• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Теоретичні засади державного управління

5.3. Концептуальні засади проведення адміністративної реформи в Україні

В основу реформування системи державного управління в Україні були покладені положення Концепції адміністративної реформи, схваленої Указом Президента України № 822 від 22 липня 1998 року.

Адміністративна реформа є складовою частиною системного реформування економіки, суспільства та держави в Україні. Її проведення здійснювалося в межах цілісного пакету політичних, економічних, соціальних реформ, спрямованих на перетворення України в сучасну європейську країну. Тому проведення реформи передбачало плідну співпрацю Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України. Для управління процесом адміністративної реформи у 1998 році Указом Президента України була утворена Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи на чолі з Л.М. Кравчуком.

У травні 2001 року для подальшого поліпшення організації та прискорення проведення реформи, координації заходів, здійснюваних відповідними органами державної влади, забезпечення оперативної підготовки пропозицій щодо уточнення концептуальних засад цієї реформи та шляхів їх реалізації була тимчасово введена посада Уповноваженого Президента України з питань адміністративної реформи.

Тісна координація діяльності основних гілок влади передусім стосується синхронізації адміністративної реформи з реформою адміністративно-територіального устрою України, реформою місцевих органів влади та судово-правовою реформою, реформуванням бюджетних та майнових стосунків, створенням та розвитком елементів громадянського суспільства, які б забезпечували публічний контроль діяльності держави, її органів і посадових осіб.

Адміністративна реформа була розрахована на відносно тривалий період її реалізації та передбачала три етапи.

В межах першого (підготовчого) етапу реформи була розроблена та схвалена Концепція адміністративної реформи в Україні, розв´язані першочергові питання, пов´язані з удосконаленням елементів існуючої системи державного управління. Зокрема, внесені суттєві зміни у структуру та схему прийняття рішень Кабінету Міністрів України (урядові комітети, новий регламент, посада державного секретаря), міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (зменшено їх кількість та змінено склад, запроваджено принцип функціонального управління, наведено більший порядок у їх підпорядкуванні, здійснено поділ посад на політичні та адміністративні, введені посади державних секретарів тощо).

На другому етапі адміністративної реформи очікувалося запровадження організаційно-правових засад реформування ключових елементів системи державного управління.

На третьому етапі адміністративної реформи передбачено поглиблення трансформаційних процесів, формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів державного управління.

Доцільність і спрямованість проведення адміністративної реформи, її корисність для України була обумовлена станом державної адміністративної системи, що залишилась Україні після розпаду СРСР. У такій системі фактично було відсутнє реальне місцеве самоврядування, вона була громіздкою, забюрократизованою, нездібною динамічно та адекватно реагувати на зміни, що відбуваються в державі, у суспільстві, в економіці.

Майже не приділялася увага стратегічним питанням, зокрема, розробці політики зростання на національному та регіональному рівнях, інтеграції у європейські структури, інтеграції в світову економіку, створення умов для розвитку місцевого самоврядування.

Чинна на той час адміністративна система поєднувала як інститути, які дісталися у спадок від радянської доби, так і нові інститути, що сформувалися у період незалежності України, була внутрішньо суперечливою, незавершеною, громіздкою та відірваною від людей. Внаслідок чого й державне управління, що здійснювалося нею, стало гальмом у проведенні соціально-економічних і політичних реформ. У свою чергу, громіздкість та невизначеність управлінських процедур призводила до невизначеності управління, що викликало недовіру суспільства до влади.

Значною мірою ефективність державної влади визначається організацією та дієвістю її виконавчої гілки. Саме тут виникли суттєві проблеми. Урядові структури не змогли виробити й реалізувати ефективну державну політику, забезпечити умови виходу економіки з тіні, запобігти погіршенню стандартів у сфері охорони здоров´я та освіти, створити умови для рівномірного розвитку регіонів та запобігти зубожінню значної частини населення. Не були створені правові, кадрові, економічні умови для ефективного функціонування державної служби.

