Порівняльне літературознавство
Розділ 9. Концепція інтертекстуальності в компаративістиці
З останніх десятиліть XX ст. у компаративістиці посилився рух за вихід поза рамки вузької генетичної «археології», поверхової фактографії міжлітературного спілкування, наджорсткої структуральної типології, яка виштовхує у сферу «суб´єктивного», «випадкового», «маргінального» все, що не піддається систематизації. До цих тенденцій належать інтертекстуальні, культурні, постколоніальні та інші студії, що дотримуються плюралістичних засад - вони не обмежуються якимсь одним аспектом як, мовляв, «істотним», «об´єктивним», а враховують взаємодію різнорідних чинників літературного розвитку. Можна у зв´язку з тим говорити і про полігенетизм чи мультидетермінізм, бо йдеться тут про звільнення дослідника від примусової детермінації, від необхідності пошуку зовнішніх причин, які завжди будуть частковими, завуженими, обмеженими. У поліфонічній інтертекстуальній мережі, де текст вступає у діалог з безмежною множинністю інших текстів, втрачається різниця між зовнішнім і внутрішнім, суб´єктивним і об´єктивним, наслідком і причиною, типовим і випадковим.