процесу вирішення певної проблеми й передбачає діагностування проблемної ситуації, методичне забезпечення її розв’язання, спільно вироблені рекомендації з замовником. Навчальне консультування має на меті тісну співпрацю консультантів і спеціалістів організації, що замовляє консультування, навчання її працівників теорії, методології проведення, упровадження результатів певного виду діяльності. У сучасному управлінні часто відбувається поєднання процесного та навчального консультування.

На сьогодні консультування якості у предметній класифікації є одним з основних видів консультування в державному управлінні. Його виходу на передові позиції сприяє впровадження міжнародних та вітчизняних стандартів якості в державному управлінні України. Розробка систем якості здійснюється відповідно до вимог стандартів ІБО (міжнародної організації зі стандартизації) серії 2000. Головною метою урядової програми запровадження системи управління якістю в органах виконавчої влади є опис методик основних процесів; розробка технологій цих процесів; раціональна легітимація документів; конкретизація функціональних обов’язків та посадових інструкцій.

Соціологічне опитування державних службовців, працівників центральних, місцевих органів державного управління, місцевого самоврядування, проведене українською дослідницею А. Краснейчук, засвідчило, що перевага щодо залучення зовнішніх чи внутрішніх консультантів надається першим з них (72%), однак перспективним вважається поєднання їх спільних умінь (53%). Опитані респонденти на перше місце ставлять проблеми організації управління, зокрема, оптимізацію структури та функцій; удосконалення системи управління. Розглядаючи державний орган як надавача послуг, 68% респондентів віддають перевагу проблемі якості послуг. На запитання “Чи потрібна консультаційна діяльність у державному управлінні?” 95% респондентів дали позитивну відповідь. Це свідчить про необхідність впровадження консультаційної діяльності в роботу органів державної влади та управління з метою підвищення її результативності й ефективності.