Влада занадто сконцентрована в центрі, в той час як сучасний світовий досвід свідчить, що державне управління має бути динамічним, гнучким, таким, яке швидко пристосовується до нових економічних, соціальних, політичних умов. Цього можна досягти лише за децентралізації владних повноважень, функцій та ресурсів. Влада на місцях є найбільш чутливою до змін, що відбуваються на місцевому рівні, тому її слід наділити відповідними повноваженнями та відповідальністю. Така, базована на розподілі повноважень, архітектура влади створює можливості для росту економіки. Спираючись саме на таку архітектуру влади, можна проводити ефективну державну економічну політику, що традиційно має розроблятися на центральному рівні.

Однією із головних причин неефективної влади є недовіра суспільства до неї. Держава все ще є монополістом на державні послуги, що поки негативно відображається на їх якості. У новій адміністративній системі громадянин, як споживач, має вибирати, у кого отримувати певні послуги - у держави чи приватної організації. Держава має надавати послуги лише в тому випадку, коли вона це зможе зробити більш ефективно. У новій адміністративній системі має буде ефективний контроль з боку громадськості за витрачанням коштів, отриманих з податків. Громадяни можуть знати, за що вони платять податки й бути впевненими, що ці кошти підуть на виконання цілей розвитку держави, підвищення добробуту населення.

Головною метою (місією) адміністративної реформи в Україні є ґрунтовна зміна у функціонуванні органів державної влади, щоб вони відповідали умовам ринкової економіки та громадянського суспільства, могли плідно співпрацювати з відповідними інституціями. Вся діяльність органів державної влади має бути переглянута на предмет того, до якої міри вона відповідає механізмам ринкової економіки, принципам демократичної політичної системи та чи формує вона сприятливе середовище для становлення громадянського суспільства

Результатом адміністративної реформи має бути створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересам.

Система державного управління має бути адекватною фінансово- економічному стану держави, підконтрольною народові, прозорою, побудованою на наукових принципах, ефективною та формуватися на наступних принципах:

- мінімізації втручання центральних органів виконавчої влади та паралелізму функцій, повноважень і ресурсів з регіональними та місцевими органам влади;

- консолідації стратегічних функцій і функцій вироблення політики в Кабінеті Міністрів України та в міністерствах;

- чіткого розподілу повноважень і відповідальності між усіма рівнями системи державного управління та органами виконавчої влади;

- прозорості та застосування чітких процедур прийняття рішень, впровадження погоджених рішень на усіх рівнях державного управління;

- відпрацьованості схеми підзвітності для кожної високої посадової особи, яка включатиме особисту відповідальність на кожному відповідному рівні системи державного управління країни;

- виваженого розподілу політичних та адміністративних функцій на всіх рівнях системи державного управління;

- підвищення ефективності державних витрат за рахунок застосування чітких схем оцінювання виконання бюджету та підзвітності державних службовців стосовно державних витрат;

- впровадження критерію якості державних послуг як основного при оцінці діяльності державних установ, державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування;

- надання прав будь-якій особи (юридичної чи фізичної) апелювати проти окремих рішень, прийнятих державними службовцями чи посадовими особами місцевого самоврядування, чи проти вжитих ними дій;

- встановлення партнерських стосунків з громадянами в процесах розробки програм і конкретних рішень, а також при оцінці досягнень реалізації державної політики.

Для досягнення мети адміністративної реформи в ході її проведення передбачене розв´язання низки наступних завдань:

- формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

- формування сучасної системи місцевого самоврядування;

- запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади та місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

- організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

- створення сучасної системи підготовки та перепідготовки

управлінських кадрів;

- запровадження раціонального адміністративно-

територіального строю.

Визначено кілька основних інструментів та механізмів досягнення цілей адміністративної реформи в Україні, а саме:

- створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні;

- формування нових інститутів, організаційних структур та

інструментів здійснення державного управління;

- кадрове забезпечення нової системи державного управління;

- зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління;

- наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

Суттєве місце у процесі адміністративної реформи відводиться дерегуляції та поліпшенню державних послуг. Цьому мають сприяти зміни у нормативно-правовій базі, підвищення рівня стандартів на державні послуги населенню, розширення форм участі громадськості в публічній оцінці й контролі за їх впровадженням.

В основу формування ефективної організації виконавчої влади в Україні покладено низку принципів, серед яких ключове значення мають такі:

- пріоритетність законодавчої регламентації функцій, повноважень і порядку діяльності органів виконавчої влади;

- незалежність здійснення функцій і повноважень виконавчої влади від органів законодавчої та судової влади у межах, визначених Конституцією і законами України;

- здійснення внутрішнього та судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади та їх посадових осіб, насамперед, з позиції забезпечення поваги до особи та справедливості, а також постійного підвищення ефективності державного управління;

- відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких були порушені;

- запровадження механізму контролю за функціонуванням виконавчої влади з боку суспільства через інститути парламентської і прямої демократії, передбачаючи, що вищі посади в ключових органах виконавчої влади є політичними посадами;

- принципи ефективності, відкритості та доброчесності в роботі уряду та інших органів виконавчої влади.

Серед основних заходів адміністративної реформи у напряму реформування центральних органів виконавчої влади були визначені наступні:

- проаналізувати функції та повноваження центральних органів виконавчої влади і на цій основі визначити їх оптимальну структуру;

- передбачити надання центральним органам функцій стратегічного планування та розроблення політики у відповідних сферах діяльності, програм дій щодо задоволення суспільно важливих потреб;

- визначити організаційні та матеріально-фінансові шляхи та

засоби забезпечення прогнозування, планування, регулювання,

моніторингу, аналізу і контролю в нових суспільних умовах, зокрема за умов формування ринкової економіки;

- розробити механізми та засоби підвищення ефективності прийняття управлінських рішень на вищому, територіальному і місцевих рівнях.

Важливу роль також відіграє реформування місцевих органів виконавчої влади. При цьому в їх діяльності необхідно забезпечити виконання таких завдань:

- підвищити ефективність здійснення державної політики уряду на територіальному рівні;

- спрямувати їх діяльність на: забезпечення реалізації прав і свобод громадян, розширення видів державних (управлінських) послуг та підвищення їх якості;

- гармонійно поєднати загальнодержавні та місцеві інтереси з урахуванням особливостей територіального розвитку;

- сприяти становленню та розвитку місцевого самоврядування на основі його чіткого функціонального розмежування з повноваженнями виконавчої влади.

Започатковано реформування інституту державної служби у напряму подальшого становлення професійної, високоефективної, стабільної та авторитетної державної служби. Передбачається, що компоненти нової системи державної служби поступово розроблятимуться зверху до низу, враховуючи поетапну зміну статусу державних службовців.

Напрями та завдання реформи державної служби витікають з її основних цілей і завдань як найважливішого інституту системи державного управління, а саме:

- охорони конституційного устрою, створення умов для розвитку відкритого громадянського суспільства, захисту прав і свобод людини та громадянина;

- забезпечення ефективної діяльності державних органів відповідно до їх повноважень і компетенції шляхом надання професійних управлінських послуг політичному керівництву цих органів та громадськості.

Для успішної реалізації визначених цілей і завдань державна служба будується на базових принципах: верховенства Конституції і законів України; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; патріотизму; професіоналізму і компетентності; оптимального поєднання повноважень та відповідальності; політичної і релігійної нейтральності; відкритості та і прозорості.

Зазначені цілі, завдання та принципи обумовлюють головні функції державної служби, зокрема:

- забезпечення реалізації державної політики в управлінні суспільними процесами;

- залучення до державної служби та утримання на ній найбільш компетентних і відданих справі кадрів;

- побудову кар´єри та просування по службі на основі особистих якостей, заслуг і результатів роботи державних службовців;

- професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації персоналу державної служби;

- здійснення ефективного та якісного управління державною службою;

- забезпечення зв´язків з громадськістю.

Виходячи з головних функцій державної служби основними заходами у напряму її реформування визначені наступні:

- обґрунтування доцільності і механізмів чіткого розмежування статусу та функцій політичних діячів (політиків) і державних службовців;

- перегляд нормативно-правової бази щодо вдосконалення

матеріального та соціально-побутового забезпечення державних

службовців (оплати праці, пенсій, пільг тощо);

- розроблення заходів щодо упередження корупційних дій та їх профілактики у сфері державної служби;

- забезпечення підвищення адміністративної культури державних службовців та ефективного контролю за їх діяльністю з метою посилення суспільної довіри до них;

- оптимізація структури управління державною службою;

- зосередження уваги на підготовці та підвищенні кваліфікації управлінських кадрів, вивченні і адаптації світового досвіду у сферах державного управління, місцевого самоврядування та підготовки кадрів державної служби;

- передбачення проведення роботи із залучення на державну службу на умовах конкурсу, об´єктивності й гласності здібних, перспективних фахівців, молоді та створення умов для їх утримання, професійного зростання та просування по службі.

В процесі реформування державної служби загальнонаціональна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців дістане суттєвого вдосконалення. Це, зокрема, вимагає:

- визначення рівнів і напрямів підготовки за спеціальностями та спеціалізаціями (як у межах освітньої галузі «державне управління», так і в інших галузях із фаховим спрямуванням на державну службу), встановлення термінів та обсягів навчання, а також проведення акредитації закладів освіти та ліцензування навчальних програм для забезпечення державних стандартів якості підготовки у цій сфері;

- приділення у процесі професійного навчання державних службовців особливої уваги їх підготовці до управлінської діяльності, прийняття рішень, розроблення та аналізу політики, стратегічного менеджменту, сприйняття управлінських інновацій тощо;

- запровадження нормативів відбору на навчання залежно від рівня освіти, напряму (спеціальності, спеціалізації) підготовки, а у системі підвищення кваліфікації кадрів - від категорії та професійно- кваліфікаційної характеристики посади;

- чіткого розмежування завдань і повноважень національних, галузевих, регіональних та місцевих закладів навчання персоналу державної служби з урахуванням специфіки здійснення ними підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, передусім керівників і спеціалістів;

- встановлення гарантій працевлаштування випускників

навчальних закладів, що готують кадри для державної служби, з метою ефективного використання набутого освітньо-професійного потенціалу;

- посиленого стимулювання навчання державних службовців із залученням механізму планування їх професійної кар´єри та відповідальності керівників державних органів за ефективне використання спеціально підготовлених кадрів;

- запровадження розгорнутої, упорядкованої та обов´язкової системи підвищення кваліфікації державних службовців з використанням різних форм навчання;

- розширення мережі підготовки кадрів вищої кваліфікації через аспірантуру та докторантуру для підвищення наукового рівня діяльності органів державного управління;

- з метою заохочення та стимулювання державних органів у систематичній професійній підготовці їх працівників визначення в кошторисах на утримання цих органів окремої статті видатків на підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців у розмірі не менш як 3% від фонду оплати праці;

- зміцнення матеріально-технічної бази закладів підготовки та підвищення кваліфікації персоналу державної служби, насамперед тих, що навчають керівні кадри.

При формуванні сучасної системи місцевого самоврядування за основу покладено дотримання встановлених Конституцією України вимог щодо територіальної організації влади на місцях, які передбачають поєднання прямого державного управління на регіональному рівні з місцевим самоврядуванням.

Подальша розбудова такої інтегрованої системи управління базується на наступних принципах:

- поєднання вирішення питань адміністративної реформи щодо організації управління на регіональному та місцевому рівнях з формуванням ефективного механізму надання населенню повноцінних державних і громадських послуг, а також з іншими політичними, правовими та соціально-економічними перетвореннями - судово-правовою та муніципальною реформами;

- утвердження територіальних громад як первинних суб´єктів місцевого самоврядування;

- створення належного політико-правового, фінансово- економічного та організаційного забезпечення здійснення функцій і повноважень (делегованих і самоврядних) у системі місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією та законами України;

- законодавчого розмежування сфер компетенції органів виконавчої влади та місцевого самоврядування і основних (які не можуть бути перерозподілені на договірних засадах) самоврядних повноважень між органами місцевого самоврядування різного територіального рівня;

- законодавчого закріплення інституту служби в органах місцевого самоврядування та встановлення гарантій діяльності відповідних службовців;

- запровадження механізмів державної підтримки розвитку місцевого самоврядування та проведення муніципальної реформи;

- визначення механізму судового захисту прав територіальних громад, конституційних засад самостійності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Для побудови цілісної системи самоврядування надзвичайно важливо врахувати наступні правила:

- державні функції мають виконуватися тими органами влади, які є найближчими до потреб громадян і можуть це зробити краще за інші (принцип субсидіарності);

- між владними органами, що приймають рішення, слід запровадити чіткий розподіл відповідальності;

- місцеві органи влади повинні мати право реалізовувати свої повноваження та свої ініціативи щодо будь-якого питання, яке не виключене з їхньої компетенції та не віднесено до сфери відповідальності будь-якого іншого органу влади;

- повноваження, надані місцевим органам влади, мають бути повними та вичерпними;

- орган самоврядування повинен мати можливості контролю над джерелами власних грошових надходжень і визначати обсяги власних видатків, які, у свою чергу, мають забезпечуються чіткою та прозорою системою збирання і підзвітності;

- система грошових переказів між центральними, регіональними та місцевими бюджетами має ґрунтуватися на об’єктивних, прозорих і визначених правилах.

Адміністративно-територіальний аспект проведення адміністративної реформи пов´язаний з визначенням територіальної основи побудови системи місцевих органів виконавчої влади та організації місцевого самоврядування. В ході адміністративних перетворень система адміністративно-територіального устрою має бути реформована з урахуванням потреб нової організації управління на регіональному і місцевому рівні.

В першу чергу, передбачається трансформація низової ланки системи адміністративно-територіального устрою шляхом добровільного об´єднання, на основі чинних положень Конституції України, адміністративно-територіальних одиниць для забезпечення формування реального суб´єкта місцевого самоврядування - такої територіальної громади (комунального об´єднання територіальних громад), яка мала б необхідні фінансові та матеріальні можливості для надання населенню повноцінних державних та громадських послуг.

Процес становлення нових низових адміністративно-територіальних утворень має здійснюватися шляхом проведення державно-правових експериментів у різних регіонах України.

Пізніше трансформуються також адміністративно-територіальні одиниці середньої (район) та вищої (область) ланки адміністративно- територіального устрою на основі збереження його конституційної трьох ланкової структури.

Паралельно з цим вивчається питання можливості переходу до двох- або чотирьох ланкової системи адміністративно-територіального устрою з метою пошуку шляхів досягнення оптимального поєднання централізації та децентралізації управління, деконцентрації, делегування і передачі максимально можливого обсягу функцій управління на якомога нижчий рівень управління, що забезпечить реальне наближення управління до населення.

Серед завдань у напряму територіальної організації державного управління та місцевого самоврядування можна зазначити наступні:

- визначити засади здійснення адміністративно-територіальної та муніципальної реформ;

- запропонувати механізм становлення фінансово-економічних основ місцевого самоврядування, реформування бюджетної системи України у напряму розширення фінансової автономії територіальних громад та органів місцевого самоврядування;

- передбачити модель розподілу управлінських функцій між центральними та місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, розвиток служби в органах місцевого самоврядування;

- накреслити заходи щодо здійснення політики інтеграції територіальних громад.

Проведення адміністративної реформи має супроводжуватися цілеспрямованим застосуванням нових інформаційних технологій у сфері державного управління. У зв´язку з цим, основними завданнями інформатизації державного управління є такі:

- створення інформаційної системи державного управління;

- визначення потреб органів влади в нових інформаційних технологіях і базах даних;

- розробка типових проектів і стандартів інформатизації державного управління;

- здійснення державного керівництва впровадженням нових інформаційних технологій в сфері державного управління;

- організація міжнародного співробітництва у галузі обміну інформацією щодо державного управління;

- здійснення безпаперового документообігу;

- удосконалення статистичної звітності стосовно функціонування органів виконавчої влади.

Інформатизація державного управління має здійснюватися на єдиній методологічній і програмній основі державної інформаційно-аналітичної системи "Адміністративна система України", основним завданням якої має стати моніторинг результативності та ефективності управлінської діяльності органів виконавчої влади, створення та підтримка банку даних про ці органи, доступ до міжнародних інформаційних мереж.

У напряму законодавчого та нормативно-правового забезпечення адміністративної реформи заплановано комплекс заходів, спрямованих на:

- вдосконалення законодавства, що регулює завдання, функції, організацію, діяльність органів виконавчої влади на різних рівнях та у різних сферах і галузях державного управління;

- оновлення правової бази, що регламентує державну службу, механізми її функціонування та кадрового забезпечення;

- нормативно-правове забезпечення контрольної діяльності у сфері державного управління, упорядкування системи контрольних органів;

- запровадження реальних механізмів юридичних гарантій прав і свобод громадян та інших суб´єктів адміністративного права;

- розроблення правових засад інформаційного забезпечення системи органів виконавчої влади;

- визначення шляхів і засобів систематизації адміністративного законодавства.

У зв’язку з фактичним завершенням виконання більшості основних задач першого етапу адміністративної реформи в Україні постало питання актуалізації завдань реформи на наступний період. Відповідь на це питання міститься у Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір. Концептуальні засади економічного та соціального розвитку України на 2002 - 2011 роки».

У розділі цього послання "Новий етап адміністративної реформи. Конституційна та судова реформи" у комплексі основних завдань, від реалізації яких залежить підвищення дієвості держави, важливе значення приділяється завершенню адміністративної реформи. Вона розглядається як один з визначальних чинників забезпечення інституційної спроможності інтегрування України в ЄС. Поки що структурна незавершеність цієї реформи, яка на першому етапі концентрувалася на забезпеченні демонтажу тоталітарної системи управління та утвердженні нової системи державного регулювання, стала чи не найголовнішим гальмом у поглибленні соціально-економічних і політичних перетворень.

Особливість нового етапу адміністративної реформи полягає в тому, що вона має здійснюватися в контексті радикального оновлення влади та з врахуванням європейського вибору України. Як зазначено у Посланні, основна мета нового етапу адміністративної реформи полягає у створенні ефективної системи державного управління, яка б відповідала стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою. Система державного управління має бути прозорою, забезпечувати верховенство права, неухильне дотримання конституційних прав та свобод людини, утвердження дієвих механізмів громадського контролю за діяльністю законодавчої та виконавчої гілок влади.

У широкому плані йдеться про підпорядкування логіки адміністративних перетворень основним цілям утвердження в Україні громадянського суспільства. Саме з таких позицій і мають оцінюватися кожен крок і кожен етап проведення адміністративної реформи.

Серед основних завдань наступного періоду реформ в Україні зазначено проведення конституційної реформи. У поєднанні з адміністративною реформою вона має усунути наявну розбалансованість між трьома гілками влади - законодавчою, виконавчою та судовою, забезпечити їх ефективну співпрацю. Основою конституційної реформи має стати імплементація результатів Всеукраїнського референдуму (2000 р.). Суттєвим кроком у проведенні такої реформи є внесення змін до Конституції України у 2004 році, внаслідок чого фактично було змінено форму правління з президентсько-парламентської на парламентсько- президентську.

Все ще на часі реалізація судової реформи. Вона має не лише зводитися до вдосконалення діяльності судів і суддів, а, в широкому розумінні, сприяти створенню умов для посилення захисту прав і свобод людини та громадянина, стати реальним і авторитетним борцем з корупцією в країні. Для цього потрібні системний взаємозв’язок і взаємодія між судовою, законодавчою та виконавчою гілками державної влади, заснований на сучасних принципах демократичного суспільства та доброчесного врядування.

В межах адміністративної реформи також мають бути здійснені нові кроки у формуванні ефективної системи виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях. Головна мета полягає в утвердженні таких механізмів, які б забезпечували результативність управлінських рішень, розмежування та збалансування повноважень і відповідальності різних рівнів влади та місцевого самоврядування, підвищення кількості та якості у сфері надання державних і громадських послуг.

Важливий напрям нового етапу адміністративної реформи - делегування управлінських функцій згори донизу та всебічний розвиток місцевого самоврядування. Це має органічно узгоджуватися та поєднуватися з проведенням адміністративно-територіальної реформи.

Масштаби та складність зазначених завдань потребують прискореного формування та оновлення управлінської еліти, залучення до системи управління на всіх рівнях енергійних, компетентних та ініціативних кадрів нової генерації.

Необхідно продовжувати реформувати систему державної служби з вдосконаленням практики відбору, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, їх кар’єрного зростання, посилення соціальної й політичної захищеності державного службовця, підвищення суспільного престижу державної служби.

Створення системи державного управління, яка б відповідала стандартам демократичної правової держави з соціально орієнтованою ринковою економікою, зокрема, формування ефективної системи виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях, можливе внаслідок реалізації низки таких завдань:

- підвищення стратегічної ролі Кабінету Міністрів України як центру формування та реалізації державної політики у сфері виконавчої влади, стратегічної ролі міністрів;

- запровадження нової системи центральних органів виконавчої влади, нової ролі та функцій органів виконавчої влади на регіональному і місцевому рівнях;

- розроблення більш ефективних та результативних методів управлінської діяльності; створення ефективної системи планування, звітності та аудиту у секторі державного управління та місцевого самоврядування; впровадження ефективних форм організації надання державних послуг;

- формування та підсилення кадрового потенціалу з метою забезпечення ефективного функціонування державної влади.

Розробка більш ефективних та результативних методів управлінської діяльності пов’язується з персоніфікацією процедур та максимальним впровадження стандартів прийняття рішень, які б ґрунтувались на принципах корисності та прозорості. Йдеться, в першу чергу, про розробку принципів і критеріїв оцінки ефективності управлінської діяльності органів виконавчої влади, а також методів оцінки соціально-економічних наслідків прийняття та виконання управлінських рішень. Передбачається формування механізмів організаційного забезпечення проведення такої оцінки на рівні уряду та центральних органів виконавчої влади.

Серед найактуальніших завдань адміністративної реформи можна впевнено зазначити впровадження ефективних форм організації надання державних послуг. У цій сфері зусилля зосереджено на виконанні таких завданнях:

- розроблення систем типу «електронного уряду» на різних рівнях державного і муніципального управління та можливості безперешкодного звернення до неї будь-якого громадянина;

- запровадити стандарти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування; створити інституційну основу для поширення суспільного контролю за впровадженням та дотриманням стандартів виконання роботи;

- застосувати методи оцінки ефективності діяльності усіх державних органів; встановити механізми підзвітності з метою дотримання стандартів роботи державних службовців;

- розробити критерії та стандарти якості послуг, що надаються громадянам з боку органів державної влади, та ввести їх у дію;

- визначити чіткі критерії віднесення державних послуг до категорії платних та безоплатних; забезпечити надання платних послуг державними органами тільки після визначення та прийняття відповідних критеріїв і процедур, а також після забезпечення цих органів необхідними ресурсами;

- розробити та запровадити стандартну систему «єдиного вікна» для споживачів державних і муніципальних послуг;

- запровадити правовий та організаційний захист прав юридичних та фізичних осіб на оскарження адміністративних рішень.

В процесі проведення адміністративної реформи в Україні можливе виникнення й інших проблем, що потребують невідкладного вирішення.